Програма розвитку соціально і педагогічно занедбаної дитини, як суб’єкта спілкування.Для того, щоб приступити до вивчення особистості підлітка в процесі виховання, вчитель повинен мати розвернуту програму. Такою програмою вивчення може служити схема психолого – педагогічної характеристики особистості школяра. Вона націлює на багатоплановий підхід до вивчення особистості школяра і може бути корисною в роботі з усіма дітьми. Програма вивчення пед. занедбаного школяра комплексна і спрямована на: ü вивчення відношень підлітка до вимог колективу, проявлень морально – вольових якостей в спільній діяльності, положення важковиховуваного школяра в системі внутрішньоколективних відношень; ü вивчення відношень пед. занедбаних підлітків до навчання; ü вивчення динаміки морального розвитку вихованця, зміна його відношень з оточуючою дійсністю. Виконання цієї програми можливо на базі загальнотеоретичних психолого – педагогічних знань про розвиток особистості. Відомо, що ведучою в розвитку особистості є її ідейно – моральна спрямованість. Найбільше глибока, фундаментальна характеристика спрямованості з точки зору відношень людини до себе і суспільства. Спрямованість характеризує „внутрішню позицію” особистості. - Які ж основні відхилення в відношенні пед. занедбаних підлітків до товаришів, колективу, дорослих, суспільно корисній діяльності? Це егоїстична спрямованість „внутрішньої позиції” особистості. Вона проявляється в грубому відношенні важковиховуваного учня до товаришів, до колективу і може привести до анти суспільних вчинків. Зміст характеристики розкриває ступінь відхилень в поведінці школяра. Підлітки прагнуть самостійності, визнання дорослими і ровесниками гідності і поваги до себе, самореалізації через творчість. Де – які молоді люди вступають до неформальних груп з метою, наприклад, знайти захист від нападів хлопців з іншої вулиці чи нагнати страху на інших дітей, познайомитися з дівчиною на основі спільних інтересів. Різноманітність позицій неформальних об'єднань вимагають від педагогів диференційованого ставлення до їх діяльності. Головним його критерієм має бути ясність мети та ідеї, продуманість соціально – значущої справи, компетентний лідер, дотримання законодавства і норм моралі. Антисоціальне об’єднання – цю групу становлять „люгери”, гопники, токсикомани, алкоголіки та ін.Вони відкрито протиставляють себе соц. ідеології, нормам людського співжиття, проповідуючи свою мораль. Альтернативу соціальній справедливості вбачають в містиці, і антисоціальних гаслах. Одним з недоліків профілактичної роботи є розбіжність слова і вчинків педагога,що неодмінно помічають підлітки. Початкові діагностичні відомості педагог – організатор отримує з різних джерел: від вчителя початкових класів, батьків підлітка, з власного враження, від умов життєдіяльності, від дільничного інспектора, з особистої та медичної карток підлітка. Визначивши коло проблемних учнів, педагог –організатор має додатково скористатися методами діагностування активної поведінки учнів. Після збору і обробки результатів окреслюється „група ризику” учнів. Особливо коректного ставлення потребують „важкі” діти, у сім’ях яких не вистачає тепла, взаєморозуміння, елементарної довіри у стосунках. Це ускладнює процес формування громадянської свідомості і власної поведінки дітей. Практично підліток повторює дії, вчинки, лихослів’я своїх батьків, навіть не усвідомлюючи такого наслідування. З метою оптимального визначення можливостей впливу на „важкого” учня через сім’ю педагогу необхідно ретельно вивчити об’єктивну та суб’єктивну обстановку в сім’ї; де, ким і як працюють батьки, склад сім’ї, як впливають на „важкого” учня інші члени сім’ї, який спосіб життя веде сім’я, як проводять дозвілля. У своїй діагностичній практиці педагог може використовувати комплекс різноманітних методик. Все це має велике значення при організації корекційного впливу на учнів. Під