Фортифікаційне обладнання районів розгортання пунктів управління.

Райони розгортання пунктів управління полку обладнуються, як правило, силами штатних інженерно-саперних (інженерно-технічних) підрозділів із застосуванням механізованих підрозділів та підрозділів забезпечення й обслуговування.

Одразу після прибуття до району виконання завдань підрозділи в першу чергу:

- перевіряють місцевість на наявність мін та вибухонебезпечних предметів;

- готують під’їзні шляхи;

- влаштовують спорудження для спостереження, для роботи та відпочинку командира й офіцерів штабу бригади;

- відривають щілини для решта особового складу, укриття для КШМ, радіостанції та елементів вузла зв’язку, окопи для оборони.

У подальшому влаштовуються спорудження для роботи та відпочинку офіцерів управління бригади, сховища для транспортних засобів та ходи сполучення. За необхідністю можуть влаштовуватись загородження. Під час обладнання району розгортання пункту управління бригади, особлива увага надається виконанню маскувальних заходів.

Загалом на КП бригади (S=0,6 км²) може водночас знаходитись до 100 осіб, розташовуватись 5-6 КШМ та 15-16 транспортних засобів. Для роботи КП необхідно влаштувати: відкритих споруджень для спостереження 1-2 шт., укриттів для КШМ 5-6 шт., перекритих щілин до 15 шт., бліндажів або сховищ до 3 шт., ходів сполучення до 0,5 км, окопів для оборони 5-6 шт. Необхідні трудовитрати приблизно складають до 1000 люд./год., 20 маш./ год роботи ПЗМ-2, 3 маш./год. роботи БТМ-3.

На ТПУ бригади (S=0,4 км²) працюватиме приблизно 30 чоловік. Водночас там можуть знаходитись до 8 машин.

«Будова мінно-вибухових загороджень на ділянці оборони механізованої (танкової) бригади»

Влаштування інженерних загороджень, підготовка і створення зруйнувань та завалів.

Система інженерних загороджень, створюється під час підготовки частин (підрозділів) до оборони і є сукупністю усіх видів загороджень, які влаштовуються на напрямках дій противника, у відповідності до задуму бою, згідно із завданнями, що вирішують підрозділи і по періодах вогневого ураження противника, у поєднанні з природними та штучними перепонами, тісному поєднанні з системою вогню, ударами високоточної зброї, ударами авіації та з урахуванням маневру своїх військ. Елементами системи інженерних загороджень є: мінні поля, групи мін та окремі міни й фугаси, вузли загороджень, райони дистанційного мінування, загородження на рубежах мінування рухомих загонів загороджень, райони руйнувань і завалів.

Інженерні загородження влаштовуються відповідно з рішенням загальновійськового командира з метою нанесення противнику втрат, затримання його просування, ускладнення маневру і створення найбільш сприятливих умов для його ураження усіма вогневими засобами.

За існуючими поглядами, інженерні загородження можуть бути оперативними й тактичними.

За характером впливу на противника і засобам, що застосовуються, інженерні загородження розподіляються на мінно-вибухові, невибухові, та комбіновані.

Основу тактичних інженерних загороджень складають мінно-вибухові загородження, які влаштовуються у вигляді вузлів загородження, мінних полів, груп мін, одиночних мін, а також окремих фугасів та зарядів.

Незалежно від виду бою, в якому влаштовуються інженерні загородження, вони за конструкцією, розташуванням на місцевості повинні відповідати наступним вимогам:

- відповідати задуму бою;

- забезпечувати високу ефективність і раптовість впливу на противника;

- допускати швидке встановлення (влаштування) на місцевості із застосуванням засобів мінування.

Мінно-вибухові загородження встановлюються попереду за все на передовій позиції, перед позиціями бойової охорони і переднім краєм, у проміжках і на флангах підрозділів на всю глибину оборони. На напрямках, де можливий наступ танкових підрозділів противника, встановлюються головним чином протитанкові МВЗ. Протипіхотні мінно-вибухові загородження встановлюються на прихованих підходах до переднього краю, особливо там, де можлива атака противника без танків, а також для прикриття ПТМП з метою ускладнення їх розмінування.

У глибині оборони на ймовірних напрямках наступу противника під час підготовки оборони можуть встановлюватись керовані ПТМП і ППМП, мінуватися й готуватися до зруйнування основні дороги, мости, шляхопроводи, а також можуть готуватись вибуховим способом протитанкові рови, влаштовуватись міновані завали та інші види невибухових і комбінованих загороджень.

