Краса як критерій істини

Нарешті, в науці використовується ще один критерій, мабуть, найменш прозорий і раціональний, але такий, що часто виявляється вирішальним у ситуації вибору. Мається на увазі критерій краси наукової теорії.

Цей критерій, незважаючи на гадану його віддаленість від науки і загалом раціонального пізнання, насправді притаманний будь-якому виду діяльності людей і має фундаментальний характер. Це було глибоко зрозумілим уже в античності. Антична культура не тільки у сфері мистецтва, але також у науці й у філософії була зорієнтована на незацікавлену естетичну насолоду. Естетична насолода – це особливого роду чутливість до краси, до прекрасного, споконвічно закладена в кожній людині. Ця чутливість, на думку стародавнього грека, поширюється на всі форми людського буття і творчості. Звідси стає зрозумілою і назва грандіозного задуму лосєвської «Історії античної естетики», що являє собою не просто історико-емпіричний аналіз усього різноманіття естетичних концепцій античності, а історико-теоретичне осмислення античної філософії та культури в цілому, взятої в її найбільш істотному аспекті.

Краса для стародавнього грека – це універсальна характеристика взаємин між людиною і світом. Людина не тільки шукає своє місце в структурі буття, чим займається онтологія. Вона не тільки пізнає світ, чим займається гносеологія. Вона цим світом і добутим знанням про нього здатна щиро захоплюватись і насолоджуватися. Буття і знання споконвічно естетичні,а, отже, й істина, і сам її пошук повинні бути прекрасними. Про це чітко говорить уже Платон. Закон, який відкривається математикою чи філософією, – це один із проявів світової гармонії, а тому й пізнання цих законів є дійством естетичним. Тому для людини античної культури немає нічого особливого у висловленнях «ця теорія прекрасна» або «я насолоджувався його аргументацією».

Звідси й дещо інше поняття мистецтва, а точніше, мистецтва як частини загального предмета естетики. Це не просто якась сукупність знань про мистецтво, його види, а мистецтво як діяльність, як Techne – тобто скоріше ремесло, вміння. Мова йде про вміння так використовувати наші знання, так володіти ними, що цим також можна насолоджуватись і захоплюватися. Це вміння, доведене до вищого ступеня досконалості. Звідси й діалектика як мистецтво суперечки, і геометрія як мистецтво вимірювання землі, й еристика як мистецтво суперечки¹. Тому «справжнє мистецтво для Платона – це саме життя, але життя методично влаштоване і науково організоване»².

Це закорінене в античності органічне зближення мистецтва і наукової творчості ніколи не вмирає в наступній культурі. Багато великих учених у першу чергу орієнтувались і орієнтуються саме на естетичний критерій краси теорії.

Ось що писав П.Дірак про створення загальної теорії відносності А.Айнштайном: «Основний прийом, яким він керувався, було прагнення

 

¹ См.: Турина М. Философия. М., 1998. С. 45.

² См.: Лосев А.Ф. История античной эстетики. Высокая классика. М., 1974. С. 21.

виразити закон тяжіння в найбільш витонченій математичній формі. Саме це прагнення й привело його до поняття про кривизну простору... Основна міць теорії тяжіння Айнштайна полягає в її винятковій внутрішній математичній красі»¹.

Відомо, що, формулюючи свої закони руху планет Сонячної системи, І.Кеплер первісно намагався вписати їх у систему правильних платонівських багатогранників з діалогу «Тімей». Естетичний критерій гармонії, витонченості, завершеності наукових побудов виявляється особливо популярним серед логіків, математиків і представників природничих наук, хоча він не чужий ученим і з інших галузей знання. Все це свідчить, з одного боку, про неприпустимість жорсткого протиставлення один одному різних форм раціонального осягнення буття, а з іншого боку – про глибинний зв'язок раціональних і позараціональних видів досвіду, як це видно з діяльності того ж І.Кеплера, праць середньовічних алхіміків або творчості К.Г.Юнга.

У цілому можна констатувати, що сучасна епоха загальносистемної кризи техногенно-споживацького менталітету й становлення нового антропо-космічного світогляду, пов'язаного з особливим інтересом до конструктивних можливостей людської свідомості та з розгортанням діалогу між різними формами осягнення буття, змушує по-новому глянути і на проблему критеріїв істини.

 

 

5. ПРОБЛЕМА УНІВЕРСАЛЬНИХ КРИТЕРІЇВ ІСТИНИ

 

Є всі підстави припустити, що вступ в епоху діалогу й синтезу різних форм духовного досвіду рано чи пізно приведе до прийняття єдиних критеріїв істини, не важливо, має ця істина науковий, релігійний або філософський характер. По суті ці критерії вже починають зримо проступати і формулюватись у різних сферах як наукового, так і позанаукового знання. В якомусь розумінні йде неухильне повернення до платонівської ідеї про внутрішню нерозривну єдність істини, блага і краси.

Можливо, що утвердження таких універсальних критеріїв істинності в суспільній свідомості і їхнє прийняття науковим і релігійним співтовариствами в якості значимого регулятиву творчої діяльності – все це й буде найкращою протиотрутою проти різних форм ірраціоналізму і разом з тим твердою основою гармонічного співіснування та продуктивного діалогу між раціональним і позараціональним знанням. Які ж ці можливі критерії, з огляду на те, що критерій естетичності ми вже обговорили вище?