Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Б.Грінченко, І.Франко, Леся Українка та інші відомі українці про національну освіту (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.).




Борис Грінченко – письменник і педагог. Очолював київське товариство "Просвіта". У своїх творах критикував тогочасний стан народної освіти, виступав за створення народних шкіл з українською мовою викладання. Грінченко стверджував, що інтелігенція повинна бути організатором та об'єднуючим началом у боротьбі за національну культуру і освіту, передавати майбутнім поколінням національний культурно-історичний досвід, зберігати та поповнювати духовну скарбницю нації. У своїх підручниках він пропагував культ народної педагогіки як умови виховання, помістивши туди багато народних казок, оповідань і ін. Школа з чужою мовою навчання формує в української дитини антинаціональні, антигромадські інстинкти, підкреслює Б. Грінченко і Це з одного боку означає неповагу до свого народу, свого національного середовища, мови і культури, з іншого боку – втрату почуття власної гідності. «Без народної мови нема і не може бути народної просвіти».

Іван Франко гостро критикував тогочасну шкільну освіту, її жалюгідне матеріальне становище, безправне положення вчителя. Він зазначив, що науку викладають в школах не для того, щоб дати людині правильне поняття про розвиток природи і суспільства, а для того, щоб виховати з неї підданого несправедливим державним порядкам. Піддав гострій критиці недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду у галузі освіти. Вказував, що уряд боїться поширення знань серед народу і видає розпорядження, які всіляко обмежують доступ до гімназій дітей бідного населення. Вказував на роль навчання рідною мовою у розвитку мислення дітей. Франко розвінчував курс уряду на підготовку вірнопідданих з вузьким кругозором громадян.

Леся Українка українська поетеса, пропагандист передових педагогічних ідей. Піддала критиці систему освіти царської Росії. Росію назвала "бастілією", де панують "голод, неосвіченість, злодійство, лицемірство". У нарисі "Школа" Леся Українка показала відсталість тогочасних народних шкіл, а саме парафіяльних, та тяжке життя народних вчителів. Вона критикувала і середні школи, де процвітали муштра і зубріння. Тогочасна школа переважно мала такий вигляд: невеличке приміщення без елементарних умов, низький рівень підручників, невеликий термін навчання, тяжкі умови праці вчителів. Обстоювала право на навчання дітей українців рідною мовою, виступала за поліпшення політичних прав і матеріально-побутових умов народних учителів, водночас висуваючи високі вимоги до них.

П. Грабовський писав: «Школа мусить бути чинником освіти, а не паморочення, служити цілому народові, а не одному станові чи навіть касті, як в данім разі. Тоді тільки з неї можна сподіватись пуття, а без того вона нуль, або навіть шкідлива, переважно у нас на Україні, сіючи поміж людом обмоскалення та темряву. Які жнива уродяться з такого сіву, коли він прийметься, і подумати гірко».

М. Коцюбинський насамперед вимагав загальної грамотності народу, засуджував русифікаторську політику царського уряду, спрямовану на ліквідацію Української культури й освіти. Він офіційно заперечував педагогічну теорію незмінного соціального середовища у вихованні людської особистості, викривав реакційну суть офіційної педагогіки, що стояла на сторожі православ'я і самодержавства, вимагав учити дітей по книгах, складених рідною мовою учнів.

 

52. Просвітницька культурно-освітня і духовно-моральна діяльність І.Огієнка (після 1917р.)

Написав ряд підручників для українських шкіл: "Рідна мова" (1917), "Рідне писання" (1918), "Українська граматика" (1918), "Українські шкільні мотиви" (1921). У 1917–1918 відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Від 1918 — професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету. 1918 виступив засновником і став першим ректором Кам'янець-Подільського державного українського університету. 5 січня 1919 Огієнка призначено міністром освіти УНР. 17 січня як міністр освіти ухвалив для шкільного вжитку по всій Україні правила українського правопису; 30 січня видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова, у школах національних меншин дозволялося користуватися рідною мовою. 7 та 8 лютого у Вінниці видав накази, за якими у школах, що підлягали міністерству, всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно на українській мові, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути замінені на українські. 15 вересня 1919–1920 — міністр віросповідань УНР. Першими справами в уряді були вимоги єпископам — щоби Євангеліє читалося українською мовою; проповіді виголошувалися державною мовою. Викладав українську мову і українську літературу у Львівській учительській семінарії (від 1924), з якої був звільнений за проповідування національної ідеї.

