ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ 12 страницаПитання Реалізацію мети, завдань і принципів громадянської освіти покладено в основу її змісту. Зміст громадянської освіти як головний засіб цілеспрямованого навчання має будуватися на провідних ідеях демократичного суспільства. Це система інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких у громадянській освіті надається більше значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь. Визначаючи зміст громадянської освіти, потрібно дотримуватися таких підходів: ♦ особистісно-зорієнтованого, за якого центром навчально-виховного процесу є інтереси особи. Центральною ідеєю громадянської освіти при цьому стає поняття невідчужуваних прав людини, а її зміст спрямовується на виховання громадянина демократичного суспільства, патріота України, який прагне до вільного вибору, будує свою діяльність на визнанні абсолютної цінності прав людини. Особистісно-зорієнтований підхід при формуванні змісту громадянської освіти передбачає врахування вікових особливостей аудиторії, розроблення змісту кожного конкретного етапу навчання за віковою вертикаллю у взаємопов’язаному контексті всього навчального змісту; ♦ діяльнісного, який визначає спрямування змісту громадянської освіти на розвиток уявлень і вмінь, що забезпечують успішність соціальної активності особистості. Цей підхід реалізується через створення навчальних ситуацій, у яких засвоєні громадянські цінності апробуються на практиці; викладення глобальних проблем через локальні на основі позитивного досвіду участі в окремих громадянських акціях, проектах тощо; ♦ конкретно-історичного, що передбачає розгляд навчального змісту загалом, як історичної категорії, своєрідної моделі конкретних вимог суспільства щодо підготовки молоді до життя та діяльності в ньому на певному етапі його розвитку. Конкретно - історичний підхід зорієнтовує зміст громадянської освіти на розв’язання завдань, найактуальніших для сучасного етапу розвитку українського суспільства. Зміст громадянської освіти має спрямовуватися на досягнення цілей навчання і виховання, а її успішність потрібно оцінювати не стільки за обсягом отриманих знань і умінь, скільки за результативністю їх трансформування у світоглядні пріоритети й ціннісні установки, формування громадянської культури та практичних компетенцій особистості. Громадянська освіта може розглядатися як: ♦ комплекс інтегрованого знання (зміст); ♦ процес розвитку та поширення цього знання як необхідного компонента громадянського суспільства; ♦ комплекс інтегрованого знання. Громадянська освіта є складною динамічною системою, яка поєднує: ♦ громадянські знання, на основі яких формуються уявлення про форми і способи функціонування громадянина в політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному полі демократичної держави; ♦ громадянські вміння та досвід участі в соціальнополітичному житті суспільства і практичного застосування знань; ♦ громадянські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянинові демократичного суспільства. Громадянська освіта є одним із головних засобів формування громадянської культури. За сучасної геополітичної ситуації громадянська культура особистості має формуватися не лише на основі національної культури і національних цінностей, а й з урахуванням загальноцивілізаційної спадщини людства, плюралізму віросповідань, систем ідей, а також прагнення до універсалізації загальних правил і цінностей. Складовими громадянської культури є громадянська освіченість, компетентність, досвід громадянської участі та громадянська зрілість особистості, що визначається духовно-моральними якостями, ціннісними орієнтаціями та світоглядно-психологічними характеристиками особи. Зміст громадянської освіти охоплює такі знання: ♦ культурологічні, ядром яких у системі освіти для демократії є культура міжлюдських стосунків (оволодіння культурними надбаннями своєї нації відбувається водночас із вихованням доброзичливого й зацікавленого ставлення до культур інших народів, етнічних спільнот, які становлять культурне розмаїття регіону, України, Європи, світу); ♦ філософські та аксіологічні – про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності; ♦ політичні – про демократичні принципи функціонування політичної системи і влади та їх особливості в Україні, процедури та механізми формування і функціонування державних структур, порядок реалізації їхніх повноважень, апелювання до них, основи конституційного ладу України, особливості взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування та їхню відповідальність перед громадянами; ♦ правові – про право та його роль у суспільстві, Конституцію як Основний Закон, порядок формування, діяльності та взаємодії державних органів з органами місцевого самоврядування; права людини, механізми їх захисту, обов’язки і відповідальність, національні та міжнародні нормативні акти, присвячені цій проблемі; ♦ економічні – про сутність ринкових відносин як елемента демократії, основні економічні принципи, системи – фінансові, соціального забезпечення та соціального захисту, соціально-економічні аспекти екологічної проблеми, питання розвитку та екологічної безпеки; ♦ соціально-психологічні – про психологічну природу та сутність владнопідвладних відносин, мотивацію соціальної поведінки особистості, психологічні особливості інформаційного впливу на свідомість виборців, способи розв’язання конфліктних ситуацій, ефективні форми комунікативної взаємодії. Усі поняття, що входять до змісту громадянської освіти, розглядаються як робочі, потрібні для оволодіння конкретними діями. Одним із першочергових завдань, поставлених перед системою громадянської освіти, є забезпечення мінімальної функціональної громадянської освіченості особи. Тому зміст освіти має спрямовуватися на здобуття досвіду громадянських дій і переживань, основних громадянських умінь, а саме: ♦ реалізовувати право на участь у виборах та інших формах прямої демократії; ♦ обстоювати свої права, беручи участь у діяльності об’єднань громадян та громадянських акціях, взаємодіючи з державними органами та органами місцевого самоврядування; апелюючи до суду, првоохоронних та правозахисних організацій; ♦ орієнтуватися в умовах вільного ринку; обстоювати свої права як споживача і платника податків; ♦ використовувати типові прийоми та методи розв’язання проблемних ситуацій; ♦ диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору; ♦ критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати; ♦ комунікативні уміння. Зміст громадянської освіти має бути зорієнтованим не лише на розвиток понять із різних галузей наукового знання, а й на формування емоційно-ціннісного компонента громадянської культури особистості, що насамперед охоплює: усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості й себе як громадянина і патріота, людини, спроможної впливати на ситуацію в державі; почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу; лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність; активну позицію щодо участі в демократичних перетвореннях; критичне сприйняття соціально-політичної інформації; розуміння можливості та цінності самостійного політичного вибору; готовність відповідати за власні рішення та їхні наслідки; усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей і соціальних груп. Оволодіння системою знань сприяє формуванню світоглядних орієнтацій особистості, виробленню власної філософії життєдіяльності, її самоідентифікації та самореалізації в кожній сфері суспільного життя. Питання Питання громадянської освіти знайшли відображення в концепції дванадцятирічної освіти, згідно з якою школа є осередком формування громадянськості, що має сприяти розвиткові демократичної політичної культури, формуванню громадянської компетентності, політико-правових знань, політичних умінь, гідності та відповідальності молодих людей, усвідомленню і прийняттю ними демократичних принципів життя та пріоритету прав людини. Сучасна система освіти в Україні намагається запозичити зарубіжний досвід в організації навчального процесу при збереженні національних традицій та особливостей освіти. Інститут педагогіки АПН України здійснив нове обґрунтування критеріїв оцінювання діяльності загальноосвітніх навчальних закладів. Ним було здійснено порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного досвіду з проблем формування змісту освіти, контролю успішності учнів у школах Західної Європи і США, за підсумками якого видано монографії «Тенденції розвитку змісту базової освіти у