Розділ 111 Функціонування національної економіки

(Макроекономіка)

ТеМАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ТА ЇХ ВИМІРЮВАННЯ

Мета вимірювання макроекономічних явищ полягає у виявленні тенденцій та рівня розвитку економіки та вжиття необхідних заходів щодо їх коригування з боку держави.

Основним показником, за допомогою якого вимірюють обсяг національного виробництва, є валовий національний продукт (ВНП). Він визначається як сумарна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними виробниками в економіці за рік. Ринкова вартість сукупного випуску продукції дорівнює сумі доданих вартостей, створених усіма фірмами в економіці. Паралельно з ВНП використовується також показник ВВП – валовий внутрішній продукт. Якщо ми до ВНП додамо продукцію, вироблену іноземними виробниками в даній країні, та відмінусуємо продукцію національних виробників, які діють за кордоном, то отримаємо ВВП.

При обчисленні ВНП не беруться до уваги державні трансферти /пенсії, допомо­ги, субсидії, дотації тощо/; приватні трансферти /аліменти, подарунки, знахідки, спадщина/; операції з цінними паперами - купівля-продаж акцій, обліга­цій, кредити, тому що вони не створюють нової вартості; продаж речей, що були у користуванні (виключення подвійного рахунку); проміжні продукти.

ВНП можна виміряти двома методами: 1) підсумовуванням усіх витрат на придбання товарів і послуг, зроблених у даному році в країні, 2) за допомогою дскладання доходів, отриманих у результаті виробництва продукції в цьому ж році. Розмір ВНП, обчислений по доходах та по видат­ках повинен бути рівним. Є ще виробничий метод, коли до первинної продукції послідовно додають додані вартості.

До основних компонентів витрат суспільства, що враховуються при підрахунку ВНП, входять особисті споживчі витрати (C), валові внутрішні приватні інвестиції (I_g), державні закупівлі товарів і послуг (G) і чистий експорт (Х_n). Таким чином, за витратами ВНП = C + G + X_n + I_g

У доходну частину включаються відрахування на споживання капіталу (амортизація), непрямі податки, винагорода за працю найманим робітникам, рентні платежі, процент, прибутки від власності і прибуток корпорацій.

Хоча ВНП відбиває вартість тільки кінцевих товарів і послуг, він усе-таки містить повторний рахунок, тому що включає валові інвестиції, і, отже, амортизаційні відрахування. Тому для більш точного виміру національного виробництва використовується показник чистого національного продукту (ЧНП). Він відрізняється від ВНП на розмір амортизації, тобто включає тільки чисті інвестиції. ЧНП - це такий обсяг суспільного виробництва, який фірми та домогосподарства здатні спожити, не погіршуючи виробничі можливості.

Національний доход країни розраховується на основі доданої вартості, створеної протягом року. Він характеризує чистий доход суспільства, що вимірюється сумою цін усіх економічних ресурсів. Національний доход дорівнює ЧНП за відрахуванням непрямих податків. З точки зору власників економічних ресурсів, національний доход - це зароблений доход. Але вони, по-перше, повинні робити відрахування на соціальне страхування, виплачувати податки з прибутку і спрямовувати визначену частину прибутку у виробництво (нерозподілений прибуток); по-друге, можуть одержувати прибутки, що не мають відношення до використання належних їм економічних ресурсів (наприклад, трансфертні платежі). З цих причин особистий (отриманий) доход не збігається з національним доходом. Його обсяг дорівнює національному доходу мінус: виплати на соціальне страхування, податки з прибутку корпорацій, нерозподілений прибуток і плюс трансферти.

Проте особистий доход, у свою чергу, перевищує доход, який домогосподарства отримують в остаточному вигляді. Власники особистого прибутку повинні сплатити державі індивідуальні податки. Після цього в них залишається прибуток, який вони спрямовують на споживання і заощадження.

Макроекономічні показники національного виробництва відображаються в ринкових цінах. В залежності від прийнятих при обчисленні ВНП цін виділяють номінальний (у поточних цінах) та реальний (у співставних цінах) ВНП. Необхідність поділу ВНП на реальний та номінальний викликана тим, що він виражений у грошовій формі, а вартість грошової одиниці із часом змінюється під впливом інфляції або дефляції. Це необхідно для співставності ВНП отримуваного в різні роки. Співвідношення: Ном. ВНП / К_інфл = Реал. ВНП. Для того щоб виявити реальну зміну обсягу національного виробництва використовують коефіцієнти інфляції (якщо ціни ростуть) і дефляції (якщо ціни падають).

