— перший вищий навч. заклад і визначний культурноосв. центр в Україні в 17 — 18 ст. її роль в історії укр. мови величезна. Мовозн. студії К.-М. а. (1632 — 1819) були спрямовані на піднесення престижу церковнослов’ян. (слов’янської, слов’яноруської, славенської) і укр. (за тодішньою термінологією — «руської», «малоруської», «козацької» та ін.) мов, а також на багатомовність, що полягала у викладанні навч. курсів різними мовами, у вивченні кількох мов. Викладання в академії здійснювалося лат., грец., польс., церковнослов’ян., тогочасною укр. (книжною) літ. мовами. В різних формах вивчалися лат., грец., церковнослов’ян., польс., укр. літ. мови, староєвр., пізніше — нім., франц.; з поч. 18 ст. вивчається рос. мова. Багато уваги приділялося вивченню риторики, піїтики (поетики), діалектики (вміння вести диспути, полеміку) і взагалі різних стилів ораторського мистецтва. Укр. літ. мова того часу широко використовувалася в академії як мова проповіді, навчання, спілкування, як мова наук., полем.-публіцист, трактатів, мова худож. творів, зокрема поет, і драматичних, створюваних викладачами і студентами, а також як матеріал різних філол. курсів. Цією мовою друкувалося багато видань церк.-навч. характеру, а також худож. і наук., зокрема істор. л-ри. Незважаючи на те, що в академії навчалася значна кількість студентів — представників різних народів, серед професорів і слухачів переважали українці. Вони вносили в академію стихію живої мови укр. народу, його усно-розмовне і пісенне мист-во. Компоненти живої укр. народнорозм. мови тісно перепліталися з книжною мовною традицією, створюючи нову якість літ. мови, хоч цей процес своєї вирішальної стадії розвитку досягає у кін. 18 — на поч. 19 ст. Значну роль в онародненні укр. літ. мови, наближенні її до розуміння народу відіграла діяльність викладачів і вихованців академії Петра Могили, Сильвестра Косова, Єпіфанія Славинецького, Лазаря Барановича, Йоаникія Галятовського, Інокентія Гізеля, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Антонія Радивиловського, Григорія Сковороди та ін.
Тривалий час була єдиним вогнищем просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії та південних слов’янських країнах, мала статус європейського навчального закладу, а слава про її випускників-просвітителів сягала світового масштабу.
Сучасним риторам, спеціалістам гуманітарного профілю повчально й корисно знати про структуру цього унікального навчального закладу, методи навчання спудеїв, перелік предметів, навчання риторики тощо.
Основу академії заклала Київська братська школа, створена у 1615 році. Її підтримувало запорізьке козацтво та визначні освітні сили, які ґрунтувалися на той час у Києві. Школа досить швидко стала першим вищим закладом України.
Академія мала глибоко національне спрямування, керувалася системою і методами навчання кращих західноєвропейських університетів і академій. Її вихованці здобували різнобічну глибоку освіту. Серед них багато відомих політичних, державних та освітніх діячів, учених-філософів, медиків, істориків, художників, композиторів, які успішно працювали в Україні і за її межами (Г.С. Сковорода, М.В. Ломоносов, Феофан Прокопович).
У 17-18 ст. в академії було 8 класів, а курс навчання тривав 12 років.
Ключем до вищих знань була латинська мова. Спудеї вивчали книжну українську, грецьку, польську, слов’янські та європейські мови. Між собою говорили лише латинською мовою, а людина, яка не володіла латиною, вважалася неосвіченою.
Вивчали “сім вільних наук”, які поділялися на трівіум (граматика, піїтика, риторика) і квадріум (арифметика, геометрія, філософія, музика).
Після граматичних класів спудеї продовж 8-ми років вивчали поетику (1 рік), риторику (1 рік), філософію (2 роки) і богослов’я (4 роки).
Поетика – мистецтво складання віршів – передувала риториці.
До наших днів дійшли описи 183 підручників риторики. Це були оригінальні курси риторики (127 з них складені й прочитані в академії в 1635-1817 рр.).
У курсі риторики такі прогресивні вчені, як Ф. Прокопович, Іоаникій Галятовський виховували у молоді істинне почуття патріотизму на прикладах вітань, панегіриків відомим діячам (Петру Могилі, кошовим).
Риторика в академії була найбільш популярним предметом і мала практичне застосування: студенти створювали ораторські промови, орації, були учасниками багатьох урочистих громадських та церковних подій (бажаними учасниками).
Метод вивчення риторики: студентів учили створювати промови загального й певного призначення (судові, панегіричні), писати листи: вітальні, поздоровчі, дякувальні, прохальні, прощальні тощо.
Церковного красномовства навчали лише бажаючих, бо студенти риторики вважалися світськими людьми. Вони активно вивчали твори римських, грецьких класиків риторики.
Підручники в академії були рукописними, авторськими, бо кожен викладач мусив складати свій оригінальний курс лекцій.
Першим друкованим підручником риторики в академії був підручник професора Іоаникія Галятовського “Наука або Способ зложення казання” (Київ, 1659), (Львів, 1663 “Ключ разуменія”).
З 60-х років 18 ст. академія перетворюється на духовний заклад, і її вихованці для завершення освіти їдуть до Москви, Петербурга. Красномовство й риторику на той час викладали в церковних школах та училищах.
