Протипожежний захист ОГПлан: 1. Основні положення рятувальних і інших робіт та послідовність,прийоми і засоби виконання РіІНР 2. Пожежна безпека та пожежний нагляд в Україні. 3. Классификация виробництв, зон і приміщень за вибухонебезпечністю та пожежною небезпекою. 4.. Заходи з протипожежного захисту.
Надзвичайні ситуації, які виникають у результаті стихійних лих, катастроф, виробничих і транспортних аварій, супроводжуються руйнацією будинків, споруд, транспортних засобів, інженерних комунікацій, ураженням і загибеллю людей, знищенням устаткування та інших матеріальних цінностей. Такі кризові події потребують екстрених заходів щодо проведенню рятувальних і інших невідкладних аварійно-відбудовних робіт (РіІНР).
3.1Основні положення рятувальних і інших робіт
Планування, організація виконання і безпосереднє керівництво проведенням РіІНР щодо життєзабезпечення населення у НС знаходяться у компетенції органів виконавчої влади на місцях, постійно діючих територіальних комісій із надзвичайних ситуацій, відповідних територіальних, функціональних і відомчих підсистем єдиної державної системи, спеціалізованих органів управління, сил і формувань ЦО. Рятувальні роботи - це дії щодо порятунку постраждалого населення, матеріальних і культурних цінностей, захисту природного середовища у зоні НС, локалізації НС, придушенню або зведенню до мінімально можливого рівня впливу характерних для них небезпечних факторів. Рятувальні роботи проводяться в умовах, які загрожують життю і здоров'ю та потребують спеціальної підготовки, екіпірування і оснащення рятувальників. Невідкладні роботи при ліквідації НС - це діяльність щодо всебічного забезпечення аварійно-рятувальних робіт, надання населенню, яке постраждало у НС, медичної й інших видів допомоги, створення умов, мінімально необхідних для збереження життя і здоров'я людей, підтримки їхньої працездатності. Відповідно до Законів України «Про Цивільну оборону України» (1993 р.) і «Про аварійно-рятувальну службу і статус рятувальника» (1999 р.) комплекс рятувальних та інших невідкладних робіт містить у собі: 1) організацію розвідки маршрутів висування формувань ЦО у зону НС, з'ясовування обстановки і ступеня руйнацій, розмірів осередку зараження, швидкості і напрямку поширення зараженої хмари або пожежі; 2) виявлення об'єктів і населених пунктів, для яких існує реальна погроза ураження; 3) пошук постраждалих людей і витяг їх з-під завалів, з ушкоджених, загазованих, затоплених, задимлених палаючих будинків; 4) життєзабезпечення населення й особового складу формувань, які залучаються до участі у рятувальних та інших невідкладних роботах; 5) скресання зруйнованих, ушкоджених і завалених захисних споруд і порятунок людей, які знаходяться у них; 6) подачу повітря у завалені захисні споруди з ушкодженою фільтровентиляційною системою; 7) забезпечення людей ЗІЗ; 8) надання невідкладної медичної допомоги ураженим, травмованим і хворим і їхню евакуацією у медичні установи; 9) вивід (вивіз) населення за межі зон дії небезпечних і шкідливих для їхнього життя і здоров'я факторів; 10) проведення санітарної обробки людей; дезактивації, дегазації, дезинфекції ЗІЗ, одягу, взуття, територій; 11) прокладку колонних шляхів і устрій проїздів (проходів) у завалах і зонах радіоактивного, хімічного, бактеріологічного зараження; 12) локалізацію аварій на газових, енергетичних, водопровідних, каналізаційних і технологічних системах з метою створення умов для проведення рятувальних робіт; 13) зміцнення або завалення конструкцій будинків і споруд, що загрожують обвалом і перешкоджають безпечному виводу людей, руху транспорту і проведенню рятувальних робіт; 14) ремонт і відновлення ушкоджених і зруйнованих ліній зв'язку і комунально-енергетичних мереж, з метою проведення рятувальних робіт; 15) ремонт і відновлення захисних споруд для укриття людей у випадку повторної загрози виникнення НС або впливу повторних вражаючих факторів; 16) виконання ритуальних робіт; 17) забезпечення громадського порядку; 18) соціально-психологічна реабілітація постраждалого населення тощо. Відповідно до статей 9-12 Закону України «Про Цивільну оборону України» і Положенням про цивільну оборону України для ліквідації наслідків НС створюються сили цивільної оборони: війська ЦО, спеціалізовані і невоєнізовані формування. Рятувальник - це громадянин, професійно підготовлений і атестований на проведення аварійно-рятувальних, пошукових і невідкладних робіт в осередках НС. Спеціалізовані формування - це організаційно оформлені підрозділи (організації, підприємства), утворювані для виконання рятувальних і інших невідкладних робіт, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу і використання спеціальних технічних засобів. Спеціалізовані формування мають три рівні підпорядкування: центральний, територіальний (не нижче міста) і об'єктовий. Відповідно до рівня підпорядкування створюються такі спеціалізовані формування: - центрального підпорядкування - Кабінетом Міністрів України; - територіального підпорядкування – місцевою держадміністрацією; - об'єктового підпорядкування - адміністрацією підприємства. Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються своєму засновнику, а оперативно для використання у НС - відповідному Управлінню (штабу) ЦО і на них покладаються: а) профілактичні роботи з попередження аварій і катастроф; б) рятувальні та евакуаційні роботи в осередках НС, надання медичної допомоги постраждалим безпосередньо на робочому місці або на маршрутах евакуації; в) виробництво, ремонт і технічне обслуговування засобів аварійного зв'язку, дозиметричних приладів, ізолюючих дихальних апаратів і іншого устаткування, необхідного для ліквідації наслідків НС; г) підготовка персоналу потенційно небезпечних об'єктів до дій у НС. Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється на основі фахового добору у відповідності зі статтею 12 Закону України «Про Цивільну оборону» створюються такі служби: енергетики, медичного захисту населення, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерного, комунально-технічного, матеріального забезпечення, оповіщення і зв'язку, торгівлі і громадського харчування, транспортного протипожежного забезпечення тощо. Невоєнізовані формування ЦО - це групи людей, об'єднані у ряди, команди, дружини тощо, оснащені спеціальною технікою, майном, призначені для дій у НС. Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, установи, організації, їхній персонал і матеріально-технічні засоби. Невоєнізовані формування ЦО створюються завчасно. Для успішного проведення РіІНР особовий склад формувань ЦО повинний бути професійно підготовленим, мати психологічну стійкість, повинний додержуватися правил і мір безпеки в умовах НС. Основними принципами діяльності рятувальних служб (формувань) і рятувальників є: 1) принцип гуманізму і милосердя, який передбачає пріоритетність завдань порятунку життя і здоров'я людей, захисту навколишнього середовища при виникненні НС; 2) принцип постійної готовності до оперативного реагування на НС і проведення робіт із локалізації осередку і ліквідації наслідків НС; 3) принцип єдиноначальності керівництва рятувальними службами і формуваннями; 4) принцип виправданого ризику і забезпечення безпеки при проведенні рятувальних і невідкладних робіт.
Послідовність, прийоми і засоби виконання РіІНР Послідовність, прийоми і засоби виконання РіІНР залежать від причин виникнення НС, від характеру і масштабів руйнацій виробничих і житлових будинків, ступеня радіоактивного і хімічного зараження, рівнів води при повенях, затопленнях і інших умов. У першу чергу формування ЦО повинні забезпечити швидкий і організований вхід в осередок НС з метою проведення оцінки обстановки, устрою проїздів і проходів до зруйнованих будинків, захисних споруд, де можуть знаходитися люди і безпосередньо до місця аварії (катастрофи), щоб локалізувати або ліквідувати джерело небезпеки. Рятувальними формуваннями здійснюється пошук потерпілих, витяг їх з-під завалів, місць затоплення, задимлених і заражених приміщень радіоактивними речовинами, СДОР, бактеріальними засобами тощо. В осередках НС у найкоротші терміни повинна надаватися медична допомога найбільшій кількості травмованих, уражених, поранених і хворих. Першу медичну допомогу в осередках НС надають санітарні дружини, які заздалегідь формуються для цієї цілі з числа персоналу промислових об'єктів, установ і організацій. До складу санітарних дружин варто включати тільки осіб, спеціально навчених загальним прийомам надання само- і взаємодопомоги. Крім того, вони беруть участь у виносі постраждалих у безпечні місця. Але головна вага у наданні допомоги у перші години після виникнення НС лягає на: бригади швидкої допомоги, лікарсько-фельдшерські (сестринські) бригади; бригади екстреної спеціалізованої медичної допомоги (нейрохірургічні, травматологічні, токсикологічні, опікові тощо); мобільні (пересувні) госпіталі різноманітного призначення. У великих містах України (Києві, Харкові, Донецьку та інших) створені центри «Медицини катастроф» у рамках державної служби медицини катастроф. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, через годину після катастрофи вмирають 30% тяжко постраждалих, котрим своєчасно не надавалася перша медична допомога, через 3 години - 60%, а через 6 годин - 90%. Світовий досвід показує, що надзвичайні ситуації техногенного, природного, військового характеру дуже часто призводять до значного погіршення санітарно-гігієнічної обстановки. Можливість виникнення епідемічних осередків у районах стихійних лих і катастроф обумовлена низкою причин: - руйнація системи водопостачання, каналізації, опалення; - погіршення харчування, стресові стани, відсутність належного сезонного одягу, взуття призводять до підвищення сприйнятливості постраждалого населення до різноманітних інфекційних захворювань; - різке погіршення санітарно-гігієнічних умов перебування людей в осередках землетрусу, повені, ураганів тощо; - інтенсивна міграція населення (організованих контингентів у вигляді піших колон евакуйованих людей, рятувальників, які беруть участь у ліквідації наслідків НС, і неорганізованих - із числа постраждалих і здорових людей; - масове розмноження гризунів і поява серед них епізоотій. При виникненні інфекційних захворювань серед населення необхідно в терміновому порядку проводити протиепідемічні заходи, які містять у собі: - виявлення хворих і їхню ізоляцію (госпіталізацію) в інфекційні лікарні, а в умовах НС військового часу - у пересувний інфекційний госпіталь; - виявлення осіб, які контактують із хворими. При виникненні особливо небезпечних інфекцій (чуми, холери, жовтої лихоманки, лихоманок Ласса) уводиться карантин. При масових інфекційних захворюваннях, де людина не є джерелом інфекції, або виявлені збудників, що не відносяться до особливо небезпечних інфекцій - вводиться обсервація - медичне спостереження за усіма контактними і проведення профілактичного лікування. До таких хвороб відносяться бруцельоз, черевний тиф, сап, туляремія тощо. Карантин - це комплекс режимних, адміністративно-господарських, лікувально-профілактичних, санітарних, ізоляційних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію та ліквідацію епідемічного осередку і на повну ізоляцію хворих. Найважливіша мета карантину – недопущення розповсюдження інфекційних хвороб як усередині осередку, так і за його межами. Організація і проведення карантинних заходів здійснюється під керівництвом надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК). Ці заходи містять у собі: - оточення осередку або збройну охорону для чого залучаються сили і засоби служби охорони громадського порядку МВС; - суворий контроль за в'їздом і виїздом із зони карантину; - санітарну експертизу продуктів і води; - організацію і проведення до установлення виду збудника інфекційних захворювань екстреної профілактики, для чого використовуються антибіотики й інші антимікробні препарати; - організацію і проведення екстреної специфічної профілактики після установлення виду збудника (антибіотики спрямованої дії, імуноглобуліни тощо); - проведення імунізації населення (вакцинація, уведення імуноглобулінів, імунних сироваток, анатоксинів). З уведенням карантину міський транспорт, підприємства громадського харчування переводяться на обслуговування головним чином працюючих змін підприємств, що не припиняють роботу в умовах карантину. У комплексі протиепідемічних заходів у бактеріологічних осередках, ведуче місце займає дезинфекція місцевості, транспорту, виробничих і житлових приміщень тощо. При проведенні РіІНР в осередках стихійних лих, значних техногенних катастроф обов'язково використовуються усі необхідні в країні, місті, районі типи і марки будівельних, дорожних машин і механізмів, техніки комунального господарства. У залежності від виду робіт вони підрозділяються на такі групи: а) машини і механізми для розкриття завалених захисних споруд і укриттів, розбирання і розчищення завалів, підйому, переміщення і транспортування вантажів (екскаватори, трактори, бульдозери, крани, тягачі-трейлери, самоскиди з причепами, лебідки, блоки, домкрати); б) пневматичний інструмент (бурильні і відбійні молотки), що використовується для пророблення отворів у кам'яних, цегельних і бетонних стінах, перекриттях завалених шахт, сховищ із метою подачі в них повітря або виводу з них людей; в) устаткування для різання металів (керосинорізи, бензорізи, автогенні електрозварювальні апарати); г) механізми для відкачки води (насоси, мотопомпи, поливомиючі і пожежні машини); д) засоби, які забезпечують транспортування або переправу через водяну перепону різноманітних видів техніки й устаткування (баржі, пороми, понтони тощо); е) ремонтні й обслуговуючі засоби (ремонтні майстерні, станції технічного обслуговування, бензо-, газо- і водозаправщики). Перелічена техніка і засоби використовуються не тільки для устрою проходів і проїздів до зруйнованих будинків, споруд, але й для розбору завалів і витягу людей у місцях їхнього ймовірного скупчення, наприклад, які переховуються у захисних спорудах. З ними встановлюється зв'язок через збережені засоби зв'язку, труби водопостачання й опалення. У першу чергу в укриття подається повітря, для чого розчищають повітрязаборні канали або проробляють отвори у стіні або перекритті. При розкритті захисної споруди використовуються різноманітні засоби у залежності від її конструкції і характеру завалу. Проблема, яку поки не вдалося вирішити у жодній країні світу, полягає у швидкому і достатньо обережному розборі руїн будинків для порятунку заживо