Студопедия — И СЕРТИФИКАЦИИ АВТОМОБИЛЬНЫХ БЕНЗИНОВ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

И СЕРТИФИКАЦИИ АВТОМОБИЛЬНЫХ БЕНЗИНОВ






Стандарт ГОСТ Р 15.201-2000 «Продукция производственно-технического назначения. Порядок разработки и постановки продукции на производство» устанавливает порядок ее разработки и постановки на производство.

Подготовку и освоение производства, которые представляют собой этапы постановки продукции на производство, осуществляют с целью обеспечения готовности производства к изготовлению и выпуску (постановке) вновь разработанной (модернизированной) либо выпускавшейся ранее другими предприятиями продукции в заданном объеме, соответствующей требованиям конструкторской документации.

Подготовку производства считают законченной, когда изготовителем продукции получена вся необходимая документация, разработана (отработана) технологическая документация на изготовление продукции, опробованы и отлажены средства технологического оснащения и технологические процессы, подготовлен персонал, занятый при изготовлении, испытаниях и контроле продукции, и установлена готовность к освоению продукции.

На этапе освоения производства проводят квалификационные испытания и все необходимые работы для. последующей обязательной по законодательству сертификации продукции.

Результаты квалификационных испытаний считают положительными, если продукция (установочная серия, первая опытно-промышленная партия) выдержала испытания по всем пунктам программы квалификационных испытаний, положительно оценена технологическая оснащенность производства и стабильность технологического процесса изготовления для возможности.

выпуска в заданных объемах продукции, соответствующей технической и технологической документации.

При положительных результатах квалификационных испытаний освоение производства считается законченным.

С целью упорядочения работ по организации проведения приемочных и квалификационных испытаний новых и модернизированных нефтепродуктов, с учетом особенностей их производства и потребления, Госстандарт России Постановлением от 14.02.2001 г. № 16 утвердил и ввел в действие «Правила организации прове­дения приемочных испытаний топлив, масел, смазок и специальных жидкостей для различных видов техники».

Со 2 октября 2001 года Госстандарт России ввел в действие «Положение о Межведомственной Комиссии (МВК) по допуску к производству и применению топлив, масел, смазок и специальных жидкостей при Госстандарте России», которое устанавливает структуру, функции, права, обязанности и ответственность МВК.

Основные задачи, возложенные на МВК:

защита интересов потребителей ГСМ, а также производителей техники и нефтепродуктов;

определение единой технической политики в области испытаний, производства и применения нефтепродуктов для различных видов техники;

проведение единой политики в области разработки методов испытаний нефтепродуктов и создания оборудования для их реализации;

обеспечение оперативной связи между производителями техники, нефтепродуктов и государственными органами по стандартизации с целью разработки технической документации на новые нефтепродукты, организации их испытаний и допуска к производству и применению.

МВК состоит из руководящих работников и экспертов различных министерств и крупнейших нефтяных компаний страны, представляющих в равной степени интересы потребителей и производителей.

Для экспертного рассмотрения результатов испытаний нефтепродуктов и выдачи обоснованных рекомендаций МВК по принятию решения о производстве и применении указанной продукции в технике, созданы рабочие группы научной экспертизы (РГНЭ). Для организации текущей деятельности МВК создан рабочий аппарат МВК (РА МВК).

Принятый порядок допуска к производству и применению нефтепродуктов базируется на положительно зарекомендовавших себя ранее технических принципах и включает приемочные и квалификационные испытания.

Приемочные испытания. Проводятся с целью подтверждения соответствия качества вновь разрабатываемой продукции техническим требованиям и состоят из нескольких этапов испытаний.

Квалификационные испытания. Это испытания образца модернизированного нефтепродукта с целью оценки его физико-химических и эксплуатационных свойств.

Квалификационные испытания проводят в срок до 3 месяцев в объеме требований НД или ТУ и КМКО на вид нефтепродукта.

Комплекс методов квалификационной оценки автомобильных бензинов. Комплекс методов предназначен для квалификационной оценки эксплуатационных свойств автомобильных бензинов в дополнение к методам, пре­дусмотренным стандартами и техническими условиями на автобензины в следующих случаях:

для подтверждения соответствия качества автомобильных бензинов требованиям нормативной документации (ГОСТ, ТУ и др.) и комплекса методов квалификационной оценки при изменении состава и качества сырья, изменения компонентного состава и принятой технологии производства базовых и высокооктановых компонентов или при передаче производства другому предприятию;

при приемочных лабораторно-стендовых (первый этап) испытаниях опытных образцов автобензинов;

при периодических проверках эксплуатационных свойств товарных авобензинов.

