Заняття 3-4Дата: Тема: Індивідуальний підхід у роботі з важковиховуваними учнями. Психолого-педагогічні прийоми у діагностико – корекційній роботі. Мета: Познайомити студентів з умовами підвищення ефективності індивідуального підходу. Вдосконалювати уміння обґрунтувати власну точку зору, в формулюванні висновків. Дати визначення поняттю „індивідуальний підхід”. Поглибити знання студентів про прийоми виховання; пояснити сутність прийомів діагностико – колекційної роботи, умови їх ефективного застосування; навчити студентів аналізувати інформацію, відбирати головне, складати тези; вдосконалювати навички самоосвіти. Вид заняття: лекція - оглядова Обладнання: виставка книжок з теми. Література: 1. Садовничая З.Ф. Содержание, организация и методика работы в группах продленного дня. – М.: Просвещение. -1988. – С.55-56. 2. Выготский Л.С. Диагностика развития и педагогическая клиника трудного детства. –М.: 1936. 3. Кочетов А. Система воспитания трудных детей. «Нар. образов.» – 1973. №10. – С.51-54. 4. Крутецкий.психология обучения и воспитания школьников. – М.: Просвещение. 1976. – С.248-267. 5. Савонько Е. Одиночка в «дружной компании». – «Комсом. правда»,1973. 6. Пед. профілактика відхилень у дітей дошкільного віку. – К.: 1991. 7. Класний керівник у сучасній школі: Навч. посібник. – К.: 1996.
План заняття.
I. Мотивація та мета заняття. II. Актуалізація знань. III. План лекції.
а) прийоми, що сприяють покращенню взаємин між вихователем і неповнолітнім; б) викликання почуття подяки і вдячності до вихователя; в) загальні пед. прийоми; г) активізація позитивного спрямування особистості; д) спеціальні прийоми; ж) умова використання прийому об’єктивності оцінювання – справедливість осуду; з) опосередковані пед. прийоми (довідка)
IV. Питання для самоперевірки. ХІД ЗАНЯТТЯ
Серед учнів, з якими доводилось мати справи вчителю, може бути виділено спеціально, мало чисельна, категорія важких дітей. До важких дітей відносять підлітків і старших школярів (серед молодших школярів їх дуже мало), які характеризуються певними відхиленнями в моральному розвитку, наявністю закріплених негативних форм поведінки, недисциплінованістю. Все це зумовлює перешкоди для нормальної організації навчально – виховного процесу, вчителі зазнають труднощі в роботі з цими дітьми, а іноді переживають свою безпомічність. Діапазон вчинків, на основі яких підлітків і старших учнів вважають важкими, дуже великий: від прояву окремих негативних якостей і рис (впертість, недисциплінованість, грубість) до наявності ясно асоціальних форм поведінки: вчинків типу правопорушень і майже злочину. Глибоко вивчаючи різноманітні відхилення в поведінці і формувань особистості, умови, при яких школяри здійснюють антисоціальні вчинки, мотиви порушення ними моральних норм і правил, вчені зробили висновки, щодо соціальної зумовленості різноманітних відхилень в поведінці (вплив негативного мікро середовища, погані взаємовідносини і побут в родині, помилки навчання і виховання та ін.). Всі ці причини можна звести з конкретними психологічними і педагогічними причинами. Тому важкі діти – це завжди пед. занедбані діти, в відношенні до який хтось, колись допустив пед. помилку, ігнорував принцип індивідуального підходу до виховання, діти на яких своєчасно не звернули уваги, не прийняли своєчасно міри до корекції їх особистості. „Важкий” учень – не означає „поганий”, „балуваний”, „негідний”, або „безнадійний”. „Важкий” – це такий учень, який потребує особливого відношення, великої уваги вихователя і колективу, учень, до якого необхідно застосовувати індивідуальний підхід в вихованні. - В чому полягають психологічні основи індивідуального підходу в вихованні? Вихователь завжди має справу з конкретно розвинутою особистістю, яка володіє цілим рядом індивідуально – психологічними особливостями. Це пояснює