країнах Заходу», «Контроль та оцінювання успішності учнів у школах Західної Європи». Сучасні критерії оцінювання, запроваджені 1 верес- ня 2000 р. разом з 12-бальною шкалою мають на меті виявити рівень засвоєння учнем знань, формування в нього умінь та практичних навичок, а не рівень його неуспішності. Організація оцінювання – одна з найскладніших проблем в освітньому процесі. Під час вивчення зазначеного курсу вона ускладнюється тим, що об’єктом оцінювання стає громадянська компетентність, а не просто знання, уміння та навички. Щоб перевірити чи володіє учень відповідною компетентністю, учитель має бачити, як діє учень, розв’язуючи загальносуспільні завдання. Завданнями курсу «Громадянської освіти» визначаються критерії оцінювання знань, умінь і навичок. Критерії – це ті якості громадянської освіти, що відбивають її суттєві характеристики. Російські педагоги, що вже мають певний досвід у викладанні цього курсу, пропонують оцінювати досягнення учнів у громадянській освіті за такими критеріями (лист Міністерства освіти РФ від 15 січня 2003 р. № 13-51-08/13 «Про громадянську освіту учнів загаль- ноосвітніх закладів Російської Федерації»): ♦ об’єктивність – досягається шляхом розробки конкретних критеріїв знань, умінь і соціально-активної діяльності учнів; ♦ адекватність – полягає в тому, що при оцінюванні рівня успішності учнів у курсі громадянської освіти, вчитель використовує ті вправи та завдання, що найбільш адекватно показали як учні досягли поставленої мети, оволоділи відповідними знаннями, уміннями та практичними навичками; ♦ значущість – учитель має оцінювати найважливіші очікувані результати (цілі) курсу громадянської освіти; ♦ інтегрованість – означає, що оцінювання включене безпосередньо до процесу навчання; ♦ відкритість – вимагає, щоб критерії і форми оцінювання були відомі учням завчасно; ♦ доступність – форми оцінювання мають бути простими та зручними у використанні. На основі критеріїв оцінювання вибудовуються рівні навчальних досягнень учнів. Н. Волкова визначає чотири рівні досягнень учнів: 1. Початковий – відповідь учня під час відтворення навчального матеріалу фрагментарна, елементарна, зумовлюється початковими уявленнями щодо предмета вивчення. 2. Середній – учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності. 3. Достатній – учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв’язків між ними, самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями, робить висновки, виправляє допущені помилки; відповідь учня повна, логічна, обґрунтована, хоча їй бракує власних суджень. 4. Високий – знання учня глибокі, міцні, узагальнені, системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вміннями самостійно оцінювати життєві ситуації, явища, факти, виявляти і обстоювати власну позицію. Зазначеним рівням відповідають критерії оцінюван- ня навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою. Очевидно, що зміст перевірки має будуватися на основі цілей навчання. Отже, визначимо типи запитань і завдань на базі рівнів навчальних компетентностей учнів за Б. Блумом. Новий підхід щодо оцінювання результатів навчально- пізнавальної діяльності учнів у системі загальної середньої освіти слугує гуманізації освіти, орієнтації процесу навчання на розвиток особистості учня, реалізації особистісно-орієнтованого навчання, підвищенню якості й об’єктивності оцінювання. Питання Досить новим у практиці шкільної та позашкільної роботи є проектне навчання. Навчальний проект – науково-пошукова та дослідницька робота окремого учня, великої чи малої їх групи у позаурочний час. Метод проектів завжди спрямований на розв’язання деякої теоретичної або практичної проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання рiзноманiтних методів, засобів навчання, а з іншого – інтегрування знань, умінь із всіляких галузей науки, техніки, технології, творчих професій. Метод проектів виник на початку ХХ ст. в американській школі. У вітчизняній практиці існував у 1920–1930 рр. Останнім часом цей метод здобуває все більшого поширення у багатьох країнах світу. Слово «проект» запозичене з латинської мови й означає «викинутий вперед», «той, що висувається», «той, хто кидається в очі». Потім це слово починають розуміти як ідею, за якою суб’єкт може і має право