Яку характеристику надав Б.Хмельницькому український історик М.С.Грушевський?

Описи з часів після повстання і одинокий цінний портрет, гравірований Гондїусом, малюють Богдана як чоловіка сильної фізичної будови, добре захованого, незважаючи на свої п’ятдесят-шістдесят літ, сильного темпераменту, невичерпаної енергії.

Призвичаєний дипльоматизувати, ховати свої дійсні заміри під маскою згідливості й індиферентності – правдоподібно вихований в тім переконанню, що на світі, а особливо в політиці годі інакше жити і поступати, Хмельницький звичайно представлявся добродушним, скромним. Очевидно любив навіть імпонувати простотою і невибагливістю свого особистого життя. Але легко запалювався, уносився безпосереднім почуттям – радістю, гнівом, жалем, і тоді доходив до крайності: «кидався з лавки, волосся рвав на собі, ногами бив у землю».

Говорив радо, багато. Любив дотепкувати, вразити слухача несподіванкою. Взагалі бачимо мішанину щирої безпосередності з східним лукавством і вирахованим акторством, де часто не можна відрізнити щирого пориву від зручно удаваної сцени безмірного гніву, роздражнення, жалю. Глибокі потрясіння, які впали на Богдана, очевидно в сильній мірі захитали його духову рівновагу. Правдоподібно в період своєї афери, серед тих бід, які спали на його, став він більше ніж коли небудь шукати в пиятиці забуття, визволення з страшного нервового напруження. Але з другого боку тяжкі удари і зміни долі, видобули з нього незвичайні прикмети і таланти, незрівняну побудливість енергії, дивну меткість, організаційний хист і нечувану силу впливу на людей, на маси, що незамінного сотника чигиринського поставили в ряді найвизначніших героїв історії.

М.Грушевський. Історія України-Руси. Том VІІІ. Розділ ІХ

Визначте динамику змін в погляді Б.Хмельницького на державотворчий процес на українських землях під час національно-визвольної війни 1648-1657 рр. Охарактеризуйте рівні публічної влади, яку розбудовував Хмельницький.

Національно-визвольна війна українського народу, що вибухнула на початку 1648 р. під проводом Богдана Хмельницького, поставила перед ним і козацькою старшиною безліч нагальних проблем щодо осмислення державотворчих перспектив: формування політичної автономії у складі Речі Посполитої чи повного державного суверенітету.

Із початком Національної революції гетьман разом із своїми прибічниками був готовий до переговорів із польською владою, виношував ідею виборення автономії для козацької території у складі Речі Посполитої. У березні 1648 р. під час переговорів з послами коронного гетьмана М. Потоцького

Б. Хмельницький вимагав вивести польські війська із цих земель, ліквідувати на них управління Речі Посполитої, надати їм права укладати договори із зарубіжними володарями. Гетьман направляє клопотання до польського короля Владислава ІV про збереження давніх прав Війська Запорозького, скасування попередніх сеймових конституцій про їх обмеження.

Утім швидко переконується: «великого пана і просити трудно і боротися з ним не під силу».

Оскільки польська сторона вважала пропозицію Б.Хмельницького несприятливими і загрозливими для єдності Речі Посполитої, українсько-польські відносини переросли у війну. Вже у своїх перших «Зазивних універсалах» квітня-травня 1648 р. український гетьман закликає духовних людей, війтів, бурмистрів, радців та інших урядовців «скинути ярмо» ляхів і різних панів, «які порушили наші права і зневажали наше військо Запорозьке» і «здобути свободу». Гетьман закликає до руйнації політичної системи Речі Посполитої на українських землях, сподівається на збереження і розвиток «ладу самоуправи» на основі традицій козацького самоврядування і політичної культури українського суспільства. Проте документи Б.Хмельницького свідчать: навесні 1648 р. гетьман та його соратники ще не висували програму боротьби за державну незалежність.

Гетьман свідомий того, що успіх війни з поляками залежить від спільних і рішучих дій козаків і селян, поширення її територіальних меж на всі українські землі. Брацлавський воєвода і єдиний православний сенатор у польському сеймі А.Кисіль у листі від 31 травня 1648 р. писав, що козаки, захопивши Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства, хочуть розширити свої межі на Волинь, Поділля і Галичину, тобто Руське воєводство, а Б.Хмельницький «всюди розсилає по містах таємно свої листи, де тільки стає русі», козаки, повставши, хочуть установити «нове князівство, столицею якою має бути Київ» А у своїх листах до українського гетьмана він намагався переконати його у тому, що «Вітчизна для нас усіх одна, в якій родилися і заживаємо вольностей наших… яка є Короною Польською».

У «Зазивному універсалі» від червня 1648 р. Б.Хмельницький титулує себе не лише гетьманом Запорізького війська, а й «всієї сушої обіруч Дніпра малоросійської України».

 

Кордонами «князівства Руського» гетьману бачились всі землі, якими володіли колись «благочестиві князі київські». Ця ж вимога формувалась ним і в «Наказі послам від Війська Запорізького» 1648 р. до польського короля. У ньому йдеться про відновлення козацьких прав і свобод, збільшення реєстру з 6 до 12 тис., повернення православним захоплених уніатами церков, вигнання «аж по Віслу» урядовців поляків, поставлених тим же королем. Колективна козацька воля пов’язувалася із сподіваннями національно-територіальної автономії для України у складі Речі Посполитої, поширення на козацтво прав і свобод польської шляхти.

1648 р. у битвах проти польських окупаційних військ гетьман здобув блискучі перемоги під Жовтими Водами і Пилявцями на Поділлі та до кінця року звільнив практично всі українські землі, дійшовши до Замостя. У результаті цього, у документах 1649 р. політична програма гетьмана доповнюється і змінюється. Вже на початку лютого 1649 р. Б.Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри творити українську державу. І гетьмана як главу України визнав польський король. 19 лютого 1649 р. на загальній козацькій раді у Переяславі посли Яна-Казимира вручили йому разом із привілеєм на вольності гетьманську булаву і бунчук, червону корогву з білим лебедем, а також коштовні подарунки. Літописець Самовидець підтверджує, що «…з різних стран монархи отозвались з приязнью до гетьмана й подарки прислали. Надійшли подарунки і від московського царя.