Ціннісно-екзистенційний аспект
Він фіксується в російській мові словами правда, праведність, правота. Під правдою в екзистенційному аспекті розуміється особистісно продумана й відчута цінність, яка приймається людиною всім її єством і щиро утверджується нею в життєвих учинках. Людина може при цьому помилятися в конкретних актах особистого вибору (бути неправою) і навіть керуватись у своїй поведінці об'єктивно хибними (неправедними) ціннісними уявленнями. У таких випадках вона підлягає об'єктивному моральному та соціальному осуду, але в суб'єктивному-то плані вона чинить цілком щиро і правдиво. Бажано, звичайно, щоб людина керувалася справжніми цінностями, логічно осмислювала що відбувається й частіше слухала своє серце, щоб не помилятись у складних ситуаціях морального вибору. Однак недарма всі релігії й духовні вчення одностайно стверджують, що в життєвлаштовуючому плані набагато краще бути «гарячим», ніж «теплим», і краще щиро помилятись у дії, ніж не діяти у байдужості. Коли ж вимовляють словосполучення «художня правда», то мають на увазі найчастіше або переконливе втілення ідей автора в тканині художніх образів, або точне і яскраве естетичне відображення якихось типових суспільних явищ і уявлень. У цьому плані художньо правдивим може бути визнане відображення в літературі якихось руйнівних і аморальних ідей, як це вдалося зробити Ф.М.Достоєвському в «Бісах». Інша справа, що аморальній людині ніколи не призначено стати геніальним творцем. «Геній і злодійство – дві речі несумісні», тому що справжнє гуманітарне пізнання і творчість виключають апологію та звеличування ісподнього дна людської душі. У морально-соціальному аспекті під царством правди розуміється втілення в суспільному житті якихось ідеалів справедливості, чесності та братерства, що протистоїть торжеству соціального зла, насильства і брехні у вигляді царства кривди. Цікаво, що ідеали істинного пізнання, правдивого соціального життєвлаштування, художньої правди у мистецтві, моральної правоти і праведності особистого буття завжди органічно поєднувались один з одним у російській національній свідомості. На це звертали увагу багато великих російських мислителів. Про багатоаспектність російського слова «правда» писав С.Л.Франк1,
1 Див. його працю «Російський світогляд» у кн.: Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992. а Н.К.Михайловський відзначав, що «щораз, як приходить мені в голову слово «правда», я не можу не захоплюватися його вражаючою внутрішньою красою. Такого слова, здається, немає в жодній європейській мові. Здається, тільки по-російському правда-істина і правда-справедливість називаються тим самим словом і ніби зливаються в одне велике ціле»1. У такому об'єднанні різних аспектів істини є найглибший смисл, і він особливо співзвучний з процесами, які відбуваються в сучасній культурі. Тут досить указати на ціннісні проблеми сучасної науки, дискусії довкола морального виміру мистецтва чи пошуки справедливого світового устрою в умовах наростаючої глобальної екологічної та культурної кризи. Ми ще зупинимося наприкінці цієї теми на сучасних тенденціях синтетичного розуміння істини і її критеріїв. Однак попередньо слід уточнити найбільше нас цікавлячий – гносеологічний – аспект категорії «істина» і ті її варіанти, які існували в історії філософії.
ГНОСЕОЛОГІЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТИНИ І ЇЇ КОНЦЕПЦІЇ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ
У гносеологічному плані під істиною розуміється не властивість самого буття, ціннісних переживань людини або продуктів її гуманітарної творчості, а також не формальна характеристика мовних структур і формул, а в першу чергу змістовна характеристика людських знань,особливо філософського та наукового характеру. До різних тлумачень істини в цьому найважливішому аспекті ми й переходимо. У їхній характеристиці ми постараємося бути лаконічними, з огляду на, що це питання досить докладно освітлене в монографіях2 і навчальних посібниках.
|
