Класифікація інформаційного забезпечення наукових досліджень.

Правові основи інформаційної діяльності в Україні за­кладено в Законах України "Про інформацію", "Про науково-технічну інформацію", "Про національну програму інформатизації", "Про захист інформації в автоматизованих системах" та ін. Названі закони визначають основи державної політики в галузі інформації, порядок її формування та реалізації, регулюють правові та економічні відносини громадян та юриди­чних осіб, що виникають при створенні, одержанні, викори­станні та поширенні інформації, а також визначають правові форми міжнародного співробітництва в цій галузі. Ці та інші закони передбачають визначення основних понять у сфері інформаційної діяльності.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Головними напрямами і способами державної інформа­ційної політики є: забезпечення доступу громадян до інфор­мації; створення національної системи і мереж інформації; за­безпечення ефективного використання інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню націона­льних інформаційних ресурсів; створенню загальної системи охорони інформації; зміцнення матеріально-технічних, фі­нансових, організаційних, правових і наукових основ інфор­маційної діяльності; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного сувереніте­ту держави.

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямо­ваних на задоволення інформаційних потреб громадян, різних юридичних осіб і держави. Основними напрямами інформа­ційної діяльності є: політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо. При цьому держава постійно забезпечує створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності в інтересах всіх споживачів інформації незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності. Основними видами інформаційної діяльності є одержання та використання, поширення та зберігання інформації.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України доку­ментованої або публічно оголошеної інформації громадянами юридичними особами або державою.

Використання інформації - це задоволення інформаційних потреб громадян, різних юридичних осіб та держаки,

Поширення інформації - це розповсюдження, обнаро­дування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Для забезпечення успішного функціонування і розвитку національної системи інформації в Україні здійснюються по­шукові фундаментальні та прикладні дослідження в галузі ін­формаційної діяльності.

Відповідно до Закону України "Про інформацію" перед­бачаються такі її основні види: статистична інформація, ма­сова інформація, інформація про діяльність державних орга­нів влади та органів місцевого і регіонального самоврядуван­ня, правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна інфор­мація.

Статистична інформація - це офіційно документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культу­рній та інших сферах життя держави. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуван­ню і це забезпечує найбільш відкритий доступ до неї. Відкри­тий доступ споживачів інформації забезпечується і до неопублікованих статистичних даних, якщо вони не підпадають під дію чинних обмежень. Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання – газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. Інформація державних органів - це офіційна докумен­тована інформація, яка створюється в процесі поточної діяль­ності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів міс­цевого і регіонального самоврядування. Основними джерела­ми такої інформації є: законодавчі акти України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами, Акти Пре­зидента України, підзаконні нормативні акти, ненормативні акти державних органів, акти органів місцевого та регіональ­ного самоврядування.

Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систе­му, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення та боротьбу з ними і їх про­філактику тощо. Джерелами правової інформації є Конститу­ція України, інші законодавчі та підзаконні нормативні акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнарод­ного права, а також ненормативні правові акти, повідомлен­ня засобів масової інформації, публічні виступи, інші джере­ла інформації з правових питань.

Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. При цьому повними даними про особу є національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними ор­ганами місцевого та регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Довідково-енциклопедична інформація - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє середовище Основними джерелами цієї інформації є енциклопедії, слов­ники, довідники, рекламні повідомлення та оголошення, путівники, картографічні матеріали тощо, а також довідки, що даються уповноваженими на це органами, громадськими об'єднаннями, організаціями, їх службовими особами та ав­томатизованими інформаційними системами. Система цій інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архів­ним та іншим галузевим законодавством.

Соціологічна інформація - це документовані або пуб­лічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів і фак­тів. Основними джерелами соціологічної інформації є доку­ментовані або публічно оголошені відомості, в яких відобра­жено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

За режимами доступу до інформації її поділяють на від­криту інформацію та інформацію з обмеженим доступом, яка в свою чергу поділяється на конфіденційну та таємну. Залеж­но від категорії інформації може змінюватись порядок одер­жання, використання, поширення та зберігання інформації.

