Класична (чи кореспондентська) концепція

Тут під істиною розуміється відповідність людських знань реальному стану справ, якійсь об'єктивній дійсності. У явній формі класичну концепцію можна знайти вже у Платона й Аристотеля. При цьому відповідність знання (ідей) дійсності може розумітися двояко, залежно від того, як трактувати саму цю об'єктивну дійсність. Це може бути відповідність людської думки об'єктивній природної дійсності (Аристотель), а може бути її відповідність ідеальному буттю вічних ідей (Платон). Однак яку б загальметафізичну гносеологічну настанову ми не взяли (реалістичну чи платонічну) в межах класичного розуміння істини – обидва аспекти відповідності обов'язково будуть присутні.

 

¹ Цит. по: Зеньковский В.В. История русской философии. В 2 т. Т. 1. Ч. 2. Л., 1991. С. 172.

² Див. уже класичну книгу: Чудинов Э.М. Природа научной истины. М., 1977.

Так, у випадку реалістичної (і навіть матеріалістичної) позиції однаково буде присутній момент відповідності людських знань якимсь об'єктивним ідеальним сутностям. Розглянемо судження «класична механіка являє собою наукову теорію». Це судження істинне, тому що класична механіка Ньютона відповідає всім характеристикам ідеального конструкта за назвою «теорія». З іншого боку, в платонічній версії теорії відповідності судження «ім'я цієї людини – Сократ» є істинною констатацією стану справ у реальному світі.

Неважко помітити, що платонічні теорії відповідності можуть зливатися з онтологічним розумінням істини як справжнього духовно-ідеального буття, котре може безпосередньо споглядатися й переживатися людиною. З іншого боку, реалістичні варіанти класичного підходу до істини можуть зближатися з її онтологічним трактуванням у розумінні законо- чи ідеаловідповідного буття якого-небудь явища чи предмета.

Класична концепція завжди була й дотепер залишається найбільш впливовою не тільки серед філософів, а й серед учених, тому що найбільшою мірою відповідає їх інтуїтивній вірі в те, що вони не творять наукові гіпотези і теорії на свій власний розсуд, а пізнають щось у самому бутті, й що отримане ними знання – не фікція, а розкриває об'єктивні закономірності світобудови.

Однак при уважному філософському аналізі класичної концепції (особливо в її матеріалістичній версії) у ній виявляється ряд серйозних труднощів.

1. Ми ніколи не маємо справи з дійсністю самою собою, а завжди з її чуттєвим або раціонально структурованим образом. Світ ніби заздалегідь суб'єктивно впорядкований нами ще до того, як ми почали перевіряти істинність знань на відповідність із ним. Якщо ж ми маємо справу з перевіркою теорії на її відповідність фактам, то й факт науки – це завжди первинно відібраний і концептуально оформлений нашим розумом утвір. Про яку об'єктивну дійсність тут може йти мова?

2. Ряд складностей виникає з судженнями логіки і математики. Вони описують об'єкти, яким іноді просто нема чого поставити у відповідність у реальному світі. Тут досить указати на уявні числа.

3. Незрозуміло, як бути з універсальними номологічними судженнями в науці, адже в повсякденному бутті ми маємо справу тільки з одиничними процесами і подіями. Загальне нам ніде й ніяк безпосередньо не дане, крім як у нашому власному розумі.

4. У класичній концепції виникає ряд парадоксів, якщо об'єктом висловлення слугує його власний зміст. Один із найбільш знаменитих прикладів подібного роду – парадокс брехуна, де судження брехуна «я брешу» неможливо однозначно оцінити як істинне чи помилкове. Спробою позбутися парадоксів останнього роду є «семантична теорія» істини Тарського, яка уточнює її класичне аристотелівське розуміння¹ і дозволяє за

 

¹ «...Говорити про сутнє, що його немає, або про не-сутнє, що воно є, – означає говорити хибне; а говорити, що сутнє є і не-сутнє не є, – означає говорити істинне» (Аристотель. Сочинения. В 4 т. Т. 1. М., 1975. С. 141).

рахунок розведення мови-об'єкта і метамови уникати парадоксів, наприклад парадокса брехуна.

Однак загальних гносеологічних труднощів класичної концепції це не долає. Їхня причина криється в недооцінці конструктивної активності суб'єкта пізнання, на чому саме й зробила акцент апріористська теорія істини.