Первый комплекс методов квалификационной оценки автомобильных бензинов был разработан в 1969 г., после чего он периодически уточнялся. Состав действующего комплекса методов квалификационной оценки автомобильных бензинов, утвержденный МВК при Госстандарте РФ 27 мая 2000 г., приведен в приложении.

В соответствии с Федеральным законом от 25 сентября 1998 г. № 158-ФЗ «О лицензировании отдельных ви­дов деятельности» и «Положением о лицензировании деятельности по переработке нефти, газа и продуктов их переработки», утвержденным постановлением Правительства РФ от 28 августа 2002 г. № 637, определен порядок лицензирования деятельности по переработке нефти, газа и продуктов их переработки, осуществляемый юридическими лицами и индивидуальными предпринимателями.

Деятельность по переработке нефти и продуктов ее переработки включает в себя производство нефтепродуктов, соответствующих требованиям стандартов и технических условий.

Лицензирование деятельности по переработке нефти, газа и продуктов их переработки осуществляется Министерством энергетики Российской Федерации.

Лицензионными требованиями и условиями при осуществлении деятельности по переработке нефти, газа и продуктов их переработки являются:

а) соблюдение требований нормативных правовых актов Российской Федерации и нормативных технических документов, регулирующих деятельность по переработке нефти, газа и продуктов их переработки;

б) наличие сертификатов на продукцию, подлежащую обязательной сертификации в случаях, предусмотренных законодательством Российской Федерации;

в) подтвержденное документами наличие у лицензиата, принадлежащих ему на правах собственности или на ином законном основании производственных помещений и сооружений, соответствующих техническим нормам и требованиям эксплуатации технологического оборудования и инвентаря;

г) наличие у лицензиата работников, имеющих высшее или среднее профессиональное техническое образование либо иное высшее или среднее профессиональное образование, при условии прохождения ими переподготовки с целью осуществления лицензируемой деятельности, а также специалистов, прошедших специальную подготовку в установленном порядке;

д) наличие технологических схем и балансов переработки нефтяного и газового сырья с данными о его качестве и глубине переработки;

е) наличие и содержание в работоспособном состоянии средств противопожарной защиты (пожарной сигнализации и пожаротушения), противопожарного водоснабжения и расчетного запаса специальных огнетушащих средств, необходимых для ликвидации пожара.

Лицензия на осуществление деятельности по перера­ботке нефти, газа и продуктов их переработки предоставляется на 5 лет. Срок действия лицензии может быть продлен по заявлению лицензиата в порядке, предусмотренном для переоформления лицензии.

Контроль за соблюдением лицензиатом лицензионных требований и условий осуществляется путем проведения лицензирующим органом проверки. Плановая проверка проводится лицензирующим органом не чаще 1 раза в 2 года.

Общепризнанным способом подтверждения того, что продукция полностью отвечает установленным требованиям, служит сертификация соответствия.

Эта процедура подтверждения соответствия, посредством которой независимая от изготовителя (продавца, исполнителя) и потребителя (покупателя) организация удостоверяет в письменной форме, что продукция соответствует установленным требованиям.

Сертификат соответствия - документ, выданный по правилам системы сертификации, удостоверяющий, что должным образом идентифицированная продукция соответствует установленным требованиям.

Сертификация может носить обязательный и добровольный характер.

В соответствии с Законом РФ от 10.06.93 г. № 5152-1 «О сертификации продукции и услуг», Федеральным законом от 09.01.96 г. № 2-ФЗ «О защите прав потребителей» и постановлением Правительства РФ от 13.08.97 г. № 1013 «Об утверждении перечня товаров, подлежащих обязательной сертификации, и перечня работ и услуг, подлежащих обязательной сертификации» Постановлением Госстандарта России от 08.10.98 г. № 78 утверждены и введены в действие «Правила проведения сертификации нефтепродуктов», которые учитывают особенности производства нефтепродуктов, условия поставки потребителям, международные требования и соглашения на нефтяном рынке.

Документ устанавливает правила, процедуры и порядок проведения обязательной сертификации нефтепро­дуктов, проводимой органами по сертификации, аккре­дитованным в установленном порядке.

