Основні напрямки терапії і корекції заїкання.

1) медичний вплив – медикаментозне зміцнення нервової системи та різні види фізіотерапії(сприяє нормалізації нервової системи й створює сприятливий фон для психотерапевтичної та логопедичної роботи)

2) психотерапевтичний вплив – дитину постійно переконують у тому, що вона може говорити без заїкання, фіксують її увагу на успіхах.

3)логопедична робота – здійснюється протягом тривалого часу, основна мета – виховання правильного, плавного мовлення.

4) логоритміка або ЛФК

5) вплив оточуючих на особистість дитини (поради логопеда батькам та педагогічному колективу)

 

Охарактеризуйте сучасні методики та технології подолання заїкання в учнів, підлітків та дорослих.

У логопедичних заняттях із заїкуватими на сьогодні використовують в основному методичні рекомендації, запропоновані для роботи з дітьми дошкільного віку (для молодших учнів) чи з підлітками і дорослими (для старших учнів). Наприклад, Н.Чевельова у своєму посібнику пропонує систему виправлення мовлення в заїкуватих учнів 1 -4 класів у процесі ручної діяльності. Принципово вона мало відрізняється від запропонованої раніше системи логопедичних занять із заїкуватими дошкільниками. Змінюють лише вибір і складність виробів, запропонованих для роботи з учнями. Відповідно до навчальних чвертей автор виділяє чотири періоди послідовних логопедичних занять:

1. Супровідного мовлення.

2. 2. Завершального мовлення.

3. Мовлення, що випереджає

4. Закріплення навичок самостійного мовлення

Заняття з виправлення мови заїкуватих дітей у процесі ручної праці автор вважає за можливе проводити на шкільному і поліклінічному логопедичному пунктах. У спеціальних школах доцільно використовувати й уроки ручної праці. На думку автора, у виправленні заїкуватості необхідною є робота з батьками дитини, її вчителем.

Система логопедичних занять із заїкуватими учнями в умовах логопедичного кабінету поліклініки, спеціалізованого чи стаціонарного санаторію, запропонована В. Селіверстовим, також принципово мало чим відрізняється від викладеної вище комплексної методики занять із заїкуватими дошкільниками. Зміни в ній пов’язані лише зі старшим віком дітей, з вищим рівнем їхнього розвитку, що потребує від логопеда більше спиратися у своїй роботі на свідому активність самих дітей. Логопедичні заняття пов’язують з програмним навчанням дітей у школі (різні предмети, різні класи тощо), з особливостями формування їхньої особистості до підліткового періоду.

А.Ястребова внаслідок дослідження стану розвитку усного та писемного мовлення заїкуватих учнів 1 -4 класів масових шкіл виявила різний рівень загального розвитку мовлення. Залежно від рівня мовленнєвого розвитку вона умовно виділила дві категорії дітей. До першої належали заїкуваті діти з високим і нормальним мовленнєвим розвитком. Ці діти не відрізняються від учнів із нормальним мовленням.

До другої категорії ввійшли заїкуваті з елементами загального недорозвинення мовлення, у яких спостерігався недостатній фонетико-фонематичний і лексико-граматичний розвиток. Отже, вивчення особливостей мовленнєвого розвитку в цих дітей відбувалося на тлі загального недорозвинення мовлення, тобто супроводжувалося крім розладу темпу мовлення обмеженим запасом слів, явлень, понять, недостатньою навичкою звукового складу слова, специфічними недоліками вимови, явища аграматизму в усному і писемному мовленні.

Система логопедичних занять А. Ястребової створена для заїкуватих учнів другої категорії. Автор виділяє три періоди в навчанні учнів.

Перший період - уточнення і розширення пасивних знань дітей у мовленні, здійснювані як організацією цілеспрямованих спостережень учнів над звуковою стороною мовлення, так і в процесі активних вправ в упорядкуванні його темпу і плавності.

Змістом логопедичних занять першого періоду є різного роду вправи, що сприяють:

1) Упорядкуванню темпу, ритму і плавності мовлення;

2) Розширенню й уточненню словникового складу і запасу уявлень та понять;

3) Оволодінню граматичним складом мовлення;

4) Розвитку і закріпленню навичок звукового і морфологічного аналізу слова.

