Словник музичних понять і термінів

Авторські пісні –пісні, створені композиторами і поетами.

Акомпанемент – музичний супровід мелодії вокального або інструментального твору. Виконується на фортепіано, акордеоні, гітарі та інших інструментах. Виконавець акомпанементу – акомпаніатор.

Ансамбль – невеликий колектив музикантів або співаків, які виступають спільно (дует, тріо, квартет, квінтет).

Аркан – гуцульський народний чоловічий танець.

Балет – музично-хореографічна вистава, де художній зміст, думки та почуття дійових осіб розкриваються засобами музики, танцю, пантоміми.

Бандура – український народний струнно-щипковий музичний інструмент, корпус якого має овальну форму. Бандура застосовується як сольний, ансамблевий, оркестровий та акомпануючий інструмент. Виконавці на бандурі звуться бандуристами.

Баркарола (пісня човняра) – надзвичайно поширена у Венеції наспівна вокальна або інструментальна п’єса помірного темпу.

Бубон – ударний музичний інструмент у вигляді дерев’яного обруча, обтягнутого шкірою. У прорізах обруча встановлено малі металеві тарілочки – брязкальця. Відомий в Україні ще за часів Київської Русі. Бубон супроводжував танцювальну музику, входив до складу полкової музики війська Запорозького. Застосовується для ритмічного супроводу танцю, в оркестрі – як ударний інструмент. Входить до складу українських троїстих музик.

Бульба –білоруська народна дівоча пісня-танець веселого характеру. Текст пісні прославляє бульбу (картоплю).

Вальс – парний бальний танець австрійського походження. Вальси бувають повільні, спокійні й швидкі.

Варіаційна форма (варіації)– форма музичного твору, в якій основна тема (головна мелодія) піддається різноманітним змінам (мелодичним, ладовим, ритмічним, гармонічним, динамічним, темповим), тобто варіюється.

Веснянки – назва старовинних слов’янських обрядових пісень, пов’язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт; пісні на честь приходу весни. У західних областях України веснянки мають назви – гагілки, гаївки. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї або двох поспівок.

Виконавець – музикант, який виконує музичний твір голосом або на музичному інструменті.

Виражальні інтонації – інтонації, що передають почуття, характер та настрій людини.

Вокаліз – музичний твір для голосу без тексту, що виконується на будь-який голосний звук, з називанням нот або складів.

Вокальна музика – музика, призначена для виконання голосом (соло, ансамблем або хором). Це пісні, думи, романси тощо.

Вокальний твір – твір, який виконується голосом із музичним супроводом або без нього (a capella).

Волинка – старовинний духовий музичний інструмент із характерним протяжним звучанням. Складається з кількох трубок, прикріплених до шкіряного мішка або пузиря з повітрям. Під час гри виконавець тримає волинку під пахвою або перед собою, натискаючи на мішок, куди повітря нагнітають ротом. Застосовується як сольний та ансамблевий інструмент для супроводу танців.

Гагілки (гаївки) – пісні-веснянки у західних регіонах України, що супроводжують закликання весни та проводи зими.

Гімн – урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь. Існують гімни державні, військові, спортивні. Кожна держава має свій гімн.

Гімн державний – офіційний символ держави (поряд із державним гербом і прапором), який пропагує національні ідеї країни, якій належить.

Гопак – український народний танець запорізького походження, веселого, запального характеру, з поступовим прискоренням. Назва походить від слова гупати, тобто тупотіти, стрибати. Чоловіки виконують складні фігури, змагаючись у спритності.

Двочастинна форма – будова музичного твору, в якій дві частини мають різний характер.

Дерев’яні духові інструменти – група духових інструментів симфонічного оркестру, до якої входять флейти, гобої, кларнети, фаготи.

Динаміка – сила, гучність звучання музики. Динаміка є важливим виражальним засобом, здатним впливати на сприймання музики, викликати у слухачів різноманітні асоціації. Використання динаміки зумовлюється змістом і характером музики.