Автомобильные бензины включены в номенклатуру продукции, подлежащей обязательной сертификации. Нормативную базу подтверждения соответствия при обязательной сертификации в системе ГОСТ Р составляют стандарты.

На автомобильные бензины, обязательная сертификация которых проводится с 1993 г., распространяются ГОСТ 2084-77 «Бензины автомобильные. Технические условия» (только в части бензина А-76 неэтилированный), ГОСТ Р 51105-97 «Топлива для двигателей внутреннего сгорания. Неэтилированный бензин. Технические условия» и ГОСТ Р 51866 (ЕН228-99) «Топлива моторные. Бензин неэтилированный. Технические условия».

В настоящее время в России выпускается много марок автомобильных бензинов по отдельным техническим условиям, обязательная сертификация которых ранее не проводилась в связи с отсутствием нормативной базы.

С введением ГОСТ Р 51313 «Бензины автомобильные. Общие технические требования» обязательной сертификации на соответствие подлежат автомобильные бензины, выпускаемые по всем видам документации.

На сертификацию рекомендуется принимать нефтепродукты, имеющие техническое заключение (допуск) на их производство и применение, оформленное Межведомственной Комиссией по испытанию топлив, масел, смазок и специальных жидкостей при Госстандарте, России.

Сертификационные испытания бензинов проводятся по показателям качества заявленного документа, в состав которых должна входить номенклатура показателей, установленная ГОСТ Р 51313.

В сертификате соответствия указывается ГОСТ Р 51313-99 и заявленный документ (технические условия).

В случае появления рекламаций, претензий по качеству бензинов, другой негативной информации, органы по сертификации вправе принять решение о проведении проверки состояния производства по полной программе.

Разрешается проведение сертификационных испытаний одновременно с проведением квалификационных испытаний бензинов.

Срок действия сертификата соответствия устанавливает орган по сертификации, но не более 3 лет. Информация о том, что бензин сертифицирован, должна указываться в технической (паспорт качества, этикетка и пр.) и в товаросопроводительной документации.

Для подтверждения требований безопасности, охраны здоровья и окружающей среды потребитель вправе потребовать от изготовителя санитарно-эпидемиологическое заключение на вырабатываемый автомобильный бензин, которое выдается Государственной Санитарно-эпидемиологической службой Российской Федерации по заявке производителя автомобильного бензина или разработчика технической документации на этот бензин (ГОСТ, ТУ).

В этом заключении указываются гигиеническая характеристика бензина, область применения и необходимые условия использования, хранения, транспортирования и меры безопасности.

ДИЗЕЛЬНІ ПАЛИВА

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Дизельні двигуни широко застосовують в усіх галузях народного господарства. Основна їхня перевага - висока економічність, менші витрати палива порівняно з бензиновими двигунами (на 30-40 %), більша надійність у роботі. Дизельне паливо дешевше порівняно з бензином, що зумовлено технологією одержання, та менш пожежо-небезпечне. Але дизельне паливо має значний недолік: набагато обмеженіша сировинна база порівняно з бензином. Дизельне паливо одержують в основному атмосферною (прямою) перегонкою та каталітичним крекінгом, після чого проводять очистку, тоді як бензини - різними методами з нафти, різних нафтопродуктів (з важких, а також із дизельного палива), з газів та іншої сировини.

Основна відмінність у роботі дизельного і карбюраторного двигунів полягає в сумішоутворенні і запалюванні робочої суміші. В дизельних двигунах немає примусового запалювання робочої суміші. В циліндрі двигуна стискується не робоча суміш, а повітря. Тиск повітря становить 30-70 МПа, залежно від ступеня стиску, який коливається в межах 12-20. За рахунок високого тиску температура повітря підвищується до 500-800 °С. В це стиснуте повітря під високим тис­ком (до 15 МПа) через форсунку впорскується паливо, яке випаро­вується, нагрівається до температури самозаймання і згоряє. Всі ці процеси відбуваються за тисячні долі секунди, 20-40° повороту колінчастого вала.

Щоб паливо повністю випарувалось і згоріло, треба його розпилю­вати на найдрібніші краплинки і рівномірно розподіляти їх по всьому об'єму камери згоряння. Тому в сучасних двигунах використовують систему живлення пальним, що забезпечує повноту сумішоутворення. Для цього використовується об'ємне сумішоутворення, при якому паливо випаровується безпосередньо при виході з форсунки в дрібно-розпиленому стані; плівкове сумішоутворення, при якому впорскування палива передбачається на стінку камери згоряння і випаровування палива здійснюється з утвореної плівки палива. Плівкове сумішоутворення має місце, наприклад, у дизелях РАБД-МАН, якими обладнані автобуси „Икарус". При такому сумішоутворенні невелика частина палива під час впорскування надходить в об'єм камери згоряння і спалахує, підпалюючи пари палива, які утворюються при випаровуванні з стінок камери згоряння.

