XI. МНОЖИНА МАЄ СВОЇ ПРИМХИ

 

Наголос в українській мові виконує ще й функцію морфологічну, зокрема помагає розрізняти похідні форми слова, наприклад, множину від однини

Однина	Множина
в о да	в о ди	/жіночий рід/ (1)
м о ре	мор я	/ніякий рід/
рід	род и	/чоловічий рід/

 

Як бачимо,утворення множини вимагає заразом зміни наголосу.

Колись, очевидно, цій рисі підлягали усі іменники, що творили форми множини. Українська мова зберегла таке переголошення і в низці слів, які в інших слов'янських мовах його втратили. Цю особливість нашої мови мусить пам'ятати кожен, хто хоче говорити українською мовою. Наведу кілька таких слів:

 

Однина	Множина
б а ба	баб и (2)
в и шня	вишн і
кр и хта	крихт и
м а ма	мам и
м а ти	матер і
мол и тва	молитв и
п і сня	пісн і
пл а хта	плахт и
пшен и ця	пшениц і
ск и рта	скирт и
т и сяча	тисяч і
т о рба	торб и
х а та	хат и
ш а бля	шабл і

 

Особливо "популярний" такий наголос для іменників з наростком /суфіксом/ К:

 

ж і нка	жінк и (3)
п о душка	подушк и
стор і нка	сторінк и
х а тка	хатк и

 

Жива мова шанує цю рису куди послідовніше, ніж писемна — літературна. У живому мовленні можна почути:

 

	Множина		Однина
	барабол і	від	бараб о ля(4)
	кукурудз и	від	кукур у дза
а також
	бомб и	від	б о мба(5)
	кишен і	від	киш е ня
	криниц і	від	крин и ця
	машин и	від	маш и на
	ручк и	від	р у чка /якою пишуть/
	українк и	від	укра ї нка
	черешн і	від	чер е шня

 

З наведених прикладів літературна мова визнає наголос на закінченні у множині жіночого роду слів (2), (3) та очевидно (4). (Очевидно, бо наголос слів (4) належно не опрацьовано: словники множину не наводять, або наводять помилково). Таку непослідовність у канонізації українського наголосу можна пояснити особливостями українського культурного відродження (див. Розділ XX).

Щодо неканонізованого наголосу у словах (5), то він має право на існування, бо відбиває характерну рису живої мови, і реконструктори неспотвореного українського мовлення мають канонізувати цей наголос як варіянт до визнаного сьогодні.

 

XII. КОНФУЗ ІЗ "ПАНЕЮ";

 

Дослідження наголосових моделів множини помагає вирішити деякі нерозв'язані питання українського мовознавства. До таких проблем належить питання: чи відмінюване слово пані?

Це питання порушив не мовознавець і не академік, а щирий український патріот Микола Климишин, що оприлюднив у пресі вільного світу статтю на цю тему. Щоб увести в курс діла читача, переказую зміст статті М. Климишина ("Гомін України", Торонто, ч. 24, 10 червня 1981 р.).

М. Климишин слушно поставив питання "Чи слово пані дійсно невідмінюване?". Він наводить такі приклади з літератури:

М. Рильський, Переклад "Пана Тадеуша" А. Міцкевича ("Дніпро", Київ, 1964)

 

"Пан Тадеуш з панами і панями...";(стор. 128)

"І хоч яз панею хотів би..." (стор. 319)

 

У. Самчук, "На білому коні". Спомини і враження (Видавництво "Волинь", 1972, Вінніпег, Канада)

 

"Він мене познайомив з багатьма цікавими людьми, а між ними із панею фон Л..." (стор. 24)

"А деякі з цих пань...";(стор 71)

 

Галина Журба, "Далекий світ" (Буенос Айрес, 1955)

 

"Поміж панями сидів Едмунд..." (стор. 139)

 

З цих прикладів випливає, що слово пані таки відміняється.

Можна не сумніватися, що дослідивши глибше твори клясиків, можна знайти багато більше прикладів, які свідчать, що слово пані — слово відмінюване. Конфуз же, який стався з цим словом, як і з багатьма іншими рисами нашої мови — це наслідок специфічного — під'яремного — розвитку українського мовознавства і українського відродження (Ширше про цей розвиток див. Розділ XX).