Динамічні відтінки –різнівідтінки сили звучності в музиці(голосно, тихо, помірно голосно, помірно тихо, дуже голосно, дуже тихо).

Диригент – керівник колективу музикантів, який об’єднує виконавців з хору, оркестру, оперної або балетної вистави з метою досягнення художньої досконалості.

Дитячий фольклор – зразки усної народної творчості, призначені для дітей. Вони тішать малечу, вчать добре розмовляти, рахувати. Це забавлянки, дражнилки, скоромовки, лічилки.

Дражнилки – жанр дитячого фольклору. Ритмізовані словесні формули, якими діти виражають негативне ставлення до іншої дитини, пробуючи викликати в неї певну реакцію.

Дударик – людина, яка грає на дудці, сопілці; майстер, який виготовляє дудки.

Дует – ансамбль з двох виконавців (співаків або інструменталістів).

Дума – український народний музичний твір, який розповідає про героїко-історичні події минулого. Думи виникли в XV ст., мають імпровізаційно-речитативний характер мелодики. Виконували думи народні співці – кобзарі, бандуристи, лірники. Герої дум – козак Голота, Самійло Кішка, Федір Безродний, Іван Богун та інші.

Екосез – старовинний шотландський народний танець, який виконується у супроводі волинки. Темп швидкий. У XIX ст. був широко популярним бальним танцем.

Елегія –п’єса сумного, журливого характеру.

Жанр – різновид музичних творів: пісня, танець, марш, опера, балет тощо.

Жартівливі пісні – пісні, в яких передається народний гумор, дотепні жарти, в’їдливі глузування та насмішки. Створюють веселий настрій, підбадьорюють людину. Потребують гуртового виконання, бо розраховані на те, щоб дотепний жарт був почутий і розвеселив слухачів.

Жниварські пісні – обрядові народні пісні, які змальовують важку працю хліборобів. Виконуються на початку та в кінці жнив.

Забавлянки – жанр дитячого фольклору. Коротенькі пісеньки або віршики гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості, які в ігровій формі знайомлять дітей із побутом, природою.

Заспів – частина куплету з текстом, що оновлюється.

Зерно-інтонація – найменша виразно-смислова частина музики з декількох звуків. У зерні-інтонації міститься зародок мелодії, ритму, темпу, тембру, динаміки та характеру музики.

Зіллячко – різноманітні запашні трав’янисті рослини

Зображальні інтонації – інтонації, які відтворюють звуки й шуми навколишнього світу.

Імпровізація – створення музики без попередньої підготовки. Імпровізації належить вагоме місце в народній музичній творчості, де інструменталісти та співаки розвивають наспіви під час виконання.

Інструментальна музика – музика, призначена для виконання на музичних інструментах. Це оркестрова музика та музика для окремих музичних інструментів.

Інструментальний концерт – великий музичний твір, написаний для інструмента, що виконує соло, в супроводі оркестру.

Інтонація – основний елемент мови. Інтонація виражає зміст і певні почуття, робить мову емоційно-виразною і живою.

Історичні пісні – пісні, присвячені певній історичній події (про боротьбу з турецько-татарськими нападниками, про визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького, про стихійні селянські повстання), чи відомій історичній постаті (Байда, Морозенко, Кармелюк, Сагайдачний, Дорошенко).

Календарно-обрядові пісні – пісні, що виконувались під час обрядів, присвячених календарним святам (пісні-веснянки, купальські, жниварські, колядки, щедрівки). Ці пісні повинні були забезпечити успіхи в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті.

Камаринська – веселий, жартівливий, швидкий російський народний танець. Виконували камаринську здебільшого чоловіки, змагаючись у танцювальній майстерності.

Канон – багатоголосний музичний твір, де мелодія послідовно (вступаючи за чергою) виконується кількома виконавцями.

Квартет – ансамбль з чотирьох виконавців (співаків, інструменталістів).

Квінтет – ансамбль з п’яти виконавців (співаків або інструменталістів).