У дизелях з турбонаддуванням може бути змішане сумішоутворення. Двигун з турбонаддуванням - один з найефективніших для поліпшення техніко-економічних показників автомобілів з дизелями. Турбонаддування - попередній стиск повітря перед подачею його в циліндри. Збільшуються потужність і крутний момент двигуна на 15-20 %, тому що підвищується густина повітря, яке подається у циліндри. Економічності досягають за рахунок роботи двигунів на збіднених сумішах. Зменшується токсичність відпрацьованих газів. При надходженні в циліндри частини відпрацьованих газів (за рахунок рециркуляції) зменшується кількість горючої суміші, що веде до зниження максимальної температури в камері згоряння, сприяє зменшенню кількості оксидів азоту у відпрацьованих газах. При рециркуляції догоряє деяка кількість оксидів вуглецю і вуглеводнів. Двигун працює на порівняно важких паливах. Складність виробництва і висока вартість агрегатів для турбонаддування стримує його широке застосування.

Щоб забезпечити нормальну роботу двигуна, паливо повинно мати властивість прокачування для безперебійної роботи паливного насоса високого тиску; забезпечувати тонке розпилювання палива, легкий пуск, повне згоряння палива s „м'яку" роботу двигуна; не повинно утворювати відкладень, нагарів і лаків; не повинно викликати корозію резервуарів, баків, паливної системи, деталей двигуна; повинно забезпечувати малі витрати масла і утворення нетоксичних сполук у відпрацьованих газах.

Дизельне паливо.- це горюча рідина. Вибухонебезпечна концентрація його парів у суміші з повітрям становить 2...3 % (за об'ємом); температура самозаймання - +300...+330 °С; температурна межа запалювання - +69...+119 °С (для літнього палива), +62...+105 °С (для зимового палива), +57...+ 100 °С (для арктичного палива). Гранично допустима концентрація парів палива в повітрі робочої зони становить 300 мг/м3. Дизельне паливо - це малотоксична речовина, що подразнює слизову оболонку і шкіру людини.

Якщо паливо розлито, його слід зібрати в окрему тару, місце розливу протерти сухою ганчіркою; на відкритій площадці місце розливу треба засипати піском із подальшим його видаленням.

При роботі з паливом не допускається користування інструмента­ми, що дають іскру. Засоби пожежогасіння: вуглекислий газ, склад СЖБ, склад 3,5 і перегріта пара.

Ємкості, в яких зберігається і транспортується паливо, повинні бути захищеними від статичної електрики.

При одержанні споживачем парти дизельного палива треба перевірити за документами показники якості: густину, випаровування (фракційний склад), цетанове число, низькотемпературні властивості (температури застигання і помутніння), корозійність тощо, порівняти їх із стандартними. Для точного обліку витрат треба знати значення густини кожної одержаної партії палива. Густина дизельних палив при 20 °С становить для літньої марки не більше 860 кг/м3, для зимової - не більше 840 кг/м3, арктичної - не більше 830 кг/м3.

ПРОКАЧУВАННЯ ПАЛИВ

Система живлення дизеля складається з паливного бака, па-ливопідкачувального насоса, фільтрів грубої Г тонкої очистки та запобіжних фільтрів високого тиску, насоса високого тиску та форсунок, призначення для подачі палива з бака автомобіля до камери згоряння.

Прокачування палива, робота паливного насоса, спрацювання прецизійних пар насоса високого тиску, для яких паливо одночасно є й мастилом, тонкість розпилювання і повнота згоряння палива, його витрати, склад відпрацьованих газів значною мірою залежать від в'язкості дизельних палив.