Відкрита інформація - це інформація, доступ до якої нічим не обмежується. Доступ до відкритої інформації забез­печується шляхом публікації її в офіційних друкованих ви­даннях, поширення її засобами масової інформації та безпо­середнього надання її зацікавленим особам, громадянам, державним органам.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розповсюдженні окремих фізичних або юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До даної категорії відносять інформацію професійного, ділового, вироб­ничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти громадян чи юридичних осіб. Вони самостійно визначають режим доступу до неї та встановлюють систему її захисту.

Таємна інформація - це інформація, що містить відо­мості, які становлять державну та іншу, передбачену зако­ном, таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, сус­пільству і державі. Віднесення інформації до категорії таєм­них відомостей, які становлять державну таємницю і доступ до неї здійснюється відповідно до чинного законодавства. Результати інформаційної діяльності можуть бути об'єктами товарних відносин, які виступають у вигляді інфо­рмаційної продукції та інформаційної послуги.

Інформаційна продукція - це матеріалізований резуль­тат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підпри­ємств, установ і організацій.

Інформаційна послуга - це здійснення у визначеній за­коном формі інформаційної діяльності та доведення інформа­ційної продукції до споживача з метою задоволення їх інфор­маційних потреб.

Матеріальним носієм інформації є інформаційний доку­мент, що являє собою матеріальний об'єкт з відповідним об­сягом відомостей спеціалізованого характеру, які можуть бу­ти відтворені без порушення змісту.

Залежно від призначення та змісту інформацію поділя­ють на наукову, технічну, економічну, соціальну тощо. Крім того існують науково-технічна, науково - економічна ін­формація, які є складнішими поняттями і відбивають тісну спорідненість відомостей наукового та прикладного характеру.

Наукова інформація - це атрибут тільки науки, науко­во-дослідницької діяльності. ЇЇ добуто в процесі пізнання навколишнього світу, вона відображає його закономірності.

Технічна інформація є результатом переробки наукової інформації, продуктом діяльності технологів, конструктора що впроваджують досягнення науки у виробництво. До неї відноситься також передовий досвід, втіленням якого є праця раціоналізаторів.

Економічна інформація - це відомості та дані, що ві­дображають структуру суспільства, взаємовідносини та сту­пінь відповідності між продуктивними силами та виробничи­ми відносинами або специфіку економічного розвитку окре­мих галузей народного господарства і галузей промисловості, економічні умови діяльності виробничих систем.

Інформаційні ресурси - це систематизоване зібрання науково-технічної та економічної літератури і документації: книги, брошури, періодичні видання, патентна документа­ція, нормативно-технічна документація, промислові катало­ги, звітна документація про різні сторони діяльності (науко­во-дослідницьку, виробничу і т. п.), депоновані рукописи, переклади спеціальної літератури і документації, зафіксова­них на паперових чи інших носіях. Для полегшення роботи споживачів інформації створю­ються довідково-інформаційні фонди.

Довідково-інформаційний фонд - це сукупність упоря­дкованих первинних документів і довідково-пошукового апа­рату, призначених для задоволення інформаційних потреб споживачів.

Довідково-пошуковий апарат - це сукупність упорядкованих вторинних документів, створюваних для пошуку першоджерела.

Створення довідково-інформаційних фондів вимагає значної аналітично-синтетичної обробки інформації за методом аналізу і синтезу змісту документа з метою отримання необхідних відомостей, а також шляхом їх класифікації, оці­нки, порівняння та узагальнення.

2.2 Характеристика інформаційних документів.

Одним із завдань інформаційного забезпечення наукових досліджень є інформування учасників дослідження в процесі наукової комунікації з питань, що стосуються їх наукових ін­тересів. Наукова комунікація грунтується на контактах лю­дей, зумовлених проведенням наукових досліджень. В прак­тиці розрізняють такі види контактів наукової комунікації: робочий, що виникає між вченими одного наукового підроз­ділу (наприклад, кафедри); інформаційний прямий, що про­являється на наукових конференціях, симпозіумах, семінарах між безпосередніми учасниками; інформаційний непрямий, який проявляється у формі переписки, обміну публікаціями тощо; інформаційний опосередкований, що здійснюється че­рез спеціальну наукову літературу, радіо, телебачення і т. п. Останній вид найбільш поширений у спілкуванні студентів, аспірантів, магістрантів у сфері наукової інформації. Всі ви­ди написаних наукових робіт інформатика розглядає як нау­кові документи, що відрізняються за змістом та особливостя­ми узагальнення інформації.

Наукова інформатика допускає умовний поділ інформа­ційних документів на первинні та вторинні.

До первинних документів належать ті, в яких зафіксо­вано детальний зміст та наведено дані про результати науко­вих досліджень, інженерно-технічних розробок тощо. Обсяг та форма поданої автором інформації в первинних документах не підлягає зміні. Виняток складає літературна та редакторська обробка. В цій групі документів варто виділити: книги, періодичні видання, спеціальні види науково-технічних ви­дань, проміжні види публікацій та неопубліковані документи.

Вторинні документи - це похідні від первинних документів, які в стислому вигляді відтворюють зміст поданої інфо­рмації. Їх називають ще згорнутими, бо обсяг відомостей, що містяться в первинному документі, значно зменшується без порушення змісту та основної ідеї документа.

Вся інформація незалежно від її характеру та призначен­ня має тенденцію до старіння, яке полягає в тому, що із збі­льшенням часу з моменту випуску видання вони втрачають цінність як джерела інформації і в зв'язку з цим все менше ви­користовуються вченими та спеціалістами. При цьому темпи старіння інформації залежать від виду видань.

Книга - неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу обсягом понад 48 сторінок. Книги є засобом масової та науково - технічної інформації та знаряддям пропаганди знань. До книг відносять: монографії, підручники та навчальні посібни­ки, публікації та матеріали наукових конференцій, різні офіційні видання державних установ.

Авторським аркушем називається одиниця обсягу літературного твору, що дорівнює 40 тис. друкованих знаків. Друкованими знаками вважаються всі видимі друковані знаки (літери, розділові знаки, цифри тощо) та кожен пробіл між словами. У практичній роботі на попередньому етапі автор може брати за один авторський аркуш 22 сторінки комп'ютерного тексту, надрукованого через 1,5 інтервали шрифтом Times New Roman № 14 на стандартному аркуші формату А4

Монографія - науковий твір, де всебічно описується природній або штучний об'єкт, явище, досліджується якась проблема, тема, висвітлюється життя і діяльність вченого, письменника тощо. Обсяг монографії перевищує 3 друкованих аркуші (верхня межа не встановлюється). Враховуючи зміст викладеного матеріалу, час старіння досить значний і складає 4-6 та більше років. У монографії даються посилання на джерела і докладна бібліографія.

Підручник - книга, яка містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання. Підручник містить основи наукових знань з певного навчального предмета, обов'язкових для за­своєння відповідною категорією слухачів. Виклад підручника повинен бути стислим, точним та зрозумілим для споживача відповідати сучасному рівню науки і техніки, систематично та послідовно викладати основи наук.

Навчальний посібник - книга, в якій викладено мате­ріал, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджена як такий вид видання. Використовується в процесі навчання з метою кращого засвоєння знань. На відміну від підручників вимоги до навчальних посібників дещо інші. Вони не обов'язково пови­нні включати весь обов'язковий матеріал навчального пред­мета, а можуть стосуватись окремих його частин чи розділів. При цьому назва посібника може не відповідати назві навча­льного предмета.

Підручник або навчальний посібник затверджуються Міністерством освіти і науки як нормативні видання з відповідним грифом. Присвоєння грифа означає, що підручник або навчальний посібник відповідає встановленим вимогам, зокрема, змісту навчальної програми дисципліни, дотримання умов щодо обсягу, належне технічне оформлення.

Як і в підручниках, так і в навчальних посібниках уза­гальнюються відомі положення та факти. Обсяг підручників та навчальних посібників повинен визначатися кількістю годин за навчальним планом, що відводиться на вивчення дисципліни, реальним бюджетом часу студента для самостійного вивчення навчального матеріалу та продуктивністю засвоєння інформації студентом. Інтенсивність старіння вка­заних видів інформації різна і залежить від особливостей на­вчального предмета, наприклад, посібник з математики ста­ріє повільніше, ніж посібник з економіки. Переважно онов­лення такого матеріалу здійснюється через 5-8 років.

Праці і матеріали наукових конференцій - друковане видання, що містить переважно матеріали дискусійного хара­ктеру, але залежно від напряму конференції може включати розв'язання окремих науково-технічних проблем (рішень). Обсяг такого видання переважно не регламентується і може складатися з кількох томів, сформованих за предметним принципом. Враховуючи специфіку матеріалу, період ста­ріння їх відносно невеликий і переважно не перевищує 1 -2 ро­ків.

Офіційні видання державних установ - друковані ви­дання, що відображають характер і зміст діяльності установ за певний період часу. Обсяг видання не регламентується і залежить від особливостей об'єкта. Цінність (період старіння) зберігається 1-1,5 років.

Періодичні видання - друковані видання, випуск яких повторюється з певною періодичністю. В цій групі первинної інформації виділяють журнали, тижневики та газети.

Журнал - друковане періодичне видання, що виходить щотижня, щодекади, щомісяця, один раз на два тижні, на два місяці, на квартал чи й рідше. Наприклад, журнал "Еко­номіка України" виходить щомісяця, журнал "Регіональна економіка" - щоквартально. Журнали вмішують переважно невеликі статті з вузьких питань. Обсяг видання складає 8-10 друкованих аркушів (часом і більше), період старіння не пе­ревищує 2-3 років.

Тижневик - друковане періодичне видання, що вихо­дить кожного тижня. Характер подачі матеріалу - хронікаль­ний, але може включати і значні народногосподарські про­блеми.

Газети - друковане періодичне видання, що виходить переважно щоденно. Характер подачі матеріалу - хронікаль­ний. В переважній більшості обсяг видання не перевищує 2 -3 друкованих аркушів. Що стосується періоду старіння, то, враховуючи характер матеріалу, він зазвичай не перевищує 0, 5 року.

Ряд періодичних видань (газети, тижневики) мають спе­ціальне право на публікацію офіційних урядових та інших до­кументів. Це такі видання як "Закон і бізнес", "Урядовий кур'єр", "Голос України" тощо. Такий статус видання дає право робити посилання на нього при виконанні наукових до­сліджень.

Спеціальні види видань - є специфічними виданнями і охоплюють: стандарти, описи винаходів, різні каталоги, прейскуранти та інформаційні листки, стандарти видаються переважно з періодичністю 5 років, обсягом 2-10 друкованих аркушів. Опис винаходу - документ, що сповіщає про появу винаходу та його реєстрацію. За своїм характером - це юри­дичний документ, обсяг якого не перевищує 1 сторінки. Тех­нічні каталоги - видання, де наводяться описи та характери­стика промислових виробів, і мають переважно рекламний характер. Видаються в міру потреб обсягом 05-6 друкованих аркушів. Прейскуранти - видання, в яких наводиться харак­теристика обладнання, показники якості матеріалів та вказу­ється ціни на них. Видаються в міру потреби обсягом до 6 друкованих аркушів. Інформаційні листки - видання, що вміщує короткий опис наукових, технічних та виробничих рішень. Розмір публікації складає 1-6 сторінок, загальний тираж 200-300 примірників.

Проміжні види публікацій - публікації, що мають на меті забезпечення попереднього обговорення певного матеріалу. Серед публікацій цього виду виділяють препринти та ав­тореферати.

Препринт - попередня публікація тексту наукового до­слідження, статті чи доповіді засобами так званої оперативної поліграфії. Основне призначення такої інформації - забезпе­чити належне обговорення наукової роботи (чи її частини) до появи основної публікації. Обсяг такої публікації переважно не перевищує 0, 5 друкованого аркуша з відносно коротким часом старіння (до 1 року).

Автореферат - наукове видання у вигляді брошури, що містить складений автором реферат проведеного ним дослі­дження, яке представляється на здобуття вченого ступеня. Автореферат на відміну від препринта складається на повніс­тю закінчену роботу і містить основні дані, висновки та оцін­ку цінності дослідження. Обсяг автореферату не перевищує 1-1,5 друкованого аркуша та видається тиражем 100-200 примірників.

Група неопублікованих документів представлена вико­наними науковими роботами, що не вимагають публікації та охоплює: переклади, дисертації, звіти про результати науко­во-дослідних робіт, інформаційні карти.

Переклади - інформаційні продукція переважно внут­рішнього споживання, виконана на замовлення дослідника. Цей вид документа нічим не регламентується і визначається розміром та віком оригіналу.

Дисертація - наукова робота, що дає право на здобуття вченого ступеня кандидата або доктора наук. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата наук повинна виявити не тільки фундаментальні знання дисертанта з даної галузі знан­ня і його здатність до самостійного наукового дослідження, але й містити в собі нові теоретичні висновки та практичні рекомендації. Докторська дисертація повинна оригінально розв'язувати важливі наукові проблеми і робити значний вне­сок у науку і практику.

Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук має становити 11-13 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук 15-17 авторських аркушів). Обсяг основного тексту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук має становити 4,5- 7 авторських аркушів (для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9 авторських аркушів). Зазначений вище обсяг дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора чи кандидата наук розрахований на використання при їх оформленні звичайних (не портативних) друкарських машин при друкуванні через 2 інтервали на папері формату А4 або комп'ютерів з використанням шрифтів текстового редактора Word розміру 14 з полуторним міжрядковим інтервалом.

Звіт про результати науково-дослідних робіт - це неопублікований науково-технічний документ, що містить детальні відомості про суть, методику та результати виконаної роботи або окремі її етапи. Обсяг звіту складає приблизно 10-15 друкованих аркушів, а термін старіння визначається часом виконання дослідження.

Інформаційна карта - неопублікований науково-технічний документ, що містить дані про результати закінче­них дослідів, прикладних розробок, освоєння нових видів продукції, технологічних процесів тощо. Обсяг карти - 1 сторінка, карта складається на момент закінчення роботи і надсилається до галузевих центрів науково-технічної інфор­мації.

Вторинні документи являють собою продукти науково-інформаційної діяльності, що створюється внаслідок так званої аналітико-синтетичної переробки первинних документів. Аналітико-синтетична переробка полягає в тому, що кожний первинний документ переробляють так, щоб забезпечити найдоцільніші умови для його зберігання, відшукування, тиражування та копіювання.

Вторинна інформація є результатом аналітико-синтетичної переробки первинної інформації і охоплює: дові­дкові видання, огляди, реферативні видання, експрес-інформацію, бібліографічні покажчики, каталоги та картоте­ки.

До складу довідкових видань входять енциклопедії, ви­робничо-технічні довідники та багатомовні словники.

Енциклопедія - наукове видання, що об'єднує найісто­тніші відомості з усіх галузей знань чи якої-небудь однієї га­лузі, розміщених в алфавітному порядку (часом тематично­му). Енциклопедії бувають універсальні та спеціальні. Ви­дання даного виду переважно багатотомні без чітко вираженої періодичності.

Виробничо-технічні довідники - науково-методичне видання, основним призначенням яких є надання конкретної Допомоги в практичній діяльності спеціалістів відповідних га­лузей. Такі довідники включають переважно інформацію, що старіє повільно. Обсяг окремих видань - до 50 друкованих аркушів. Видання здійснюються не періодично, в міру підго­товки окремих довідників.

Багатомовні словники - науково-методичне видання, Що містить еквівалентне або близьке тлумачення окремих слів і виразів (фразеологічні словники). Часто такі словники ви­даються певними серіями (багатотомне видання). Обсяг таких видань досить великий - до 50-65 друкованих аркушів. Термін придатності (старіння) не встановлюється.

