Завдання 10. Чи часто бреше детектор брехні? Як можна відрізнити брехуна від правдолюбця?

У 1984 р. Бенджамін Клеймунц і Юліан Шуцко разом зі спеціалістами з детекторів брехні дослідили 50 чоловік, які потім визнали свою провину, і 50 чоловік, які вважалися підозрюваними, але потім були визнані невинними. Висновок: якщо б спеціалісти з детекторів брехні були суддями, то третина невинних стала б в’язнями, а четверта частина винних була б виправдана. Подумайте, чому так відбувається?

Вираження емоцій. Краще за все ми розуміємо емоції інших невербально: гнів і страх – по очах, щастя – за ротом. Екстраверти гірше читають емоції інших людей на відміну від інтровертів. Жінки ліпше справляються з цими обов’язками. Виявилося, що наш мозок є прекрасним детектором брехні!

Було проведено експерименти, в яких взяли участь студенти, яких поділили на дві групи. Одні студенти дивилися фільм про природу, інші – про жахи. Експериментатор запропонував всім висловитися про фільм позитивно і зняв це на плівку. Потім експериментатори Екман і О’Салліван попросили 30 студентів, 67 психіатрів, 110 суддів, 126 поліцейських і 90 федеральних службовців знайти брехунів. Виявилося, що приблизно 50 % людей їх знайшли. Більший відсоток характеризував лише групу спецслужбовців – 64 %.

Але справа в тому, що найкращі верифікатори не усвідомлюють своїх здібностей, за допомогою яких вони виводять обманщика на чисту воду.

Психолог Френк зробив такий дослід. Він попросив 20 студентів-юнаків перед експериментатором, який був їм рекомендований як верифікатор, придумати собі алібі, яке б доказувало їхню непричетність до крадіжки 50 доларів, яка мовбито сталася в лабораторії. Потім кожний зі студентів повинен був міркувати з приводу будь-якої неоднозначної соціальної проблеми, наприклад, з приводу смертної кари, причому він міг висловити і власні погляди, і прямо протилежні власним поглядам. Все це експериментатор зняв на плівку.

Відеозаписи Френк показав 79 студентам коледжу, серед яких були юнаки і дівчата, з-поміж яких 50 % правильно визначили записи з неправдивими висловленнями, але Френк вважав такий результат випадковою здогадкою. Однак декілька учасників завжди могли відрізнити правду від брехні, хоча вони не усвідомлювали цього і не могли знайти причин свого успіху у викритті брехунів.

Вчений Френк припускає, що той, хто добре відрізняє правду від брехні, вміє добре слідкувати за невербальними сигналами. Наразі проводять дослідження для перевірки такої можливості, і, може бути, незабаром надрукують порадник щодо безпомилкового виявлення неправди.

Завдання 11. Чому посмішка дарує людині позитивні почуття?

Чи мають вирази обличчя різне значення в різних культурах? Але виявилося, що посмішка залишається посмішкою в усьому світі, хмуряться (супляться) люди незадоволені – в усьому світі. Немає жодної культури, коли б людина хмурилася – і це б означало щастя! Тому порада психологів для всіх людей світу одна. „Одягни щасливе обличчя!” – співають в одній англійській пісні. Джеймс Лаірд (1984) примусив одних студентів нахмуритися, і вони відчули себе сердитими; ті учасники експерименту, яких попросили посміхнутися, – відчули себе щасливішими і веселішими. Отже, імітація рухів, що характеризують почуття, викликає ці почуття! Звідси випливають такі висновки:

· Якщо людину примусити насупити брови, вона відчує сум.

· Повторюючи звуки і, а активізуються м’язи, які відповідають за посмішку, люди перебувають у кращому гуморі, ніж коли вимовляють німецьке Ü, та активізують м’язи, пов’язані з негативними емоціями.

О. Пушкін: Мы – вольные птицы, пора, брат, пора!

Туда, где белеет за тучей гора,

Туда, где синеют морские края,

Туда, где гуляем лишь ветер... да я!

· Досить активізувати один з м’язів, що відповідає за посмішку, тримаючи ручку в зубах (а не в губах, що активізує м’язи похмурості), і мультфільми здаються більш захоплюючими.

· Щира посмішка викликана ні тільки за допомогою рота, але піднятих щік, діє ще ліпше!

· Зобразіть зовнішню посмішку, і ви відчуєте внутрішнє тепло.

· Насупіться, і вам здасться, що весь світ хмуриться вам у відповідь.

Чому так відбувається? Поль Екман дослідив: в акторів, які зображають переляк, частішає пульс на 8 ударів у хвилину; при зображенні гніву – частішає пульс та підвищується температура пальців. Отже, вираз обличчя посилає сигнали в автономну нервову систему, і вона реагує відповідним чином.

Уїмльям Джеймс „Принципи психології”: Відмовтеся виражати пристрасть, і вона вмре... Якщо ми хочемо впоратися зі своєю схильністю до небажаних емоцій, ми повинні повторювати зовнішні рухи, характерні для протилежних емоційних станів – тих, яких ми хочемо виховати в собі.

 

Матеріали при підготовці до сьомого семінарського заняття