Розрізняють кінематичну і динамічну в'язкість. Динамічна в'язкість (коефіцієнт динамічної в'язкості) - це відношення діючого дотичного напруження до коефіцієнта швидкості. Вона є мірою опору рідини течії. Динамічна в'язкість h обчислюється як добуток кінематичної в'язкості v і її густини r при тій самій температурі. В Сі одиницею динамічної в'язкості є паскаль-секунда (Па×с). На практиці використовують 1 МПа×с = 10-3 Па×с. Допускається застосувати сантипуази (1 сП= 1 МПа×с). Кінематична в'язкість - це відношення динамічної в'язкості до густини при тій же температурі, міра опору рідини течії під впливом гравітаційних сил. У Сі одиницею кінематичної в'язкості є квадратний метр на секунду (м2/с). На практиці користуються меншою одиницею: 1 мм2/с = 10-6 м2/с; допускається застосовувати сантистокс (1 сСт = 1 мм2/с). Визначають кінематичну в'язкість скля­ними віскозиметрами. Сутність методу визначення кінематичної в'язкості скляними віскозиметрами ньютонівських рідин, тобто у яких напруження зрушення пропорційне швидкості деформації, полягає у вимірюванні часу витікання визначеного об'єму досліджуваної рідини під впливом сили тяжіння.

В'язкість дизельних палив не є величиною постійною, вона зміню­ється із зміною температури (табл. 1). Для дизельних палив в'язкість визначають при температурі 20 °С. Паливо з дуже великою в'язкістю може спричинити перебої в подачі його до насоса внаслідок опору при Протіканні по системі живлення через фільтри і отвори форсунок. Критичні значення в'язкості, при яких мають місце ускладнення в подачі палива в циліндри, неоднакові для різних конструкцій паливо-подавальної системи.

Таблиця 1 - Залежність в'язкості дизельних палив від температури

Марка палива Кінематична в'язкість, мм2/с, при температурі, °С
+20   -10 -20
Літня 6,36 12,94 20,59 50,92
Зимова 4,26 8,36 2,43 20,60

В'язкість, густина, поверхневий натяг палива впливають на тонкість розпилювання, витрати палива. Чим менше значення цих показників, тим краще розпилювання, тим меншого діаметра краплинки утворюються при розпилюванні палива, тим краще випаровування. Але при цьому зменшується далекобійність струменя, тому що маленькі краплинки мають малий запас кінетичної енергії. Спостерігаються нерівномірність горючої суміші, неповнота згоряння і перевитрати палива за рахунок недовикористання кисню, із зниженням в'язкості зменшується цетанове число, погіршуються змащувальні властивості.

З підвищенням в'язкості палива глибина проникнення струменя збільшується, тому що утворюються краплі великого діаметра, поліпшується однорідність горючої суміші. Але при цьому погіршується випаровування палива, повнота його згоряння. Це веде до перевитрат палива, недобору ^потужності, підвищення димності і токсичності відпрацьованих газів. Оптимальні значення в'язкості дизельних палив залежать від конструктивних особливостей паливного насоса, камери згоряння, сезонності використання.

Великого значення для забезпечення пуску та нормальної роботи дизельних двигунів при низьких температурах оточуючого повітря набувають низькотемпературні властивості, які характеризуються температурою помутніння і температурою застигання. Дизельні палива мають різні низькотемпературні властивості залежно від їхнього хімічного складу. Палива, у складі яких багато нафтенових і ароматичних вуглеводнів, з охолодженням втрачають свою рухомість при температурах -55...-60 °С. Палива, що складаються з великої кількості н -парафінових вуглеводнів, мають погані низь­котемпературні властивості внаслідок кристалізації парафінів навіть при позитивних температурах. Кристали парафінів забивають систему живлення двигуна, особливо паливні фільтри, утворюючи на них тоненьку парафінову плівку, порушують, а частіше припиняють подачу палива.

Температурою помутніння називають температуру, при якій змінюється фазовий склад палива, тому що поряд з рідкою фазою з'являється тверда. При цьому паливо втрачає свою прозорість, мутнішає внаслідок виділення мікроскопічних кристалів льоду (якщо в паливі є вода) і, основне, твердих вуглеводнів. При помутнінні паливо не втрачає рухомості. Розміри кристалів такі, що вони проходять через елементи фільтрів грубої очистки і не проходять через елементи фільтрів тонкої очистки, на яких утворюється тонка парафінова плівка. За рахунок відкладення парафінових кристалів у системі живлення двигуна можливе порушення подачі палива під час пуску і прогрівання дизеля.