У другому періоді занять активізуються здобуті учнями знання з мовлення і закріплюється навичка плавного, ритмічного і виразного мовлення на більш складному мовленнєвому матеріалі, з використанням більш складних видів вправ Логопедична робота будується з метою подальшого розширення словникового складу, запасу уявлень та понять.

Третій період – завершальний, завданням його є закріплення навичок правильного, вільного мовлення. В цей період триває робота над звуковою та інтонаційною стороною мовлення, висувається вимога усвідомленого використання учнем знань з фонетико-фонематичного, лексико-граматичного й інтонаційного складу мовлення та навички плавного, виразного мовлення за будь-якої життєвої ситуації.

Вивчення стану усного і писемного мовлення заїкуватих учнів з елементами загального недорозвинення мовлення дала змогу авторові визначити такі основні напрями логопедичної роботи:

- Цілеспрямований і всебічний розвиток основних взаємодіючих компонентів мовлення (фонетики, лексики, граматики) у процесі роботи над його темпом і плавністю;

- Тісний взаємозв’язок мовленнєвого матеріалу логопедичних занять зі змістом програми з російської мови у початковій школі;

- Розвиток активності дітей

Спеціалізована допомого заїкуватим підліткам і дорослим у нашій країні забезпечується в системі охорони здоров’я: в логопедичних кабінетах і стаціонарах психоневрологічних диспансерів та лікарень.

Складність клінічної картини заїкуватості у підлітків та дорослих висуває на перший план у комплексному подоланні заїкуватості медичні заходи. Це істотно впливає на місце, роль і специфіку логопедичної роботи з заїкуватими. Тому нині дедалі частіше цю роботу позначають як «логотерапію», «логопсихотерапію»

Особливостям логопедичної роботи з заїкуватими підлітками і дорослими присвятили свої дослідження багато науковців: Г. Абелєва, Л. Голубєва, А.Євгенова, М. Кисельова, М. Мерліс, А.Лубенська, Ю.Некрасова, Н. Синицина, М. Смирнова, М. Хватцев, А.Шембель, В.Шкловський.

Методика усунення заїкуватості у підлітків в умовах медичного стаціонару, розроблена співробітниками ДНДІ вуха, горла і носа під керівництвом професора С.Ляпідевського,передбачає шість основних етапів логопедичної роботи:

1. Підготовчий (2-3 дні)

2. Настановний (вступна конференція, спеціальний інструктаж у плані психотерапії).

3. Максимальне обстеження мовлення (10-14 днів)

4. Активна перебудова мовленнєвих навичок (3-4 тижні)

5. Закріплення правильних мовленнєвих навичок (3 05 тижнів)

6. Завершальний етап (випускна конференція, спеціальний інструктаж)

Власне мовленнєві заняття з заїкуватими за цією методикою починають з наставного етапу, коли хворі на заїкання вчаться на позитивних прикладах тих, кого лікували до них, та отримують стимул до власного лікування. На етапі максимального обстеження мовлення заїкуваті перебувають на повному режимі мовчання 3-5 днів, а інші – 7-9 днів – відносного мовленнєвого спокою. Під керівництвом логопеда вони опановують мовлення разом з логопедом, напіввідображеним і відображеним мовленням, а потім і невеликими фразами, необхідними для побуту у відділенні. У цей самий період із заїкуватими проводять вправи на постановку дихання та артикуляційну гімнастику.

Етап активної перебудови мовлення характеризується введенням мовленнєво-ручного режиму, роботою над діалогом, тобто запитально-відповідним мовленням, бесідами на задану тему. Впроваджують тут і мовленнєву практику, завданням якої є закріплення отриманих навичок самостійного мовлення за різних ситуацій.

На завершальному етапі (випускна конференція за участю батьків і друзів, персоналу, що обслуговує, тощо) підлітки відповідають на запитання аудиторії або декламують, читають уривки з художніх творів, грають невеликі сценки з п’єс, роблять доповіді.

