У ПОСТМОДЕРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Розглянуто основні теорії міграції, що вважаються класичними у науковій літературі, досліджено перспективи застосування сучасних теорій міграції населення для аналізу міграційних процесів як елементу глобальної соціальної трансформації.

Ключові слова: міграція населення, ринок праці, мережі мігрантів.

Глобалізаційні процеси у поєднанні зі стрімкими змінами в політичних і економічних системах сприяли різкій інтенсифікації міжнародних міграційних потоків, що призвело до формування принципово нової міграційної ситуації у світі.

У зв’язку зі збільшенням значущості міграції населення для демографічного розвитку всього світу зростає науково-практична потреба дослідження міграції як глобального соціального явища з використанням потенціалу соціальних та філософських наук. Зростаюча складність і багатогранність сучасних міг­раційних потоків, потреба в багатоаспектному пізнанні механізмів і тенденцій міграції населення в контексті глобального розвитку зумовили потребу в но­вих концептуальних дослідженнях цієї сфери. Відповіддю на виклики глобалізації стає теоретико-методологічний пошук наукового осмислення міграційних процесів, а також систематизація вже наявних теоретичних підходів і моделей міграції.

Дослідження теоретичних проблем, а також окремі соціально-економічні аспекти міграційних процесів досліджують такі українські вчені, як Е.Лібанова, О.Малиновська, Б.Юськів, М.Долішній, І.Цапенко, А.Гайдуцький, А.Платонов, О.Позняк, М.Романюк, Н.Марченко, А.Мокій та ін. З’ясуванню витоків нелегальної міграції присвячені праці А.Платонова та О.Хомри, які зазначають, що нелегальна міграція бере свій початок із припиненням відкритої та необмеженої міграції на основі запровадження систематичного імміграційного контролю, який введений у роки Першої світової війни. Автори переконані, що проблему нелегальної міграції потрібно розглядати у контексті такого глобального явища, як міжнародна міграція. У роботах П.Кругмана, П.Стокера, Дж.Саймона, С.Кастла, В.Кларка, В.Хьюго, М.Тодаро, К.Макконнелла, О.Тоффлера знайшли відображення проблеми управління міграційними потоками. Незважаючи на численні наукові дослідження, доцільно було б детальніше дослідити причини міграційних процесів.

Метою статті є аналіз чинників зовнішньої міграції людських ресурсів на підставі використання теоретико-методологічних підходів до дослідження міграції в умовах глобалізації.

Глобалізація, як один з напрямків суспільного розвитку, постає основною тенденцією, яка визначає роль і моделі міграції у сучасному світі. Глобалізаційні процеси у поєднанні із стрімкими змінами у політичних і економічних системах сприяли різкій інтенсифікації міжнародних міграційних потоків, привели до формування принципово нової міграційної ситуації у світі.

Глобалізація міграції потребує принципово нових підходів до усвідомлення міграційної реальності. У зарубіжній літературі з’являються концепції, присвячені дослідженню міграційних процесів як частині глобальної соціальної трансформації. До них можна віднести роботи американських і західноєвропейських соціологів Д.Массея, Ш.Глік, З.Каслза, Т.Файста та інших.

У сучасній західній літературі, присвяченій дослідженню причин і чинників міграції, домінує економічний підхід (теорія чинників міграції Е.Лі, неокласична економічна теорія, теорія зворотного зв’язку економічних циклів Б.Томаса, нова економічна теорія міграції О.Старка, теорія сегментованого ринку праці М.Піора, теорія людського капіталу Т.Шульца). Можна виділити також історико-структурний підхід (теорія історичного структуралізму С.Каслза) та інтеграційний (концепція економіки мікрогосподарських зв’язків П.Ліндерта, концепція геоекономіки Е.Люттвака, теорія світових систем С.Сассен), в межах якого намітився поворот до досліджень причин міграції населення з урахуванням процесів глобалізації.