Із подальшим зниженням температури кристали парафіну почина­ють зрощуватись, утворюючи просторову решітку, всередині якої знаходиться рідка фаза палива. При температурі застигання кристалічна решітка настільки зміцнюється, що паливо втрачає текучість, подача такого палива неможлива. Температура, при якій паливо втрачає рухомість, називається температурою застигання. Між температурою помутніння і застигання дизельного палива є розрив у 8-35 °С залежно від хімічного складу палива. Температура повітря, при якій можлива експлуатація дизельного палива, повинна бути на 5-10 °С вищою від температури помутніння для запобігання порушен­ням у подачі палива в двигун. Наприклад, паливо з температурою помутніння -19 °С можна використовувати при температурах повітря не нижчих від - 14 °С.

Крім хімічного складу, на низькотемпературні властивості дизельних палив значно впливає фракційний склад (табл. 2). Чим вища температура википання палива, тим гірші ці властивості.

Таблиця 2 - Залежність низькотемпературних властивостей палива

від фракційного складу

Границі википання, °С Температура помутніння, °С Температура застигання, °С Цетанове число
150-350 -13 -19  
200-350 -11 -15 51,3
230-350 -7 -12  

Низькотемпературні властивості палива можна поліпшити виділен­ням частини н -парафінових вуглеводнів (депарафінізацією). При депарафінізації можна одержати паливо із заздалегідь заданою температурою застигання. Але не слід забувати, що при депарафініза­ції виділяються високоцетанові компоненти - н -парафінові вуглеводні, тобто знижується цетанове число. Палива з поганими низькотемпературними властивостями мають високі цетанові числа, а палива з високими низькотемпературними властивостями - незадовільні цетанові числа. Для збереження цетанового числа на необхідному рівні проводять неглибоку депарафінізацію, а для поліпшення низькотемпературних властивостей до палив додають спеціальні присадки - депресанти, серед яких найпоширенішими є полімерні продукти. Добавка депресантів економічно вигідна і перспективна.

Витрати палива для пуску двигуна значною мірою залежать від температури повітря. Вплив температури повітря на роботу автомобіля дуже великий (табл. 3).

Таблиця 3 - Вплив температури повітря на роботу автомобіля

Параметр Температура повітря, °С
-10 -20 -30
Збільшення витрат палива, % -    
Витрати палива на пуск і прогрівання дизеля до 60 °С, кг 2,0-2,5 3,0-3,5 4,5-5,0
Тривалість прогрівання дизеля водою з температурою 85-90 °С, хв      
Число заправок водою для прогрівання двигуна 1,5 3,0 6,0
Тривалість підігрівання двигуна з допомогою передпускового підігрівника, хв 15-20 20-25 25-30
Пробіг автомобіля до повного прогрівання двигуна і трансмісії, км 1,5-2,6 3,0-3,5 12-15

Перевитрати палива автомобілем у зимовий період залежать від таких причин: до 20 % - за рахунок погіршення теплового режиму роботи двигуна; до 10 % - за рахунок поганих дорожніх умов і снігового покриву; до 15 % - за рахунок збільшення непродуктивного часу роботи двигуна при пусках і прогріванні, до 20 % - за рахунок необхідності періодичного прогрівання двигуна на стоянках автомобілів; до 15 % - за рахунок використання палив і масел, що не відповідають сезонним вимогам. Палива можуть прокачуватись при температурах нижчих від температури їхнього помутніння, якщо паливний фільтр розміщений в підкапотному просторі. Велике значення для забезпечення прокачування палива має відповідність його якості температурно-кліматичним умовам експлуатації. З цією метою промисловість випускає арктичне, зимове та літне паливо. Однак зимового палива випускається значно менше, ніж літнього, тому часто в зимовий період експлуатації надходить на підприємство літнє паливо. Використання літнього палива при низьких температурах оточуючого повітря веде до перебою в роботі двигуна, робить подачу палива неможливою. При відсутності підігрівання двигуна при низьких температурах повітря і відсутності зимового палива, як виняток, для зниження температури застигання дизельних палив в умовах експлуатації допускається добавка гасу. З цією метою використовують низькозастигаючі гаси (типу реактив­них палив) в кількості до 25 %: при температурах повітря до - 25 °С добавляють до 10 % гасу, при температурах нижче - 25 °С - до 25%. При значному розведенні дизельного палива гасом знижується цетанове число, що веде до жорсткої роботи двигуна, погіршення змащувальних властивостей палива, в зв'язку з чим підвищується спрацювання плунжерних пар, збільшуються витрати палива і масла, підвищуються димність і токсичність відпрацьованих газів. Добавка звичайного гасу недопустима, тому що він має погані низькотемпературні властивості: температура помутніння технічного гасу дорів­нює -12...-15 °С. Тому перед тим, як добавляти гас, треба уточнити температуру його помутніння, яка повинна бути не вищою від - 25 °С, інакше добавка гасу не має значення. При добавці 25 % низькозастигаючого гасу до дизельного палива температура застигання суміші знижується на 8-10 °С.