те, що виховні міри, які з успіхом ми застосовуємо до одного учня, можуть не дати бажаного ефекту, коли вони застосовуються по відношенню до іншого. Тому спільні виховні заходи повинні доповнюватись індивідуальним підходом. Індивідуальний підхід припускає чуткість і такт вихователя по відношенню до учнів, вміння передбачити психологічні наслідки пед впливу. Він потребує вибору і здіснення таких виховних заходів, які найбільше відповідали б не тільки ситуації яку ми маємо, але й особливостям особистості учня, стану, в якому він знаходиться в даний час, внаслідок чого давали б максимальний ефект. Індивідуальний підхід і виховання в колективі і через колектив не мають протиріч. А.С.Макаренко, закликав, будувати навчально – виховну роботу з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, говорив про педагогіку „індивідуальної дії”. Вчителю необхідно добре знати дітей, бачити в кожній з них індивідуальні, своєрідні риси. Чим краще вихователь розбереться в індивідуальних особливостях учнів, тим правильніше він зможе організувати навчально – виховний процес. Індивідуальний підхід припускає в першу чергу знання і облік індивідуальних, специфічних умов, які впливають на формування тієї чи іншої риси особистості. Це важливо знати тому що, тільки розуміючи природу того, чи іншого особистісного прояву, можливо вірно реагувати на нього. Наприклад, вихователь поставив ціль подолати впертість підлітка. Перед тим як реагувати і для того, щоб правильно реагувати, педагог повинен знати, яка природа цієї впертості, в чому полягають її причини, який вона носить характер. І реакція на впертість, народжена різноманітними причинами, повинна бути різною: - впертість, як протест школяра проти поводження з ним грубо; - впертість епізодична, не ти пічна для учня (образа); - впертість характерологічна; - впертість, яка викликана втомою. Індивідуальний підхід передбачає і знання причин (мотивів) які збуджують вчинки школярів. Здійснюючи індивідуальний підхід слід пам’ятати, що на учнів по-різному впливає заохочення. Одного учня корисно похвалити, так як це закріплює віру в свої сили; по відношенню до другого – від похвали краще утриматися, щоб не привести його до само спокою, самовпевненості. Індивідуальний підхід висловлюється і в застосуванні міри і форми покарання. На де – яких учнів діє простий осуд, на інших – подібні форми осуду не діють і сприймаються як м’якотілість вихователя. По відношенню до таких учнів слід влаштовувати більш суворі міри покарання. Але при цьому повинна бути ясна мотивація. Зупинимось на самих розповсюджених недоліках в поведінці і негативних проявах особистості учня. Впертість – це один з самих розповсюджених недоліків в поведінці який проявляється у прагненні діяти по-своєму. Часто це викликано перезбудженням нервової системи учня сильним враженням, перевтомою, тяжких переживань. Схильність до впертості інколи пояснюється прагненням до самостійності і незалежності, не вмілими спробами виявляти свою волю – де – які підлітки вважають впертість проявом твердості і принциповості. Впертість може бути звичайною формою поведінки балуваної дитини. Впертість іноді буває своєрідною формою протесту дитини, вираження незадоволення. Основний шлях попередження і подолання впертості – правильна організація життя і діяльності школяра. Здорове оточування, правильні взаємовідношення в сім’ї і в учнівському колективі, спокійні вимоги і ліквідування лишків уваги по відношенню до школяра. Можливе значення мають міри, які спрямовані на скріплення нервової системи – виконання правильного режиму праці, відпочинку, сну. В боротьбі з впертістю треба бути твердими і вимогливими. Але не слід застосовувати погрози. Грубість, неповажне відношення до дорослих – це причина відсутності поваги дорослих до підлітків, подавлення його природних прагнень до