У межах економічного підходу причини міграції населення аналізуються зарубіжними ученими на макро- і мікрорівнях. Макропідхід зосереджений на дослідженні структурних детермінант міграції населення. Основними причинами міграції населення є наявність економічних відмінностей між регіонами (країнами), географічні відмінності в пропозиції та попиті на робочу силу, диференціація рівня заробітної плати й умов зайнятості між країнами. Визначальною особливістю макропідходу є акцентуація на значних відмінностях в економічному розвитку окремих країн і регіонів світу, що постійно генерує міграційні потоки.

Мікропідхід у дослідженні міграції ґрунтується на вивченні економічної поведінки індивідів. Його відмінною рисою є постулат про те, що рішення емігрувати ухвалюється не ізольовани­ми індивідами, які є головними дієвими особами міграції в теоріях макрорівня, а сім’ями або домогосподарствами, які діють спільно не лише з метою максимізації очікуваних вигод від міграції, а й з метою мінімізації ризику у разі невдачі [1, c.281].

Альтернативою економічному підходу до дослідження міграції населення є історико-структурний підхід. Згідно з теорією історичного структуралізму С.Каслза, міграція є шляхом мобілізації дешевої робочої сили для розвинених країн, а міграційні потоки розташовуються в межах контексту глобальних і національних економічних систем і формуються державою та корпораціями. Основною причиною міграції населення є розповсюдження глобального капіталізму, що сприяє поглибленню нерівності та посиленню соціальної й економічної стратифікації в суспільстві.

Теорія факторів «притягання-виштовхування» стала підґрунтям інших, більш пізніх теорій міграції – неокласичної економічної теорії (1962–1969), теорії сегментованого ринку праці (1979) та теорії глобальних систем (1988). Неокласична економічна теорія причину трудової міграції населення вбачає в географічних відмінностях у пропозиції та попиті на робочу силу. Згідно з цією концепцією, у країнах (регіонах) з надлишковою робочою силою спостерігається низька заробітна плата, тоді як регіони з дефіцитом робочої сили характеризуються високим рівнем зарплати. Розмір заробітної плати постає як визначальний фактор виштовхування у регіонах походження мігрантів і основний чинник тяжіння у регіонах прибуття [2, с.16].

Класичні теорії міграцій ґрунтуються на теорії раціонального вибору, наділяючи індивіда здатністю розраховувати можливі вигоди та втрати від переміщень. Основним недоліком ранніх теорій міграції є розрив між макро- і мікрорівнями вивчення трудових переміщень населення. Класичні теорії міграції постійно повертаються до моделі раціонального вибору як однієї з ґрунтовних концепцій у розумінні трудових міграцій. Теорії мезорівня у своєму розвитку приходять до того, що агентом трудових міграцій стає група індивідів – сім’я, домогосподарство. Трудові міграції розглядаються як стратегії домогосподарства, побудовані на колективному раціональному розрахунку вигод і ризиків.

Відмінною рисою сучасних теорій міграції є тенденція до створення інтеграційного знання про глобальні міграційні процеси, які тісно пов’язані із взаємодією країн, потоками капіталів, товарів, технологій, ідей та відкривають можливості для розширення діяльності всіх учасників міграції. Вони орієнтовані на системний аналіз не лише процесу міграційних переміщень, а й на ті наслідки, до яких вони призводять як на рівні окремого індивіда, так і суспільства загалом.

У зв’язку з цим, особливе місце займає інтеграційний або синтетичний підхід до теоретичного аналізу міграції. Підґрунтям зазначеного теоретико-методологічного конструкта стали твердження теорії неокласичної економіки, нової економічної теорії міграції, теорії сегментованого ринку праці, теорії світових систем, теорії соціального капіталу та теорії причинної зумовленості. Сутність синтетичної теорії полягає в тому, що міграція постає як природний наслідок широких процесів соціальної, політичної, економічної інтеграції, яка перетинає міжнародні кордони. У межах синтетичного підходу намічається тенденція трансформації методології дослідження міграції з урахуванням глобалізаційних чинників. На думку його автора Дугласа Массея основними механізмами, що підтримують міграційні процеси, постають мережі мігрантів, соціальні інститути, культурний та соціальний капітал, а також історичні, конфесійні, технологічні та інші зв’язки між країнами.

