Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити неможливо (схема 2).

У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:

- спрямованість (виявляється у вибірковому позитивному або негативному ставленні до вчинків і діяльності людей і до самої себе);

- переконання (знання і погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру і виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе);

- розумові риси (виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом першого імпульсу. Розумова інертність виявляється у пасивності, байдужості, повільності у прийнятті рішень або у поверховому підході до справ);

- емоції (стають підґрунтям таких рис особистості, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, „товстошкірість”, нечутливість до страждань інших, нездатність співпереживати. Отже, може бути спокійним і поміркованим ставлення до природи, людей, мистецтва, а може бути екзальтованим);

- воля (у структурі характеру зумовлює його силу і твердість. Сильна воля робить характер самостійним, непохитним, мужнім, здатним досягти поставленої мети. Безвільні люди – слабохарактерні. Навіть при знаннях і досвіді вони не здатні наполягати на справедливості, виявляють нерішучість, боязливість);

- темперамент (у структурі характеру є динамічною формою його прояву, тобто визначає динаміку реакцій особистості);

- повнота (всебічний розвиток основних структурних компонентів характеру – розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість вчинків такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням (розум із серцем);

- цілісність (виявляється в єдності слова і діла або в її відсутності у вчинках. У безхарактерних людей виявляється розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх проявів від ситуацій, а не від внутрішніх установок особистості);

- визначеність (визначеність характеру позначена принциповістю та сумлінністю дій незалежно від доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи: вона виконає їх відповідно до мети, змісту справи та способів виконання. Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті);

- сила (виявляється в енергійних діях, завзятті, активності в діяльності, у боротьбі за доведення справи до кінця незважаючи ні на які перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх долати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори).

Справжню людину характеризує єдність усіх компонентів характеру.

Основні риси типового характеру – це ставлення до праці, до людей, до самої себе, до предметів та явищ дійсності. Ці відношення значної мірою залежать від спрямованості, але пов¢язані зі спеціальними знаннями, що регулюють стосунки, з ціннісними орієнтаціями, вміннями, навичками в реалізації стосунків, а також відповідними звичками і якостями. Головне значення мають соціальні ціннісні орієнтації – внутрішньо зрозумілі, збагнені, схвалені і прийняті особистістю до реалізації.

Ставлення до праці виражено у знаннях особистості, трудових ціннісних орієнтаціях, навичках, звичках, якостях; цілеспрямованості, діловитості, підприємництві, працелюбності, відповідальності, сумлінності, настійливості, активності, ініціативності, організованості.

Ставлення до людей виражено в повазі до особистості, гуманності, доброзичливості, ввічливості, демократичності, справедливості, доброті, альтруїзмі, терпимості, співчутті, корпоративності; колективізмі, співробітництві, товариськості, комунікабельності, агресивності, конфліктності та ін.

Ставлення до себехарактеризується самосприйняттям і самооцінкою особистості, її сумлінням, ставленням до необхідності стати культурною, освіченою і цивілізованою людиною, вимогливістю до себе, самокритичністю, володінням собою, ставленням до самовдосконалення, до особистого зростання, самореалізації і самоутвердження, до гідного способу життя, до збереження фізичного і психічного здоров¢я, честолюбством...

Ставлення до себе в психології пов¢язують з явищем рефлексії – вмінням і звичкою дивитися на себе збоку, очима інших, враховувати їхню оцінку. Рівень розвиненості рефлексії характеризує рівень розвиненості особистості загалом. Нехтування поглядів інших про себе часто є причиною низької культури, застою в розвитку особистості. Рефлексія – істотна частина самосвідомості.

Більшість ставлень особистості, закріплених в характері, є моральними. Мораль – система цінностей і норм поведінки, що втілює поняття про добро і зло, справедливість і несправедливість, порядність і нечесність. Характер втілює в себе морально-психологічні особливості особистості. Це не абстрактна, а конкретна мораль, що живе в людині, яка породжує вчинки і відповідні до них способи поведінки. Одні складають іспити, готуючись до іспитів. Інші обирають знайомство, подарунки..., але вибір не випадковий. Мораль втілена в якостях характеру. Те саме відбувається і при збагаченні, в основі якого, як правило, жадоба до грошей та омана. Отже, оцінка особливостей характеру людини та його формування має величезне особистісне і соціальне значення (Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія. – К.: МАУП, 2001. – С. 245–250).