Лінійна та циклічна модель часу

Двома основними метафізичними просторовими моделями історичного часу є циклічна та лінійна. Циклічність (від гр. "коло" - сукупність взаємопов'язаних процесів, явищ, які утворюють завершене коло розвитку, струнку систему) - це парадигма сприйняття історичного часу. Вона поділяється на поліциклічність та моноциклічність (заперечення існування локальних цивілізацій з власною динамікою розвитку).

Лінійність - це парадигма сприйняття історичного часу, що передбачає полілінійність (багатоваріантність шляхів розвитку) та монолінійність (визнання наявності єдиного шляху розвитку людства). Лінійна парадигма стала провідною в релігіях, що прийшли до уявлення про свідому дію божої волі, яка спрямовує рух людства до певної мети - зороастризм, індуїзм та ін. Землеробським племенам була більш притаманна циклічна модель, для скотарських -лінійна. Лінійні моделі – це образ історії як незворотньої послідовності подій; геометричним аналогом цієї моделі спрямованості історії є пряма. Лінійність – це послідовність таких подій, які ведуть до певного стану суспільства. Виокремлюють прогресивну чи регресивну лінійність залежно від того, чи позначено наступний щодо попереднього стан суспільства позитивним чи негативним знаком. Найчастіше зустрічається прогресивна лінійна модель історії, згідно з якою, поступ, прогрес характеризується переходом від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. Дана модель ґрунтується на понятті соціального розвитку – форми, що розкриває потенціал від самого початку закладений в системі. Відповідно, лінійна модель історії – розуміння історії як спрямованого процесу, в якому жоден зі станів системи не повторюється в жодній з попередніх стадій. Система поступово наближується до певного загального стану. Дана модель є сумісна з твердженнями про неминучість і незворотність історичних процесів, незалежність змін від людських дій, спрямованість історії до наперед визначеного фіналу (фаталістичні і механістичні погляди). Яскравим представником такої моделі є Карл Ясперс, який у праці «Смисл та призначення історії» [1], що вийшла в світ у 1949 р., акцентує увагу на єдиному походженні людства та на загальному шляху його розвитку.

Аргументувати єдність людської історії у Ясперса повинна концепція «осьового часу» - часу формування сучасного типу людини, духовного народження людства. «Осьовий час являє собою фермент, що пов’ язує людство в межах єдиної світової історії» [1, c. 76]. Характерно, що континуальність лінійної моделі історії К. Ясперса доповнюється ним самим «можливими» елементами дискретного. «Історичний процес може перерватися, якщо ми забудемо про те, чого досягли, чи якщо досягнуте нами протягом історії зникне з нашого життя» [.
Циклічні моделі історії – розуміння історії як послідовності подій, що повторюються через певні проміжки часу. Ілюстрацією циклічної моделі є коло (тому часто вживають поняття кругообігу). Відповідно, історичний процес розглядається як такий, що спрямований по колу, кожний її цикл не є випадковим, але і не має визначеного напрямку. Будь-який стан, в якому перебуває система, в тій чи іншій стадії може виникнути і в майбутньому, причому цей стан, в свою чергу вже існував у минулому.

Історичний час в них все більше відстає від історичного часу лідера.

Циклічний тип (циклічна часова ритміка) є характерним для цивілізацій східного типу розвитку. Час обертається за колом, хоча насичений певними подіями.

Лінійний тип (лінійна часова ритміка) є розвитком шляхом прогресу. Західна цивілізація першою засвоїла цей шлях розвитку. Лінійність політичного часу надала можливості Заходу швидко розвивати свій потенціал. У той же час дискусійним є питання щодо його переваг. Лінійність стає можливою завдяки інструментальному ставленню до світу. Захід зміг набрати високі темпи розвитку в усіх сферах культури, які наближаються до матеріального виробництва. Але в ціннісній сфері Захід спирається на примітивний ідеал "суспільства, яке споживає". Звідси симптоми лінійного часу – моральна втомленість, екологічна криза, коли цивілізація не здатна витримати набрані темпи розвитку.

Циклічність являє собою найбільш природний часовий ритм. Циклічний характер спостерігається в багатьох процесах історичного розвитку соціальних систем. Циклічність властива будь якій просторовій динаміці. Як правило, вона містить в собі еволюційну складову (розвиток за спіраллю).

Концепція циклічного розвитку в процесі коеволюції природи і суспільства розроблялась на протязі ХХ – початку ХХІ ст.