Кептарик – національний закарпатський одяг у вигляді короткого кожуха без рукавів.

Кобза – український народний стародавній струнно-щипковий інструмент, попередник бандури.

Кобзар – український народний мандрівний співець-музикант (часто сліпий), який виконував свої пісні та думи в супроводі кобзи. Мистецтво кобзарів набуло розквіту в XVI-XVII ст., коли український народ вів боротьбу за незалежність.

Козачок – веселий, дуже рухливий український народний танець імпровізованого характеру. Виник у середовищі воїнів-козаків, про що свідчить назва. Козачок виконують одна або кілька пар танцюристів, які змагаються між собою у танцювальній майстерності.

Колискова – пісня для заколисування дитини, яка є одним з найбільш поширених жанрів народної музики. Колискова пісня характеризується спокійним, уповільненим рухом, повторенням поспівок та ритмічних фігур.

Коломийки – народні пісні куплетної форми жартівливо-танцювального характеру, що виконуються під час гуцульських свят, розваг, гулянь. За змістом подібні до частівок.

Колядка – старовинна обрядова пісня, що виконується під час Новорічних та різдвяних свят.

Композитор – людина, яка створює музику, автор музичних творів.

Консерваторія – вищий навчальний музичний заклад.

Концерт – публічне виконання музичних творів та інших номерів за певною програмою.

Краков’як – веселий, швидкий польський народний танець, що виник у Краківському воєводстві в XIV ст. Відрізняється гострим, чітким ритмом. Спочатку його танцювали лише чоловіки: парами, в яких один зображував лицаря, а другий – його зброєносця. Пізніше краков’як стали танцювати у парі з дамою: вона плавно, тендітно, він – мужньо, з різкими притупуваннями.

Кривий танець – український весняний хороводний танець.

Купава – водяна рослина з великим листям та білими або жовтими квітками.

Куплет – повторення однієї і тієї ж мелодії з новим текстом.

Куплетна форма – будова пісні, в якій є заспів і приспів.

Лад – злагодженість музичних звуків між собою. Основні лади – мажор, мінор.

Лезгинка – швидкий, стрімкий танець, поширений серед народів Кавказу. Музика чітка, ритмічна, енергійна. Танцюристи наче змагаючись, демонструють віртуозність, вправність, спритність, не втомлюваність. Виконується як сольний чоловічий танець, а також в парі з жінкою.

Лібрето – літературний текст опери, оперети, кантати, ораторії; сценарій балету, масового дійства; короткий виклад змісту балету, опери, драми.

Ліга – умовний знак дугоподібної форми, який використовується в нотному запису для поєднання кількох звуків.

Ліричні пісні – пісні, в яких розкривається характер, душа народу, оспівується працьовитість, доброта, вірність, вдача людини.

Лічилки – жанр дитячого фольклору. Невеликі віршовані твори, якими визначаються роль і місце у грі кожного з її учасників. Виконуються в чіткому ритмі.

Мажор – музичний лад піднесеного, веселого характеру.

Мазурка – польський народний танець з чітко визначеним ритмічним малюнком, різкими акцентами. Виник в одній з областей Польщі – Мазовії. Виконують танець парами. Темп – від помірного до швидкого.

Марш – жанр (тип) інструментальної музики; музичний твір, що має енергійний, чіткій ритм і темп, який відповідає розміреній ході; музична п’єса, енергійного бадьорого характеру, під яку можна крокувати. Марш – один з провідних жанрів військової музики. Як жанр марш поширився на інші сфери музичного життя – концертну, сценічну, оперну, балетну, що збагатило його зміст і виражальні засоби. Марш – один з «трьох китів» (пісня, танець, марш) педагогічної концепції, покладених Д. Кабалевським в основу програми з музики для загальноосвітньої школи.

Маршовість – особливість музики, пройнятої маршовими ритмами, під яку не обов’язково крокувати. Характерні риси маршовості: чіткість, енергійність, бадьорість, пружний ритм.