Описуючи багаторічний досвід логопедичної роботи з дорослими заїкуватими в поліклінічних умовах, А. Євгенова і М.Смирнова розподіляють логопедичні заняття за формами мовленнєвої роботи (у порядку ускладнення її) на три періоди:

- Перший період (14 занять) – артикуляційні і дихальні вправи: лічильна зарядка; запитання і відповіді; нескладне спілкування; короткий вірш (напам’ять);

- Другий період (12 занять) – мовна зарядка;читання;викладення прочитаного;розповідь на запропоновану тему;практика розмовного мовлення; об’єднані заняття.

- Третій період (12 занять) - невеликі доповіді; робота з художнім матеріалом (вірші, художня проза); драматизація, екскурсії (індивідуальні і групові); звіти тих, кого лікують, як особлива форма мовленнєвої роботи.

Згодом цю методику було удосконалено: введено значні елементи раціональної психотерапії, переглянуто мовленнєвий матеріал для занять, обґрунтовано спирання на самостійну роботу дорослих заїкуватих над своїм мовленням та ін..

Авторами нової методики рекомендовано починати роботу із заїкуватими з підготовчих вправ з техніки мовлення: зі спеціальних дихальних, голосових і артикуляційних вправ. При цьому потрібно попередньо засвоїти пам’ятку для заїкуватих і мовленнєві правила, з метою подальшого дотримання їх.

Мовленнєві вправи для корекції заїкуватості будуть з поступовим ускладненням структурних компонентів мовлення. Тут передбачають роботу над: голосними звуками, словами (з наголошеним голосним на першому, другому, третьому,четвертому складах); фразами (що починаються зі слів з початковим голосним, приголосним звуком: з однією, двома, трьома дихальними паузами). Потім для послідовного ускладнення мовленнєвих вправ впроваджують роботу над піснями; віршованою мовою (казки у віршах, вірші, байки); читанням заучуванням текстів напам’ять, переказуванням прочитаного тексту; повідомленнями на задану тему; текстом драматичних творів. Після цього впроваджують практику розмовного мовлення (діалоги-сценки, телефонні розмови, мовні ігри).

У зв’язку з підвищеним інтересом до вивчення психологічних особливостей заїкуватих останнім часом значно зросла потреба у логопедичній роботі психотерапевтичного впливу. У системах логопедичної (логопсихотерапевтичної) роботи з підлітками і дорослими (Л. Андронова, А. Лубенська, М. Мерліс, Ю. Некрасова, В.Шкловський та інші) використовують і сугестивні форми психотерапії (імперативне навіювання, аутотренінг, самонавіювання, гіпноз).

Розроблена В.Шкловським комплексна система подолання заїкуватості передбачає поєднання логопедичних занять, з активною психотерапією. При цьому використовують різні варіанти сугестивних форм разом із роботою з перебудови порушених відносин особистості. Всю роботу проводять у тісному контакті логопеда, лікаря-психотерапевта і невропатолога.

Курс лікування заїкуватості (2,5-3 міс.) автор розподіляє на п’ять етапів:

1. Підготовчий (діагностичний).

2. Перебудова патологічних мовленнєвих навичок і порушень відносин особистості.

3. Закріплення досягнутих результатів.

4. Диспансеризація і профілактика.

5. Санаторно-курортне лікування.

Підготовчий (діагностичний) етап триває 10-15 днів. У цей час проводять обстеження хворого невропатологом, дефектологом і психотерапевтом; вивчають анамнестичні та клінічні дані, розробляють психотерапевтичні і логопедичні заходи, призначають медикаментозне лікування.

На етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості (від 1 до 1,5 міс.) проводять логопедичні заняття з нормалізації дихальної, голосової функції, вироблення мовленнєвих «еталонів» тощо. Одночасно розпочинають аутогенне тренування і раціональну психотерапію. Потім (упродовж 15-20 днів) проводять сеанс навіювання в бадьорому стані. Після сеансу вдаються до активної логопедичної роботи. При цьому велике значення мають сеанси гіпнотерапії, самонавіювання і раціональної психотерапії, спрямовані на закріплення досягнутих результатів.

Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичної і психотерапевтичної роботи, В.Шкловський на цьому етапі логопедичну роботу розподіляє на дві частини: підготовчу та активне тренування плавного і злитого мовлення. До першої частини включають:

1. Корекцію дихання, регістру і тембру голосу.

