Польська Республіка в 1918-1939pp. відбивалася в працях Я. Рутковського та його учнів

відбивалася в працях Я. Рутковського та його учнів. Марцелій Гандельсман (1882-1945) багато уваги приділив методології історії, опублікував університетський підручник Історика (1922), який пропагував наукові засади дослідження минулого. Частина істориків віддавала перевагу вивченню національного руху, роблячи наголос на ролі героїчної особистості (В. Конопчинський, Ш. Аскеназі, В. Собєський, В. Токаж). Увага істориків була прикута також до відбудови Польської держави, яку вони пов'язували з діяльністю пілсудчиків (В. Побуг-Маліновський, В. Лапінський). Дослідження з історії відбудови Польської державності з кінця 20-х років були зосереджені в Інституті досліджень новітньої історії, який видавав річник Нєподлєґлосць. Вчені інституту спиралися на положення, висловлені Ю. Пілсудським в праці Поправки до історії, де він наголошував на ролі "сильної особистості" в завоюванні незалежності. У зв'язку з поширенням кордонів Польщі на схід пожвавилися тенденції розглядати "цивілізаторську" місію поляків стосовно українського, білоруського і литовського народів (С. Кот, О. Галєцький). Польські історики 1925 р. об'єднались у Польське історичне товариство, регулярно раз на п'ять років проводили всепольські з'їзди істориків (IV-VI з'їзди), а у 1933 р. Варшава стала місцем проведення чергового міжнародного конгресу історичних наук. Піднесення переживала польська археологія: у Познанському університеті Юзеф Костшевський (1885-1969) заснував польську археологічну школу, дослідивши ранньослов'янське поселення в Біскупіні.

У міжвоєнний період зазнала значних змін художня література. Від настроїв романтичної ейфорії, пов'язаної з реалізацією мрій багатьох польських патріотів, літературна творчість поступово перейшла до осмислення "глибин духа людського чи племінного" (С. Жеромський). Літературний процес умовно поділявся на два етапи: 20-ті і 30-ті роки. На першому етапі переважали авангардистські пошуки "нового мистецтва", покликаного здійснити "прорив" у майбутнє. Другий етап характеризувався посиленням уваги до проблем реального життя тогочасного суспільства. 20-ті роки пройшли під оптимістичним гаслом початку "нової ери", яка принесе з собою краще життя. На початку цього періоду у варшавському кабаре Під Пікадором сформувалася група молодих поетів і письменників, яка організувала літературні вечори. З 1920 р. вони почали видавати часопис Скамандер (1920-1928, 1935-1939 pp.), пропагуючи радісні почуття і надії на краще майбутнє, звеличуючи просту "людину з вулиці". Значну популярність здобула іронічна поезія Юліана Тувіма (1894-1953). У ранніх поетичних збірках (Сократ, який танцює, Сьома осінь) він виступив із захопленим оспівуванням радощів життя, зневажливим ставленням до труднощів і проблем. Згодом у його поезії з'явилися сатиричні й критичні мотиви, досягнувши кульмінації в поемі Бал в опері (1936), конфіскованій цензурою. Поема була гротеском на правлячу еліту, яка зрадила ідеали молодості й перетворилася на звичайних обивателів. До групи "Скамандер" належав також Ян Лєхонь (Лєшек Серафінович, 1899-1956), у творчості якого більш відчутними були особисті переживання та пошуки, мотиви любові та смерті (зб. Срібне і чорне). Антоній Слонімський (1895-1976) утверджував у поезії красу слова, гармонію думок і почуттів, викривав насильство і примус (збірки Сонети, Гармонія, Шлях на схід). Він також писав тижневі огляди до часопису "Вядомосці літерацкє", які формували культуру інтелігенції, покликаної відкрито й безкомпромісно виявляти своє ставлення до дійсності. У групі "Скамандер" розкрився поетичний талант видатного літератора Ярослава Івашкевича. Декілька його поетичних збірок відбивали захоплення світом і життям, утверджували повагу до раціональних цінностей і людських можливостей (зб. Октовірші, Діонісії, Літо). У "Скамандері" сформувалася поетична творчість Казімєжа Вєжинського, Марії Павліковської-Ясножевської, Казімєжи Іллаковічувни, Єжи Лібертата ін.