Маруся Чурай – напівлегендарна українська народна співачка і поетеса що, за переказами, жила в Полтаві.

Мелодія – послідовність різних за висотою, тривалістю, силою музичних звуків, яка виражає музичну думку. Мелодія може рухатись вгору, вниз або залишатись на одній висоті.

Менует – старовинний французький танець, який виконувався парами плавно і граціозно. Був поширений в XVII-XVIII ст. як придворний танець.

Метелиця –веселий, швидкий український народний танець. Танцюристи кружляють у стрімкому хороводі, вдаючи ніби справжню заметіль.

Метр (пульс)– рівномірне чергування сильних і слабких долей в музичному творі.

Мідні духові інструменти – група духових інструментів симфонічного оркестру, до якої входять труби, валторни, тромбони, туби.

Мінор – музичний лад сумного характеру.

Мотив – найменша частина мелодії.

Музика – вид мистецтва, що створює художні образи за допомогою звуків. Музика передає почуття, думки, настрій людини та розкриває художній образ музичного твору за допомогою засобів музичної виразності (ладу, темпу, тембру, динаміки, регістру).

Музична інтонація – основа музики, її змісту. Від інтонації залежить яскравість музичного твору. Це темброві відтінки, відмінності темпу, ритмічного рисунка, динаміки та ладу.

Музична мова – різноманітні засоби виразності для передачі образу музичного твору: весела або сумна мелодія, швидкий або повільний темп, високі або низькі звуки, гучність, забарвлення (тембр), пісенний, танцювальний чи маршовий характер музики.

Музично-ритмічні хвилинки (фізкультхвилинки) – вправи для відпочинку та переключення уваги дітей. Розвивають почуття ритму, музичний слух, пластику.

Музична форма – побудова й структура музичного твору, співвідношення його частин. Основні музичні форми: куплетна, одночастинна, двочастинна, тричастинна, рондо, варіації тощо. Музична форма грунтується на двох основних принципах – контрастності й повторності.

Музична фраза – більш-менш закінчена музична думка, що виражена музичними звуками.

Музичні звуки – це звуки, що виникають під час співу та гри на музичних інструментах. Музичні звуки мають певну висоту, тривалість, гучність, тембр. За допомогою музичних звуків створюються пісні, танці, музика до мультфільмів, кінофільмів, театральних вистав.

Народна музика (фольклор)– традиційна музика різних народів та регіонів, що передається з покоління в покоління усно. Відображає регіональні культурні традиції. До народної музики відносять народні пісні (обрядові, ліричні, побутові, історичні, жартівливі та сатиричні), інструментальні композиції та музику до танців. Авторами народної музики є творчо обдаровані представники народу, що звичайно лишаються невідомими.

Народна пісня – невеликий, як правило, куплетної форми музично-поетичний твір, автором якого є народ. Пісня кожного народу має свою специфіку. Українська народна пісня багатожанрова: побутові, весільні, похоронні, плачі, ліричні, героїчні, гумористичні, сатиричні, святкові, козацькі, солдатські, стрілецькі, трудові, обрядові, колядки, щедрівки, веснянки, історичні, думи тощо.

Народні танці – танці, створені народом і поширені в народному побуті – українські (аркан, гопак, гуцулка, журавель, козачок, коломийка, метелиця), білоруські (бульба, крижачок), грузинські (лезгинка), іспанські (болеро, сарабанда, хабанера), італійські (тарантела), молдавські (молдовеняска, хора), норвезькі (салінг), польські (краков’як, куяв’як, полонез, мазурка), російські (бариня, камаринська), чеські (полька) і т. ін.

Обжинкові пісні – народні пісні, що оспівують задоволення і радість хлібороба від завершення жнив.

Обрядова музика – музика, яка супроводжує обряди: весілля, народження, похорон, а також ігри, пов’язані зі святкуванням Нового року, заклики весни, купальські.

Одночастинна форма – будова музичного твору, яка не містить контрастних частин, має один характер, один настрій.