2. Вироблення правильного ритму і темпу мовлення.

3. Оволодіння «еталонами», «формулами» мовлення.

4. Виявлення потенційних мовленнєвих можливостей заїкуватих.

Нормалізація у хворого мовленнєвого дихання і голосу, темпу мовлення, оволодіння «еталонами» - усе це є основою для подальшої сугестивної і раціональної психотерапії.

Друга частина логопедичної роботи передбачає закріплення навичок злитого мовлення до його автоматизації. Заїкуватих навчають різних прийомів, які дають можливість подолати мовленнєві труднощі, що виникають, зміцнюється впевненість у своїх силах. Плавного, злитого мовлення досягають вправами в проголошенні багатьох голосних звуків, потім цифр, окремих фраз тощо. У разі, коли не вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджують вправи на мовлення разом з логопедом та відображене мовлення тощо. Логопедичну роботу проводять разом з активною сугестивною психотерапією.

За загальної складності мовленнєвим заняттям упродовж дня слід відводити не менш як 3-4 год. (кожне заняття по 10-45 хв. Мовленнєвого тренування).

Психотерапевтична робота на етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості має велике значення й різні форми. Раціональна психотерапія виражається у вигляді індивідуальних і колективних бесід. Вона дає змогу пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значення і потребу в активному ставленні і цілеспрямованості для успішного лікування заїкуватості.

Гіпнотерапію починають на 3-4 день після початку активного тренування мовлення. Проводять спочатку три рази на тиждень, а потім раз 7 7-10 днів. Під час навіювання, крім формул загально заспокійливого характеру, приділяють увагу нормалізації емоційно-вольової сфери і діяльності артикуляційно-голосового і дихального апарату. Гіпнотерапія у багатьох випадках є доброю підготовкою до проведення сеансу навіювання у бадьорому стані.

Сеанси аутогенного тренування також починають рано, оскільки потрібен тривалий час для отримання необхідного ефекту. Стійкість й успішність результатів більшою мірою залежать від старанності та суворої систематичності проведення вправ.

Навіювання в бадьорому стані – психотерапевтичний сеанс, під час проведення якого використовують різні прийоми: бесіди в разі сильного емоційного напруження хворих, що завершуються імперативним навіюванням; імперативне навіювання в бадьорому стані з додаванням демонстративних моментів. Сеанс проводять із групою 6-8 осіб у заздалегідь визначений день, якого особливо очікують хворі, оскільки він є переломним етапом у лікуванні.

Самонавіювання-це не пасивне промовляння формул, а активне прагнення добре говорити. Його проводять 2-3 рази на день. У хворого має формуватися уявлення про те, коли він добре розмовляє, без заїкуватості: вдома, у навчальному закладі, на роботі та за інших ситуацій. Особливо важливий сеанс самонавіювання перед сном.

На етапі закріплення досягнутих результатів(він триває місяць) проводять тренування мовлення за звичайних для хворого життєвих обставин. Подолання життєвих труднощів у повсякденному житті, виховання мовленнєвої активності і зміцнення у свідомості віри в можливість самостійно справитися з труднощами мовлення в найтяжчих ситуаціях - є основним змістом третього етапу лікування заїкуватості.

Системи реабілітації для заїкуватих підлітків розроблені в основному для медичних установ. Це пов’язане з тим, що в реабілітації заїкуватих підлітків велике значення мають різні види психотерапевтичної допомоги, включаючи і гіпнотичний вплив.

На сьогодні у спеціальній педагогічній літературі запропоновано систему реабілітації для заїкуватих підлітків, розроблену М.Буяновим, Б.Драпкіним, С.Богдановою, Н.Жихаревою та іншими.

Ця система реабілітації передбачає тісну взаємодію трьох основних напрямів: психотерапевтичного, логопедичного, психологічного,, які проводять на тлі загальнооздоровчого лікування за допомогою лікарських препаратів, лікувальної фізкультури, фізіотерапії.

Особливе місце в цій системі посідає психотерапія, що включає як загальну, так і приватну: раціональну, сугестивну і трудотерапію.

Якщо загальну психотерапію, що передбачає створення позитивного емоційного та навколишнього оточення, використовують у разі заїкуватості як у дітей, так і у дорослих, то приватну психотерапію в основному проводять, починаючи з підліткового віку. За допомогою раціональної терапії підлітку пояснюють причини його мовленнєвої патології, послідовно і поступово виховують адекватне оцінювання своїх можливостей і адекватне ставлення до себе і мовленнєвої вади. За допомогою цього виду психотерапії виховання особистості заїкуватого підлітка з метою переосмислення своєї позиції до мовленнєвої вади, свого положення серед однолітків, своїх можливостей, вибору професії, створення родини.

У процесі сугестивної терапії, що проводять зазвичай у бадьорому стані, заїкуватим підліткам навіюють думки про можливість повного рятування від мовленнєвої патології, про повноцінність і самоцінність особистості підлітка, про його власне вміння зробити своє мовлення плавним за будь-якої ситуації, про його здатність регулювати свій емоційний стан і поведінку тощо.

Одним із важливих методів сугестивної терапії, що застосовують у разі заїкання у підлітків, є аутогенне тренування.

Велике значення в реабілітаційній роботі з підлітками має метод колективної психотерапії. З огляду на особливості соціалізації заїкуватих підлітків цей вид психотерапії сприяє утвердженню ролі підлітка в колективі однолітків, формуванню думки про необхідність погоджувати свої дії з колективом, героїчні приклади поведінки з життя літературних героїв у процесі колективної психотерапії стають зразком для наслідування.

Бібліотерапія в підлітковому віці залишає глибокий слід, допомагає підлітку у формуванні особистості.

Проведення так званих тренувань у процесі шкільного уроку, відвідування музею, читального залу, участь у дискусіях дають змогу підліткам використовувати нові мовленнєві і психологічні стереотипи за ситуацією,що раніше їх травмували і провокували заїкуватість.

Логопедична корекція заїкуватості підлітків передбачає на першому етапі формування техніки мовлення, що містить у собі постановку дихання, голосу і роботу над артикуляцією. Навчання будують на матеріалі опрощення форм мовленнєвих завдань. Логопедичну роботу проводять одночасно з психотерапією.

На другому етапі логопедичної корекції використовують засвоєні форми техніки мовлення на більш складному мовленнєвому матеріалі: читання текстів та їх переказ. На цьому етапі особливу увагу приділяють також розумінню підлітками змісту тексту. На логопедичних заняттях відпрацьовують матеріал, який підліток потім відповідатиме в школі на уроках.

Третій етап логопедичної роботи передбачає автоматизацію нових навичок мовлення і використання їх у різних видах мовленнєвої діяльності, а також у спонтанному мовленні за різних ситуацій спілкування. Особливу увагу приділяють вихованню психологічній стійкості та мовленнєвих та інших труднощів, раціональне подолання стресових ситуацій.

Загальний комплекс заходів щодо реабілітації заїкуватих включає роботу з родиною. Впродовж усього курсу реабілітації батьки підлітка можуть відвідувати логопедичні заняття, регулярно отримувати звіти логопеда про роботу з підлітком, про його успіхи і труднощі. Вони повинні знати, які вимоги слід ставити до мовлення підлітка.

Система комплексної медико-педагогічної реабілітації дорослих, проведена в умовах стаціонару розроблена колективом Лабораторії патології мовлення під керівництвом Н. Асатіані, має свої характерні особливості. В основу цієї системи лікування заїкуватості покладено підхід, розроблено Н. Власовою. Курс реабілітації охоплює комплекс медично-педагогічних заходів, що передбачають медикаментозний, психотерапевтичний, логопедичний та логарифмічний вплив.

Перед початком курсу лікування збирають анамнез. З цією метою заїкуватим за місяць розсилають спеціальні анкети, що дає велику попередню інформацію про кожного з них.

У разі знаходження заїкуватих до стаціонару проводять докладне медичне і логопедичне обстеження, на основі якого здійснюють диференційовану діагностику і визначають план індивідуальної роботи із заїкуватим у межах комплексного медико-педагогічного методу.

