Система голосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація голосних.

У СУМ є 6 голосних та кілька їх модифікацій.

1)За участю губ голосні бувають огублені [o], [y], решта – не огублені.

2)За ступенем піднесення спинки язика: високого підняття (закриті,вузькі) [i], [u], [y]; низького +підняття (відкритий, широкий) [a]; середнього підняття [o], [e].

3)За місцем підняття язика виділяють 3 ряди: передній [i],[u],[e]; середній (в укр.мові не існує); задній [y], [o], [a].

Наголошеність / ненаголошеність: ненаголошені [e], [u], [o] відрізняються від наголошених (наближаються за звучанням до інших). Темп мовлення зумовлює тривалість звуків.

Усі складотворні голосні звуки в СУМ в будь-якій позиції є звуками повного творення (зберігають голос(не редукуються) і якість (за не чисельними винятками) у ненаголошених складах).

 

Система приголосних фонем сучасної української літературної мови. Класифікація приголосних.

Приголосні - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою часткою голосу або тільки шум.

При вимові приголосних звуків голосові зв’язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного стру­меня, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не зімкненими і вільно пропускати видиху­ване повітря. Характерні для приголосних шуми виника­ють переважно у ротовій порожнині при подоланні струме­нем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами.

В основі поділу приголосних на шумні й сонорні_, дзвінкі і глухі лежить участь голосу і шуму при їх творенні. Со­норні (від лат. sonorus - звучний) – це приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом. Цих звуків в українській мові 9: [в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [і]. Решта – шумні – поділяються на дзвінкі, при творенні яких шум переважає над голосом, і глухі, в яких голос взагалі відсутній (табл. 2).

За активним мовним органом приголосні поділяються на губні, язикові, глотковий (табл. 3), а за ознакою твердо­сті чи м’якості розмежовуються на тверді і м’які (табл. 4).

У мовленнєвому потоці, крім твердих і м’яких звуків, трапляються пом’якшені приголосні, які не є самостійними звуками системи мови, а лише варіантами відповідних твер­дих: [б'] – пом’якшений варіант твердого [б], [п'] – пом’як­шений варіант твердого [п], [в'] – [в], [м'] – [м], [ф'] – [ф], [ж'] – [ж], [ч'] – [ч], [ш'] – [ш], [дж']- [дж], [ґ'] – [ґ], [к'] -[к], [х'] – [х], [г'] – [г]. Інші приголосні пом’якшеними не бувають.

Пом’якшені варіанти твердих приголосних, як прави­ло, з’являються перед голосним [і] (напр.: [б'ілка], [м'істо], [ж'інка], [ч'ітко], [к'іт], [х'ід], [ґелґ'іт], [г'ілка]), проте в не­багатьох українських словах і здебільшого в словах іншо­мовного походження трапляються перед іншими голосни­ми: [ц'в'ах], [с'в'ато], [б'урб], [ре^ив’у], [ф’узе^ил’аж], [м'узикл], [к'ур'і], [г'аур].

Враховуючи слухове сприйняття, серед приголосних ви­діляють дві групи звуків, які називають свистячими ([з], [з'], [ц], [ц'], [с], [с'], [§], [§'] і шиплячими ([ж], [ч], [ш], [ дж ] ).

Таблиця 2

Сонорні	[в] [м] [р] [р'] [л] [л'] [н] [н'] [j]
Шумні	Дзвінкі	[б] – [д] [д'] [з] [з] [§][§'][ж] [дж][ґ] [г]
Глухі	[п] [ф] [т] [т'] [с] [с'] [ц] [ц'] [ш] [ч] [к] [х]

Таблиця 3

Губні	Язикові	Глотковий
[б] [п] [в] [м] [ф]	[д] [д'] [т] [т'] [з] [з'] [с] [с'] [§][§’] [ц] [ц'] [л] [л'] [н] [н'] [р] [р'] [ж] [ч] [ш] [дж] [j] [ґ] [к] [х]	[г]

Таблиця 4

Тверді	[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж][ґ] [к] [х] [г] [д] [т] [з][с] [§][ц][л] [н][р]
М‘які	[д'] [т'] [з'] [с'] [§’][ц'] [л'] [н'] [р'][j]

 

Чергування голосних.

Чергування – це постійні закономірні зміни в одних і тих же частинах. Чергування бувають: у коренях (солі – сіль, ношу-несу-ніс, рука-руці), в префіксах (зогнути – зігнути, одійти – відійти), у суфіксах (палець – пальця), у закінченнях (палець – пальця).

Розрізняють: позиційні та історичні. Позиційні залежать від позиції звука у слові і є звуковими варіантами того самого слова: ве(и)сна-весни. Історичні – це давні,зумовлені причинами, відсутніми у сучасній мові (діють при словотворенні й словозміні), поділяються на найдавніші та давні.

Найдавніші виникли ще в дослав’янський період і є наслідком тих фонетичних змін, що відбулися давно. Наявні в багатьох слов’янських мовах. е-о: брести-бродити; і-а: сідати-садити; е-і: мести-вимітати; о-а: гонити-ганяти; и-і: сито-сіяти; е-и-нуль звука: деру-здирати-драти; и-ов: рити-рови; у-ов: кузня-коваль.

Давні відбулися в укр..мові (починаючи з VI ст..) причини їх пояснити може історична фонетика.

о,е з і у відкритих/закритих складах: воля-вільний, село-сіл; о,е з нулем звука (випадні): швець-шевця; и-о у сполученнях ли, ри, ло, ро: глитай-глотка; е-о після шиплячих та й: вечеря-вечори.