Опера –вид театрального мистецтва, в якому сценічна дія поєднується з музикою; велика музична вистава, в якій дійові особи не розмовляють, а співають. В опері поєднується сольний та хоровий спів, ансамблі, симфонічний оркестр, елементи образотворчого мистецтва (грим, декорації, костюми). За жанрами опери поділяються на історичні, комічні, ліричні.

Оркестр – великий колектив музикантів-інструменталістів, створений для спільного виконання музики. Основні види оркестрів: симфонічні, струнні, духові, баяністів, народних інструментів, естрадні, шумові, електромузичні.

Оркестр народних інструментів – ансамбль, в який входять національні музичні інструменти. В оркестр російських народних інструментів входять балалайки, домри, баяни, гуслі, жалійки, сопілки, бубон, ложки. Оркестр українських народних інструментів складають домри, скрипки, альти, контрабас, бандури, кобзи, цимбали, сопілки, флейти, кларнети, барабан, бубон, трикутник.

Паляниця – хлібина з пшеничного борошна.

Пастораль – музичний твір спокійного характеру, який змальовує картини природи, сільського життя й пастушків.

П’єса – невеликий інструментальний твір.

Перли – коштовна прикраса із перлин.

Підголосок – голос, який супроводжує основну мелодію.

Підголоскове багатоголосся – вид багатоголосся, де витримані побічні звуки в будь-якому голосі протистоять іншим голосам. Притаманне білоруській, російській, українській народній музиці.

Пісенність – якість музики, яка пронизана співучістю, мелодійністю, але не обов’язково призначена для співу. Ознаки пісенності: плавність, протяжність, наспівність, мелодійність.

Пісня – жанр (тип) вокальної музики, який поєднує поетичний та музичний образи; музичний твір, в якому поєднуються музика і вірші. Підрозділяються на народні та професійні. За формою виконання пісні – сольні, ансамблеві, хорові, без супроводу (a capella) і з супроводом. Зазвичай пісня має куплетну форму, яка складається з заспіву та приспіву. Кожна пісня починається зі вступу.

Пісня-марш – пісня маршового характеру; жанр вокальної музики, який поєднує ознаки пісні й маршу.

Пісня-танець – пісня танцювального характеру, може виконуватися з танцювальними рухами. До жанру пісні-танцю звертаються композитори, створюючи пісні для дітей.

Подоляночка – дівчина з Поділля.

Полонез – урочистий старовинний польський танець-хода, яким відкривались урочисті танцювальні вечори та бали: гості ставали в пари й довгим ланцюгом ішли залою з поклонами та присіданнями.

Полька (від чеськ. pulka - половина) – веселий, рухливий чеський народний танець. Польку танцюють дрібними, короткими, «половинними» кроками.

Поспівка – маленька пісенька.

Прелюдія – невеликий інструментальний музичний твір ліричного змісту для фортепіано.

Прийоми розвитку музики – прийоми, пов’язані зі зміною характеру звучання та засобів музичної виразності. У музичних творах можуть використовуватися виконавський, симфонічний, жанровий, динамічний, темповий, ладовий та тембровий прийоми розвитку музики.

Приспів – частина пісні, яка є незмінною і повторюється після кожного заспіву, створюючи цілісний художній образ.

Рапсодія – інструментальний твір вільної форми, що складається з різнохарактерних, контрастних епізодів. Для рапсодії характерне використання народних тем.

Регістр – ділянки діапазону музичних інструментів, які відзначаються єдністю тембру.

Ритм – рівномірне чергування звуків різної тривалості.

Ритмічне остинато – ритмічний рисунок, що повторюється впродовж усієї пісні.

Ритмічний рисунок – це послідовне чергування звуків різної тривалості.

Розвиток – зміна, результатом якої є виникнення нової якості.

Розвиток музики – процес відображення почуттів, настроїв, думок людини у процесі їх видозмін.

