Розподіл балів, які отримують студенти
Т1, Т2... Т8 – теми лекційних занять Оцінювання знань студента здійснюється за 100-бальною шкалою (для екзаменів і заліків). Ø максимальна кількість балів при оцінюванні знань студентів з дисципліни, яка завершується екзаменом, становить за поточну успішність 50 балів, на екзамені – 50 балів; Ø при оформленні документів за екзаменаційну сесію використовується таблиця відповідності оцінювання знань студентів за різними системами.
Оцінювання якості знань студентів, в умовах організації навчального процесу за кредитно-модульною системою здійснюється шляхом поточного, модульного (проміжного), підсумкового (семестрового) контролю.
Поточний контроль – це оцінювання знань студента під час семінарських занять, якості виконання домашніх завдань, самостійної роботи та активності студента на занятті. Поточній контроль рівня засвоєння навчального матеріалу дисципліни «Філософія і методологія науки» оцінюється за п’ятибальною шкалою. У кінці семестру виводиться середнє арифметичне усіх одержаних оцінок за відповіді й окремо середнє арифметичне із оцінок на модулях. Ці два середні арифметичні додаються. Одержану суму середніх арифметичних множиться на коефіцієнт 5. За семестр студент набирає до 50 балів. Бали за аудиторну роботу не відпрацьовуються у разі пропусків без поважної причини. Якщо студент жодного разу не відповідав на семінарських заняттях, матиме за відповідний поточний контроль 0 балів. Форми участі студентів у навчальному процесі, які підлягають поточному контролю: - Виступ з основного питання. - Усна наукова доповідь. - Доповнення, запитання до виступаючого, рецензія на виступ. - Участь у дискусіях, інтерактивних формах організації заняття. - Аналіз джерельної і монографічної літератури. - Письмові завдання (тестові, контрольні, творчі роботи тощо). - Реферат, есе (письмові роботи, оформлені відповідно до вимог). Результати поточного контролю заносяться до журналу обліку роботи академічної групи. Позитивна оцінка поточної успішності студента за відсутності пропущених і невідпрацьованих семінарських занять, позитивні оцінки за модульні роботи є підставою допуску до підсумкової форми контролю – іспиту.
Модульний контроль (МК) проводиться двічі на семестр, відповідно до графіка навчального процесу. Оцінка модульного контролю (МК-1, МК-2) виставляється з урахуванням результатів проведеного контрольного заходу даного МК. Використовується п’ятибальна шкала оцінювання. Середнє арифметичне оцінок за МК істотно впливає на поточну успішність – кількість балів, набраних за семестр. У кінці семестру виводиться бал поточної успішності студента – кількість балів (до 50), що є сумою середніх арифметичних оцінок на семінарських заняттях і оцінок на модулях, помноженою на коефіцієнт 5. Контрольні заходи модульного контролю з «Філософії і методології науки» проводяться під час семінарських занять в академічній групі відповідно до розкладу занять. Контрольні заходи модульного контролю проводяться у комбінованій формі: у вигляді тестування та письмових контрольних робіт. В окремих випадках можна застосовувати й інші форми модульного контролю: письмові завдання, усні колоквіуми та ін. Вид контрольного заходу та методика урахування складових модульного контролю при визначенні оцінки за МК розробляється викладачам і затверджується кафедрою. До контрольного заходу відповідного модульного контролю студент допускається незалежно від результатів поточного контролю. На консультаціях студент може відпрацювати пропущені семінарські заняття, захистити індивідуальні завдання, реферати, а також ліквідувати заборгованості з інших видів навчальної роботи. У разі відсутності студента на контрольному заході модульного контролю або при одержаній незадовільній оцінці за результатами модульного контролю йому надається право на повторне складання в індивідуальному порядку. При цьому одержана позитивна оцінка модульного контролю виставляється в журнал обліку роботи академічної групи через дріб.