пед. корекцією ми розуміємо здіснення профілактики небажаних, негативних форм поведінки, переорієнтацію моральних орієнтирів школярів схильних до асоціальних проявів, а також створення оптимальних можливостей і умов для морального розвитку дитини в межах норми. Основне призначення корекції – сформувати в учня бажання набути певних навичок, що дозволяють йому контролювати свої дії. При вивченні шляхів корекції педагог, враховуючи результати психологічно – педагогічної діагностики, ретельно обґрунтовує оптимальні індивідуальні можливості дитини в межах вікових нормативів, радиться з приводу цього з батьками. Неменш важливим елементом у корекційній діяльності педагога є формування в батьків адекватного ставлення до поведінки дитини на основі розуміння її вікових особливостей і створення нових, сприятливіших до цього умов. Практика свідчить, що досягнення корекційного ефекту можливе завдяки спеціальним заняттям з учнем. Зустрічі з батьками дозволяють педагогу досягти кількох цілей: 1. детально обговорити характер, ступінь і причини неадекватної поведінки учня умовно прогнозувати очікувані результати корекційного впливу; 2. спільно розробити систему конкретних заходів допомоги або спец. корекційної програми в умовах школи та сім’ї; 3. обговорити сімейні виховні проблеми батьків, їхнє ставлення до вад у поведінці дитини; спланувати при потребі наступні зустрічі з батьками. Для оперативного виховного реагування батьками необхідні певні знання про особливості розвитку особистості їхньої дитини. Педагог має проводити з ними, крім звичних бесід: - практикуми - тематичні дискусії - ділові ігри - недовготривалі „прес - конференції” - „круглі столи” - відкриті уроки.
Психолого-педагогічні прийоми у діагностико – корекційній роботі з неповнолітніми. I. Прийоми, що сприяють покращенню взаємин між вихователем і неповнолітніми. Прийом „виявлення щирості”, уваги і турботи. Педагогічна ситуація, використання прийому. Пробудження у неповнолітнього почуттів радості, зворушливості, подяки. Прийом „прохання”. Пробудження поваги, гордості, почуття власної гідності. Підвищення авторитету неповнолітнього у підлітковому середовищі. Прийом „обхідного руху”. Відведення від неповнолітнього звинувачення з боку оточуючих, сутність педагогічних умов використання прийому. II. Викликання почуття подяки і вдячності до вихователя. Прийом „прояву прикрості”. Педагогічна ситуація використання прийому. Виявлення співчуття до неповнолітнього. III. Загальні педагогічні прийоми. Прийом „переконання”. Розв’язування поєднане з доведенням правильності та необхідності певної поведінки. Доступність, аргументованість і захоплення фактів, що розглядаються. Прийом „довіри”. Доручення неповнолітньому відповідної справи. Педагогічна ситуація застосування прийому. Розвиток у підлітка почуття відповідальності і подяки за довіру. Прийом „моральна підтримка і зміцнення віри у власні сили”. Підвищення авторитету неповнолітнього в очах однолітків при виконанні доручень, які відповідають його інтересам і здібностям. Розвиток віри у власні сили та підвищення самооцінки. Прийом „залучення до цікавої діяльності”. Максимальне врахування інтересів і нахилів неповнолітнього як передумови використання прийому. Перевага позитивних тенденцій над негативними завдяки захопленості у справах успіхам, які досягаються у процесі діяльності. Прийом „пробудження гуманних почуттів”. Організація умов, за обставин яких підліток стає свідком життєвих складностей і емоційних переживань інших людей. Пробудження у нього співчуття, співпереживання (емпатії). Прийом „моральної справи”. Організація умов, які потребують прояву моральності, яку передбачається розвинути А.С.