Розвиток музики виконавський – розвиток, який залежить від того, як виконавець передає в музиці думки, почуття композитора, а також вносить в музику нові акценти власних переживань.

Розвиток музики динамічний – розвиток, важливу роль в якому відіграють динамічні відтінки для розкриття її характеру.

Розвиток музики жанровий – розвиток того, що відбувається, виходячи із особливостей жанру (пісенного, танцювального, маршового твору).

Розвиток музики інтонаційний – розвиток за рахунок змін характеру інтонацій, що відображаються в зміні темпу, ритму, ладу та динаміки.

Розвиток музики ладовий – розвиток, у якому важливу роль відіграє зміна ладів, їхнє протиставлення.

Розвиток музики симфонічний – розвиток музичних інтонацій засобами симфонічної музики.

Розвиток музики сюжетний – розвиток, який залежить від розвитку подій, змісту (сюжету) музичного твору.

Розвиток музики тембровий – розвиток, який залежить від протиставлення різних тембрів, пов’язаних із зображенням різних героїв.

Розспів – виспівування складу на два, три і більше звуків.

Розспівка – вправа для розвитку співацького голосу.

Розспівування – виконання спеціальних вокальних вправ з метою підготовки голосового апарату співака перед початком занять або концертного виступу.

Рондо (коло)– музична форма, в якій контрастно зіставляються головна незмінна тема (мелодія) з кількома різними епізодами. Головна тема рондо повторюється не менше трьох разів.

Симфонічний оркестр – найбільш досконалий вид оркестру, до складу якого входять групи різноманітних музичних інструментів (група струнно-смичкових, група дерев’яних та мідних духових, група ударних). Симфонічний оркестр бере участь у виконанні симфоній, опер, балетів, концертів.

Симфонія – великий музичний твір для симфонічного оркестру. Як правило, складається з чотирьох частин.

Скоромовки – невеликі вірші гумористичного спрямування, що складаються з однієї фрази, побудованої на поєднанні (повторенні) слів і звуків, важких для швидкої вимови. Головне призначення – домогтися правильної вимови важких для дитини звуків, позбутися дефектів мови.

Слухач – людина, яка слухає музичний твір.

Соліст – виконавець музичного твору для одного голосу або інструменту; інструменталіст-виконавець твору для одного інструменту (скрипки, фортепіано, труби, віолончелі тощо).

Соло – виконання музичного твору одним музикантом або співаком.

Сопілка – народний духовий музичний інструмент, виготовлений із калинової гілки, бузини, ліщини, очерету та ін. Має форму порожнистої трубки з отворами, довжиною 30-40 см. Застосовується в оркестрах народних інструментів.

Співацька постава – положення тіла, яке приймає співак перед початком співу. Співати можна стоячи або сидячи. Під час співу сидіти треба рівно, руки покласти на коліна. Під час співу, стоячи, вільно опустити руки.

Струнно-смичкові інструменти – група струнних музичних інструментів симфонічного оркестру, до якої входять скрипки, альти, віолончелі, контрабаси.

Супровід – інструментальне доповнення до пісні.

Сюїта – інструментальний твір, що складається з кількох контрастних частин (частіше танцювального типу), об’єднаних спільним задумом.

Танець – жанр (тип) інструментальної музики, в якому художні образи створюються засобами пластичних і ритмічних рухів людського тіла; музичний твір, характер якого виражається за допомогою рухів. Види танців – народні, класичні, естрадні, бальні. Народний танець – яскраве вираження творчості кожного народу, віддзеркалення його традицій. Класичний танець є основою мистецтва балету, започаткованого наприкінці XVI століття, і вимагає спеціальної підготовки. Естрадний танець підтримує виступ певного естрадного співака.

Танцювальні пісні – пісні, в яких мелодії пісень танцювального характеру звучать і як мелодії танців.

Танцювальність – особливість музики, пронизаної танцювальними ритмами, але не обов’язково призначеної для танців. Ознаки танцювальності: легкість звучання, яскраві акценти, танцювальні ритми.