Підсумковий (семестровий контроль). Позитивна оцінка поточної успішності (сумарного результату проміжної і модульної оцінки за семестр) за умови відсутності пропущених або невідпрацьованих семінарських занять є підставою допуску до підсумкової форми контролю. З дисципліни «Філософія і методологія науки» передбачена така форма звітності, як іспит, який проводиться у кінці семестру. Протягом семестру студент може набрати до 50 балів. На іспиті – максимально 50 балів. Для допуску до екзамену студент повинен набрати за результатами поточного і модульного контролю не менше 24 балів. Іспит є обов’язковою підсумковою формою контролю, яка дає змогу оцінити системне, а не фрагментарне засвоєння навчального матеріалу з «Філософії і методології науки» і не може бути зведена до рівня поточних форм контролю. Оцінка за екзамен «автоматично» не виставляється. Іспит з «Філософії і методології науки» проводиться у письмово-усній формі. Студенти отримують письмові тестові завдання, за які максимально можна отримати 25 балів. Друга частина іспиту передбачає усну відповідь на питання з дисципліни, за яку також можна набрати максимально 25 балів. 25 балів за усну відповідь виставляється таким чином: 22-25 балів – «відмінна» відповідь; 18-22 бали – «добра» відповідь; 17-10 балів – «задовільна» відповідь; 9-0 балів – «незадовільна» відповідь. Таким чином, сумування письмово і усного опитування дає кількість балів підсумкового контролю. В екзаменаційну відомість обліку успішності та навчальну картку студента вносяться такі показники: 1 графа – поточна успішність, тобто кількість балів, набраних за семестр (0-50 балів); 2 графа – сумарна кількість балів, набраних на іспиті і протягом семестру (0-100); 3 графа – оцінка за шкалою у системі ECTS, позначена буквою (A, B, C, D, E, F); 4 графа – оцінка за п’ятибальною національною шкалою; 5 графа – оцінка за шкалою у системі ECTS, позначена словом (відмінно, добре, дуже добре, задовільно, достатньо, незадовільно). Якщо успішність студента оцінена загалом як незадовільна, то у відомість виставляється відмітка «F» і студент скеровується на повторну здачу іспиту. Якщо знання, показані студентом при здачі предмету комісії незадовільні, у відомість виставляється «FХ» і студент повинен виконати додаткові завдання, після виконання якого скеровується на повторну здачу іспиту. 8. Рекомендована література Базова література: 1. Введение в философию и методологию науки / Е. В. Ушаков. — М.:Издательство «Экзамен», 2005. 2. Вітгеншайн Л. Логіко-філософський трактат. Tractatus Logico-Philosophicus, Філософські дослідження. — К.: Основи, 1995. 3. Гадамер Г.-Г. Різноманітність мов і розуміння світу // Герменевтика і поетика / Вибрані твори. — К.: Юніверс, 2001. 4. Дільтей В. Виникнення герменевтики // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. Посібник. — К.: Ваклер, 1996. 5. Добронравова І. С., Сидоренко Л. І., Петрущенков С. П., Шашкова Л. О. Філософія науки. — Київ, 2002. www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/index.html (Розділи «Генеза науки», «Глобальні наукові революції і зміна історичних типів наукової раціональності») 6. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка / Из книги под ред. Грязнова А. Ф. «Аналитическая философия: становление и развитие». — М., 1998. 7. Кун Т. Структура наукових революцій. — Port-Royal, 2001. 8. Мамардашвили М. Идея преемственности и философская традицыя. /Из книги «Как я понимаю философию». — М.: «Прогресс», 1990. 9. Мельник В. П. Філософія науки і техніки: методологічно-світоглядний аналіз. — Львів: Видавництво ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. 10. Микешина Л. А. Философия науки. Хрестоматия. — М., «Флинта», 2005. 11. Новітня філософія науки (Добронравова І. С., Білоус Т. М., Комар О. В.), К.: Логос, 2009. 12. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — К.: Основи, 1994. 13. Поппер К. Логика и рост научного знания. М.: Прогресс, 1983. 14. Поппер К. Злиденність історицизму. — К.: Абрис, 1994. 15. Поппер К. Логика социальных наук // Эволюционная епистемология и логика социальных наук: Карл Поппер и его критики. — М.: Эдиториал, 2000. 16. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. — К.: Основи, 1998. 17. Степин В. С. Теоретическое знание. — М., Прогресс-Тридиция, 2000. 18. Степин В. С. Философия науки. Общие проблемы. 19. Тулмин С. Структура развития науки / Из Бостонских исследований по философии науки. М., 1978. 20. Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. — М., 1986. 21. Філософія сучасної науки і техніки: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Е.П. Семенюк, В.П. Мельник. — Л.: Світ, 2006. 22. Философия науки /Под. ред. С. А. Лебедева. — М.: Академический проект; Триста, 2004. 23. Чуйко В. Л. Рефлексія основоположень методологій філософії науки. — Київ.: Центр практичної філософії, 2000. Додаткова література: 1. Автономова Н. С. Структурализм: “за” и “против”. /Сборник статей — М.: Прогресс, 1975. 2. Автономова Н. С. Философские проблеми структурного анализа в гуманитарных науках. — М., 1977. 3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 4. Бродский Б. Е. Априори выбора и “прыжок веры”. О структуралист-ском методе в экономической теории. // Общественные науки и сов-ременность. N 6. 1996. 5. Бургин М. С., Кузнецов В. И. Введение в современную точную методологию науки: структуры систем знания. — М.: АО “Аспект Пресс”, 1994. 6. Гадамер Г-Г. Істина і метод. – К.: Юніверс, 2000. т.1-2. 7. Гелд Д., Мак-Грю Глобалізація / антиглобалізація. — К.: «К. І. С.», 2004. 8. Гіденс. Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя. — К.: Альтерпрес, 2004. 9. Гірц К. Інтепретація культур / Пер. з англ. — К.: Дух і Література, 2001. 10. Добронравова И.С. Уроки Пригожина: философские основания и культурный контекст нового понимания мира в постнеклассической науке. // Практична філософія, №2. 2004. 11. Копнин П.В. Гносеологические и логические основы науки. – М.:Мысль, 1974. 12. Кохановский В. П., Лешкевич Т. Г., Матяш Т. П., Фатхи Т. Б. Основы философии науки: Учебное пособие для аспирантов. Ростов н/Д: Феникс, 2004. 13. Куайн У. Слово и объект. – М.: Логос, Праксис, 2000. 14. Кузнецов В. И., Бургин М. С. Мир теорий и могущество разума. — К.: Україна, 1992. 15. Лакатос И. История науки и ее рациональные реконструкции. // Кун Т. Структура научных революций. – М.: ООО «издательство АСТ», 2002. 16. Лаудан Л. Наука и ценности. // Современная философия науки: знание, рациональность, ценности в трудах мыслителей Запада: Учебная хрестоматия. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация «Логос», 1996. 17. Лук’янець В. С., Кравченко О. М., Озадовська Л. В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури. — К.: 2000. 18. Мамардашвили М.К. Классический и неклассический идеалы рациональности. – Тбилиси.: Мецниереба, 1984. 19. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире. / Под ред. П. Бергера и С. Хантингтона. — М.: Аспект Пресс, 2004. 20. Никифоров А.Л. Философия науки: история и методология. – М.: Дом интеллектуальной книги, 1998. 21. Патнэм Х. Разум, истина и история. – М.: Праксис, 2002. 22. Патнэм Х. Реализм с человеческим лицом. // Аналитическая философия: Становление и развитие (антология). – М.: Дом интеллектуальной книги, Прогресс-Традиция, 1998. 23. Порус В.Н. Рациональность. Наука. Культура. – М., 2002. 24. Пригожин И. Креативность в науках и гуманитарном знании: исследование отношений между двумя культурами. // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М.: Прогресс-Традиция, 2003. 25. Степин В.С. Синергетика и системный анализ. // Синергетическая парадигма. Когнитивно-коммуникативные стратегии современного научного познания. – М.: Прогресс-Традиция, 2004. 26. Тоффлер Е. Третя хвиля / Пер. з англ. А. Євса. — К.: Вид. дім “Всесвіт”, 2000. 27. Уткин А. И. Глобализация: процесс и осмысление. — М.: “Логос”, 2001. 28. Уэбстер Ф. Теории информационного общества. / Пер. с англ. М. В. Арапова, Н. В. Малыхиной. — М.: Аспект Пресс, 2004. 29. Франкел Б. Постіндустріальні утопісти. — К.: Ніка-Центр, 2005. 30. Философия ХХ века. Под ред. Добрынина В. И. — М.: Знание, 1997. 31. Фуко М. Археологія знання / Пер. з фр. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2003. 32. Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. Санкт-Петербург: A-cad, 1994. 33. Хакен Г. Синергетика как мост между естественными и социальными науками. // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М.: Прогресс-Традиция, 2003.
|