Для влаштування інженерних загороджень залучаються всі роди військ і підрозділи інженерних військ, на яких покладається виконання найбільш важливих і складних завдань. Вони залучаються для встановлення мінних полів перед переднім краєм підрозділів першого ешелону і у проміжках між ними. В ході оборонного бою, на визначених напрямках наступу противника, інженерні підрозділи, що діють у складі рухомих загонів загородження (РЗЗ) встановлюють ППМП і ППМП у глибині оборони батальйонів першого ешелону.

Підрозділи родів військ згідно рішень своїх командирів влаштовують інженерні загородження в основному для прикриття позицій і районів, які вони займають. При цьому, особовий склад танкових підрозділів встановлює мінні поля вручну, стройовим розрахунком.

Місця, терміни встановлення інженерних загороджень та порядок їх прикриття вказується загальновійськовим командиром, який організовує виконання завдань.

Місця розташування інженерних загороджень обираються, таким чином, щоби задовольнялись наступні вимоги:

- забезпечувався огляд та обстріл самих загороджень й підходів до них фронтальним і особливо фланговим вогнем, за умови прихованого розташування вогневих засобів, що призначені для їхнього обстрілу;

- не було зручних підходів противника до загороджень, що не прострілюються вогнем;

- умови місцевості сприяли маскуванню загороджень;

- забезпечувалася можливість наступного підсилення й відновлення ділянок загороджень що зруйновані вогнем артилерії, ударів авіації чи діями саперів противника.

Інженерні загородження, що створюються в обороні танкового (механізованого) батальйону є тактичними. Вони влаштовуються з метою нанесення противнику утрат у живій силі й техніці, ускладнення його розгортання в бойові порядки під час атаки переднього краю оборони, сковування його маневру по фронту й у глибину.

Мінно-вибухові загородження на передовій позиції (перед позицією бойової охорони) влаштовуються у вигляді мінних полів (протяжністю 100…300 м) й утримуються у першому ступені готовності. В цих загородженнях створюються й утримуються проходи для забезпечення маневру своїх підрозділів, а також дій розвідувальних підрозділів.

Мінні поля перед переднім краєм устатковуються на відстані 100…200 м (в окремих випадках до 600 м) від першої траншеї. Безпосередньо перед переднім краєм влаштовуються також невибухові загородження із колючого дроту або комплектів малопомітної перешкоди (МЗП). У глибині району оборони мінними полями прикриваються пункти управління й командно-спостережні пункти, позиції артилерійських підрозділів. На ймовірних напрямках наступу противника, під час підготовки оборони, можуть установлюватися керовані ПТМП і ППМП, мінуватися й готуватися до руйнування основні дороги, мости, шляхопроводи, а також, вибуховим способом можуть влаштовуватись протитанкові рови, улаштовуватися міновані завали та устатковуватись інші види невибухових і комбінованих загороджень.

Мінно-вибухові загородження влаштовуються з визначеною щільністю.

За сучасними поглядами під час підготовки оборони можуть створюватися наступні щільності протитанкових загороджень: перед передовою позицією - 0,3; перед переднім краєм - 1,0; на глибину позиції, на стиках і флангах - 0,3.

На напрямках, де основу угрупування військ противника складатиме мотопіхотні підрозділи, основними видами загороджень можуть бути протипіхотні мінні поля (ППМП) із широким застосуванням мін спрямованого ураження.

Місця встановлення МВЗ уточнюються на місцевості командирами підрозділів батальйону, вони ж організують і прикриття вогнем дії підрозділів інженерних військ, що проводять мінування. Однією з вимог щодо встановлення інженерних загороджень є те, що перед переднім краєм вони повинні устатковуватись на глибину ефективного вогню вогневих засобів батальйону.

Для улаштування МВЗ, як під час підготовки оборони, так і в ході оборонного бою залучаються один-два інженерно-саперних взводи, при підготовці оборони у влаштуванні МВЗ може брати участь також особовий склад підрозділів батальйону.

За досвідом військових навчань, загальновійськові підрозділи можуть залучатись до устаткування МВЗ, як правило, з початку другої доби підготовки оборони і встановлюють мінні поля з витратою мін до 700-800 шт./км.

Перед переднім краєм опорних пунктів рот та в проміжках між ними мінні поля, як правило, улаштовуються вручну по мінному шнуру, що укладається перпендикулярно фронту.

У глибині району оборони батальйону встановлення мінних полів проводиться із застосуванням засобів механізації мінування, а при їх відсутності - вручну (стройовим розрахунком). З метою прикриття важливих об’єктів (позицій приданої артилерії, командно-спостережних пунктів, медичного пункту батальйону) від можливого проникнення піхоти противника можливе застосування комплектів протипіхотного мінування ВКПМ-1 та ВКПМ-2, в яких застосовуються осколкові міни ОЗМ-72 та МОН-50.