Курс реабілітації в умовах стаціонару триває 45 днів і передбачає кілька етапів.

Підготовчий етап (5-7 днів). З метою зменшення патологічних навичок у перший тиждень перебування у клініці організовують режим «мовчання» і «обмеження мовлення», на тлі яких починають проводити психологічні, психотерапевтичні і логопедичні заняття.

Етапи активації терапії (20 днів). На цьому етапі проводять систематичні колективні й індивідуальні заняття з логопедом, спеціалізоване аутогенне тренування, індивідуальну психотерапію і медикаментозне лікування.

Етап активних тренувань (10 днів). Вводять в функціональні тренування під час яких пацієнти тренують своє мовлення за межами стаціонару) розмова на вулиці з перехожим, по телефону, у магазині тощо). Всі лікувальні впливи спрямовані на реалізацію мовленнєвого спілкування пацієнтів за різних ситуацій, що ускладнюються.

На завершальному етапі готують пацієнтів до більш складної мовленнєвої ситуації – публічного виступу перед багатолюдною аудиторією, який проводять у вигляді концертної програми. Усі ланки комплексного лікувально-педагогічного впливу спрямовані на підготовку пацієнтів до цього серйозного іспиту.

Перед виписуванням зі стаціонару кожний із фахівців проводить з пацієнтами індивідуальну бесіду, під час якої дають рекомендації з подальшої самостійної роботи пацієнтів. Логопедична робота, передбачена цією системою, ґрунтується на поетапному відпрацьовуванні різних видів мовлення: разом з логопедом, відображеного, читання віршів і прози, запитально-відповідного і спонтанного.

Проводять роботу з постановки діафрагмального дихання, подовження тривалості фази видиху, розвитку навичок раціональної голосоподачі, артикуляції, просодичних компонентів мовлення.

Важливе місце в системі посідає логопедична ритміка.

У разі психотерапевтичного впливу найбільший акцент роблять на методиках, що стимулюють активність пацієнтів, зокрема, на раціональній психотерапії та спеціалізованому аутогенному тренуванні.

Ця система передбачає проведення реабілітаційної роботи з урахуванням клінічної різнорідності пацієнтів. Так, з пацієнтами, що мають невротичну форму заїкуватості проводять масивне психотерапевтичне лікування, що в процесі логопедичної роботи набуває характеру ускладнених функціональних тренувань поза стінами стаціонару, а в умовах логопедичного кабінету використовують метод моделювання різних ситуації спілкування.

Для пацієнтів з неврозоподібною формою заїкуватості основним напрямом логопедичної роботи є нормалізація рухових мовленнєвих стереотипів, розширення словникового запасу і розвиток мовлення як засобу спілкування. Ці пацієнти здебільшого мають потребу в індивідуальних логопедичних заняттях.

Таким чином, особливістю цієї системи комплексного медико-педагогічного впливу на дорослих заїкуватих є обов’язкова диференціація їх з урахуванням клінічної належності, а також застосування всього арсеналу комплексного медико-педагогічного методу психотерапії, лікарської терапії, логопедичних і логоритмічних занять, лікувальної фізкультури, фізіотерапії і загально зміцнювального лікування.

Особливу систему соціореабілітації заїкуватих запропонувала Ю.Некрасова (1985;1992). Вона характеризується цілеспрямованим впливом на особистісні характеристики заїкуватих, під час якого проводять спостереження за результатами використаних логопсихотерапевтичних впливів, їх дозування.

Структура системи передбачає: пропедевтичний етап, сеанс емоційно-стресової психотерапії й етап активної логопси-хотерапії.

На пропедевтичному етапі у заїкуватих формується захопленість майбутньою роботою, підвищується інтенсивність «позитивних психічних станів».

На другому етапі основним є сеанс едеоційно-стресової психотерапії, у процесі якого відбувається посилення негативних проблемних і позитивних оздоровчих психічних станів. Основна мета сеансу - здійснення первинної роботи з початкової реконструкції особистості (М.Дубровський). Сеанс проводять у складній ситуації публічного виступу. Після сеансу емоційно-стресової терапії у заїкуватих виникає новий психічний стан, що дає їм змогу з довірою й інтересом долучитися до активної логопсихотерапії.