розпоряджатися власними думками. Сьогодні цей термін часто застосо вується в менеджменті й означає будь- яку діяльність, спрямовану на визначення комплексу окремих кроків. Це трактування для нашої теми є близьким, але дещо відрізняється від того, яке склалося в широкому вжитку, де проект – задум певного нового об’єкту (машини, будівлі, механізми тощо), матеріалізований у кресленнях, схемах чи іншій документації. Мета методу проекту: ♦ поглиблене вивчення програмного матеріалу; ♦ розвиток індивідуальних наукових інтересів учнів на основі моделювання діяльності спеціалістів конкретної предметної галузі; ♦ розвиток пізнавальних, творчих навичок учнів, критичного мислення, умінь самостійно шукати інформацію та інших життєво важливих навичок; ♦ розвиток самостійної діяльності учнів (індивідуальної, парної, групової); ♦ розвиток комунікативних здібностей у співробітництві учнів між собою і вчителем («педагогіка співробітництва»). ♦ розвиток уміння викладати власну думку, репрезентувати результати своєї діяльності (у вигляді звіту, веб-сайту, доповіді, газети чи журналу тощо); ♦ виховання гуманізму, увага та повага до особистості колеги, позитивний запал, спрямований не лише на навчання, а й на розвиток особистості учня. ♦ можливість iнтеграцiї знань не тільки з різних галузей знань, але й соцiокультур. Характерні риси методу проектів: ♦ створює навчальне середовище, в якому вчитель тренує, спрямовує, досліджує та зміцнює більш глибокі рівні розуміння; ♦ дозволяє учням самостійно будувати свої власні знання; ♦ завершується реальним продуктом, відповідає на суттєві запитання; ♦ установлює зв’язки з оточуючим світом, розвиває навички, потрібні у житті, вирішує реальні проблеми (багато з цих навичок є бажаними для сьогоднішніх роботодавців: розвиває здатність працювати разом з іншими, приймати виважені рішення, проявляти ініціативу, розв’язувати складні проблеми); ♦ дозволяє використовувати розмаїття навчальних методик; ♦ підходить для всіх учнів. Проекти мають відповідати ряду вимог. Педагогічні вимоги включають актуальність тематики, обґрунтування вибору теми, відповідність практичним завданням школи. Методичні вимоги передбачають урахування принципів дидактики, специфіки предмета та відповідного понятійного апарату, самостійну (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів. Технічні вимоги полягають в орієнтуванні на сучасну техніку. Фізіолого- гігієнічні вимоги встановлюють рекомендації щодо умов організації проекту, які не повинні зашкодити здоров’ю дитини. На виконання проекту вiдводиться певний час, протягом якого має бути досягнутий конкретний, «вiдчутний» результат, готовий до впровадження. Етапи і зміст проектної роботи: 1. Пошуковий: визначення теми проекту, пошук та аналіз проблеми, висування гіпотези, вивчення мети, обговорення методів дослідження. 2. Аналітичний: аналіз вхідної інформації, пошук оптимального способу досягнення цілі проекту, побудова алгоритму діяльності, покрокове планування роботи кожного учасника проекту. 3. Практичний: виконання запланованих кроків, регулярне обговорення проміжних результатів. 4. Презентаційний: оформлення кінцевих результатів, підготовка та проведення презентації, «захист» проекту. 5. Контрольний: аналіз результатів, коригування, оцінка якості проекту. Тема проекту може визначатися науковцями, які працюють у галузі освіти (у рамках затверджених навчальних програм), учителем (з урахуванням навчальної ситуації та стану викладання предмету, природних професійних інтересів, уподобань та здібностей дітей), учнями, які природно орієнтуються на власні інтереси, не лише пізнавальні, а й творчі, прикладні. Учитель має орієнтуватися на такі критерії відбору теми проекту: ♦ наявність значущої проблеми або завдання, що вимагає для свого розв’язання інтегрованих знань, дослідницького пошуку; ♦ практична, теоретична, пізнавальна значущість очікуваних результатів; ♦ головні змістовні поняття навчального курсу; ♦ проблеми, з якими стикався та стикається світ протягом своєї історії; ♦ проблеми місцевої громади та громадських організацій; ♦ актуальні та поточні проблеми сучасного життя учнів. У рамках реалізації проекту учитель має дотримуватися певних правил поведінки: ♦ керівництво зі сторони (на сцені більше не має авторитета); ♦ більше тренування та моделювання (менше розповідей); ♦ більше пошуку разом із учнями (не видавайте себе за експерта); ♦ більше міжпредметного мислення (менше спеціалі- зації); ♦ оцінювання на основі виконаної роботи (менше оцінювання на основі рівня знань). Разом з тим у роботі над проектом учні мають орієнтуватися на свої правила поведінки. Варіанти звіту проектів можуть бути різноманітні: реферат, мультимедійний навчальний проект, комп’ютерні енциклопедії, інформаційний або тематичний веб-сайт, відеофільм, номер газети чи журналу (у тому числі електронні), соціологічне опитування, фотоесе чи альбом, вистава тощо. Варто вирізняти особливості методу проектів за інструктивним підходом. Складність проектів залежить від віку учнів. Одним із напрямів формування критичного мислення на заняттях громадянської освіти є телекомунікаційний проект – спеціально організована навчальна діяльність, в якій учасники з різних регіонів міста, країни, інших країн світу співпрацюють над спільним проектом, обмінюючись за допомогою швидкодіючої мережі не тільки результатами своєї діяльності, а й методами дослідження, обговорюючи проміжні результати, спілкуючись з опонентами і однодумцями. Розв’язання проблеми, закладеної в будь-якому проекті, завжди вимагає залучення інтегрованого знання. Але в телекомунікаційному проекті, особливо міжнародному, потрібна, як правило, більш глибока інтеграція знання, що передбачає знання не тільки власне предмета проблеми, який досліджується, але особливостей національної культури партнера, його світогляду. Критерії застосування телекомунікаційних проектів: ♦ численні, систематичні, разові або тривалі спостереження за тим або іншим природним, фізичним, соціальним тощо явищем, які вимагають збирання даних у різних регіонах для розв’язання поставленої проблеми; ♦ порівняльне вивчення, дослідження того чи іншого явища, факту, події, яка відбулася чи має місце в різних місцевостях для виявлення певної тенденції або прийняття рішення, розробки пропозицій тощо. ♦ порівняльне вивчення ефективності використання одного і того ж або різних (альтернативних) способів розв’язання однієї проблеми, задачі для виявлення найбільш ефективного, прийнятного для будь-яких ситуацій рішення, тобто для отримання даних про об’єктивну ефективність способу розв’язання проблеми, яка пропонується; ♦ спільне творче створення, розробка деякої теми, наприклад чисто практична діяльність (виведення нового сорту рослини в різних кліматичних зонах) або творчий проект (створення журналу, газети, веб-сторінки, п’єси, книги, музичного твору, пропозицій щодо вдосконалення навчального курсу, педагогічного програмного продукту, спортивних, культурних спільних заходів, народних свят та ін.); ♦ проведення захоплюючої пригодницької спільної комп’ютерної гри, змагання. При оцінюванні учнівських проектів ураховуються такі вимоги: ♦ чіткість поставлених вимог (критерії оцінювання учні мають знати перед початком роботи над проектом); ♦ оцінювання змісту роботи, процесу її виконання, презентації результатів дослідження; ♦ уточнення критеріїв оцінювання роботи разом з учнями; ♦ залучення нових суб’єктів оцінювання проекту: батьків (так родина бере участь у навчальному процесі), інших учнів (розвивається вміння сприймати критику колег), самого себе (порівняння наявної самооцінки з іншими оцінками сприяє об’єктивній корекції самооцінки). Очевидно, що застосовувати методи проектів треба на тих уроках громадянської освіти, де це найдоцільніше. Перевантаження учнів даним методом може привести до збіднення їх теоретичного компоненту. Варто пам’ятати, що інтерактивні навчальні технології наближають процес навчання до реального життя, допомагають учням засвоїти матеріал, але в інший спосіб, доповнюють процес навчання такими компонентами як співпраця, вирішення проблем, презентація та спілкування з іншими, заохочує учнів до поглиблення своїх знань, упродовж того, як їх увага усе більше привертається до окремих питань. Питання Метод навчання громадянської освіти – процес двосторонньої цілеспрямованої діяльності вчителя та учнів задля вирішення дидактичних завдань з громадянської освіти. Пригадайте, які дидактичні завдання з грома- дянської освіти ви знаєте. Методична наука і практика