Макроекономічні показники дають уявлення лише про матеріальний добробут суспільства, але не є повною характеристикою його реального добробуту. ВНП не враховує позаринкові операції, зміну якісних параметрів продукції, характер розподілу ВНП, стан навколишнього середовища, тіньову економіку тощо.

Міжнародна спільнота розробила єдину для всіх країн методику розрахунку макроекономічних показників, яка називається Системою Національних Рахунків (СНР). Тепер є можливість порівнювати економіку різних країн.

Тема НЕСТАБІЛЬНІСТЬ ЕКОНОМІКИ (ЦИКЛІЧНІ КОЛИВАННЯ)

Для ринкової економіки характерна нестабільність: їй властиві підйоми і спади, що утворюють економічний цикл. Діловий цикл - це послідовне проходження економікою фаз підне­сення та спаду.

Безпосередньою причиною циклічних коливань у економіці є неспівпадання сукупного попиту та сукупної пропозиції. У ринковій системі діє тенденція до економічної нестабільності, що виражається в її циклічному розвитку, безробіттю, інфляційному рості цін.

Економічний цикл включає підйом, спад, депресію, пожвавлення, але його інтенсивність, тривалість залежать від тих конкретних умов, у яких він розвивається.

Інфляція – це підвищення загального рівня цін. Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін.

За причинами виникнення виділяють основні типи інфляції

Інфляція попиту виникає коли економіка витрачає грошей більше, ніж виробляється товарів.

Інфляція пропозиції викликана зростанням вироб­ничих витрат або зменшенням обсягів виробництва.

Інфляція, якщо вона носить непередбачений характер, призводить до довільного перерозподілу прибутків. Втрати несуть кредитори, власники заощаджень, одержувачі фіксованих прибутків. Прогнозована інфляція дозволяє окремим особам і фірмам пом'якшити її тиск на прибутки.

Дуже загрозливою формою інфляції є гіперінфляція - це дуже швидке зростання цін. Причина: повзуча («звичайна», очікувана) інфляція посилюється інфляційними очікуван­нями людей. Вони намагаються швидше витратити гроші - зростає пропозиція грошей /попит на товари/ - ростуть ціни - люди нама­гаються ще швидше витратити гроші ("інфляційна спіраль"). Гіперінфляція веде до того, що домогосподарства та фірми від­мовляються приймати гроші і переходять на натуральний обмін. Держа­ва не отримує податків.

Безробіття – це відсутність робочих місць для осіб, які бажають та в змозі працювати.

Виділяють наступні типи безробіття:

Фрикційне безробіття - викликане добровільним бажанням працівника змінити місце роботи. Це в цілому прогресивне явище, держава допомагає їм влаштуватися шляхом підбору вакантних місць.

Структурне безробіття - пов'язане із змінами в структурі суспільного виробництва: застарілі виробництва згортаються, а з’являються нові прогресивні галузі і виробництва. Звільненим робітникам треба перекваліфіковуватися на нові спеціальності.

Природне безробіття - фрикційне та структурне разом. Цей тип безробіття присутній на всіх фазах циклу, в тому числі і на піковуму відрізку. Воно вважається нормальним і існує в усіх країнах..

Циклічне безробіття - викликане циклічним спадом виробництва. З цим видом безробіття держава бореться шляхом макроекономічних заходів. Різновидами циклічного безробіття є змушена неповна зайнятість, приховане безробіття.

Безробіття веде до відставання рівня виробництва від потенційного рівня, що описується законом Оукена: якщо фактичний рівень циклічного безро­біття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу ви­робництва від потенційного рівня складає 2,5%. Крім того, при безробітті має місце втрата професійної майстерності у безробітних, зростання рівня злочинності, самогубств, насильницьких дій у суспільстві, необхідність накопичення ресурсів для підтримання стабіль­ного рівня споживання трудящих у період безробіття.

Інфляція та безробіття знаходяться в зворотно пропорційній залежності. Цей зв'язок описується так званою кривою Філіпса.

У ході ділового циклу держава при регулюванні економіки послідовно має зіткнення з інфляцією та безробіттям. Проте держава не може одночасно ліквідувати інфляцію та безробіт­тя. Можна лише їх звести на найменший рівень. Боротьба з інфляцією на фоні безробіття зводиться до попереднього зменшення інфляції, а потім до усунення безробіття.

Виділяють особливий вид інфляції - стагфляція, тобто інфляція в умовах високого рівня безробіття, викликаного спадом виробництва. Причина - випуск держа­вою надмірних грошей в умовах відсутності стимулів для економічного зростання. Наявна грошова маса перевищує доступну товарну масу.