Тембр – забарвлення звука, властиве різним голосам або музичним інструментам.

Темп – швидкість виконання музичного твору, основний засіб виразності в музиці.

Трембіта – український народний дерев’яний духовий інструмент довжиною до трьох метрів з гучним звуком. Розповсюджений у Карпацькому краї.

Тричастинна форма – будова музичного твору, в якій крайні частини однакові, а середня – контрастна (протилежна) їм за характером музики.

Тріо – ансамбль з трьох виконавців.

Троїсті музики – старовинний український народний ансамбль у складі трьох виконавців: скрипаля, цимбаліста, бубняра. На народних святах, весіллях, ярмарках виконували переважно танцювальні і пісенні мелодії. У наші часи є і більші за складом ансамблі, до яких входять баян, бандура, сопілка, контрабас, басоля, бубон.

Увертюра – оркестровий вступ до опери, балету, симфонії.

Увиванець – західноукраїнський народний парний танець, в якому танцюристи показують свою вправність, в’юнкість. Темп увиванця швидкий.

Ударні інструменти – група ударних інструментів симфонічного оркестру, до якої входять литаври, ксилофон, челеста, дзвіночки, барабани, бубон, трикутник, кастаньєти, тарілки. Виконують переважно ритмічну функцію, підтримують чіткість та гостроту ритму.

Унісон –одночасне виконання звуків однієї висоти кількома музикантами.

Фінал – остання частина багаточастинного музичного твору (симфонії, концерту).

Фольклор – усна народна творчість, яка віддзеркалює побут та історію народу.

Хор – група співаків-виконавців, які об’єднані для спільного виконання вокальних багатоголосних творів. Хори бувають однорідні: жіночі, чоловічі, дитячі, а також змішані.

Хоровод – рух людей по колу з піснею.

Хота – швидкий, темпераментний іспанський народний парний танець, насичений підстрибуваннями і підскоками. Батьківщиною хоти є Арагон (північний регіон Іспанії).

Цикл – декілька творів на одну тему.

Цимбали – старовинний струнний ударний музичний інструмент, що складається з дерев’яного корпусу і металевих струн, на яких грають, ударяючи дерев’яними паличками-молоточками. Цимбали застосовуються як сольний і оркестровий інструмент.

Чардаш – угорський народний танець, який складається з двох контрастних частин – повільного, наспівного вступу, що супроводжує чоловічий танець і стрімкої, швидкої основної частини, яка супроводжує запальний парний танець. Чардашу властиві гостра ритміка і віртуозна імпровізація.

Частівки – народні жартівливі пісні з багатьма куплетами. Частівки виконують соло в супроводі гармонії, балалайки з чергуванням танцювальних рухів.

Чеберяти – робити часті рухи ногами, рідше руками і т. ін.; пересуватися, рухатися таким способом.

Шарманка – невеликий переносний механічний музичний інструмент (органчик), що відтворює одну мелодію завдяки обертанню ручки. Назва інструменту походить від початкових слів популярної французької пісеньки «Charmante Catherine» – «Прекрасна Катрін», яку виконували на перших шарманках, завезених у Російську імперію. Українська назва – катеринка – походить від другого слова тієї ж пісеньки. Цей інструмент винайдений в кінці XVII століття, а вже на початку XVIII поширився по всій Європі завдяки мандрівним музикантам, яких згодом стали називати шарманщиками.

Шумка – весела народна пісня-танець у західних областях України.

Шумові звуки – звуки навколишньої природи, середовища (накрапання дощу, шум вітру, морського прибою, шелест листя, шурхіт машин тощо).

Щедрівки – українські народні обрядові пісні, які виконуються під Новий рік і у Щедрий Вечір. Відповідно до різдвяно-новорічних звичаїв, щедрівки, як і колядки, величають господаря та членів його родини. У щедрівках висловлюється побажання багатого врожаю, добробуту, приплоду худоби. Щедрівки відрізняються від колядок неодмінним приспівом «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я».