похованих. Землетруси останніх років показують, що люди під руїнами можуть залишатися живими більш двох тижнів, якщо вони не поранені. Наприклад, у Мексиці після землетрусу у вересні 1985 р., що забрав 4,5 тис. життів, людей знаходили після закінчення 13 діб. У 1988 р. у м. Ленінакані на п'яту добу після землетрусу розкопали і витягли живих 5398 чоловік. Є сумна статистика: із тисячі чоловік, що потрапили в завали після землетрусу, щогодини вмирають 50 чоловік, тому кожна хвилина зволікання забирає життя одного з тисячі живцем похованих. При ліквідації наслідків землетрусу велику допомогу надають спеціалісти з Франції, Англії, Швейцарії, США й інших країн, що прибувають на місце катастрофи з унікальною апаратурою: чутливими інфрачервоними камерами (тепловізори), які допомагають знаходити людей у завалах і віброфонами, устроями для спрямованого прослуховування звуків у завалах: якщо відстань невелика, можна почути навіть прискорене серцебиття у постраждалого. Велику допомогу надають спеціально навчені собаки, здібні знаходити живих людей на великій глибині. Так, група французьких рятувальників (84 чоловіки із тридцятьма спеціально навченими собаками), яка прибула у м. Ленінакан уночі 9 грудня 1988 р., тобто через дві доби після землетрусу, за добу врятувала з-під руїн більш 60 людей. В осередках НС виникають первинні або повторні осередки пожеж. З метою гасіння пожеж і відновлення водопостачання населення в осередках різноманітних НС використовуються запасні і водонапірні резервуари, відновляються насосні станції і свердловини. При ушкодженні системи теплопостачання усередині будинків і загрозі ураження людей гарячою водою, парою або гарячим повітрям її відключають від зовнішньої мережі засувками на увід у будинок. Усунення аварій на газових мережах здійснюється відключенням окремих ділянок на газорозподільних і газгольдерних станціях, а також за допомогою спеціальних запірних устроїв і засувок за межами будинків. Всі роботи з усунення газових аварій проводяться в ізолюючих протигазах і з використанням вибухонебезпечних ламп. Аварії на електромережах усуваються тільки після їхнього знеструмлення. Невідкладні роботи у випадку руйнації технологічних трубопроводів провадяться з метою запобігання вибухів і пожеж (шляхом відключення насосів, що підтримують тиск, перекриття трубопроводів засувками). Своєчасне й організоване проведення РіІНР в осередках НС сприяє підвищенню виживаності людей в екстремальних умовах.
3.2 Пожежна безпека та пожежний нагляд в Україні Верховна Рада України прийняла 17 грудня 1993 Постанову про введення в дію закон «Про пожежну безпеку» від дня його опублікування. Закон України «Про пожежну безпеку», що опубліковано 29 січня 1994 р., визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від видів їх діяльності та форм власності. Відповідно до закону, Міністерство внутрішніх справ України здійснює державний нагляд, забезпечує пожежну охорону населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади щодо вдосконалення пожежної охорони. Рішення МВС України з питань пожежної безпеки є обов'язковими для органів державної виконавчої влади, а також підприємств, організацій і громадян. Для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах в Україні створена пожежна охорона, яка поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. Основні підрозділи безпосередньо ведуть боротьбу з пожежами, є пожежні команди, які комплектуються спеціально навченими бійцями і командирами та закріплюються за певною територією або об'єктом, що охороняється. Гасіння пожеж пожежною охороною здійснюється безкоштовно. За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, виконання приписів посадових осіб органів державного пожежного нагляду підприємства, установи та організації можуть залучатися до сплати штрафу. Керівники (власники) підприємств, установ і організацій зобов'язані: • розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки; • розробляти і затверджувати діючи у межах підприємств положення та інструкції, здійснювати контроль їх дотримання; • забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм і правил, а так само приписів та постанов державного пожежного нагляду; • представляти на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки; • організувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення; • утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту та зв'язок, пожежну техніку, обладнання та інвентар; • створювати підрозділ пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу. Усі працівники при прийомі на роботу і щорічно за місцем роботи проходять інструктаж з питань пожежної безпеки відповідно до типового положення, затвердженого МВС України. Протипожежні інструктажі з призначення та строків проведення поділяються на вступний, первинний, повторний, цільовий та позаплановий.