Макаренко про значення моральних справ у вихованні особистості. IV. Активізація позитивного спрямування особистості. Прийом „опосередкування”. Педагогічна ситуація застосування прийому (організація певних обставин, за яких неповнолітній заради задоволення своїх інтересів і нахилів має покращити свою поведінку). Наголос на цілеспрямованість виховання. Умови доцільного застосування прийому. Прийом „флангового підходу”. Активізація позитивних почуттів, які переважають над іншими. Прояв цих почуттів у добрих справах. Прийом „активізації потаємних почуттів підлітка”. Розуміння душевного стану неповнолітнього та проникнення у його потаємні почуття (мотиваційно – потрібну сферу особистості). Опора на останнє у формуванні позитивних взаємин вихованець – вчитель. V. Спеціальні педагогічні прийоми. Прийом „осуду”. Педагогічна ситуація застосування прийому – негативне, емоційне, оцінкове ставлення до вчинку, яке проявляється у змісті висловлювань та інтонації мови. Пробудження у неповнолітнього почуття вини та сорому. VI. Умова використання прийому об’єктивності оцінювання – справедливість осуду. Прийом „покарання”. Педагогічна ситуація застосування прийому – накладання гуманного стягнення за певну провину. Виникнення почуття сорому, жалкування, наміру не повторювати провину. Доведення необхідності справедливого покарання. Види покарань. Обережне використання „гострого доторку до душі” неповнолітнього. Прийом „наказу”. Педагогічна ситуація – категорична, вимога вихователя при розрахунку на безумовну покірність неповнолітнього. Сильні та слабкі сторони прийому „наказу”. Прийом „попередження”. Розкриття перед підлітком несприятливих для нього перспектив тоді, коли він не змінить своєї поведінки. Пробудження тривоги, побоювання негативноі оцінки, осудження та бажання уникнути неприємності. Прийом „пробудження тривоги щодо можливого покарання”. Розкриття неповнолітньому суті його вчинку, але без термінового прояву свого емоційного ставлення до нього. Пробудження почуттів несвідомості, тривоги, нетерпіння. Розвиток потреби до самоусвідомлення, самооцінювання наслідків негативного вчинку. Прийом „прояву обурення”. Вияв обурення і розкриття ганебності негативного вчинку. Розрахунок на пробудження почуття сорому і каяття. Неприпустимість окриків і грубих виразів. VII. Опосередковані (приховані) педагогічні прийоми. Прийом „паралельної педагогічної дії”. Осуд чи покарання колективу, його окремих членів за скоєне порушення. Педагогічна ситуація прийому. Подальший вплив колективу на провиненого. Прагнення провиненого заслужити повагу товаришів. Формування А.С.Макаренком поняття прийому „паралельна педагогічна дія”. Прийом „ласкового докору”. Педагогічна ситуація використання – бесіда про цікаве і приємне у доброзичливому тоні, висловлення догани у м’якій формі. Прояв почуття полегшення після напруженого очікування сурового осуду. Прийом „натяку”. Організація педагогічних умов, за яких неповнолітньому дають можливість відчути свою провину, не вдаючись до осуду чи покарання. Прийом „удаваної байдужості”. Використовується переважно при здійснені пустотливих вчинків. Створення нової педагогічної ситуації з тим, щоб порушник дисципліни опинився у незручному становищі. Прояв почуття прикрості та розчарування, підвищення авторитету вихователя. Прийом „іронії”. Педагогічна ситуація прийому – показ провиненого у смішному вигляді. Неприпустимість ображення особистості вихованця. Види іронії: надзвичайний наказ, удаване схвалення, карикатура та інше. Прийом „розвінчування”. Використовується при хвалькуватості та удаваному авторитеті неповнолітнього. Педагогічна ситуація використання прийому – згадування недоліків учнів у присутності його товаришів. Неприпустимість перетворення зауважень у „чипляння”. Пробудження невдоволення і прикрості, які сприяють створенню адекватної самооцінки неповнолітнього. Прийом „удаваної недовіри”. Педагогічна ситуація використання прийому – прояв недовіри до можливостей неповнолітнього подолати властивий йому недолік. Пробудження почуття власної гідності та прагнення будь-що спростувати несхвальну думку про себе.
