ВИСУШУВАННЯ ГЛИНЯНИХ ВИРОБІВ

Дуже важливим процесом у кераміці є висушування ви­робів. Залишкова вологість, при якій можна випалювати висушені вироби, становить 4—5 %. При цьому черепок набуває здебільше світлого кольору, а легке натискання ніг­тем майже не залишає на його поверхні слідів.

Для висушування можна використовувати теплі сухі місця, наприклад тепло вистигаючої печі. При різкому, при­скореному висушуванні можуть утворюватись тріщини і деформуватись вироби. Виріб, який сушився в атмосфер­них умовах, довгий час не висихає до потрібної залишко­вої вологості, особливо в сиру погоду. У такому разі тем­пературу печі при випалюванні на початковій його стадії потрібно підвищувати дуже поступово.

Для рівномірного висушування глиняні вироби часто прикривають легкою тканиною або папером. Можна ще ставити їх на сітку, щоб вони просушувались з усіх боків одночасно. Не бажано ставити сирі вироби на протягах, бо це призводить до їх розтріскування і викривлення.

Скорочення в результаті висушування виробів (усихання) за лінійними розмірами становить близько 6-7%, іноді й більше. Тому в жирні високопластичні глини для зменшення усихання і полегшення процесів висушування та випалювання додають пісні матеріали, які не стискаються при висушуванні (пісок, шамот).

Треба домогтися, щоб глиняна маса, яка готується до роботи, була однорідною, тобто дуже добре вимішаною. Часто виникає бажання щось виготовити одночасно з двох різних видів глини, наприклад, із білої і жовтої. Цього не слід робити. Лише при повному перемішуванні глин двох чи більше видів можна приступати до роботи, бо інакше вже при висушуванні виробу ви переконаєтесь, що приліплені деталі з іншої глини в місцях кріплення дадуть тріщи­ну, а при дотику відпадуть.

Як же отримати різні за кольором деталі на одному ви­робі? По-перше, там, де ви копаєте глину, пошукайте глину інших відтінків і відокремте її. По-друге, в одну і ту ж глину (глиняну масу) можна додати різні барвники і доб­ре перемішати. Це можуть бути пігменти, які використо­вують у глазурях, солі або окисли металів тощо.

Причин для розтріскування виробів при випалюванні може бути багато. Наприклад, якщо чашку або глечик, ви­точені на гончарному крузі рушити на підставці, то денце чашки висохне пізніше ніж його стінки. Отож, виріб має добре висохнути.

Тріщина може утворитися і при дотриманні всіх пра­вил висушування, якщо при виготовленні виробу в деяких місцях його була додатково втиснута м'яка пластична гли­на, коли вже сусідні місця підв'ялені (рис. 25). Слід дотримувати правила: більші вироби сушити довше і повільніше, приготовлюючи для них пісніші маси. Але із правила завж­ди бувають винятки їх випробуйте на практиці.

 

 

При сушінні окремі деталі, що виступають обмотують вологим папером.Для сушіння і зберігання виробів круглої форми із широким отвором часто застосовують гіпсові підставки разом з гіпсовими, навкіс зрізаними кільцями, якщо вони накладаються зверху.

 

Запитання для контролю.

 

1. Що називається шлікерним литтям?

2. Що таке електроліти і для чого їх додають у шлікер?

3. Приготування шлікеру на підприємствах.

4. Які ви знаєте способи лиття?

5. Як виготовляються вироби зливним способом?

6. Чим відрізняється наливний спосіб лиття від зливного?

7. Як відбувається процес висушування глиняних виробів?

8. Причини виникнення браку при висушуванні. Назвіть види браку.

 

Практична робота № 1.

Виготовлення посуду методом лиття (кружки, вазочки, цукерниці).

Послідовність виконання.

1. Підготувати до відливки шлікер (процідити його).

2. Підготувати гіпсові форми (почистити їх).

3. Залити шлікер у форми.

4. Прослідкувати за товщиною виробу.

5. Злити шлікер з форми.

6. Підв’ялення виробу у формі.

7. Розібрати форми.

8. Висушування виробів.

9. Випал виробів.

 

Матеріали і обладнання: шлікер, вода, глина, гіпсові форми, губка, дерев’яна дошка інструменти.

 

Практична робота № 2.

Відлити різний за формою посуд та створити з нього

декоративну композицію.

Послідовність виконання.

1. Підготувати для відливки шлікер (процідити його).

2. Підготувати гіпсові форми (почистити їх).

3. Залити шлікер у форми.

4. Прослідкувати за товщиною виробу.

5. Злити шлікер з форми.

6. Підв’ялення виробу у формі.

7. Розробити ескіз композиції.

8. Розібрати форми.

9. Вироби замити губкою і з’єднати їх відповідно композиції.

10. Якщо це потрібно роздекорувати композицію відповідно ескізу.

 

Матеріали і обладнання: шлікер, вода, глина, гіпсові форми, губка, дерев’яна дошка, інструменти, папір, олівець.

Тема 7.3. Виготовлення посуду та інших виробів способом лиття у гіпсові форми. Виготовлення обличкувальної плитки.

Кахлею називають керамічну плитку для обличкування. Керамічні кахлі утворюють своєрідне «вбрання» печі та груби. Вони роблять їх гарними, вишуканими. Кахляні печі не треба раз у раз білити, поновлювати на них малювання. Протерла господиня ганчіркою полив'яні кахлі — і знову заяскравіли на печі малюнки, заграли веселкові барви полив.

Історія української кахлі починається з другої половини XIV століття. З того часу гончарське плем'я, яке доти склада­лося з посудників, цегельників та іграшкарів, поповнилося ще й кахлярами.

Перші кахлі були зовсім не подібні до тих, які ми знаємо. Вони мали форму видовженого горщика або миски і вмуровувались у стіну груби чи печі своїм дном. Дно розпікалося від гарячої стіни, проймаючи жаром усю кахлю. І після того, як вогонь у печі згасав, кахля ще довго віддавала своє тепло. Горшкові й мискові кахлі обперізували грубу або піч кількома ярусами. Нам важко уявити такі чудернацькі печі. Вони ніде не збереглися, бо були не дуже практичні - кахлі-горщики відла­мувалися, трощилися. Мали вони й інші хиби, їхні глибокі отвори псували вигляд інтер'єру, в них збиралася пилюка, чистити їх було незручно. Гончарі мудрували, щоб якось удосконалити форму кахель.У XV столітті сформувався такий тип кахлі, який уживаний і нині. Тепер пласким став чільний бік кахлі — у вигляді плитки квадратової або прямокутної форми. А на її спідньому боці робили виступ, схожий на відкриту коробку із стінками 5—10сантиметрів. Це румпа. Румпою кахлю кріпили до груби або печі. Кахлі XV — початку XVI століття були теракотовими. У розмові про кераміку слова „теракота”, „теракотовий” – дужеважливі. Походять вони з італійської мови, в якій Іегга (терра)

Українські кахлі: Горшкова кахля. Теракота. Острог. XV століття. Пласка кахля «Козак». Теракота, Кам 'янець-Подільський. Кінець XVI століття

означає «земля», а сотта (котта) — «випалена». Теракотовий -значить випалений глиняний виріб, не вкритий поливами. Теракотовими, тобто неполив'яними, можуть бути іграшки, посуд, скульптурки, кахлі та інші глиняні речі. Краса цих виробів залежить від кольору використаної для їх виготовлення глини.

З другої половини XVI століття українські кахлі почали розмальовувати кольоровими поливами, спершу тільки самою зеленою (монохромні), а згодом і поливами кількох кольорів (поліхромні).

Розквітові кахляного малярства передувала традиція давньоруської архітектурної кераміки. Розмальовування кольоровими поли вами й емалями керамічної плитки започатковано ще в Х столітті, в майстернях київської Гончарки. Щоправда, тобулине власне кахлі, а обличкувальні плитки для підлоги йстін Десятинної церкви, Софійського, Успенського, Кирилівського, Михайлівськог соборів у Києві, храмів і палаців Перемишля,Бєлгорода, Переяслава, Галича, Звенигорода, Чернігова. На плитках зображалися стилізовані* квіти, гірлянди, княжі знаки, птахи, грифони, тощо.

Розвиток давньоруської мальованої архітектурної кераміки перервався монголо-татарським поневоленням. А відродився він уже в соковитому життєствердному кахляному малярстві.

Розмаїття сюжетів і колірної гами, святковий виблиск полив робили кахляні груби і печі справжньою окрасою панських, монастирських, козацьких та міщанських інтер'єрів. Кахляні печі були в осідку Богдана Хмельницького в Суботові, в гетьманських палацах Глухова й Батуріна.

 

Гончарі — також і кахлеві печі виставуют

і розніє на кахлях оздоби мудрують,

многие шмальцями кладуть цвіти

і вельми премудри полатають квіти, -

 

вихваляв доробок кахлярів уже відомий нам Климентій Зиновіїв. У розмальовуванні кахель виявився природний потяг нашого народу до творення краси, до мистецтва.

XVII—XIX століття - часи особливого піднесення кахлярства. Дедалі ширший попит на кахлю задовольняли численні майстерні Києва, Василькова, Межигір'я, Переяслава-Хмельницького, Полтави, Миргорода, Глинська, Харкова, Чернігова. Ічні, Ніжина, Новгорода-Сіверського, Вінниці, Львова, Косова, інших міст. Кожен кахлярський осередок мав свої особливості, свій художній почерк, улюблені сюжети й колірну гаму.

Кахлі Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини тяжіли до симетричних композицій, до зображення квітів, дерев, ваз у рамцях-картушах. Кахлярі західних осередків Украї­ни віддавали перевагу жанровим композиціям — сценкам ловів, танців, військових дій тощо. У палітрі переважали вохристо-зелені кольори.

До нас дійшли імена деяких майстрів-кахлярів. У XVIII столітті в Києві працювали Степан Безтілесний - міща­нин з Подолу, неперевершений знавець своєї справи, і Йосиф Литвин - невтомний експериментатор, новатор, Федір Плясун - гончар-художник Києво-Печерської кахлярської май­стерні. Найславетніші кахлярі Західної України в XIX столітті -Дмитро Зінтюк, Петро Баранюк, Олекса Бахметюк Чудові роботи українських кахлярів ти можеш оглянути в історичному або краєзнавчому музеї.

Одягнена поливними кахлями, піч не тільки була прикрасою житла, але і набагато краще обігрівала його, оскільки кахельне облицьовування збільшує тепловіддачу. Комплекти кахлів для печей різного типу виготовляли спеціальні керамічні майстерні.

В кінці минулого століття над створенням кахельного убрання печей захоплено працював художник М. Врубель. В садибі Абрамцево під Москвою по його ескізах і при безпосередній участі були побудовані чудові печі - істинні витвори декоративно-прикладного мистецтва. Віддав дань кахельній обробці печей і художник З. Малютін, по ескізах якого були побудовані печі всадибі Талашкино Смоленської області.

Хоча кахлі в основному є частиною великої орнаментальної композиції, кожний з них окремо деколи сприймається як самостійний витвір декоративно-прикладного мистецтва. Спеціально розроблені окремі кахлі або декілька кахлів, з'єднані єдиною композицією, можуть служити настінною прикрасою як в суспільній будівлі, так і в сучасній квартирі.

 

ЛІПЛЕННЯ ГЛИНЯНОЇ МОДЕЛІ

 

Якщо раніше для формування кахлів застосовувалися дерев'яні форми, то тепер керамісти стали відливати їх з гіпсу по виліпленим з глини моделях. При обережному поводженні з гіпсовою формою в ній можна відформувати до двохсот кахлів. Якщо ж кахлів потрібен більше, то наперед відразу виготовляють декілька однакових форм. Ліплення глиняної моделі починайте з плінтуса, або підстави.

Форма його може бути самою різною. Учбовий зразок кахлю, який ви бачите на малюнку, має форму квадрата. Його розміри вибирають з урахуванням камери муфельной печі, в якій обпалюватимуться готові кахлі. Верхню грань плінтуса ретельно вирівняйте правильцем, вирізаним з листового металу або фанери.

 

Ліплення проводять в основному пальцями, але там, де необхідно отримати більш чіткі форми або створити певну фактуру,

 

застосовуються стеки. На вирівняну поверхню плінтуса нанесіть гострим кінчиком стеки контурний малюнок рельєфу (мал. 1.1). Потім уздовж контурів прокладете на висоту передбачуваного рельєфу що скачали з глини джгути або нарізані з пластини бруски (1.2). Заповніть глиною простір між наклеєними джгутами в межах контурів і проліпіть пальцями кожну деталь рельєфу (1.3).

Працюючи над деталями, постійно стежите за тим, щоб конфігурація їх дозволяла гіпсовій, формі вільно відділятися від кахлю. На мал. 1.4 показано, які профілі рельєфу моделі допустимі, а яких слід уникати. Виліпивши всі основні частини рельєфу, виберіть стеками-петельками необхідні поглиблення (1.5). Одночасно з допомогою стека додайте деталям більш чітку і виразну форму. На завершення вигладіть поверхню моделі ганчірочкою або губкою, змоченою водою.

 

ВИГОТОВЛЕННЯ ГІПСОВОЇ ФОРМИ.

Готову модель розмістіть в дерев'яній опалубці і залийте гіпсовим розчином (мал. 2.1). Його готують з 7 частин гіпсу і 10 частин води. В гипсовку, зроблену з половинки гумового м'яча, влийте спочатку воду, потім, помішуючи, всипайте поступово гіпс.Слід ще раз нагадати, що гіпсовий розчин зберігає необхідну текучість тільки 2—3 хвилини. Через 7—8 хвилин він втрачає пластичність, а через 15—20 хвилин остаточно твердне. Тому працювати потрібно чітко і швидко. Змочіть глиняну модель чистою водою з пульверизатора до появи легкого блиску. Нанесіть на неї тонкий шар рідкого гіпсу, уважно стежачи за тим, щоб всі ділянки поверхні моделі були повністю закриті. Потім вилийте гіпс, що залишився, заповнивши опалубку до країв.

Як тільки гіпс затвердіє, а це відбудеться, як вже було сказане, через 15—20 хвилин, зніміть опалубку і просушіть гіпс разом з глиняною моделлю протягом декількох годин.

При висиханні глина зменшується в об'ємі і легко відділяється від гіпсу. Звільнену від глиняної моделі гіпсову форму промийте чистою водою і остаточно просушіть.

 

ФОРМУВАННЯ КАХЛІВ.

 

Добре просушену гіпсову форму покладіть на стіл і заповніть її глиною (мал. 2.2). Спочатку на всі ділянки форми покладете тонкий шар м'якої глини, вдавлюючи її пальцями якомога щільніше в найдрібніші поглиблення рельєфу. Потім поступово накладайте наступні шари, не припиняючись пальцями і долонями ущільнювати їх. Коли форма буде набита глиною доверху, вирівняйте правильцем верхній шар глини (2.3).

Якщо ви ліпите настінний кахель, то на цьому його формування закінчено. При формуванні пічного кахлю на його тильну сторону потрібно укріпити так звану румпу (пічники її називають «чаркою»). За допомогою її кахель кріпиться в пічній кладці (2.4).

З глиняного пласта виріжте чотири прямокутнцх бруски однакового перетину. На тильну поверхню кахлю нанесіть стеком сітчасті насічки (для кращого зчеплення) і, змочивши водою або рідкою глиною, прикріпіть бруски так, щоб вони утворили квадратну скриньку, тобто румпу. В двох або чотирьох місцях румпи просвердліть невеликі отвори. Надалі в них вставлятимуться металеві стрижні з товстого дроту, за допомогою яких здійснюється кріплення кахлю в пічній кладці. Звичайно кахлі прикріпляються до печі одночасно з укладанням цеглини при її будівництві.

Формування закінчено. Залишається тільки почекати, щоб кахель злегка підсохнув, і легким струшуванням відділити його від гіпсової форми.

