Мистецькі стилі1. Ампір – стиль пізнього класицизму в архітектурі й мистецтві (переважно декоративно-вжитковому), що виник у Франції на поч. ХІХ ст. Характеризується суворими монументальними формами й зверненням до давньоримських та давньоєгипетських декоративних деталей. 2. Бароко (від італ. barocco – вибагливий, химерний) – стиль у європейському мистецтві кінця XVI – середини XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу. Характеризувався примхливістю форм і декоративною пишністю. Батьківщина бароко – Італія, де у визначних мистецьких центрах (Римі, Мантуї, найменше у Венеції і Флоренції) виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі. 3. Готика (від італ. gotico – готи). Готичний стиль – це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI ст.). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським». 4. Еклектизм – стиль в архітектурі та живописі, що передбачає поєднання різнорідних стильових елементів чи довільний вибір стилістичного оформлення для будівель або художніх виробів, які мають якісно інше значення та призначення (використання історичних стилів в архітектурі та художній промисловості ХІХ ст.) 5. Експресіонізм (від франц. expression – вираження, виразність) – літературно-мистецька стильова тенденція авангардизму, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ ст. Мав своїх прихильників в мистецтві Франції, Австрії, Польщі, німецькомовної Швейцарії. 6. Імпресіонізм (від франц. impression – враження) – художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці – котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині ХІХ ст. у Франції. Засновники імпресіонізму – як і символізму та експресіонізму – діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла – проте на відміну від неокласицизму не зобов’язувалися об’єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. 7. Класицизм (англ. classicism, від лат. сlassicus – зразковий) – напрям в європейській літературі та мистецтві, який наслідував античні зразки в літературі і мистецтві. Уперше заявив про себе в італійській культурі XVI ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст. 8. Неоготика або псевдоготика – (тобто нова або ж псевдо готика) – напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готики з класицизмом. 9. Неокласицизм (від грецьк. nέος – молодий, новий і лат. classicus – зразковий) – загальна назва ряду художніх течій ІІ пол. ХІХ-ХХ ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого». 10. Романтизм – напрям у європейському мистецтві й літературі, який виник наприкінці XVIII – на початку XIX ст.; його представники боролися проти канонів класицизму, висували на перший план інтереси особи та почуття і використовували у своїй творчості історичні та народно-поетичні теми. Художній метод мистецтва й літератури, пройнятий оптимізмом і прагненням показати в яскравих образах високе призначення людини. 11. Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон – знак, ознака, прикмета, символ) – літературно-мистецький напрям кінця ХІХ – початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ – таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо. 12. Футуризм – стилістичний напрям у літературі й мистецтві поч. ХХ ст.
|
