Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Критерії «справедливого» судового розгляду, що сформоване Європейським судом з прав людини в практиці застосування статті 6 Конвенції.




1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та
обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Впродовж розумного строку

Критерій «розумного строку», про який йдеться у пункті 1 статті 6, є суб’єктивним поняттям, що може варіюватись в залежності від того, які саме справи розглядаються — цивільні чи кримінальні. Складність справи, підхід органів влади до розгляду конкретної справи, окремі аспекти поведінки заявника, що могли вплинути на продовження строку розгляду, а також певні обставини, які виправдовують більш тривалий строк судового розгляду є тими факторами, які Комісія та Суд беруть до уваги, з’ясовуючи, чи відповідає судова процедура стандартам «розумного строку».

Суд встановив, що при розгляді кримінальних справ цей строк починається з моменту, коли «компетентний орган вручає особі офіційне повідомлення із звинуваченням цієї особи у вчиненні кримінального злочину»

В контексті цивільного судочинства Суд визнав порушення статті 6 у випадках, коли процес розлучення тривав дев’ять років (Бок проти Федеративної Республіки Німеччини (1989)), коли при розгляді справи знадобилось сім років і сім місяців для переходу з суду першого адміністративного рівня до рівня Державної ради (Н проти Франції (1989)), а також коли остаточне рішення у справі про відшкодування збитків було винесене через шість років та сім місяців (Невеш і Сільва проти Португалії (1989)). У випадку, коли при розгляді позовів у порядку цивільного судочинства держава встановлює складні і такі, що взаємоперехрещуються, адміністративні та судові механізми, і якщо в результаті цього збільшуються строки розгляду позовів, це може становити порушення пункту 1 статті 6 (Гійємен проти Франції (1997)). Суд не взяв до уваги аргументи уряду стосовно того, що тривалість розгляду справи може бути виправдана політичними обставинами у випадку, коли такі обставини виникли вже через декілька років після початку розгляду справи у суді (Паммель проти Німеччини (1997) та Пробстмайєр проти Німеччини (1997)).

Хоч Суд і допускає, що при розгляді цивільної справи держава може допускати більшу тривалість строків розгляду у порівнянні з розглядом кримінальної справи, однак Суд при цьому послідовно дотримується жорстких стандартів, коли йдеться про справи щодо виплати через суд відшкодувань, яких вимагають особи, що отримали вірус імунодефіциту під час переливання зараженої крові.

Публічний характер розгляду

За цим положенням статті 6 було розглянуто порівняно небагато справ. Частково це пояснюється тим, що право на публічний розгляд є більш зрозумілим, ніж інші аспекти права на справедливий розгляд. Публічний судовий розгляд задовольняє не тільки інтереси сторін у справі, але також інтереси широкої громадськості — він забезпечує довіру до судових органів

Суд ухвалив, що право на відкритий розгляд не обов’язково порушується, якщо обидві сторони у справі погоджуються на закриті слухання. Як правило, Комісія та Суд зважали на присутність хоча б однієї з особливих умов, які перелічені в пункті 1 статті 6 (наприклад, збереження моралі, громадського порядку, національної безпеки або захист приватного життя), і лише потім визначали, чи закритий розгляд даної справи не був порушенням цієї статті. Проте за будь-яких обставин рішення суду повинно виголошуватись публічно.

Незалежний та неупереджений суд, створений на підставі закону

Основоположним принципом положення про незалежність та неупередженість судів є поділ влади, але ні сама Конвенція, ні конвенційні органи не дають вказівок стосовно того, як виконувати цю вимогу. Проте практика Суду свідчить, що діяльність суддів не може залежати від тлумачення закону, яке здійснюється представниками виконавчої влади.

Конвенція не вимагає участі у судовому засіданні присяжних засідателів. Однак коли в країні існує такий інститут, то вимога незалежності та неупередженості також стосується і присяжних засідателів.

Принцип рівності можливостей

Найбільш важливим серед несформульованих вербально принципів пункту 1 статті 6 є принцип «рівності можливостей», згідно з яким кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості (Ноймайстер проти Австрії (1968)), і жодна з сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над протилежною стороною.

В принципі змагальності закладене поняття, згідно з яким кожна із двох сторін у судовому процесі має право отримувати інформацію про факти та аргументи, якими володіє інша сторона, а також користуватись однаковими можливостями надання відповіді іншій стороні

Право не давати свідчення проти себе самого

Суд розглянув декілька справ, в яких заявники скаржились на порушення їхнього права не давати свідчення проти самих себе, — цей принцип хоч і не представлений у сформульованому вигляді в Конвенції, однак він присутній в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права

Презумпція невинуватості: без доведення попередньої вини обвинуваченого згідно закону і, зокрема, без надання обвинуваченому можливості скористатися правом на захист, судове рішення відносно нього породжує відчуття, що обвинувачуваний є справді винним.







Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 275. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия