Профілактика суїцидальної поведінки

Суїцид – це добровільне позбавлення себе життя людиною. Для прийняття суїцидального рішення у особи, на її думку, є поважні причини і що самознищення найкраще вирішення всіх існуючих проблем. Але це не вірно – є багато інших шляхів які можуть вивести людину до розв’язання складних задач. Важливо вчасно побачити небезпеку та допомогти людині вийти з морально-психологічної кризи.

Профілактика суїцидальної поведінки має вирішити наступні задачі:

- контроль і обмеження доступу до різноманітних засобів ауто агресії;

- контроль факторів і груп ризику, здійснення медико-психологічної допомоги конкретній особистості.

Психологічну допомогу доцільно застосовувати до осіб, які вже мали невдалу спробу покінчити з життям. У даному випадку доцільно використовувати консультування, підтримку, моральну допомогу. Головна мета – попередити подальші спроби суїциду, зміцнити віру в життя, допомогти оволодіти ситуацією у якій опинилася людина, показати інші виходи зі складної ситуації [5, с. 175].

Першою ознакою, яка може дати тривожний сигнал оточуючим, що особа має намір скоїти злочин націлений на самого себе, є суїцидальна поведінка – аутогенні дії людини, що свідомо спрямовуються на позбавлення себе життя через ускладнення життєвих обставин. Важливими чинниками суїцидальної поведінки особистості є:

1. попередня спроба, яка закінчилася «невдачею»;

2. суїцидальна загроза (пряма чи замаскована);

3. сімейні проблеми та стан депривації, що є наслідком втрати членів родини, а також наслідки дисгармонійного виховання (хронічна конфліктно-деструктивна атмосфера);

4. психічні захворювання (шизофренія), алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, вживання психотропних речовин;

5. емоційні проблеми (депресії, афекти);

6. суїцидальні фактори:

а) хронічні або смертельні захворювання (онкологічні хвороби, СНІД;

б) смерть близької людини;

в) сімейне розлучення;

г) проблеми матеріального благополуччя.

7. імітація суїцидальної поведінки, «ефект Вертера».

Проблема суїцидів існувала завжди, але до сьогодні ні в світі, ні в Україні на жаль не існує ефективних і якісних засобів її попередження і профілактики, тому ця проблема вимагає термінових комплексних та превентивних заходів, поєднання сил соціологів, педагогів, соціальних працівників, психологів, психіатрів, юристів. За дослідженням вчених виявилося, що найбільш ефективними у цій справі виявилися центри профілактики самогубств, які вперше були створені в Англії в 1774 році під керівництвом Королівського гуманітарного товариства. За радянських часів в країні функціонували «центри суїцидології», які працювали за спеціальною програмою, яка має актуальність і нині:

- призупинення суїцидальних тенденцій;

- підвищення рівня адаптації суїцидентів з метою попередження повторних спроб самогубства.

Програма реалізується у формах:

- індивідуальної психотерапії;

- групової психотерапії;

- сімейної психотерапії.

Важливу роль у знятті суїцидальної напруги відіграють телефони довіри та існуючі у ряді міст кризові стаціонари при психоневрологічних диспансерах, лікарнях та відділеннях, кабінети анонімної соціально-психологічної допомоги.

Давно відомо, що попередити хворобу завжди легше ніж її лікувати. Цей постулат має пряме відношення до профілактики суїцидної поведінки. Суїцидна превенція – це превентивна профілактика самогубств, мета якої полягає в іформаційно-пропагандиській роботі з населенням націленої на попередженні самогубств, здійснення соціально-психологічної допомоги.

Завданням первинної профілактики є:

- навчати та попереджати населення про те, що суїцид може трапитись з кожною людиною;

- інформувати про ознаки самогубств із тим, щоб вчасно побачити та надати допомогу;

- повідомляти про місця і адреси надання такої соціальної допомоги.

Вторинна профілактика – суїцидальна інтервенція, що являє собою допомогу при потенційному суїциді. ЇЇ мета спрямована на відвернення акту саморуйнування, самознищення та зберегти життя людині, як найвищу суспільну цінність [8, с. 207, 208].

Після встановлення спроби полишення себе життя, надзвичайно важливо оточити людину турботою, не акцентуючи увагу на причинах на спробі суїциду, а допомогти адаптуватись до життя, показати позитивні сторони людського існування та важливість для оточуючих збереженого життя.

Отже, вступає в дію наступний етап – третинна профілактика, яка має назву суїцидальної поственції, в рамках якої застосовуються заходи медикаментозної терапії, психологічної адаптації, психотерапії. Суїцидальна поственція має три напрямки:

- індивідуальна психотерапія;

- сімейна психотерапія;

- соціальна та правова допомога [8, с. 208, 209].

Результатом профілактичної роботи повинно стати переконання особистості у тому що:

- важкий емоційний стан тимчасовий і з часом обов’язково покращиться;

- інші люди в аналогічних ситуаціях відчували себе також тяжко, але згодом їх стан повністю нормалізувався;

- життя людини є цінністю і потрібна його рідним і близьким, а відхід його з життя стане для них глибокою та невиліковною травмою.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна впевнено сказати, що попереджувальна та профілактична робота націлена на збереження людського життя є важливою і нагальною. Завдячуючи їй відвернуті від самогубства люди продовжують життя і стають повноцінними членами суспільства.