Історико-педагогічні знання і їх розуміння базуються на принципах історизму, логічного взаємозв'язку і об'єктивності (науковості).

Принцип історизму має на меті виявляти точно час і місце виникнення того або іншого педагогічного явища, концепції або системи. Також він передбачає визначення труднощів, затвердження тих або інших освітньо-виховних явищ. Реалізація принципу історизму приводить до виявлення новацій в педагогічному досвіді минулого і, разом з тим, дозволяє оцінити його з позиції сучасності, тобто показує обмеженість тих або інших освітньо-виховних систем вимогами свого часу. У такому способі історико-педагогічне знання виявляється в його динаміці і розвитку.

Значення принципу логічного взаємозв'язку полягає перш за все в тому, що освіта і виховання виникають не ізольовано, а в складній системі суспільного розвитку. Вони є соціальними складовими цього процесу, розвиваються разом з розвитком суспільства, виходять з його потреб. Тобто історія педагогіки розуміється як система історико-педагогічних явищ, яка розвивається в тісному взаємозв'язку з соціальним процесом.

Принцип об'єктивності має на увазі розгляд історико-педагогічних явищ з відображенням їх істинності. Тобто мова йде про об'єктивне оцінювання, виникнення і ретроспективи становлення того або іншого педагогічного поняття.

Як соціальна наука, історія педагогіки має зв'язок з такими науками, як: історія культури, культурологія, історія філософії, історіографія, історія літератури, історія науки, історія мистецтва і ін.

Історія педагогічного знання передбачає наявність певної бази джерел, яку складають:

ü Стародавні письмена, стародавні манускрипти, стародавні рукописи по питаннях виховання і освіти;

ü Архівні джерела;

ü Твори живопису, літератури, скульптури в аспекті ретроспективи освітньо-виховних технологій;

ü Закони, проекти, звіти, доповіді (офіційні документи) конкретних держав у минулому;

ü Педагогічна, освітня і методична література минулого;

Uuml; Матеріали загальної і педагогічної преси минулого, монументальна література минулого.

Функції історії педагогіки, як учбового предмету:

Uuml; Формування у майбутніх педагогів здібності до аналізу, зіставлення, порівняння певних педагогічних явищ в їх історичній ретроспективі.

Це у свою чергу, формує критичність педагогічного мислення і дозволяє встановлювати суперечності розвитку певних явищ або освітньо-виховних систем В цілому, критичністю педагогічного мислення є сутнісна ознака вчительської професійної діяльності. Це, у свою чергу, є основою формування педагогічної культури.

Підходи світової науки до виникнення виховання. Виховання в первісному суспільстві

Проблема розуміння причин виникнення виховання і етапів його становлення не нова. Вже в другій половині ХІХ століття в світовій цивілізації виникають підходи до розуміння цього явища. Серед встановлених підходів достатньо чітко виділяються: біологічний, психологічний, релігійний і соціальний (трудовий). Перейдемо до короткого їх аналізу.

Основоположниками біологічного підходу до виникнення виховання були англійський філософ-соціолог Г. Спенсер і французький етнограф Ш. Летурно (кінець ХІХ століття). Вони відстоювали вульгарно еволюційні позиції. При цьому говорили, що виховання не є специфічною, характерною особливістю людського суспільства. Виховання, на їх думку, це біологічне явище, яке властиве всім живим організмам: як хребетним, так і безхребетним. На основі спостережень за тваринами Ш. Летурно робить висновок, що виховання існує вже на тваринному світі: кішка учить котенят ловити мишей, а качка качат – плавати. Таким чином, по Ш. Летурно людина, з'явившись на світло, успадковує вже встановлені, підготовлені форми виховання.

Психологічний підхід обґрунтував в кінці ХІХ століття американський історик педагогіки П. Монро. Він визначив відмінності психіки людини від зоопсихіки. Тому позицію Ш. Летурно він піддав критиці. Вважав, що в основі виховання лежить наслідування дітьми дорослих. Таким чином, наслідування є механізмом, суттю виховного процесу. За даними сучасної психології, способами наслідування діти до 3-х літнього віку засвоюють стиль поведінки батьків. Пізніше основним шляхом формування досвіду дітей стає управління виховним процесом з боку батьків, вихователів. Тому наслідування лише частково може пояснити суть виникнення виховання.

Автором релігійного підходу до виникнення виховання був німецький історик педагогіки кінця ХІХ століття К.Шмідт. Він відстоював позицію релігійно-ідеалістичного походження виховання. За цим твердженням, у вихованні виявляється перш за все творча дія Духу Всемогутнього. У християнстві, як відомо, священною вважається трійця (Бог – Отець, Бог – Син, і Бог – Дух Святий). Останній і освітлює здатність батьків виховувати.

Соціологічний підхід (трудовий) заснований в другій половині ХІХ століття німецькими соціологами К. Марксом і Ф. Енгельсом. У роботах «Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину» та «Походження сім'ї, приватної власності і держави» показували, що причиною виникнення виховання була трудова діяльність первісних людей. У зв'язку з удосконаленням трудових процесів виникла необхідність виготовлення знарядь праці і уміння користуватися ними. Саме старші вимушені передавати молодшим трудовий досвід, щоб вижити в умовах боротьби з силами природи. Завдяки праці, по Ф. Енгельсу, біологічні передумови виникнення людини змогли трансформуватися в людські на соціальному рівні.

Останніми роками в новітній українській історико-педагогічній науці поступово затверджується соціокультурний підхід до виникнення виховання (І.Д. Бех, І.А. Зязюн, О.А. Дубасенюк, М.В. Льовківський, О.В. Сухомлинська). По цьому підходу виховання розглядається як результат накопичення досвіду соціальної, трудової, професійної культури. А головним його завданням стає інтеріоризація цих надбань підростаючою особистості для того, щоб забезпечити оптимальну її соціалізацію в суспільстві.