На третьому етапі здійснюється перевиховання особистості •аїкуватого завдяки використанню бібліотерапії, символоте-ршіії і кінезотерапії. У цей період заїкуватих навчають навичок саморегуляції і техніки мовлення. Активно використовують парадоксальну дихальну гімнастику за методикою А.Стрель

Результатом реалізації системи, запропонованої Ю.Некрасововою, є розвиток у заїкуватих потреби творчого ставлення до життя, до своїх проблем і до свого мовлення. У них з´являється можливість самостійно вирішувати свої проблеми, тобто вирішується основне завдання цієї системи.

Система комплексної реабілітації заїкуватих, запропонована Л.Арутюняном, визначається автором як комплексна методика стійкої нормалізації мовлення в разі заїкання. Корекційну роботу здійснюють за трьома напрямами:

1. Логопедична робота, спрямована на усунення мовленнєвих судом.

2. Психотерапія, спрямована на редукцію почуття тривоги у зв´язку з актом мовлення.

3. Психологічна робота, спрямована на усвідомлення свого стану і впевненості в реальній можливості одужання.

Особливістю цієї логопедичної методики є синхронізація мовлення з рухами пальців ведучої руки, що визначають ритміко-інтонаційний малюнок фрази. Спочатку таке мовлення реалізується в уповільненому темпі, що дає змогу заїкуватим з перших занять оволодіти мовленням

Корекційну роботу при заїканні можна розділити на такі етапи:

1. Діагностичний або підготовчий;

2. Перебудова патологічних мовних навичок (формування техніки мовлення, робота над голосом, артикуляцією, постановка або нормалізація мовного дихання).

3. Закріплення досягнутих результатів.

4. Диспансерізація і профілактика.

Принципи відновлювальної роботи із дітьми та дорослими – різні. Тому і корекційна мета логопедичних занять формується із урахуванням віку дитини, можливостей, загальної та артикуляційної моторики, клінічної форми, типу та «давності» захворювання. Позитивні результати можливі лише у випадку комплексного впливу, а саме:

1. 1. Медичний вплив (медикаментозне зміцнення нервової системи і різні види фізіотерапії), що створює сприятливий фон для психотерапії та активної логопедичної роботи.

2. 2. Психотерапевтичний вплив (проводиться протягом всієї логопедичної роботи) – дитину постійно переконують, що вона може і повинна говорити без заїкання.

3. 3. Логопедичний вплив здійснюється протягом тривалого (як правило 8-9 міс.), регулярного і систематичного курсу занять (15-30 хв.).

4. 4. Логопедична ритміка або ЛФК. Складається із системи вправ та ігор під музику або у поєднанні з мовленням дитини, що сприяє розвитку загальної та мовленнєвої моторики, координації рухів, розвитку уваги.

5. 5. Вплив оточуючих на особистість дитини,на її взаємостосунки з середовищем, на емоційно-вольову сферу.

Робота логопеда повинна проводитися паралельно з роботою психолога, психотерапевта, невропатолога, зі здійснення допомоги дитині в сім’ї та школі. Ставлення до дитини має бути рівним, лагідним, без травмуючи ситуацій, найменші успіхи дитини повинні схвалюватись, необхідно підтримувати віру в успіх.

 

 

