Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.

Час дієслова – це така граматична категорія, яка вир. відношення дії до моменту мовлення. 1) Теп час(дія відбувається в момент мовлення). Ф-ми теп часу за своєю формою – синтетичні(грам і лек значення дієслова в теп часі вир-ють одним словом). За характером голосного у закінченнях поділяють на дві дієвідміни: 1дв – 3 ос одн і 2 ос мн –е, в 3ій ос мн – у; 2дв – 2 і 3 ос одн та 1 і 2 ос мн –и-,-і-(-ї-), 3 ос мн –а-(-я-). 2) Майб час(дія відбудеться після моменту мовлення). Майб час дієслів недок виду має аналітичну і синтетичну ф-ми. Є три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити). Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть). 3) Мин час(дія відбулася до моменту мовлення) Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).

4) Давньоминулий час має аналітичну форму. Утв-ся від ф-ми мин часу відмінюваного дієслова і ф-ми мин часу допоміжного дієслова бути(був ходив, була ходила).

Зв'язок категорії часу з категорією виду. Форми теп часу в значенні майбутнього вживаються для визначення наказу виконати якусь дію: За годину перша рота займає позицію біля озера, а друга – заходить в тил ворогові.

 

 

26. Категорія особи, числа і роду дієслова. Виражає відношення дії до дійової особи з погляду того хто говорить. Такі відношення можуть бути трьох типів, а тому в дієслові і роз­різняється три особи: перша, друга і третя.

1ша особа означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама розповідає про свою дію, або пов'язується з групою людей, до якої належить і той, хто говорить. 2га ос означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, до якої спрямована мова. Ця особа виступає як співрозмовник – адресат.

3тя ос озн-є, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама не бере участі в мові, а про неї розповідає той, хто шпорить.

Граматична категорія особи виражається за допо­могою закінчень, або особових форм, а саме: Однина

1-а ос: -у (-ю): веду, роблю;

2-а ос:-еш (-єш), -иш (-їш), -и: ведеш, знаєш, робиш,

чи, веди, роби;

3-я ос:-є (-є), -ить (-їть): веде, знає, робить, стоїть.

Множина

1 -а ос:-емо (-ємо), -имо (-їмо), -ем, -им, -імо (-ім):

чо, знаємо, робимо, стоїмо, ведімо, робімо, робім; 2-а ос:-ете (-єте), -ите (-їте), -іть, -те: ведете, зна-

робите, стоїте, ведіть, робіть, стійте; 3-я ос:-уть (-ють), -ать (-ять): ведуть, співають. У вживанні категорії особи є деякі особливості: 1)Ф-ма 1ої ос мн може виражати граматичне знач-я 1ої ос одн в наукових творах, доповідях: подивимося, що пише і цієї статті; як ми вже говорили в попередньому розділі;

2) Ф-ма 1ої ос мн іноді вживається в значенні 2ої ос

одн і мн у звертанні з відтінком іронії: Як ми себе почуваємо?

3)Ф-ма 2ої ос мн при звертанні до людей може вжи­ватися в значенні 2ої ос одн (це так звана пошанна множина): Не плачте, мамо, нетреба.

4) 2га ос одн і мн без особового займенника часто вживається з узагальненим значенням, тобто відно ситься не до якогось одного, а до будь-якого суб'єкта дії при висловлюванні інтимних переживань, а також у прислів'ях для передачі якоїсь загальної дії. Наприклад: Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не земне, а небесне(Коцюб.).. Без клинка не розколеш пенька В узагальненому значенні може іноді виступати також і 1ша ос дієслова теп або майб часу, хоч і рідше, ніж 2га. За Батьківщину будем битись до загину.

5) Дієслова 3ої ос на відміну від дієслів 1ої і 2ої ос озн-ють не лише дію людей та інших істот, а й дію будь-якого предмета: Безтрепетні руки тримають штурвал. Якщо суб'єкт при дієслові в третій особі не названий і його не можна визначити з контексту, дієслово набирає неозначено-узагальне значення:. На нашому

щаводі починають працювати о 7-й годині ранку.

6)У формі мин часу і умов способу дієслова категорії особи не мають. Значення особи при таких дієслівних формах передається лексично, вживанням відповідних особових займенників: я знав, ти знав, він знав і т. д.

 

27. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою. Це невідмінювана ч-на мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь вияву іншої ознаки. У реченні виступає у ролі обставини. У ролі підмета і додатка прислівник буває тільки тоді, коли він субстантивується (вживається в значенні іменника), наприклад: Мене не задовольняє твоє завтра. Найчастіше прислівник відноситься до дієслова (дієприслівника, дієприкметника): По-новому живемо, Прислівник, що означає міру або ступінь якості, відноситься до прикметників і прислівників, наприклад: Надзвичайно ясний та веселий був ранок (М. В.) Прислівник може відноситись і до іменника, якщо він виступає у синтаксичній функції означення: довгий шлях уперед Морфол ознаки - незмінність (виняток - якісні прислівники, які можуть змінюватись за ступенями порівняння: широко — ширше, найширше).

