Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

XI. МНОЖИНА МАЄ СВОЇ ПРИМХИ




 

Наголос в українській мові виконує ще й функцію морфологічну, зокрема помагає розрізняти похідні форми слова, наприклад, множину від однини

Однина Множина
вода води /жіночий рід/ (1)
море моря /ніякий рід/
рід роди /чоловічий рід/

 

Як бачимо,утворення множини вимагає заразом зміни наголосу.

Колись, очевидно, цій рисі підлягали усі іменники, що творили форми множини. Українська мова зберегла таке переголошення і в низці слів, які в інших слов'янських мовах його втратили. Цю особливість нашої мови мусить пам'ятати кожен, хто хоче говорити українською мовою. Наведу кілька таких слів:

 

Однина Множина
баба баби(2)
вишня вишні
крихта крихти
мама мами
мати матері
молитва молитви
пісня пісні
плахта плахти
пшениця пшениці
скирта скирти
тисяча тисячі
торба торби
хата хати
шабля шаблі

 

Особливо "популярний" такий наголос для іменників з наростком /суфіксом/ К:

 

жінка жінки(3)
подушка подушки
сторінка сторінки
хатка хатки

 

Жива мова шанує цю рису куди послідовніше, ніж писемна — літературна. У живому мовленні можна почути:

 

  Множина   Однина
  бараболі від бараболя(4)
  кукурудзи від кукурудза
а також      
  бомби від бомба(5)
  кишені від кишеня
  криниці від криниця
  машини від машина
  ручки від ручка/якою пишуть/
  українки від українка
  черешні від черешня

 

З наведених прикладів літературна мова визнає наголос на закінченні у множині жіночого роду слів (2), (3) та очевидно (4). (Очевидно, бо наголос слів (4) належно не опрацьовано: словники множину не наводять, або наводять помилково). Таку непослідовність у канонізації українського наголосу можна пояснити особливостями українського культурного відродження (див. Розділ XX).

Щодо неканонізованого наголосу у словах (5), то він має право на існування, бо відбиває характерну рису живої мови, і реконструктори неспотвореного українського мовлення мають канонізувати цей наголос як варіянт до визнаного сьогодні.

 

XII. КОНФУЗ ІЗ "ПАНЕЮ"

 

Дослідження наголосових моделів множини помагає вирішити деякі нерозв'язані питання українського мовознавства. До таких проблем належить питання: чи відмінюване слово пані?

Це питання порушив не мовознавець і не академік, а щирий український патріот Микола Климишин, що оприлюднив у пресі вільного світу статтю на цю тему. Щоб увести в курс діла читача, переказую зміст статті М. Климишина ("Гомін України", Торонто, ч. 24, 10 червня 1981 р.).

М. Климишин слушно поставив питання "Чи слово панідійсно невідмінюване?". Він наводить такі приклади з літератури:

М. Рильський, Переклад "Пана Тадеуша" А. Міцкевича ("Дніпро", Київ, 1964)

 

"Пан Тадеуш з панами і панями..."(стор. 128)

"І хоч яз панеюхотів би..." (стор. 319)

 

У. Самчук, "На білому коні". Спомини і враження (Видавництво "Волинь", 1972, Вінніпег, Канада)

 

"Він мене познайомив з багатьма цікавими людьми, а між ними із панею фон Л..." (стор. 24)

"А деякі з цих пань..."(стор 71)

 

Галина Журба, "Далекий світ" (Буенос Айрес, 1955)

 

"Поміж панямисидів Едмунд..." (стор. 139)

 

З цих прикладів випливає, що слово панітаки відміняється.

Можна не сумніватися, що дослідивши глибше твори клясиків, можна знайти багато більше прикладів, які свідчать, що слово пані— слово відмінюване. Конфуз же, який стався з цим словом, як і з багатьма іншими рисами нашої мови — це наслідок специфічного — під'яремного — розвитку українського мовознавства і українського відродження (Ширше про цей розвиток див. Розділ XX).