Історія Польщі

Короткий час проіснувала група польських футуристів, які ідеалізували технічну цивілізацію, що дозволить розв'язати усі соціальні проблеми. Літературу та мистецтво вони трактували як елемент масової культури, призначеної для розваг і видовищ. Варшавські футуристи Александр Байт, Анатоль Стерн віддавали перевагу ірраціоналізму й чуттєвості, краківські - Тітус Чижевський, Бруно Ясенський -захоплювалися народом і традиціями, які відмирають з неухильним наступом цивілізації. Розголос отримала поема Бруно Ясенського (1901-1939) Слово про Якуба Шелю, в якій, на противагу усталеним традиціям, подавався образ селянського ватажка і народного героя 1846 р. Більшість футуристів незабаром перейшла до інших літературних об'єднань лівого спрямування. їхня творчість була тісно пов'язана з часописом Здруй (1917-1920).

У Кракові виникла літературна група Авангард, яка видавала часопис Звротніца (1922-1923, 1926-1927 pp.). її теоретиком був Тадеуш Пейпер (1891-1969). Він протиставляв людину природі, вітав поступ цивілізації і масової культури, закликав орієнтуватися на майбутнє. Різкою стильовою контрасністю та метафоричністю відзначалася поетична творчість Ю.ііана Пшибося (1901-1970), вихідця з селянської родини й вчителя середньої школи. У його віршах патріотичні мотиви поєднувалися з соціальною тематикою (зб. Гвинти, Обома руками, 3 височини). До авангардистів належав Адам Важнк (1905-1982). У його творчості відбилося зіткнення людської уяви з реальним світом, яке породжує ірраціональні відчуття й переживання (зб. Очі й уста). Соціальні моменти віддзеркалювалися в творчості Ялю Курека, Яна Бженкавського, Ришарда Станде, Вітольда Вандурського. Частина "авангардців" пізніше співпрацювала з комуністичним рухом, пропагуючи окрему "пролетарську літературу". У 1925 р. В. Бронєвський, Р. Станде і В. Вандурський опублікували збірку Три залпи, якою завсідчили свою прихильність "пролетарській поезії".

Поза авангардними течіями стояли поети Молодої Польщі. Леопольд Стафф звернувся до тематики селянського життя, захоплення природою; його поезія сповнена ліричності й простоти. Поезія Болеслава Лєсьмяна набула глибокого філософського змісту. Його твори накреслювали шлях пошуків сенсу життя людиною, підводили до думки про необхідність віднайдення духовно незалежної особистості. У творчості обох видатних поетів помітний вплив екзистенціалізму.

У 20-ті роки з'являється література конфліктів. її підґрунтям стало розчарування у новій дійсності, критичне ставлення до життя, натуралістичні тенденції. У 1923 р. вийшла з друку повість Зоф'ї Налковської (1884-1954) Роман Терези Ґеннерт, в якій авторка критично змалювала стосунки в середовищі нової польської еліти. Надалі під впливом фрейдизму письменниця зосередила увагу на психологічних аспектах соціальних конфліктів. У повісті Кордон (1935) вона тонко розкрила ситуацію неспівпадіння особистої оцінки з оцінкою сторонніх, розбіжності між особистими намірами й соціальними наслідками їх реалізації. У 1925 р. з'явилася повість Анджея Струґа Покоління Марка Свіди. Головний герой твору пройшов тяжкі випробовування в польських легіонах, але не зміг піти на компроміс з мораллю та сумлінням, залишившися за бортом у незалежній Польщі. Але найбільший політичний резонанс викликала повість Стефана Жеромського Провесінь ("Пшедвьоснє", 1925). її головний герой болісно сприймає несправедливість порядків у незалежній Польщі, вагається перед вибором між реформама та революцією і врешті приєднується до комуністів в надії збудувати краще суспільство. Повість викликала гострі нападки на автора як з боку правих, так і лівих. Перші закидали письменнику "загравання" з комуністами, ліві критикували за ототожнення революції з хаосом і руйнуванням.