- особливі, характерні для них суфікси -о, -є (ясно, добре), суфікси -и, -ому, -ему у при­слівниках, що мають префікс по-, наприклад: по-українськи - лексична і словотворча співвід­носність їх з усіма відмінюваними частинами мови (високо — високий, внизу — низ, по-моєму — мій). Ця співвідносність дає можливість вияснити походження прислівників та їх творення.

Розряди за значенням:

Означальні:

1) якісно-означальні: голосно, дбайливо.

2) кількісно-означальні: особливо, досить, виключно.

3) означальні способу дії: верхи, жартома, по-селянськи

 

Обставинні:

• місця: поблизу, довкола, вгорі, праворуч, додому,
• часу: тепер, тоді, взимку, щоп 'ятниці,
• причини: згарячу, спересердя, зопалу, спросоння;
• мети: навмисне, напоказ.

За структурою:

• 1)Первинні, що утворились давно і не співвідносяться з іншими частинами мови: тут, ледь, тоді, коли, поки, всюди, так, усяк, ледве.
• 2)Вторинні, що зберігають смисловий зв'язок з іншими частинами мови і поділяються за походженням:

1) Прислівники прикметникового походження. Утворилися від форм Н.в. сер. роду + зак-ня -о(чисте- чисто) а також від не членної форми прикм-ів у поєднанні з прийменником(здалека, згарячу, заново, помалу).

2) Прислівники іменникового походження: - прийменникове творення від ім.-ка З./Р./М.в. одн(зверху, знадвору, щодня/вголос, навпростець, навхрест/ вночі, надалі, навшпиньках).

3) Присл-ки числівникового походження: від кількісних(двічі, тричі), від збірних – З.в. одн. з прийм(вдвоє, надвоє, удвох), від З.в. порядкових числівників(вперше, по-перше, спершу)

4) Присл. займенникового походження: від первинних стариз займенників утворилися – де, там, куди, коли, так.

5) Присл. дієслівного походження(мовчки, пошепки, дарма, жартома, лежачи, нехотя)

6) здрібніло-пестливі ф-ми прислівниківу тв.-ся за доп. форм прислівників+суфікси –еньк-, -ісіньк-, есеньк-(точнісінько, помаленьку, ондечки, недалечко).

 

28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники. Це службова ч-на мови, яка служить для вираження зв’язків між словами в речені. не мають самостійно виявленого лек-ого значення, роль їх службова: уточнюючи синтаксичні функції членів речення, допомагаючи у виявленні керування непрямими відмінками ім.-ів, займ-ів, субстантивованих прикм-ів і числ-ів, тобто виступаючи лише в ролі виразників синтаксичного зв'язку між членами речення,— прийм-ки, таким чином, не виступають членами речення. Але деякі прийменники не втратили свого лек. значення, і ступінь вияву цього значення в різних прийменниках різний. Так, наприклад, більш помітне лек значення у прийм-ів, що утворилися пізніше від присл-ів, ім.-ів (всередин, наприкінці, кінець, край, коло, назустріч); менш помітне лек значення у прийм-ів первинних, наприклад, від, до, на, в, тому вони «поєднують різноманітні, іноді навіть суперечливі значення, що повністю розкриваються тільки в складі тих словосполучень, в яких вони виступають у своїй службовій функції».

За будовою

1) прості (з однією кореневою морфемою): перед, на, коло, за, від;

2) складні(з кількома кореневими морфемами): поміж, із-за, заради, понад, поверх, обабіч, поруч;

3) складені(утворені з кількох слів): незважаючи на, слідом за, згідно з.

Перехід інших частин мови у прийменники. Сучасна укр.-ка мова постійно поповнюється новими прийменниками, які розвиваються з самостійних частин мови; деякі з них, набуваючи службової функції, втрачають своє значення як повнознач­ної частини мови; деякі, будучи співвідносними з самостійними части­нами мови, утворюють морфологічні омоніми. Є 2 групи: відіменні і прислів­никові. 1)відіменні прийм-ки утв-ся від ім.-ів абстрактного значення. Поповнення ними відбувається двома шляхами: а) у приймен­ники переходять застиглі форми ім.-ів, утворені від Н.в.: коло хати, край села, кінець столу, круг багаття; від О.в.: протягом тижня, шляхом здійснення; б) поєднання прийм-ка з ім.-ом, який в таких випадках втрачає своє лексичне зн-ня: з приводу, за рахунок, внаслідок, з боку, в справі, в галузі, з метою, за винятком, на випадок.

Прислівникові утв-ся від тих прислівників, які в свою чергу походять від іменних частин мови: близько, вздовж, впо­перек, навколо, довкола, навкруги, навпроти, спереду, відносно, напс редодні та ін.

Порівняйте:

Танки підійшли близько. Танки стояли близько лісу.

 

29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою. Це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, ч-ин складного речення й окремих речень у тесті. Сп-ки, як і прийм-ки, не мають самостійно вираженою лек-ого значення. Особливість - виражають смислові стосунки між однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношеня між неоднорідними членами речення.

