Кримінально-правові підстави позбавлення волі: підпункти «а» та «с» пункту 1 статті 5 Конвенції
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; Треба вважа-ти, що слово «засудження» для цілей статті 5 § 1(а) означає і «виз-нання винним», після того як «відповідно до закону встановлено, що було вчинено злочин», і призначення покарання чи іншого заходу, пов’язаного з позбавленням волі. Затримання буде зазвичай законним, якщо воно здійс-нено за рішенням суду. Слово «після» вказує не лише на те, що «затримання» має йти слідом за «засудженням» у часі: крім цього «затримання» має випливати, «походити і ґрунтуватися» чи відбуватися «внаслідок» «засудження». Прийменник «після» позначає причинний зв’язок на додаток до послідовності подій у часі; він слугує визначенню затримання «внаслідок», а не лише «наступного за» рішенням кримінального суду. Конвенція припускає певну невизначеність при призначенні по-карань та не зобов’язує держ ави-у часниці покладати на суди загаль-ний нагляд за виконанням покарань. Має існувати достатній причинний зв’язок між засудженням і позбавленням волі, про яке йдеться. c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо Людина може бути затримана відповідно до статті 5 § 1(с) тільки у контексті кримінального про вадження, щоб доставити її до компетентного судового ор гану за підозрою у вчиненні злочину. Незалежно від того, чи ґру нтувалося позасудове позбавлення волі у більшості випадків на такій підозрі, яка виправдовує тримання під вартою з погляду Конвенції, таке затримання дозволяється статтею 5 § 1(c),тільки якщо воно здійснено «з метою припро вадження [затриманого] до встановленого законом компетентного органу» Очевидно, вислів «здійснені з метою припро вадження особи до встановленого законом компетентного ор гану», стосується кожної категор ії випадків арешту або затримання, які згадані в параграфі 1(с); отже, назване полож ення припускає позбавлення волі, лише коли воно здійснене для того, щоб заарештована чи затримана особа постала перед компетентним судовим ор ганом, незалежно від того, чи є вона особою, яка обґру нтовано підозрюється у вчиненні правопорушення, або особою, щодо якої є підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопору шення, або особою, щодо якої є підстави вважати, що необхідно перешкодити їй втекти після вчинення правопорушення Також і параграф 1(с) статті 5 мож е тлумачитися тільки у сполу-ченні з параграфом 3 тієї ж статті, з яким вони складають одне ціле; параграф 3 передбачає безумовно, що «кож ен, кого заарештовано або затримано згідно з полож еннями параграфа 1(с) цієї статті, має негайно постати перед суддею...» і «має право на судовий розгляд у продовж ро зумного стро ку»; це ясно визначає зобов’язання кож ного заарештованого чи затриманого в кож ному із передбачених параграфом 1(с) випадків доставити до судді для вирішення питання про позбавлення волі чи для ро згляду справи по суті; таким є ясний і природний сенс формулювань як статті 5 § 1(с), так і статті 5 § 3. Вислови «законний» та «у пор ядку, встановленому зако-ном» у статті 5 § 1 передбачають не тільки повну відповідність процесуальним і матеріальним нор мам національного законодавства, але також щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті статті 5 і не було безпідставним. Крім того, з огляду на значення свободи для особи, важливо, щоб застосоване національне законодавство відповідало стандарту «законності», встановленому Конвенцією, який вима-гає, щоб усе право, писане чи неписане, було достатньо визначеним, аби дати мож ливість особі – якщо необхідно, то після відповідної консультації – передбачати в достатньому за даних обставин ступені наслідки, до яких мож е призвести та чи інша його дія. Коли йдеться про позбавлення волі, особливо важливо, щоб було дотримано загального принципу правової визначеності. Тому суттєво, щоб умови, які за внутрішнім законодавством можу ть призвести до позбавлення волі, були чітко визначені і щоб сам закон був передбачуваний у своєму застосуванні. Він повинен відповідати стандарту законності, встановленому Конвенцією, стандарту, який вимагає, щоб усе законодавство було достатньо чітким і надавало особі можливість – якщо необхідно, то після відповідної консультації – передбачати в достатньому за даних обставин ступені наслідки, до яких мож е призвести та чи інша його дія. «Розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 § 1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин. Що мож на вважати «розумним», залежить від усіх обставин. Крім фактичної сторо ни, для «ро зумної підозри» у значенні статті 5 § 1(с) потрібно, щоб мож на було ро зумно вважати, що зазначені обставини охоплюються однією із статей Кримінального кодек-су, які визначають злочинну поведінку. Таким чином, вочевидь не може бути «розумної підозри», якщо дії чи обставини, що ставляться в про вину затриманому, не складали злочину в той час, коли вони мали місце. Конвенція відсилає тут по суті до національного законодавства,однак також вимагає, щоб будь-який захід, яким людина позбавляється волі, відповідав меті статті 5, а саме захисту особи від свавілля. Стандарт, встановлений статтею 5 § 1(с), не передбачає, що поліція повинна мати достатні докази для пред’явлення обвинувачення на момент арешту. Факти, які викликають підозру, не обов’язково мають бути одного рівня з тими, які необхідні для обґру нтування засудження чи для навіть пред’явлення обвинувачення; це досягається на наступній стадії кримінального ро зслідування. За правилом стаття 5 § 1(с) не виправдовує повтор не затриманнячи про довження затримання особи, яка відбула покарання після засудження за певний кримінальний злочин, у разі підозри, що та може вчинити подібний злочин і надалі
|