самостійності, приниження почуття власної гідності. Пряма форма такого подавлення – диктат дорослих. Косвена форма – контроль, дрібна опіка. Скрита форма – проявлення любові, яка компрометує підлітка в очах ровесників. Грубість проявляється у відповідь на несправедливе відношення до них дорослих – грубе звинувачування в брехні, в лінощах. Грубість школярів не рідко пояснюється і тим, що багато з них вважають цю якість проявом дорослості. Грубість може виникати на основі перевтомлення (правильний режим праці і відпочинку ліквідує це явище). Недисциплінованість – хлопці – підлітки. Їх бурна активність, кипуча енергія, ініціативність не знаходять розумного виходу і виявляються порушенням дисципліни. Дурний приклад товаришів, празне життя, безділля, бездоглядність сприяє розвитку недисциплінованості. Для подолання цього необхідно переключати активність і енергію підлітків на цікаві справи. Лінь – відсутність у нормальних і здорових школярів прагнення і потреби трудитися, звички до трудового зусилля – це сама розповсюджена причина лінощів. „Нерозумна” виховна тактика батьків, яка виражається в збереженні дітей від більш, чи менш значного трудового зусилля. Лінь в відношенні навчальної роботи може розвиватися у учнів в тому випадку, якщо вчитель ніколи не помічає і не заохочує його зусиль і старань, постійно тільки критикує недоліки його роботи. Це підриває віру в свої сили і бажання трудитися. Тому так важливо, щоб учень відчував оцінку своєї праці, особливо коли на роботу він затратив багато часу і сил. Індивідуальний підхід припускає особливу увагу до учнів з афектними формами поведінки. Причина – невстигання в навчанні, конфлікт з учителем або колективом, або своєрідний конфлікт між рівнем притягань. На цій основі начинають формуватись негативні форми поведінки. Учень переживає постійну образу, стає впертим, грубим, злим, відмовляється підкоритися вимогам вчителя, проти поставляє себе колективу. Індивідуальний підхід у відношенні до „важкого”, пед. занедбаного учня припускає попередню роботу своєрідного плану виховних заходів, які складає вихователь, кл. керівник на основі серйозного вивчення індивідуально – психологічних особливостей дитини. Загальна причина розвитку у дитини негативних форм поведінки – помилка у вихованні. Ця причина починає дію, ще задовго до того як дитина прийде до школи, до того як в роботу над формування особистості включаються вчителі і вихователі. Одна з головних причин – неблагополуччя в сім’ї. Мається на увазі не тільки стиль сімейного виховання – деспотичний; стиль суворий, аскетичний або тепличний коли дитину звільняють від турбот і обов'язків; стиль який заснований на байдужості до долі дітей. Мова йде про неблагополуччя, побутове і соціальне розпутство. Перевиховання пед. занедбаних підлітків і старших учнів повинно здійснюватись відповідно з принципами: 1. Деформація в розвитку особистості є наслідок комплексу причин: а) негативний вплив неблагосприятливих умов; б) невдачі в школі, відрив від шкільного життя і шкільного колективу; в) асоціальне оточення. 2. Ліквідувати пед. занедбаність. 3. Правильна організація життя і діяльність важкої дитини. 4. Перевиховання – формування, розвиток позитивних звичок, якостей. 5. Необхідно вволікати важкого учня в процес самовиховання, організовувати боротьбу його самого з особистісними недоліками. Не можна недооцінити і ролі індивідуального шефства як одного з методів перевиховання важкого учня. Умови такі: шеф повинен бути авторитетною людиною для важкого підлітка, прикладом для нього. В роботі з пед. занедбаними дітьми діють три моменти, які мають особливе значення: - В спілкуванні з ними дуже важливо тепле, сердечне, доброзичливе відношення. - Необхідно вміти виявити те позитивне, що має особистість. - Відкрито виразна довіра до моральних сил важких підлітків.
|