За структурою поділяються на:

1) невивідні, або прості(морфологічно не розкладаються на ч-ни: а, і, та, але, бо, чи.); 2) вивідні(утворені від інших частин мови.):

а) складні - утворені внаслідок об'єднання в одне слово 2ох ч-н мови, наприклад: щоб = що + б; проте — про +те;

б) складені – утв-ся поєднанням відмінкових форм займ.-ка той або якоїсь іншої повнозначної ч-ни мови з спол-ми що, щоб або прислівником як, наприклад: тому що, через те що, для того щоб, в міру того як, незважаючи на те що та ін.

За значенням поділяються на: 1)Сп-ки сурядності - виявляють зв'язки синтаксично рівно­правних елементів мови: вони з'єднують а) однорідні члени, б) прості речення в складносурядному і за значенням поділяються на три основні групи—єднальні (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).

2)Сп-ки підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом тим для виявлення смислових взаємозв’язків між ними. Поділяються за значенням на: 1) причинові: тому що, тим що, бо, через те що;

2) мети: щоб, щоби, для того щоб;

3) наслідку: так що;

4) умовні: якщо, як, коли б, раз;

5) допустові: хоч, хоча, дарма що;

6) порівняльні: мов, мовби, немов;

7) часові: щойно, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як.

 

30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток. Службові слова, які надають цілим речен­ням, словосполученням або окремим словам семантичних, емоціонально-експресивних та модальних відтінків. В порівнянні із сполучниками і прийменниками, які мають певну службову функцію — виявляти відношення, що реально існують між явищами і предметами,— головною рисою часток в укр.-ій мові є їх семантико-синтаксична функція: виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модально-вольові відтінки окремого слова, словосполучення або речення в цілому. Ч-ки не слід змішувати з модальними словами й вигуками. Мо­дальні слова більш самостійні з лексичного боку: вони виражають суб'єктивно-об'єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленого.

Вигуки самі по собі вира­жають різні емоції і волевиявлення, тоді як частки надають певного емоційного відтінку слову, словосполученню чи цілому реченню.

Деякі частки виконують словотворчі і формотворчі функції і цим наближаються до морфем.

За значенням ч-ки поділяються на:

1) Ч-ки, що вир. Різні смислові відтінки слів і речень: а) Вказівні: ось, осьде, он, онде, от, то: Ось і дворище б) Означальні - залежно від граматичних умов, можуть виступати в реченні то як означальні прислівники, то як частки. Кількісно-означальні частки — вир-ють додаткові семантичні відтінки кількісної неповноти чи приблиз­ності: майже, мало не, трохи не, ледве не: Яке тобі від цього може бути задоволення, якщо я сам знаю, що став ледве не гірше за тебе (Горьк.). Другі — визначувальні (власне, саме, якраз, якраз саме, рівно, точно, справді, дійсно) —підкреслюють вказівку на якийсь предмет для уточнення в реченні смислу того слова, до якого відноситься частка: Мотря якраз того дня полізла в піч, щоб її вимазати. в) Обмежувально-вивідні: тільки, лише, лиш (лишень), хоч, хоча, хоч і, хоч би, виключно. Обмежують щось єдино можливе при даних обставинах, наприклад: А у небі, як у лісі,—темнота, тільки онде біла зірочка літа (Нех.).

г) Підсильно-видільні: і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо, наприклад: Навіть не вірилось, що в темряві за тією тишею причаївся фронт (Коз.).

2)Модальні частки

а) модально-вольові: хай, нехай, би, б, ну, давай, годі, бодай.

б) Стверджувальні: атож, еге, так. Вживаються при відповіді, яка стверджує правильність думки. в) Заперечні: не, ні, ані.

г) Питальні: чи, хіба, невже, що за.

Частки хіба і невже не тільки виражають питання, а й надають відтінку сумніву або недовір'я, наприклад: Хіба самому написать таки посланіє до себе та все дочиста розказать? (Шевч). Невже ви поїдете в таку непо­году?

3) Емоційно-експресивні частки:

а) частки, що відтіняють емоцію вислов­лення, наприклад, частка що за: Ой, що ж то за шум учинився? (Н. тв.): б) експресивно-підсилювальні частки (просто, адже, адже ж) та сполучення часток (от уже, куди тут, де там), які не надають нового відтінку тому чи іншому слову, а тільки підсилюють виразність мови: Куди там співати йому.

За функцією бувають:

Словотворчі - творять нові слова: аби-, будь-небудь, де-, казна-, хтозна-, -завгодно: абихто, абиякий, абикуди, будь-хто, де-небудь, дехто, казна-хто, казна-коли, хтозна-який; ч-ки би (б), же (ж), за допомогою яких утворюються сполучники якби, щоб, якже, ніж та ін. - заперечні частки не, ні, за доп. яких утв-ся заперечні займенники й прислівники ніхто, ніщо, ніколи, ніде. - частки ось, он, які надають прислівникові відтінку вказів-ності: осьде, онде.

Формотворчі творять граматичні форми:

а) би, б, - форми умовного способу: знав би, ходила б;

б) хай, нехай, за - описова форма наказового способу Хай живе Радянська влада! в) –ся(-сь) - зворотні ф-ми дієслова: хотілось;

г) був, була, було- ф-ми давно­минулого часу: ходив був, ходила була, ходило було.