Загальна характеристика девіантної поведінки

Важковиховуваність викликає несприйнятливість дитини до позитивного соціального досвіду. Вона часто виступає наслідком педагогічної занедбаності. Таку занедбаність у психології означують як довготривалий, несприятливий для розвитку особистості стан дитини, що є наслідком недостатності, суперечливості або негативності впливів мікросередовища (родини, школи, групи дозвілля), які ще погіршуються (посилюються, ускладнюються) внутрішніми індивідуальними умовами розвитку такої дитини. Для педагогічно занедбаних дітей характерними є соціальна незрілість, бідність духовних запитів та інтелектуальних інтересів, відсутність або недорозвиненість моральних потреб і установок. Такого роду аморальність часто стає джерелом асоціальної поведінки особистості.

Асоціальною поведінкою вважають активність людини, в якій проявляється стійка тенденція відхилення від соціальної норми. Такі відхилення класифікуються як девіації соціально корисливої, агресивної й соціально-пасивної спрямованості.

Соціально корисливі девіації - це правопорушення й проступки, пов'язані з бажанням одержати матеріальну або грошову вигоди (крадіжки, спекуляція, шахрайство тощо). До соціально-пасивних відхилень належать ухиляння від роботи й навчання, вживання алкоголю, наркотиків та інших психотропних речовин, бродяжництво. Крайня форма соціально-пасивної девіації - це самовбивство особистості. Основна риса, яка об'єднує всі ці особливості поведінки людей, - їхнє небажання брати на себе відповідальність за розв'язання особистих і соціальних проблем, ухиляння від активного соціального життя й виконування громадянських "обов’язків”.

Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки:

- несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво);

- поведінка, що засуджується (пов'язана з систематичнішим осудом з боку вихователя);

- девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки);

- делінквентна (передзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи);

- злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);

- деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою).

Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні.

Зовнішні фактори поділяють на мікросоціальні (родинні, школа, референтна група) і макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству). Так, для країн і і перехідною економікою є типовими зростання зубожіння населення, послаблення державного й громадського контролю у більшості сфер суспільного буття, над засобами масової інформації. Крім того, спостерігається стійка тенденція до зростання бездоглядності, корисливих злочинів молоді й підлітків, зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед цієї категорії громадян. Більшість делінквентів живе у неблагополучних сім'ях, де наявні нап­ружені стосунки між дітьми й дорослими, незадовільне піклування останніх про виховання дітей.

Внутрішні фактори,які найчастіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми, такі:

• потреба у престижі, самоповазі;

• необхідність ризику й переживання небезпеки, які виконують функцію активатора психіки (особливо в осіб із "немотивованими" вчинками);

• наявність штучних потреб;

• емоційна нестійкість;

• агресивність, найчастіше набута в умовах родини або іншої референтної групи;

• наявність акцентуацій характеру (до групи ризику тут входять гіпертими, істероїди, шизоїди, емоційно-лабільні й нестійкі акцентуанти);

• відхилення у психічному розвитку;

• неадекватна самооцінка тощо.

Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище, як головну детермінанту можна виділити

Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко:

• Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив.

• Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів.

• Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою.

• Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування.

• Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи).

• Зв'язок з іншими дитячими колективами.

• Педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.

Питання для самоперевірки

- Що входить до понятійного апарату явища важковиховуваності?

- Які основні ознаки патологічної та непатологічної занедбаності, психічних розладів з розвитку особистості дитини?

- Які чинники спричиняють явище педагогічної занедбаності?