Однією з найвідоміших сучасному читачеві наукових праць І.Огієнка є "Українська культура" (1918), де він постає як дослідник історії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (XVII-XVIIICT.), вчений зробив висновок про культурно-освітнє посередництво України між Заходом і Сходом.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого, лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: рідномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

 

Університетська освіта в Україні (XIX-початок XX ст.) Відкриття університетів та їх вплив на загальноосвітній стан та національно-освітній процес в Україні. Педагогіча думка (Капніст, Каразін, Максимович, П.Куліш, Редькін, Маркевич[не всіх знайшла]).

Стан вищої освіти в Україні був вкрай незадовільний. На початку XX ст. усі вищі навчальні заклади зосереджувалися лише в Києві, Харкові, Одесі й Катеринославі. У 1921-1926 роках розвиток освіти в Україні характеризувався проявом двох протилежних тенденцій: залучення до української системи освіти загальних радянських педагогічних ідей, що було продиктовано створенням СРСР; формування в освіті Української РСР специфічних рис в організаційному та змістовому аспектах. Отже, перші десятиліття ХХ ст. в українській освіті можна визначити як період культурно-освітньої нестабільності.

Політика асиміляції, яку провадив російський уряд, базувалася на централізації науки, освіти й культури. У задумі організації університетів в Україні малася на увазі поширення "общерусской" культури. Фактично ці навчальні заклади відіграли протилежну роль: дали змогу не тільки російській, але й місцевій молоді ознайомитися як із офіційно викладеною, так зі своєю історією. У 1805 р. за ініціативою українського вченого, винахідника, культурного та громадського діяча В. Каразіна було відкрито Харківський університет, який зараз носить ім'я свого засновника. Каразін займався народними школами, жіночою освітою, державними архівами, науковими дослідженнями. Неодноразово Каразін активно виступав проти колоніальної експлуатації України Російською імперією. Був прихильником перебудови державного устрою Росії на засадах конституційної монархії.

Плідну науково-педагогічну діяльність здійснювали В. Каразін, І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров та інші вчені. Навчання тут проходило російською мовою, однак університет став перетворюватися на центр саме української культури та національного відродження. Його ректором був П. Гулак-Артемовський — відомий український поет. Звідси вийшло багато видатних діячів української культури. У 1834 р. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений — М. Максимович, який, у сфері педагогіки, проявив себе і як талановитий педагог-практик, і як педагог-вчений. У 1865 р. відкрився університет у Одесі, у 1898 р. — Київський політехнічний інститут, 1899 — Катеринославське вище гірниче училище На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський (заснований 1661 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.

Незважаючи на тотальну русифікацію, університети висунули цілу когорту вчених зі світовим ім'ям у галузі природничих та технічних наук, таких, як П. Тутківський, Д. Заболотний — аж до геніального В. Вернадського. Щодо гуманітарних наук, то рівень і світовий престиж визначили, насамперед, українці: М. Костомаров, М. Драгоманов, О. Потебня, Ф. Вовк. У галузі філософії з'являються праці П. Юркевича, С. Гогоцького.

Ім’я В.В. Капніста повязують з вагомим внеском у розвиток української культури. Засуджує дурість, марнотратство, хабарництво суддів, злодійство знаті – усі суспільні пороки. Показує лицемірство суспільства, за зовнішньою благопристойністю якого ховається порок, безчестя. У своїй сатирі він виступає в ролі борця за передові ідеї, суспільного діяча і просвітителя. Він показує лицемірство суспільства, за зовнішньою благопристойністю якого ховається порок, безчестя. Капніст – громадський поет, поет–викривач суспільних пороків і зла, що діється "власть и деньги имущими". Капнист говорить, що людина повинна вдовольнятися тим, що в неї є, турбуватися про духовні багатства, а не про матеріальні. Огієнко називає В.В. Капніста "завзятим українським патріотом". Поєт прагнув до створення образу людини як ідеалу, як вищої сутності. У своїй творчості в плині усього свого життя він був вірний своєму культу незалежної і благородної людської особистості.

Пантелеймон Куліш був не тільки відомим українським письменником, а й просвітителем. спрямований на виховання у дітей любові до рідного краю, народу, його історії і культури. Для досягнення цієї мети П.Куліш підібрав змістовні дидактичні тексти: оповідання про славне минуле українського народу, відомості про видатних історичних осіб, уривки з пам'яток культури і фольклору.Наприкінці свого життя П.Куліш багато працював, дбаючи про поширення освіти на Україні.

Редькін також займався розвитком педагогічної науки. Відомо, що його лекції справили великий вплив на подальший вибір студента К. Д. Ушинського, котрий слухав його лекції, зайнятися педагогікою.

 







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 748. Нарушение авторских прав


Рекомендуемые страницы:


Studopedia.info - Студопедия - 2014-2020 год . (0.002 сек.) русская версия | украинская версия