Марку дизельного палива (сезонність його застосування) можна визначити експрес-аналізом. Для цього готують охолодну суміш із снігу з сіллю. Замість снігу Можне використовувати дрібнотовчений лід. У суху чисту пробірку заливають на ¼ висоти дизельне паливо, закривають корком (чи щільно ватою) і ставлять вертикально в охолодну суміш. Через 20 хв пробірку виймають із охолодної суміші, протирають із зовні від снігу і солі та переглядають вміст пробірки. Якщо паливо помутніло, втратило прозорість (а тим більше рухомість), воно є літньої марки.

Одна з головних причин відказів живлення і паливної апаратури (від 30 до 95 %) - наявність води і механічних домішок у дизельному паливі. Вода і механічні домішки потрапляють у паливо по всьому шляху транспортування (від нафтозаводу до двигуна) і можуть становити іноді дуже великі кількості:

Місце відбору проби Кількість механічних домішок, % (г/т)
Склад нафтозаводу  
Резервуари перевалочної нафтобази 0,006(60)
Цистерни міської нафтобази 0,010(100)
Резервуар заправного пункту 0,018(180)
Паливний бак автомобіля 0,025(250)

Більшість механічних домішок абразивного характеру (пісок), мають дуже велику твердість і спричинюють підвищене спрацювання двигуна. Особливо небезпечні домішки для паливних насосів високого тиску і форсунок. Прецизійні пари мають зазор 1,5-3,0 мкм. Тому навіть невелика кількість механічних домішок, розмір яких сумірний із зазором плунжерних пар, викликає підвищене спрацювання їх. Паливні фільтри (повстяні, паперові) треба регулярно чистити. Забруднені паперові фільтруючі елементи паливного фільтра тонкої очистки заміняють новими (при ТО-2).

Механічні домішки в паливі підвищують смолоутвореннл, забруднюють паливну систему, збільшують утворення смолистих відкладень та нагарів на форсунках і в камері згоряння, внаслідок чого погіршуються надійність і довговічність системи живлення, значно збільшуються витрати палива, димність і токсичність відпрацьованих газів. При використанні забрудненого палива строкслужби паливної апаратури скорочується в 5-6 разів. Значну увагу треба приділяти герметичності пробок горловин паливних баків на автомобілях, ос­кільки вони знаходяться в місцях найбільшого запилення. Фільтри грубої і тонкої очистки палива забруднюються через 500-2500 км пробігу залежно від умов роботи. Несвоєчасне промивання фільтра грубої очистки і заміна фільтруючих елементів у фільтрі тонкої очистки призводять до різкого збільшення вмісту механічних домішок у паливі. Перед заправкою в автомобіль паливо повинно відстоюватись не менш як 10 діб. Чистота верхніх і нижніх шарів після відстою буде неоднаковою. Навіть при відстої протягом 10 діб у нижніх шарах палива залишаються найдрібніші частки механічних домішок, які викликають найбільшу небезпеку для паливної апаратури (табл. 4). Тому забирати паливо для автомобілів треба з верхніх шарів палива. Для очистки палив від механічних домішок під час транспортування, зберігання і видачі споживачам передбачені герметизація ємкостей і фільтрація палива при перекачуванні.

Вміст механічних домішок у дизельному паливі не допускається. Наявність механічних домішок у паливі можна визначити уплямі палива, яка розтікається на склі при нанесенні кількох краплин палива (на склі їх добре видно), або за плямою на фільтрувальному папері.