Порівнюючи дослідження М. Климишина з дослідженням наголосових моделів множини (Розділ XI), побачимо, що вони одне одного доповнюють:

 

Однина Множина
  мама мами
  баба баби
  хата хати
  пісня пісні
  шабля шаблі
  тисяча тисячі
отже    
  пані пані

 

Слово паніу множині, як і інші іменники жіночого роду, міняє свій наголос і дістає звучання пані.Саме так воно і звучить у стандартизованому звертанні: "Пані й панове!", поширеному серед українців вільного світу. Саме такий наголос є органічний український наголос.

Додати треба, що й словник Грінченка, хоч і каже, що слово пані невідмінюване, зате саме слово подає з двома наголосами: пані. Важко собі уявити, щоб українці вживали варіянт паніу звертанні до одної особи. Очевидно, що у записах, які обробляв Грінченко, записувачі фіксували наголос панісаме у випадках, коли йшлося про кількох осіб, тобто про множину.

На підставі цих спостережень, я гадаю, що слово пані треба вважати за відмінюване слово.

 

XIII. ЩЕ ОДНЕ "МАЙЖЕ ПРАВИЛО"

 

Зміна наголосу у процесі творення морфологічних форм властива й іншим граматичним категоріям української мови. Так, утворюючи форму прислівника від три-і-більше-складових прикметників найдавнішого походження, українці жіночий та чоловічий наголос прикметника здебільшого обертають на дактилічний у прислівнику:

Прикметник Прислівник
веселий весело(1)
високий високо
глибокий глибоко
дешевий дешево
дорогий дорого
здоровий здорово
зелений зелено
молодий молодо
солодкий солодко
солоний солоно
хороший хороше
широкий широко

 

Знову таки ми маємо тут діло лише з "майже правилом", бо існують винятки:

 

багатий але багато а не багато(2)
далекий але далеко а не далеко
сердитий але сердито а не сердито
суворий але суворо а не суворо

 

Підкреслю ще раз, що прикметники (1) і (2) належать до найстародавніших українських слів.

Для прикметників пізнішого походження "майже правило" не таке "муроване". Більшість "свіжіших" за походженням прикметників не визнають "майже правила":

 

надійний надійно(3)
поважний поважно
умовний умовно
фігурний фігурно
фривольний фривольно

 

А втім і серед новіших форм стародавнє "майже правило" діє:

 

головний головно /Анд./ (4)
голодний голодно
затишний затишно
порошний порошно
потайний потайно
холодний холодно

 

Діє "майже правило" і в живому мовленні. Хто дослухається до живої мови, може почути від мовців такий "неправильний" наголос:

 

рахувавши пересічно або пересічно це становить

 

Нема мови, що наведений наголос не узвичаєний, словниками не зафіксований, кажучи без викрутасів — "неправильний". А втім, звернімось до моделів наголошення, розглянутих у цьому розділі. Річ у тім, що саме так має бути наголошений прислівник, утворений від прикметника пересічний, згідно з "майже правилом" українського наголошення.

"Помилковий" наголос на Е у слові пересічно, стихійно вживаний мовцями, потверджує існування "майже правила" наголошення прислівників у свідомості українських мовців.

Спостережене "майже правило" дозволяє з більшою певністю вирішувати сумнівні випадки наголошення. Справді, як правильно наголошувати:

 

А   Б
байдуже чи байдуже
безкорисно чи безкорисно
видимо чи видимо
волого чи волого
корисно чи корисно
мовчазно чи мовчазно
пересічно чи пересічно
старанно чи старанно
хоробро чи хоробро

 

У словниках, як і в живому мовленні, нема одностайности. Той же, хто хоче відродити українські наголосові моделі, має брати до уваги таке:

а. у три-і-більше-складових словах для українців дуже характерне дактилічне наголошення;

б. серед три-і-більше-складових прислівників діє "майже правило", за яким такі прислівники набувають дактилічного наголосу.

Ці міркування змушують нас віддати перевагу наголосові у стовпчику А.

 







Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 3262. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия