Пересопницьке Євангеліє” як вітчизняна першокнига. Книги, слов’янські першодруки.

визначна рукописна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва, переклад євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної. Рукопис зберігається в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського

З 1991 року Пересопницьке Євангеліє входить в атрибутику прийняття присяги президентами України.
Із тексту Євангелія дізнаємося, що ця величезна робота була виконана двома ченцями: протопопом Михайлом Васильовичем Саноцьким і архімандритом Григорієм. Для Книги було вибрано не дешевий папір, а коштовний матеріал – пергамент.

Рукопис Пересопницького євангелія складається з 482 пергаментних аркушів, ілюстрованих мініатюрами невідомого художника, який зробив чотири малюнки євангелістів – Матвія, Марка, Луки та Івана і декорував перші сторінки з використанням рослинних орнаментів. Вага цього фоліанту перевищує дев’ять кілограмів. Він оправлений у дубові дошки, які обтягнуті зеленим оксамитом.

До складу тексту увійшли: «Наука читання и найденя євангеліям», що відкривається передмовою; чотири Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав та передмова; післямова й місяцеслов. Текст пам’ятки поділений на глави, кожна з яких починається з сумарія (короткого змісту викладу наступної глави).

Щодо графіки й почерку Пресопницький рукопис здобув першість під оглядом краси й різнородності мотивів і форми окремих букв. Щодо багатства орнаментальних мотивів Пересопницьке Євангеліє займає перше місце серед українських і взагалі серед східнослов’янських рукописів. Маємо тут дуже багато заставок, ініціалів, і всі вони дуже різнородні від найпростішої й найдавнішої форми до складної візантійської, геометричної й інших. Головний зміст орнаменту Пересопницького рукопису це рослинні мотиви. Цей орнамент походить, без сумніву, з XVI століття.

Пересопницьке Євангеліє писалося староукраїнською мовою на землях Волині.

Пересопницького Євангелія, протягом чотирьох із половиною століть ця найдавніша українськомовна книга, що дійшла до нас, була і залишиться однією з найбільших святинь України. Її попередниці — Реймське, Остромирове, Луцьке, Дубенське Євангелія — визначні пам’ятки вітчизняного рукописання, назавжди покинули українську землю. Пересопницьке ж доля зберігала для нас. Це невипадково. Його значимість особлива, оскільки воно яскраво підкреслює національну ідентичність українського народу.
У сучасній українській державі, на відміну від національних героїв, цю книгу як святиню українства визнають у всіх куточках України, в діаспорі, також усі християнські церкви, представники різних конфесій, політичних сил, науковці.
Не тільки сьогодні, а й у всі часи життя Першокниги представники всіх освічених верств населення вважали її святинею рідної землі:
— діячі церкви, першими серед яких були настоятель Пересопницького монастиря Григорій і чернець цієї обителі, переписувач Михайло Васильович, творці перекладу Святого Письма українською — “мовою зрозумілою для люду посполитого”;
— можновладці: княгиня Анастасія Заславська (Гольшанська), яка фінансувала створення Пересопницького Євангелія, гетьман Іван Мазепа, він зберігав святиню та подарував 1701 року Переяславському собору;

Першодруки

Розвиток прогресивних способів видання книг на українських теренах відбувався в руслі загальних тенденцій епохи Відродження XV — XVI ст. і був пов'язаний з поширенням гуманізму. Пробуджені новими гуманістичними ідеями, національні інтелектуальні сили протистояли чужій релігії й державності. Зокрема, такий рух щирився у Польщі, під владою якої опинилась Україна після Люблінської унії. Саме гуманістичний рух у другій половині XVI ст. порятував українську націю. Школа й друкарня стали головними засобами протидії чужоземному впливу на національну мову й культуру в той час, коли місцева шляхта польщилася, а молода козацька верства ще не була в силі очолити національний рух.

Державний статус України зумовив повернення на Батьківщину численних праць Івана Огієнка, що мають історико-освітянське значення. Його книги «Українська культура» та «Історія українського друкарства» використовують як дидактичний матеріал у викладанні курсу «Історія педагогіки України»

Наведена добірка свідчить, що першими серед слов'ян друкувати книги почали чехи. Наступними були українці, далі — інші слов'яни.

Отже, українці першими почали друкувати книги найпоширенішим серед слов'ян кириличним шрифтом. І. Огієнко наголошував, що з українських друкарень, окрім богослужбових, виходило чимало книг світського змісту. Написані вони були різними мовами — церковнослов'янською, польською, латинською. Цим українське книгодрукування відрізнялося від московського. У Москві видавали переважно церковні книги. Видання книг зумовлювалось попитом. Так, в українських братських школах вищого типу (Львівська, Острозька, Київська) латина була обов'язковим курсом. її вивчали настільки ґрунтовно, що латиною снудеї писали вірші, виголошували промови, вели диспути.