Характеристики мінних полів
1. Визначення необхідної щільності загороджень: а) перед переднім краєм:
Pз – щільність загороджень; Lм – протяжність мінних полів; Lo – протяжність танконебезпечного напрямку. б) у районі зосередження:
Pз – щільність загороджень; S м – площа мінних полів; Sp – площа району зосередження. 2. Кількість мін, що необхідна для влаштування мінного поля:
М – загальна кількість мін; Lo – протяжність танконебезпечного напрямку; Pз – щільність загороджень; R – витрата мін на 1км мінного поля. K пр – коефіцієнт прохідності місцевості, К= 0,75. 3. Розрахунок ймовірних втрат противника на мінному полі:
Nпр – кількість ймовірних втрат танків противника на мінному полі; Nn – загальна кількість наступаючих танків; Pз – щільність загородження; Kур– коефіцієнт ураження на мінному полі; протигусенічні міни -0,6-0,7; протиднищеві міни -0,7-0,8; фугасні ПП міни -0,15-0,25; осколкові ПП міни -0,3-0,4. Kд.пр.– коефіцієнт дій противника на мінному полі; під час подолання МП “на ризик” -1,0; за умов визначення меж МП -0,5; при наявності 1 проходу на роту -0,15; при наявності 1 проходу на взвод -0,25. 4. Кількість особового складу, якй залучається для влаштування загороджень:
N ос – кількість особового складу(взводів); M – загальна кількість мін; T уз – час на улаштування загородження, годин; T нор – нормативний час на влаштування МП взводом, 400-600 мін/год. Наприклад: Перед позицією механізованої роти необхідно встановити 3-х рядне протитанкове мінне поле із протитанкових протигусенічних мін з витратою 750 мін на кілометр мінного поля. Протяжність мінного поля складає 1 кілометр, протяжність фронту танконебезпечного напрямку складає 1 км. Противник наступає “на ризик”. Кількість танків противника – 10 од. Визначити щільність загородження, кількість мін для цього мінного поля, ефективність загородження, кількість знешкодженої техніки на мінному полі. Визначення щільності мінно-вибухових загороджень перед переднім краєм:
Кількість мін необхідних для влаштування мінного поля:
Можливі втрати противника на мінному полі складатиме:
Тобто 6-7 танків противника може бути знешкоджено на мінному полі.
«Інженерне забезпечення наступу механізованої (танкової) бригади” Головною метою інженерного забезпечення наступу є: створення інженерними засобами та заходами сприятливих умов для розгрому противника у стислі терміни, оволодіння важливими районами, збереження особового складу і техніки. Головні завдання, які вирішують інженерні підрозділи у ході наступу: - інженерна розвідка противника і місцевості; - фортифікаційне обладнання вихідного району, влаштування пунктів управління та їх маскування; - підготовка й утримання шляхів маневру, підвезення та евакуації; - знищення ядерних мін противника (у випадку застосування); - пророблення та утримання проходів у мінно-вибухових й інших загородженнях противника; - обладнання й утримування переправ; - встановлення мінно-вибухових загороджень для прикриття переправ; - виконання інженерних заходів з маскування; - добування та очищення води; - ліквідація наслідків застосування противником зброї масового ураження (у разі використання). Основні зусилля під час організації інженерного забезпечення зосереджуються на напрямку головного удару. Інженерне забезпечення наступу на противника що обороняється з висуненням із глибини: Інженерне обладнання вихідного району здійснюється приховано, як правило у наступній послідовності: - обладнання позицій ППО. - бойову техніку розташовують на місцевості і використовують табельні засоби маскування; - для захисту особового складу влаштовуються щілини відкритого типу; - щілини перекритого типу влаштовують на ПУ батальйонів та медичних пунктах; - за наявності часу влаштовують укриття для особового складу з розрахунку: бліндаж на взвод, сховище на роту. Якщо батальйон буде мати на фортифікаційне обладнання тільки 4 години, то практично вісь особовий склад буде розташовуватися в спорудах відкритого типу і в бойовій техніці, а при наявності на виконання згаданого завдання 30 годин і більш - 85 % особового складу буде розташоване у перекритих щілинах, бліндажах та сховищах. - окопи котловинного типу для бойової і спеціальної техніки. - готуются підїзні та виіздні шляхі - до 15км (до мережі існуючих доріг) - водопостачання здійснюється штатними засобами ТУФ-200, МТК-2М (МШК-15). Необхідно до 4-5 люд.-год. на утримання. Для прихованого розташування механізованого (танкового) батальйону потрібно 40-50 дворів, 3-4 км посадки або 30-40 га листвяного лісу. Особливості підготовки шляхів у наступі. У вихідному районі батальйону в умовах середнє пересічної місцевості готують та утримують один фронтальний шлях, одну рокаду, а також колонні шляхи для висунення підрозділів із своїх районів до фронтального шляху. З вихідного району батальйон висувається звичайно по одному фронтальному шляху до рубежу розгортання у ротні колони. Від цього рубежу до рубежу розгортання у взводні колоні - по одному шляху на кожну роту. З рубежу розгортання у взводні колони позначають напрямки руху до проходів у загородженнях перед переднім краєм. Підготовку та позначення шляхів розпочинають одразу після заняття підрозділами своїх районів і закінчують за 2-3 години до початку висунення. Під час підготовки до наступу командирів підрозділів і екіпажі танків ознайомлюють з напрямками та порядком позначення шляхів виходу до рубежу переходу в атаку і до проходів у мінних полях. Головними вимогами щодо готування шляхів руху підрозділів у ході наступу є: вибір якнайкоротших напрямків з мінімальним обсягом завдань і використання природних масок. Обладнання шляхів полягає у перевірці їх на мінування, розмінуванні або пророблення проходів у загородженнях.
“Інженерне забезпечення наступу механізованої (танкової) бригади з форсуванням водних перешкод “
|