Польська Республіка в 1918-1939 pp.

Поряд з критичною літературою з'явилася белетристика романтичного забарвлення. Юпіуш Каден-Баидровський (1885-1944) створив низку прозових творів, де у художній формі описав події та стосунки серед пілсудчиків {Генерал Барч, Чорні крила, Матеуш Бігда). Його твори були сповнені патріотичної патетики й романтики, і разом з тим викривали кар'єризм, підлабузництво, пристосуванство.

На початку 30-х років соціальна проблематика літератури посилилася. У 1932 р. з'явилася книга Леона Кручковського (1900-1962) Кордіан і хам, яка нав'язувала до романтичної літератури, але протиставляла соціальну боротьбу національній. Письменник робив висновок, що національний рух був наскрізь шляхетським і протистояв соціальній боротьбі селян. Цю тему він розвинув у повістях Пав'ячі пера (1935) і Капкан (1937), які змальовували соціальне невдоволення значної частини населення країни. Соціальне питання було відбите також у повісті Ванди Василевської (1905-1964) Вітчизна, творах Станіслава Черніка, Станіслава Пентака та ін.

Психологічні моменти відображені у великій епопеї чотиритомній повісті Ночі і дні, написаній Марією Домбровською (1889-1965). Повість подавала широку картину змін обставин життя і взаємин шляхетської родини впродовж XIX - початку XX ст. Вона мала великий успіх, була перекладена багатьма мовами. Психологічна проза поступово набирала сили і відбилась у творчості кількох талановитих майстрів слова. У 1934 р. з'явилася збірка оповідань дрогобичанина Бруно Шульца (1892-1942) під назвою Цинамонові магазини, у 1937 р. друга - Санаторій під Клепсидрою. Оповідання Б. Шульца були фантазіями з часу дитинства, які виникали у свідомості дитини від зіткнення з реальністю. Вони показували ворожість реального світу і спробу втекти до внутрішнього світу добрих сподівань. Твори Б. Шульца здобули велику популярність у світі після Другої світової війни. Універсальні гуманістичні мотиви відбились у творчості Вітольда Гомбровича (1904-1969). Його повість Фердидурка (1937) змальовувала образ людини, яка "загубилась" у схематизованому житті ритуалів, укладів, традицій, забобонів. Наприкінці періоду відбувся дебют у літературі Єжи Анджеєвського (1909-1983). Його повість Лад серця була високо оцінена літературною громадськістю. У ній порушувалася вічна проблема людського вибору між добром і злом.

Відомий письменник, драматург, критик, маляр Станіслав Ігнацій Віткевич (1865-1939) став творцем песимістичної теорії культури, згідно з якою поступ цивілізації й демократизація провадять до виникнення масової споживацької культури і "смерті" особистості. Ці ідеї він відбив у повістях Прощання з осінню (1927), Ненаситність (1930). Численні драматичні твори (Гумор Музгович, Шевці) малювали сюрреалістичні картини, які зривали з героїв маски умовності й виявляли їх справжній зміст.

На початку 30-х років психологізм просякнув також поезію. 1931 р. у Вільно виникла поетична група Жагари, яка об'єднала навколо одноіменного часопису молодих польських поетів - прихильників філософсько-психологічного осмислення дійсності через індивідуальне сприйняття, пошуку шляхів духовного вдосконалення. До її провідних творців належали Єжи Загурський, Чеслав Мілош, Александр Римкевич. Окреме місце в польській поезії посів Константи Ільдефонс Ґалчинський (1905-1953), автор життєстверджуючих настроїв (Кінець світу).

У драматургії поряд з творами СІ. Віткевича популярність здобули драми Єжи Шанявського (1886-1970), яким властивий психологізм, поєднання комедійних елементів з драматичними, що випливали із зіткнення мрій і дійсності (Жегляж).

Численні літературні дискусії позитивно позначилися на розвитку літературної критики. До провідних критиків належав Тадеуш Бой-Желєнський (1874-1941), автор поезій, перекладів французької літератури (понад 100 томів). У своїх статтях і нарисах він прагнув наблизити літературні твори до читача, розкривав мотиви й цілі їх