Дуже близькою до концепції системного підходу є теорія транснаціональної міграції [3, с.20], яка намагається пояснити появу та розвиток особливого явища в міжнародній міграції, притаманного для сучасної трудової міграції, – транснаціональної міграції та транснаціональних мереж. Ця теорія досліджує появу нової складової ідентичності, яка у певний спосіб знімає з порядку денного проблему інтеграції й асиміляції мігрантів. Ґрунтовними поняттями для нової парадигми в дослідженнях міграції є «трансмігрант» і «транснаціоналізм», уведені в науковий обіг німецькою вченою Ш.Глік, яка поставила під сумнів тезу, поширену в класичних соціологічних дослідженнях, згідно з якою співтовариства розглядаються як обмежені локальною культурою, і для того, щоб стати частиною приймаючого співтовариства, мігранти повинні пристосовуватися або асимілюватися в місцеву культуру [4, с.87].

У межах цієї концепції транснаціоналізм визначається як соціальний процес, в якому мігранти створюють соціальні поля, що перетинають географічні, культурні та політичні кордони, а транснаціональна міграція – як модель міграції, де мігранти, перетинаючи міжнародні кордони і осідаючи у новій країні, зберігають соціальний зв’язок з країною свого походження. При цьому мігранти стають трансмігрантами тоді, коли розвивають і підтримують множинні сімейні, економічні, соціальні, організаційні, релігійні та політичні взаємини, що перетинають кордони. Трансмігранти, що одночасно «проживають» у країні походження, і в приймаючому співтоваристві, створюють «транснаціональні соціальні простори», тобто соціальні мережі мігрантів, які інтегрують простори всупереч державним кордонам, фрагментують національну ідентичність людей, структурують їх життєві шляхи і професійну кар’єру. Існування таких транснаціональних соціальних просторів руйнує традиційні форми міграції. Транснаціональна активність, яка є ключовою характеристикою сучасного мігранта та здійснюється періодично через національні межі, не припускає його асиміляції в місцеву культуру.

Як синтетична теорія міграції Д.Массея, так і концепція транснаціональної міграції Ш.Глік, використовують макро- і мікрорівень аналізу. Проте одиниці аналізу різні. Так, синтетична теорія на макрорівні аналізує створення і розповсюдження міграційних мереж, ситуацію, що складається на міжнародних ринках праці, кредитування, страхування, розглядаючи міжнародну міграцію не як наслідок відсутності економічного зростання і розвитку, а як результат самого розвитку [5, c.276]. У концепції транснаціональної міграції на макрорівні також аналізується утворення мереж мігрантів, однак у цьому випадку вони характеризуються розвитком і підтримкою не так економічних, як соціальних, релігійних і політичних взаємин. Що стосується мікрорівня аналізу, то синтетична теорія сфокусована на вивченні зміни мотивацій міжнародних мігрантів, тоді як концепція транснаціональної міграції на перший план виводить процес включення мігрантів у нове співтовариство.

У реальному житті всі перераховані підходи та пояснення доповнюють один одного і взаємопереплітаються. Однак при розповсюдженні на значні області такі теорії стають занадто складними і будь-яка діаграма, створена з метою наочно проілюструвати зв’язки та закономірності міграційних процесів, здатна швидше заплутати, аніж дати чітке уявлення про ситуацію. За цих обставин, напевно, краще прийняти до розгляду кілька факторів, які сприяють міграції, а потім представити, як вони співвідносяться одне з одним в різних комбінаціях.