Вода в дизельному паливі може бути у вільному і розчинному станах (в дуже незначній кількості). Кількість розчиненої води в дизельних паливах значно менша, ніж у бензинах (табл. 5) та гасі. Небезпечною є вода, яка попадає в паливо ззовні і яка знаходиться у вільному стані. При зниженні температури вода перетворюється в кристали льоду. В утворенні кристалів може брати участь паливо. Щоб запобігти утворенню кристалів і, отже, порушенням у роботі паливної системи двигуна, можна використати присадки, зокрема метилцелозольв, багатоатомні спирти, що добавляють у паливо до 0,3 %. Щоб запобігти утворенню кристалів льоду та інею в паливах в авіації застосовують присадки ТГФ (тетрагідрофурфуриловий спирт), рідину И (етилцелозольв), а також ці присадки модифіковані - ТГФ-М та И-М. Ці присадки вводять у гас до 0,3 %. Присадки можна використати в дизельному паливі, що дасть змогу застосовувати літні палива у зимових умовах. Використання них присадок ускладнюється тим, що вони водорозчинні і можуть вимитись водою при зберіганні та транспортуванні. Тому краще було б застосовувати їх безпосередньо при експлуатації на підприємствах. При роботі з ними треба бути дуже обережними, тому що ці присадки - високотоксичні речовини. У паливних баках при використанні антикристалізуючих присадок може утворитися низькозастигаючий водний розчин присадок, який треба зливати перед заправкою свіжим паливом.

Таблиця 4 -Осадження механічних домішок з дизельного палива у горизонтальному резервуарі діаметром 2 м при температурі 20 °С

Показник осадження Час відстою, доба
       
Кількість осілих домішок, %        
Осілі на дно частинки, %, розміром: Повністю
більше 0,050 мм        
0,050-0,0 10 мм        
0,010-0,005 мм        
менше 0,005 мм   2,5    
Висота шару, повністю вільного від механічних домішок, см -      

Таблиця 5 - Залежність розчинності води в паливах від температури

Паливо Розчинність води, %, при температурі, °С
-10   +10 +20 +30
автомобільний 0,0073 0,0098 0,0137 0,0208 0,0318
авіаційний 0,0056 0,0071 0,0098 0,0150 0,0232
Паливо:          
для реактивних літаків (ГАС) 0,0033 0,0042 0,0063 0,0115 0,0193
для швидкісних дизелів (дизельне паливо) 0,0021 0,0026 0,0037 0,0058 0,010

Наявність води в дизельному паливі призводить до порушень у ро­боті двигуна, підвищення корозійності, збільшення його спрацювання. Вода в паливі може бути причиною зупинки двигуна після його пуску, тому що, „просочуючи" паливні фільтри, вона припиняє подачу палива.

Наявність різноманітних домішок (у тому числі механічних домішок і води) у дизельному паливі характеризується ще таким показником, як коефіцієнт фільтрації- співвідношення часу фільтрації останніх 2 мл палива до часу фільтрації перших 10 мл палива в спеціальному приладі. Із збільшенням вмісту домішок у паливі підвищується коефіцієнт фільтрації, тобто підвищується ступінь забивання приладу. При збільшенні коефіцієнта фільтрації погіршується робота паливної апаратури.

В умовах експлуатації наявність води в паливі можна визначити експрес-аналізом. Для цього в суху чисту пробірку заливають на ½ висоти добре перемішане паливо і кидають 2-3 кристалики перманганату калію. Закривши отвір пробірки корком чи пальцем, добре перемішують її вміст. При наявності води в паливі кристалики перманганату калію утворюють водні розчини навколо кристалика. Наявність води в паливі можна визначити інакше. Для ць







Дата добавления: 2015-08-27; просмотров: 771. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Теория усилителей. Схема Основная масса современных аналоговых и аналого-цифровых электронных устройств выполняется на специализированных микросхемах...

Измерение следующих дефектов: ползун, выщербина, неравномерный прокат, равномерный прокат, кольцевая выработка, откол обода колеса, тонкий гребень, протёртость средней части оси Величину проката определяют с помощью вертикального движка 2 сухаря 3 шаблона 1 по кругу катания...

Неисправности автосцепки, с которыми запрещается постановка вагонов в поезд. Причины саморасцепов ЗАПРЕЩАЕТСЯ: постановка в поезда и следование в них вагонов, у которых автосцепное устройство имеет хотя бы одну из следующих неисправностей: - трещину в корпусе автосцепки, излом деталей механизма...

Понятие метода в психологии. Классификация методов психологии и их характеристика Метод – это путь, способ познания, посредством которого познается предмет науки (С...

Йодометрия. Характеристика метода Метод йодометрии основан на ОВ-реакциях, связанных с превращением I2 в ионы I- и обратно...

Броматометрия и бромометрия Броматометрический метод основан на окислении вос­становителей броматом калия в кислой среде...

Метод Фольгарда (роданометрия или тиоцианатометрия) Метод Фольгарда основан на применении в качестве осадителя титрованного раствора, содержащего роданид-ионы SCN...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.015 сек.) русская версия | украинская версия