Відформовані кахлі сушать, а потім обпалюють і розписують. Детально про це можна прочитати на чолі про декоративну обробку керамічних виробів.

 

Практична робота №1.

Виготовлення облицювальної плитки для каміну. Скульптурний рельєф(матеріал пластилін).

Послідовність виконання.

1. Розробити ескіз облицювальної плитки.

2. Виліпити з пластиліну основу.

3. Перенести через кальку рисунок на основу.

4. Наліпити його так, щоб не було замків.

5. Рельєф загладити.

6. Зняти гіпсову форму, зачистити її, підправити.

7. Форму висушити.

8. З глиняної маси відформувати плитку.

9. Через деякий час плитку витягнути з форми і замити.

10. Плитку просушити.

11. Відправити на випал.

12. Покрити глазур’ю.

13. Відправити на другий випал.

Плитка готова.

 

Матеріали і обладнання: пластилін, стеки, лінійка, гіпс, вода, ніж, стекло, глазурі, піч.

 

Тема 8. Виготовлення сувеніру.

 

Обереги. Історія їх сягає поганської доби. Талісмани з вигляді масок виготовляли з дерева, металу, глини. Чіпляли з до поворозки й носили на шиї або на поясі. Вірили, що оберег захистить життя в запеклому бою з ворогом, принесе удачу на І полюванні, убезпечить від хвороб і нещасть.

Нині обереги — це сувеніри, які нагадують про нашу минув­шину. Кумедні маски-мордочки, виліплені на основі глиняного коржика, можна використати як оригінальні доповнення до подарунка. І супроводити жартівливими побажаннями. Напри­клад, оберіг від поганих оцінок, від сумного настрою, від заздро­щів, від недобрих друзів. Не забудь у ще вологому оберезі проко­лоти дірочку, щоб потім його можна було прикрасити стрічкою.

Приладдя для олівців. Зі шматка глини виліпи чималого, з кулак завбільшки, їжака, але без голок. Круглою паличкою зроби на тулубі дірочки-заглибини. Залощи і розфарбуй їжака. А після випалу в кожен з отворів устроми по олівцю. Вони і стануть «голками» їжака. Вийде оригінальне письмове приладдя.

Тут доречним буде таке застереження. Після сушіння й випалу керамічні вироби дають усадку, тобто зменшують свої розміри на 10—15 відсотків. Зважаючи на це, зроби отвори трохи більшими, інакше після випалу олівці в них не стануть.

Кулони. Глиняні знаки зодіаку, маленькі обереги, пташечку квітку можна пристосувати під кулони. У ще вологому кулоні проколи одну або дві дірочки - для яскравої поворозки.

Намисто. Тут необмежений простір для фантазії! Намис­тини - у формі кульок, сплющених кульок-кнопочок, бари­лець, кубиків, прямокутників, еліпсів... Лощені, прикрашені штампованим орнаментом або мальовані ангобами. Низки - однакових намистин або різних, розмаїто поєднаних. З кулоном або з великою намистиною в центрі. Короткі або довгі, на дві-три низки.

Виготовлення намистини. Ліпимо задуману форму. Наскрізь проколюємо її голкою і, залишаючи на голці, декоруємо. Пам'ятай: щойно розмальовані ангобами намистини мають сохнути у вертикальному положенні. Для цього зроби елемен­тарне пристосування — сплющену кульку глини використай як тулуб їжачка для встромлених у нього голок з цими розмальо­ваними намистинами. Щоб намисто не було важким, до глиняної маси додай дрібної тирси.

Можна виготовити намисто на основі кольорових глиняних мас. Візьми кілька невеликих мисочок. У кожну поклади дрібно потовчену суху глиняну масу ясного кольору. Додай керамічні пігменти різних кольорів. Залий водою. Нехай постоїть, розпус­титься. Переколоти масу, щоб вона стала однорідною, й залиш її підсихати до потрібного для роботи стану. Якщо немає кера­мічних барвників, використай декоративні можливості різно­колірних глин.

Висушені, випалені намистини нанизуємо на волосінь або нитку.