Загальні відомості про процес горіння і пожежної безпеки речовин Пожежею називається неконтрольоване горіння розповсюджується в просторі і в часі, яке створює небезпеку життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, приносить матеріальний збиток. Горіння - це швидкоплинуча хімічна реакція, як правило, з'єднання речовини з киснем повітря, що супроводжується інтенсивним виділенням тепла й світла. Для виникнення горіння потрібна наявність трьох чинників: горючої речовини, окислювача, джерела загоряння (імпульсу). Окислювачами можуть бути не тільки кисень, але і хлор, фтор, бром, йод, окисли азоту і т. п. Процес виникнення горіння підрозділяється на види: • спалах - швидке згоряння горючої суміші, що не супроводжується утворенням стислих газів; • загоряння - виникнення горіння під впливом джерела запалювання; • займання - загоряння, що супроводжується появою полум'я. Деякі речовини можуть займатися, перебуваючи під атмосферним тиском і температурі, наприклад торф, тирса, вугілля, бавовна. Цей процес називають самозаймання, тобто займання без джерела запалювання. Самозаймання - самозагоряння, що супроводжується появою полум'я. Розрізняють самозаймання теплове, хімічне та біологічне. Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення з виділенням великої кількості енергії, що викликає нагрівання продуктів згорання до високих температур і різке підвищення тиску. Пожежна небезпека - це можливість виникнення або розвитку пожежі в будь-якій речовині, в процесі. Пожеж безпечних не буває. Пожежі створюють загрозу безпосередньо життю та здоров'ю людей, завдають великої шкоди навколишньому середовищу, викликають значні матеріальні збитки. На людину, що знаходиться в зоні пожежі діють такі шкідливі і небезпечні фактори: вогонь, токсичні продукти горіння, підвищена температура, дим, недолік кисню, руйнування будівельних конструкцій, вибухи, витік небезпечних речовин, паніка. Токсичні продукти горіння становлять найбільшу загрозу для життя людей, особливо при пожежах в будівлях. У сучасних виробничих, побутових та адміністративних будівлях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, які є основними джерелами токсичних продуктів горіння. Так, при горінні пінополіуретану виділяється синильна кислота (ціаністий водень), при горінні вініпласту - хлористий водень і оксид вуглецю, при горінні лінолеуму - сірководень та сірчистий газ. Найчастіше при пожежах відзначається підвищений вміст оксиду вуглецю. У підвалах, шахтах тунелях його зміст після пожежі досягає 0,15 - 1,5%, а в приміщеннях - -0,1 - 0,6%. Смертельним є зміст цього газу, що дорівнює 0,4%. Вогонь - дуже небезпечний фактор, проте безпосередня його дія на людей зустрічається не часто. Під час пожежі температура полум'я сягає 1200 - 1400˚С і може викликати у людей больові відчуття й опіки. Мінімальна відстань, на яку людина може підійти до полум'я без шкоди здоров'ю становить приблизно: R = 1,6 Н, де: Н - середня висота факела полум'я в метрах. Небезпека підвищеної температури полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом з продуктами горіння може призвести до ураження орга-нів дихання і навіть смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60˚С є вже небезпечним для життя людини. Дим являє собою велику кількість дрібних частинок незгорілої речовини, яка знаходиться в повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок. Крім того, в задимлених приміщеннях через погіршення видимості ускладнюється евакуація людей. Недолік кисню викликаний тим, що кисень повітря витрачається на процес горіння. При зниженні вмісту кисню порушується координація руху, з'являється слабкість, людина втрачає свідомість. Небезпечним для життя вважається вміст кисню 14%. Руйнування будівельних конструкцій відзначається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При цьому люди можуть отримати механічні травми. Евакуація часто просто неможлива при руйнуванні виходів і шляхів евакуації. Паніка викликається швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах стресової, екстремаліьної ситуації. При цьому людина втрачає розсудливість, дії його стають неконтрольованими і неадекватними. Найбільш часті причини виникнення пожеж на промислових підприємствах - необережне поводження з вогнем, несправність виробничого обладнання, порушення технологічного процесу, порушення правил експлуатації електрообладнання, недотримання заходів пожежної безпеки при проведенні