Розглянуті вище теорії міграції населення можуть служити підґрунтям для розробки концепцій стратегічного управління міграційними процесами в умовах глобалізації. Хоча ключовим моментом міжнародної міграції й досі залишається економічний фактор, а саме: розрив у доходах населення багатих і бідних країн, сучасні дослідники повністю визнають важливість таких факторів, як етнічні та сімейні зв’язки серед мігрантів, роль державного регулювання цієї сфери.

Важливою особливістю сучасних міграційних процесів є якісна зміна структури міграційних потоків, пов’язана з науково-технічною революцією, збільшенням серед мігрантів частки осіб з високим рівнем освіти та професійної підготовки. Розвиток і впровадження нових технологій в різних галузях виробництва і сферах суспільного життя привели до формування особливого сегменту світового ринку праці та, як наслідок, нової форми міграції – інтелектуальної. У цей міграційний рух залучені вчені, викладачі навчальних закладів, експерти міжнародних організацій, висококваліфіковані працівники, зокрема працівники ТНК, а також студенти і стажери.

Переміщення висококваліфікованих працівників стали вперше предметом аналізу на початку 1960-х рр., і з того часу вони постійно привертають увагу науковців. Спершу дослідники зосередилися на відпливі "мізків" з Великої Британії до США, згодом вивчалася міграція зі слаборозвинених країн у США і європейські країни. Інтенсивність досліджень знову зросла на початку 1980-х рр., а на межі нового тисячоліття акцент дискусій остаточно змістився на соціально-політичні аспекти, насамперед пов’язані з тим, як утримати кваліфікованих працівників.

У глобальному масштабі, підсумовує І.Цапенко, головним реципієнтом інтелектуальних мігрантів є група розвинених держав, куди спрямовуються основні потоки з країн перехідної економіки та країн з економікою, що розвивається. У період 1990–2000 рр. контингент осіб іноземного походження, які стали громадянами країн OECD і мають освіту третього рівня (відповідає українській вищій і середній спеціальній освіті), зріс на 62%, тоді як загальна чисельність мігрантів зросла лише на 41% [6, с.78].

На початку 2000-х рр. рівень еміграції серед висококваліфікованих верств населення сягав 5,4%, тоді як серед осіб із середнім рівнем кваліфікації – 1,8%, а серед малокваліфікованих – лише 1,1%. Населення іноземного походження з третім рівнем освіти, що проживає в OECD, зросло майже до 8 млн. чол. за період з 1990 р. до 2000 р. [7, с.293]

Північна Америка зберігає домінуюче місце щодо прийому висококваліфікованих мігрантів: до 2000 р. тут знайшли роботу дві третини всіх висококваліфікованих мігрантів країн OECD. Однак зростає їхня частка і в європейському регіоні, близько 30% збільшення нетто міграції висококваліфікованих мігрантів у OECD припадає на країни Європи за 1990-ті рр.

Іншою важливою формою глобальної міграції стала міжнародна студентська міграція. Іноземні студенти є важливим джерелом доходу освітньої галузі, а також – у процесі навчання і після його завершення вони стають для країни джерелом робочої сили відповідної кваліфікації [8, с.221-222]. За 1995–2005 рр. число іноземних студентів у світі збільшилося більш ніж вдвічі, а з 1975 р. – у 4,5 рази [9, с.303]. Загалом воно зростає швидшими темпами, ніж загальне число студентів. За прогнозами, до 2025 р. чисельність студентів-мігрантів може досягнути 7,2 млн. чол. [10, с.21]. Найбільшими країнами прийому іноземних студентів у 2004 р. були і сьогодні залишаються Велика Британія, США, Німеччина, Франція, Канада, Австралія, Японія.

Динамічно розвиваються такі обмінні форми міграції, як транснаціональна міграція та міграція, здійснювана на підставі міжнародних контрактів про надання індивідуальних послуг або реалізацію завдань іноземної фірми.