Важливим аналітико-синтетичним документом є огляди, в яких узагальнюються дані та відомості, що містяться у від­відних первинних документах. Залежно від змісту та при­значення огляди поділяють на аналітичні та реферативні. за обсягом огляди складають: аналітичні - до 5-7, реферативні - до 2-3 друкованих аркушів. Такі документи появляються пе­ріодично з ретроспективністю до 10 років.

Значне практичне значення для проведення наукових до­сліджень мають реферативні видання (журнали, збірники), що містять скорочений виклад первинного документа або його частини з основними практичними відомостями та виснов­ками. Реферативний журнал - це періодичне видання журна­льної або карткової форми, що містить реферати опублікова­них документів. Реферативні збірники - це переважно пері­одичні, що продовжуються, або неперіодичні видання, які містять реферати неопублікованих документів. Реферативні видання видаються у формі галузевих, тематичних збірників, зведених томів та окремих випусків. Незалежно від форми випуску в реферативні видання включаються реферати статей чи робіт не пізніше, ніж через 0, 5 року після їх опублікуван­ня.

Експрес-інформація - вторинні документи, що містять реферати та переклади найважливіших публікацій. Обсяг та­ких документів зазвичай (за винятком перекладів) невеликий і залежно від кількості реферованих публікацій коливається в межах 1-5 друкованих аркушів. Періодичність видання до­сить висока (18-24 випуски на рік) і забезпечує належну опе­ративність у використанні інформації. Переважно експрес-інформація буває двох видів: галузева та тематична.

Бібліографічні покажчики - видання книжкового або журнального типу, що містять бібліографічні описи опублі­кованих робіт. Залежно від принципу розміщення бібліогра­фічних описів виділяють такі види покажчиків: загальні, га­лузеві, за видами видань, стандартів, винаходів тощо. Такі покажчики видаються з різною періодичністю (найчастіше щомісячно) та обсягом до 10 друкованих аркушів.

Кожному досліднику треба вміти шукати та відбирати потрібну літературу для своєї роботи, тобто володіти знанням основ бібліографії. Бібліографія має на меті інформувати чи­тача про наявні друковані видання, для чого складаються біб­ліотечні каталоги.

Бібліотечний каталог - набір карточок, в яких містять­ся відомості про книги, журнали, статті, котрі є в бібліотеці. В карточку вноситься автор публікації, назва, вид видання, місце видання, видавництво, рік видання та кількість сторі­нок. В карточках на журнальні та газетні статті додатково вказується том, номер випуску, назва журналу чи газети, рік та дата випуску. Читацькі каталоги носять довідково-рекомендаційний характер і бувають чотирьох видів: алфавіт­ний, систематичний, предметний та видавничий.

В алфавітному каталозі карточки розміщені в алфавіт­ному порядку прізвищ авторів або заголовків творів, якщо ав­тор не вказаний. В систематичному каталозі карточки розмі­щені за галузями знань. Цей каталог дає можливість підбира­ти літературу за певними галузями знань, при цьому за його допомогою можна поступово звузити межі питань, що цікав­лять дослідника. Ключем до систематичного каталогу є пред­метний каталог, в якому в алфавітному порядку перераховані назви галузей знань, окремих питань та тем, за якими у від­ділах та підвідділах систематичного каталогу зібрана літера­тура, що є в бібліотеці. Окремим видом каталога є видавни­чий каталог, в якому наведена література, що видана даним видавництвом за певний період. Цей період не є регламенто­ваним, але зазвичай охоплює до 10 років.

Картотека - сукупність карток з довідковими, обліко­вими або іншими даними. Картки систематизуються за алфа­вітом, тематикою або іншою ознакою. Даний вид вторинної інформації широко використовують у статистиці, бухгалтерії, бібліотеках тощо. Кожний дослідник також формує для себе певні картотеки: використаної літератури, основних термінів і понять тощо.