Намисто відноситься до жанру «кишенькової пластики» - він один з найскладніших, оскільки найбільше вкорінений в традиціях, є і був незмінним супутником побуту. Тут актуальні реконструктивно-архаїзуючі напрямки творчості, що перегукуються з їх модернізацією і гострою трансформацією образної будови. Жанр вимагає знань, культурологічних основ і особливої любові.

Пам'ятна медаль (плакетка). Керамічну медаль можна присвятити якійсь визначній події чи її річниці, певній пам'ятці архітектури або культури. Бажано, щоб розміри такого сувеніра були невеликими. Тоді він стане природною окрасою книжкової полиці, куточка поблизу журнального столика або ж пам'ятним подарунком. Техніка виконання й декорування медалі – аналогічна до декоративного пласта.

 

Практична робота № 1

Виконати кишенькову пластику (обереги, кулони, або намисто).

Послідовність виконання.

1. Підготувати глину. Зробити її різнокольоровою.

2.Згідно ескізу виготовити намисто, кулони або обереги.

3. Проробити деталі.

4.Замити вироби пензликом.

5. Покласти всі ці вироби на дерев’яну основу.

6. Висушити.

7. Випал виробів.

 

Обладнання і матеріали: глина, вода, тканини фактурні, інструменти, губка, керамічні фарби.

 

Практична робота № 2

Виготовити шкатулку для біжутерії.

Послідовність виконання.

1. Підготувати глину для роботи.

2. Вибрати спосіб виготовлення виробу.

3. Згідно ескізу виготовити виріб.

4. Декорування виробу.

5. Замивка виробу.

6. Виріб висушити.

7. Випал виробу.

 

Обладнання і матеріали: глина, вода, керамічні фарби, губка, стеки, фактурні тканини, ковпачки, гіпсові форми, гончарний круг, струна для зрізання виробу.

 

 

 

ЗМІСТ

Самостійна робота студентів.

Програма самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни „Робота в матеріалі”(практичні завдання).

 

Вступ.

1.Декоративне оздоблення кераміки, способи декорування.

1.1 Виготовлення плакеток. Техніка витискування і гравірування.

1.2. Розпис плакетки ангобами.

1.3. Об ємне ліплення.

1.4. Лощіння, димлення.

2. Ручне формоутворення виробів.

2.1. Виготовлення квітника способом спіралі.

2.2. Виготовлення виробу простого за формою способом пласта.

2.3. Виготовлення сувеніру способом відщіпування.

3. Формоутворення. Основи гончарного ремесла.

3.1. Прийоми гончарства.

4. Поглиблене вивчення гончарства.

4.1. Виготовити на гончарному крузі декоративну таріль.

4.2. Виготовити на гончарному крузі кухоль.

4.3. Виготовити на гончарному крузі горщик.

4.4. Виготовити на гончарному крузі глечик.

4.5. Виготовити на гончарному крузі вазу.

4.6. Виготовити на гончарному крузі чайник.

4.7. Виготовити на гончарному крузі куманець.

4.8. Зробити копію української посудини.

5. Виготовлення виробів способом набивки у гіпсові форми.

5.1. Виготовлення декоративного блюда способом набивки.

5.2. Виготовити декоративний пласт на анімалістичну тему.

5.3. Виготовити в рельєфі образи птахів і людей.

5.4. Виготовити тацю і розписати ангобами.

6. Виготовлення виробів способом ліпки (мала пластика).

6.1. Виготовити традиційну димківську іграшку.

6.2. Виготовити традиційну опішнянську іграшку.

6.3. Виготовити скульптуру яка має казковий образ.

6.4. Виготовити скульптуру літературного героя.

6.5. Виготовити декоративного птаха або тварину.

7. Виготовлення виробів методом відливки у гіпсових формах.

7.1. Виготовлення виробів методом лиття: наливним та зливним способом.

7.2. Виготовлення облицювальної плитки для каміну. Ліплений декор.

7.3. Фігурна пластика.

8. Виготовлення сувеніру.

8.1. Виготовлення скарбнички.

8.2. Виготовлення шкатулки для біжутерії.

 

Контрольна робота.