Транснаціональна міграція представляє собою один із різновидів маятникової міграції та передбачає переміщення робочої сили без перенесення за кордон домашнього господарства з одночасним функціюванням мігранта щонайменше в двох країнах – країні походження і країні роботи. Цей вид міграції включає інші категорії мігрантів, зокрема "трудових" туристів.

Друга обмінна форма розвивається здебільшого у зв’язку з лібералізацією світової економіки, а також зі зростаючою свободою економічної діяльності, незалежністю особи як економічної одиниці, від конкретного суспільства (країни). Ця форма міграції є типовою для територій, які пов’язані економічно та географічно і дуже зацікавлені в цьому, наприклад, ЄС або NAFTA [11, с.222].

Не можна недооцінювати роль державного регулювання міграційних потоків. Одним з найважливіших елементів управління міграційними процесами та реалізації міграційної функції є міграційна політика. Проблемне поле міграційної політики є багатозначним і суперечливим. Складність випливає не лише з відповідних властивостей міграційної сфери, а й з того, що міграція є невід’ємною частиною інших сфер життєдіяльності суспільства – соціальної, економічної, демографічної, культурної, політичної і т. ін., – а також через залежність від ситуації, яка складається на момент вироблення міграційної політики та в процесі її реалізації. Залежно від країни у національному законодавстві знаходять відображення дві тенденції: одна – до відкритої економіки та відповідно до вільного переміщення трудових ресурсів і населення; інша – до протекціонізму і обмежень в сфері міжнародної міграції. З метою недопущення неконтрольованого впливу міжнародної міграції на соціальні умови та ринок праці більшість розвинених країн проводять відповідну протекціоністську політику в сфері міграції, покликану захистити інтереси свого населення й економіки.

Висновок. За нинішніх умов міграцію розглядають як інтегральний аспект процесу глобального розвитку. Масштаби міжнародної трудової міграції як довгострокової, так і тимчасової, як легальної, так і нелегальної зростають, і темпи цього зростання є пришвидшувальними. Безпосередній вплив глобалізації на міжнародну трудову міграцію проявляється в зростанні числа мігрантів, сегментації міграційних процесів, розширенні числа країн походження мігрантів, міжконтинентальному та міжцивілізаційному характері переміщень, зростанні числа висококваліфікованих мігрантів тощо. Глобалізація істотно змінює сутність і форми міграції. Серед нових форм міграції виділяються інтелектуальна міграція, або міграція висококваліфікованих працівників, міжнародна студентська міграція, транснаціональна міграція й міграція, здійснювана на підставі міжнародних контрактів.

З огляду на сучасні форми і тенденції, найбільш очевидним ключовим моментом міжнародних переміщень все ж таки залишається розрив у заробітній платі між багатими і бідними країнами. Поряд з ними до інших економічних причин міжнародної міграції можна віднести: недостатнє соціальне забезпечення та низький рівень зайнятості населення (безробіття). Для мешканців певних країн не менш важливими є соціально-політичні чинники, а саме: політична нестабільність, військові та міжетнічні конфлікти. До релігійно-етичних причин належать: повернення емігрантів на історичну батьківщину; міграція релігійних сект із країн в країну. Іноді до міграції спонукають природні катаклізми – масштабні стихійні лиха (паводки, землетруси і т. ін.) або екологічні катастрофи (радіаційні забруднення, масові зараження питної води).

Наведені вище теоретичні конструкти дозволяють описувати соціальне явище міграції з огляду на перспективи економічного розвитку країн та соціокультурної трансформації, якої зазнають соціальні структури та інститути у сучасному суспільстві. У цьому випадку стає доцільним використання зазначених теорій для вивчення нових соціальних явищ, таких як формування нових форм ідентичності, якісно інших типів співтовариств (транснаціональних), нових форм соціокультурної інтеграції, не локалізованої в просторі. Вказані теорії стають інструментом вивчення нового типу стратифікації – транснаціональної стратифікації, засадами якої є утворення особливої страти людей, так званих, експертів і фахівців, що характеризуються схожими інтересами та високими доходами.