пропонують викладачу широкий арсенал методів і прийомів навчання. Його творча діяльність полягає в тому, щоб раціонально використовувати в навчальному процесі методи, що якнайкраще забезпечують досягнення поставленої мети. Які класифікації методів навчання ви знаєте? Пропонуємо розглянути класифікацію методів навчання на основі вирішення дидактичних завдань. Користуючись нею, учитель може вибрати із загального набору найефективніші методи для кожного конкретного етапу навчання. Таким чином, маємо дві групи методів: а) спрямовані на первинне оволодіння знаннями (методи розвитку навчальних компетентностей нижчого рівня); б) спрямовані на набуття вмінь і навичок (методи розвитку навчальних компетентностей вищого рівня). У практиці викладання, що традиційно склалася, значне місце посідають інформаційно-розвивальні методи (лекція, пояснення, розповідь, бесіда), в яких учитель відіграє активнішу роль, ніж студенти. Для закріплення й удосконалення знань учні особливо часто використовують репродуктивні методи (переказ – відтворення навчального матеріалу, виконання вправ за зразком, лабораторних робіт за інструкцією). Вони більш орієнтовані на запам’ятовування й розуміння навчального матеріалу, менш – на розвиток творчого мислення, активізацію самостійної пізнавальної діяльності. Домінування цих методів призводить до неправильного уявлення учнів про мету навчання – у дітей формується враження про те, що метою навчання є саме знання. Проте інформаційно-розвивальні методи відіграють важливу роль у процесі навчання – створюють інформаційний базис для формування навчальних компетентностей вищого рівня. Одним з найефективніших інформаційно-розвивальних методів навчання є також пояснювально-ілюстративний метод. Інакше його можна назвати також інформаційно-рецептивним. Він відображає діяльність учителя й учня. Цей метод полягає в тому, що викладач повідомляє готову інформацію різними засобами, а учні сприймають, усвідомлюють і фіксують її в пам’яті. Повідомлення інформації педагог здійснює за допомогою усного слова (розповідь, лекція, пояснення), друкованого слова (підручник, посібник), наочних засобів (картини, схеми, відеофільми), практичного показу способів діяльності (вирішення завдання, складання плану, анотації тощо). Учні слухають, дивляться, маніпулюють предметами, використовують знання, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію із раніше засвоєною і запам’ятовують. Пояснювально-ілюстративний метод – один з найбільш раціональних способів передачі узагальненого і систематизованого досвіду людства. Репродуктивний, або інструктивно-репродуктивний, метод використовується для набуття навичок і умінь через систему завдань неодноразовим відтворенням повідомлених знань і показаних способів діяльності. Викладач дає завдання, а учень їх виконує. Від того, наскільки складне завдання, від здібностей учня залежить, як довго, скільки разів і з якими проміжками часу він повинен повторювати роботу. Установлено, що засвоєння нових слів при вивченні іноземної мови вимагає, щоб ці слова зустрілися близько 20 разів упродовж певного терміну. Отже, відтворення і повторення способу діяльності за зразком є головною ознакою репродуктивного методу. Під час вивчення курсу «Громадянська освіта» це може бути повторення окремих понять, що фігурують в різних ситуаціях чи суспільних явищах. Завдяки вищезазначеним методам учні набувають знань, навичок й умінь, навчаються виконувати основні розумові операції (аналіз, синтез, абстрагування тощо), проте це не гарантує розвитку творчих здібностей, не дає змогу планомірно і цілеспрямовано їх формувати. Методи розвитку навчальних компетентностей нижчого рівня переважно зосереджуються в усних монологах учителя із використанням елементів наочності. Розглянемо ці усні монологічні методи. Лекція – логічно завершений, науково обґрунтований і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований у разі необхідності засобами наочності та демонстрацією дослідів. Лекція є одним з основних видів навчальних занять і водночас методів навчання у вищій школі та додатковим методом у середній школі. Вона покликана формувати у слухачів основи знань з певної наукової галузі, а також визначати напрям, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять та самостійної роботи з відповідної дисципліни. Сюжетна розповідь учителя найчастіше вживається під час пояснення нового матеріалу в молодших і середніх класах, відрізняється вона від лекції тим, що є значно коротшою, завжди має яскравий, захоплюючий, живий і конкретний сюжет. Стисле повідомлення має на меті повідомити учням про певний факт. У повідомленні фактично відсутні емоційність, яскравість, деталізація, вживається мінімум слів. Опис – розкриття зовнішніх ознак, властивостей, функцій явищ матеріальної та духовної культури. На відміну від розповіді в описі відсутній сюжет, але є конкретний об’єкт, ознаки якого ми повідомляємо учням. Може бути опис географічного середовища, де проходили певні події, господарчих комплексів, споруд, органів влади, знарядь праці, зброї, зовнішнього вигляду й одягу людей. Опис слугує створенню чітких і точних уявлень, що збільшує міцність знань і творчу уяву школярів. Характеристика – перелік ознак певного явища і на цій основі розкриття його суті. Вона може спиратися на попередньо повідомлений учням матеріал опису чи розповіді і слугувати висновком, зробленим на підставі аналізу і узагальнення. Пояснення – розкриття навчального матеріалу через призму мислення: суті явищ, їх розвитку, встановлення причинно-наслідкових зв’язків і співвідношень між ними, їх оцінок, законів суспільного розвитку тощо. Пояснення завжди спирається на розповідь, опис, демонстрацію наочних засобів, адже без знання фактів пояснювати нема чого. Роздуми – послідовний розвиток положень, доведень, що підводять учнів до висновків. Роздуми мають бути доступними, переконливими, чіткими, логічно послідовними, їх слід давати лише спираючись на виклад, аналіз і узагальнення конкретного матеріалу. Роздуми часто вживаються, коли необхідно зробити певні висновки, вивести певну закономірність. Варто виділити наступні вимоги до усних монологічних методів: ♦ науковість (не дублювання, а поглиблення інформації шкільного підручника); ♦ учитель повинен сам мати конкретне і чітке уявлення про те, що він розповідає учням (інформація має бути зважена і перевірена); ♦ мова доступна для розуміння учнів (оперування тими термінами, що знають діти, пояснення нових термінів); ♦ чітка структурованість (наприклад, лекція мусить мати чітку структуру: вступ, план, виклад теми, заключна частина). ♦ ілюстрування монологу (для цього використовуються яскраві малюнки тощо, приклади, цікаві епізоди з життя історичних діячів); ♦ використання допоміжних засобів мови: інтонації, міміки і жестів; ♦ під час монологу учителю доречніше стояти так, щоб він міг бачити всіх учнів (це сприяє їх уважності і підтримує дисципліну в класі); ♦ велику увагу слід приділяти формі (всілякі поетичні прикраси, метафори призводять до плутанини в дитячих головах); ♦ темп монологу залежить від його змісту: а) розповідаючи про явища відомі дітям і легкі для розуміння, особливо коли йдеться про динамічні події (баталії, драматичні моменти з життя людей тощо), слід пам’ятати, що темп монологу має бути швидким (при такому темпі фрази повинні бути короткими і ясними); б) коли ж учитель розповідає про якісь нові, важкі для розуміння явища, особливо коли він формулює визначення, закономірність, слід промовляти повільно, наголошуючи на кожному слові. ♦ мова має бути граматично і стилістично правильною. Методи розвитку навчальних компетентностей нижчого рівня відіграють свою важливу роль у навчальному процесі. Проте досягти навчальних компетентностей вищого рівня учні зможуть лише завдяки власним зусиллям і активності. Питання Основне призначення учнівського самоврядування – задовольнити потреби учнів, спрямовані, насамперед захист їхніх громадянських правий і інтересів. Участь рішенні нагальних потреб школи, участь учнів в учнівському самоврядуванні сприяє формуванню більш чіткої та усвідомленої громадянською позицією і ціннісного ставлення до та інших, дозволяє підвищити соціальну компетенцію, розвиває соціальні навички поведінки й установки на самостійне прийняття рішень на проблемних ситуаціях.Ученическое самоврядування відкриває для багатьох школярів можливості вияву його особистісні здібності, знайти цікаве справа, організувати його виконання, приймаючи він відповідальність над його виконання.
|