Питання для самоперевірки: 1. Дайте визначення, що таке віковий період, вікова криза, індивідуальний підхід? 2. В чому полягають психологічні основи індивідуального підходу? 3. Перелічить самі розповсюджені недоліки в поведінці і негативні прояви особистості дитини. Дайте загальну характеристику. 4. Що таке афективні форми поведінки. Шляхи подолання. 5. Перерахуйте програми психокорекційної допомоги які ви знаєте. 6. Самопізнання – це... 7. На що спрямована комплексна програма ви вчення пед. занедбаного школяра? 8. Антисоціальне об’єднання – це... 9. Педагогічна корекція – це... 10. Дисгармонія – це... 11. Які цілі досягає педагог в роботі з батьками в досягненні корекційного ефекту? 12. Які діти входять в „групу ризику”? 13. Які ж основні відхилення в відношенні пед. занедбаних підлітків до товаришів, колективу, дорослих, суспільно корисній діяльності.
Метод «реконструкції» Метод «реконструкції» характеру логічно витікає з концепції А.С.Макаренко про те що, при перевихованні неможна разом з негативним руйнувати позитивне в особистості людини. Термін «реконструкції» означає встановлення всього цінного, позитивно в характері і поведінці. Реконструкція характеру включає в себе наступні елементи педагогічної діяльності: - переоцінка негативних властивостей, нетерпляче відношення до них; - знаходження тих позитивних якостей, які треба в першу чергу використовувати в перестройці характеру; - прогнозування позитивного розвитку особистості на основі вияву позитивних тенденцій його поведінки; - встановлення позитивних якостей, звичок. В методі «реконструкції» характеру перша і головна задача –знаходження точки опори в житті школяра, яка може знадобитись при перевихованні дитини. Прослідкуємо це на конкретному прикладі: Ірина П. в 7 класі піддалась нездоровому впливу свої подруг. Одного разу вона пішла на день народження до подруги, випила вина, залишилась ночувати у захмілівщий компанії. Випадково сталася бійка. Уся в синцях вона повернулась додому и зустрілась зі жорсткістю батьків. Дівчинка розлютилась на весь мир. В своєму щоденнику вона написала: «Ненавиджу всіх, ненавиджу!». Грубість на уроці, погані стосунки у відношеннях з подругами, неповага у розмові з батьками – все це сформувало до 8 класу нелегкий, конфліктний характер. Дівчинка повністю відмовлялась на право дорослих виховувати її, лізти в її життя. Вона нерідко робила все навпаки. Олені Михайлівні – класному керівнику – прийшлось не мало витратити часу і сил, щоб повернути попередній доброзичливий і відкритий характер. Точка опори знайшлась у домі: Ірину, як старшу сестру в сім’ї, всі вважали «сестрою милосердя». Три брати і сестра дуже її любили. Спостерігавши під час відвідування сім’ї відношення Ірини до свої братів і сестри, Олена Михайлівна через 2 дні у відвертій бесіді з дівчинкою сказала наступну думку: «Зрозумій, неможна бути такою жорстокою. Навіть твоїм братам і сестрі стало важко спілкуватись з тобою – «сестрою милосердя». Жорстокістю не переможеш жорстокість, злом не вб’єш зло. А самій можно зруйнуватись назавжди. Недоброзичливу жінку не зможе ніхто покохати, вона буде завжди самотня. Ти до цього себе готуєш? Ти цього прагнеш?» Потім дівчинка була назначена «медичною сестрою» на час туристичного літнього походу. При цьому вчитель постійно показувала, які позитивні якості є у однолітків Ірини, яких вона раніше несправедливо ігнорувала, над якими сміялась. Повернулась увага до людей і попереднє ставлення до них. Але потребувалось ще багато зусиль і часу, щоб допомогти дівчинці розпізнавати зло, навчити її, як з ним боротись, як стати самій кращою, розумнішою і стриманішою.
|