Порівнюючи дослідження М. Климишина з дослідженням наголосових моделів множини (Розділ XI), побачимо, що вони одне одного доповнюють:

 

	Однина	Множина
	м а ма	мам и
	б а ба	баб и
	х а та	хат и
	п і сня	пісн і
	ш а бля	шабл і
	т и сяча	тисяч і
отже
	п а ні	пан і

 

Слово п а ні у множині, як і інші іменники жіночого роду, міняє свій наголос і дістає звучання пан і. Саме так воно і звучить у стандартизованому звертанні: "Пан і й пан о ве!", поширеному серед українців вільного світу. Саме такий наголос є органічний український наголос.

Додати треба, що й словник Грінченка, хоч і каже, що слово пані невідмінюване, зате саме слово подає з двома наголосами: п а н і. Важко собі уявити, щоб українці вживали варіянт пан і у звертанні до одної особи. Очевидно, що у записах, які обробляв Грінченко, записувачі фіксували наголос пан і саме у випадках, коли йшлося про кількох осіб, тобто про множину.

На підставі цих спостережень, я гадаю, що слово пані треба вважати за відмінюване слово.

 

XIII. ЩЕ ОДНЕ "МАЙЖЕ ПРАВИЛО";

 

Зміна наголосу у процесі творення морфологічних форм властива й іншим граматичним категоріям української мови. Так, утворюючи форму прислівника від три-і-більше-складових прикметників найдавнішого походження, українці жіночий та чоловічий наголос прикметника здебільшого обертають на дактилічний у прислівнику:

Прикметник	Прислівник
вес е лий	в е село(1)
вис о кий	в и соко
глиб о кий	гл и боко
деш е вий	д е шево
дорог и й	д о рого
здор о вий	зд о рово
зел е ний	з е лено
молод и й	м о лодо
сол о дкий	с о лодко
сол о ний	с о лоно
хор о ший	х о роше
шир о кий	ш и роко

 

Знову таки ми маємо тут діло лише з "майже правилом", бо існують винятки:

 

баг а тий	але	баг а то	а не	б а гато(2)
дал е кий	але	дал е ко	а не	д а леко
серд и тий	але	серд и то	а не	с е рдито
сув о рий	але	сув о ро	а не	с у воро

 

Підкреслю ще раз, що прикметники (1) і (2) належать до найстародавніших українських слів.

Для прикметників пізнішого походження "майже правило" не таке "муроване". Більшість "свіжіших" за походженням прикметників не визнають "майже правила":

 

над і йний	над і йно(3)
пов а жний	пов а жно
ум о вний	ум о вно
фіг у рний	фіг у рно
фрив о льний	фрив о льно

 

А втім і серед новіших форм стародавнє "майже правило" діє:

 

головн и й	г о ловно /Анд./ (4)
гол о дний	г о лодно
зат и шний	з а тишно
порошн и й	п о рошно
потайн и й	п о тайно
хол о дний	х о лодно

 

Діє "майже правило" і в живому мовленні. Хто дослухається до живої мови, може почути від мовців такий "неправильний" наголос:

 

рахувавши пер е січно

або

пер е січно це становить

 

Нема мови, що наведений наголос не узвичаєний, словниками не зафіксований, кажучи без викрутасів — "неправильний". А втім, звернімось до моделів наголошення, розглянутих у цьому розділі. Річ у тім, що саме так має бути наголошений прислівник, утворений від прикметника перес і чний, згідно з "майже правилом" українського наголошення.

"Помилковий" наголос на Е у слові пер е січно, стихійно вживаний мовцями, потверджує існування "майже правила" наголошення прислівників у свідомості українських мовців.

Спостережене "майже правило" дозволяє з більшою певністю вирішувати сумнівні випадки наголошення. Справді, як правильно наголошувати:

 

А		Б
б а йдуже	чи	байд у же
безк о рисно	чи	безкор и сно
в и димо	чи	вид и мо
в о лого	чи	вол о го
к о рисно	чи	кор и сно
м о вчазно	чи	мовч а зно
пер е січно	чи	перес і чно
ст а ранно	чи	стар а нно
х о робро	чи	хор о бро

 

У словниках, як і в живому мовленні, нема одностайности. Той же, хто хоче відродити українські наголосові моделі, має брати до уваги таке:

а. у три-і-більше-складових словах для українців дуже характерне дактилічне наголошення;

б. серед три-і-більше-складових прислівників діє "майже правило", за яким такі прислівники набувають дактилічного наголосу.

Ці міркування змушують нас віддати перевагу наголосові у стовпчику А.