42. ВИМОГИ ДО ЛОГОП ЕДИЧНИХ ЗАНЯТЬ З ДІТЬМИ
1. Логопедичні заняття повинні відображати основні завдання корекційно-педагогічного впливу на мовлення та особистість дитини.
2. Логопедичні заняття повинні проводитись в певній системі, послідовно, поетапно з урахуванням основних особливостей кожної дитини; з опорою на свідомість та активність дітей; на заняттях слід використовувати посібники, наочні та технічні засоби навчання; заняття повинні сприяти міцності виховуваних навичок правильного мовлення та поведінки.
3. Логопедичні заняття повинні узгоджуватись з вимогами програм виховання та навчання дітей дошкільно і шкільного віку.
4. На заняттях повинно передбачатись тренування правильного мовлення та поведінки за різних умов. З цією метою використовується весь арсенал логопедичних занять: численні форми роботи з розвитку мовлення, дидактичні, рухливі, сюжетно-рольові та творчі ігри, екскурсії, підготовка та участь в ранках, концертах тощо.
5. Заняття слід організовувати так, щоб дитина говорила на них без заїкання і супутніх порушень.
6. Заняття повинні підтримувати у дитини гарний настрій, впевненість у своїх силах, бадьорість. На заняттях повинні бути зразки правильного мовлення: самого логопеда, магнітофонні записи, платівки, виступи дітей, які успішно пройшли курс логопедичних занять тощо.
7. Заняття повинні проводитись на фоні правильного ставлення оточуючих до дитини і правильного виховання.
8. Логопедичні заняття проводяться у груповій формі. Комплектування груп відбувається з урахуванням віку та діагнозу дітей.

 

43. Розкрийте особливості логопедичної роботи з дорослими особами.
1. Після завершення обстеження хворого, логопед визначає, яка область другого або третього «функціонального блоку» мозку хворого постраждала в результаті інсульту або травми, які області мозку хворого збережені: у більшості хворих з афазією виявляються збереженими функції правої півкулі; при афазії, що виникають при ураженні скроневої або тім'яної часток лівої півкулі, перш за все використовуються планують, що програмують і контролюючі функції лівої лобової частки, що забезпечують принцип свідомості відновного навчання. Саме збереження функцій правої півкулі і третього «функціонального блоку» лівої півкулі дозволяє виховати у хворого установку на відновлення порушеної мови. Тривалість логопедичних занять з хворими при всіх формах афазії становить два-три роки систематичних (в стаціонарі та амбулаторно) занять. Однак не можна інформувати хворого про настільки боргом терміні відновлення функцій мови.
2. Вибір прийомів корекційно-педагогічної роботи залежить від етапу, або стадії відновлення мовних функцій. У перші дні після інсульту робота ведеться при відносно пасивному участі хворого в процесі відновлення мови. Використовуються методики, розгальмовується мовні функції і попереджуючі на ранньому етапі відновлення такі мовні розлади як аграмматізма типу «телеграфного стилю» при еферентної моторної афазії і велика кількість літеральних парафазии при афферентной моторної афазії. На пізніших етапах відновлення мовних функцій хворому пояснюється структура та план занять, даються кошти, якими він може користуватися при виконанні завдання і т. п.
3. Корекційно-педагогічна система занять передбачає такий вибір прийомів роботи, який дозволив би або відновити первинно порушену передумову (при її неповної поломці), або реорганізувати зберіганню ланки мовної функції. Наприклад, компенсаторне розвиток акустичного контролю при афферентной моторної афазії - це не просто заміщення порушеного кінестетичного контролю акустичним для відновлення письма, читання і розуміння, а розвиток збережених периферійно розташованих аналізаторних елементів, поступове накопичення можливості їх використання для діяльності дефектної функції. При сенсорної афазії процес відновлення фонематичного слуху здійснюється шляхом використання збереженій оптичної, кінестетичний, а головне, смислової диференціації слів, близьких за звучанням.
4. Незалежно від того, яка первинна нейропсихологическая передумова виявляється порушеною, при будь-якій формі афазії ведеться робота над всіма сторонами мови: над експресивної промовою, розумінням, письмом і читанням.
5. При всіх формах афазії відновлюється комунікативна функція мови, розвивається самоконтроль за нею. Лише при розумінні хворим характеру своїх помилок можна створити умови для його контролю за своєю мовою, за планом розповіді за корекцією літеральних або вербальних парафазии і т. п.
6. При всіх формах афазії ведеться робота над відновленням словесних понять, включенням їх до різні словосполучення.
7. У роботі використовуються розгорнуті зовнішні опори і поступова їх інтеріоризація у міру перебудови та автоматизації порушеної функції. До таких опор відносяться при динамічній афазії схеми пропозиції та метод фішок, що дозволяють відновлювати самостійне розгорнуте висловлювання, при інших формах афазії - схема вибору способів артикуляції при довільній організації артікуляторних укладів фонем, схеми, використовувані для подолання імпресивного аграматизму.