електрогазозварювальних робіт і деякі інші. Пожежа на виробництві може виникнути внаслідок причин неелектричного і електричного характеру. Причини неелектричного характеру: • неправильне влаштування та несправність котелень, печей, вентиляційних та опалювальних систем, опалювальних приладів та технологічного обладнання; • несправність систем живлення і мастила в працюючих двигунах механизмів; • порушення технологічного процесу; • порушення режимів топки печей, котельних, відсутність іскрогасників, залишення печей без нагляду; • порушення вимог пожежної безпеки при газозварювальних роботах, різанні металів, користуванні паяльними лампами; • халатне і необережне поводження з вогнем. Причини електричного характеру: • короткі замикання, перевантаження, іскріння від порушення ізоляції, що призводить до нагрівання провідників до температури запалення ізоляції; • електрична дуга, яка виникає між контактами комутаційних аппаратів, не призначених для відключення великих струмів навантаження; • незадовільні контакти в місцях з'єднання проводів і їх сильне нагрівання внаслідок великого перехідного опору при протіканні електричного струму; • іскріння в електричних апаратах і машинах; • несправність (замикання) в обмотках електричних машин при відсутності належного захисту.
3.3 Классификация виробництв, зон і приміщень за вибухонебезпечністю та пожежною небезпекою Речовини та матеріали, які можуть використовуватися і перебувати в робо-чих приміщеннях поділяються на негорючі, важкогорючі, горючі. Негорючі - це речовини і матеріали, не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції. Важкогорючі - це речовини і матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалення, але після його ізоляції вони не здатні до самостійного горіння (асфальтобетон, фіброліт). Горючі - це речовини і матеріали, які здатні до самозапалення, а також займання від джерела запалення, і самостійного горіння після його ізоляції. До таких відносяться всі органічні речовини і матеріали. У свою чергу горючі матеріали поділяються на легкозаймисті (які займаються від джерела запалення незначною енергії без попереднього нагрівання) і важкозаймисті (загоряються від досить потужного джерела). При проектуванні і будівництві виробничих будівель і споруд необхідно враховувати категорію їх пожежної небезпеки. Залежно від характеристики речовин та їх кількості, що звертаються в приміщенні, приміщення поділяються з пожежної та вибухової небезпеки на категорії: А, Б, В, Г, Д. Приміщення категорії А (вибухопожежонебезпечні) характеризуються застосуванням чи утворенням у виробничому процесі: горючих газів і легкозаймистих рідин з температурою спалаху парів Твсп до 28° С включно в такій кількості, що зазначені гази та рідини можуть утворювати вибухонебезпечні паро-газоповітряні суміші, при займанні яких розвивається тиск, що перевищує 5 кПа. Це приміщення для електролізних установок, закритих складів ЛВЕК, складів для балонів з пальним газом. Приміщення категорії Б (вибухопожежонебезпечні) характеризуються наявністю: горючого пилу або волокон, легкозаймистих і горючих рідин з ТВП = 28... 61° С у такій кількості, що зазначені рідини і пил можуть утворити вибухонебезпечні суміші з надлишковим тиском, що перевищує 5 кПа (приміщення закритих складів дизельного палива, цистерни з мазутом у приміщеннях та ін.) Приміщення категорії В (вибухопожежонебезпечні) характеризуються наявністю: легкозаймистих, важкогорючих та горючих рідин, твердих горючих і важкогорючих речовин і матеріалів, а також матеріалів і речовин, здатних горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним (вузли пересипання вугілля і торфу). Приміщення категорії Г характеризуються наявністю негорючих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому або розправленому стані, процес обробки яких супроводжується випромінюванням тепла, іскор та полум'я, і твердих, рідких та газоподібних речовин, які спалюються або утилізуються як паливо (машинне відділення, котельні, закриті розподільчі пристрої; ливарні, ковальські та зварювальні майстерні). Приміщення категорії Д характеризуються наявністю тільки негорючих речовин і матеріалів в холодному стані (приміщення щитів управління, механічні та електроремонтні майстерні і компресорні станції). Споруди та електроустановки, що проектуються в пожежонебезпечних та у вибухонебезпечних зонах повинні відповідати вимогам ПУЕ, СНіП, ГОСТ ССБТ та інших нормативних документів.
|
