Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.

Глибинні причини суперечливого характеру но-радянських відносин після другої світової війни зумовлені складним комплексом історичних, ідеологічних, політичних та міжнародних факторів, писання в 1951 р. японо-американського Договору безпеки, який фактично розглядав Радянський Союз потенційного воєнного супротивника, визначило антирадянську спрямованість зовнішньополітичного курсу Японії. У зв'язку з втягненням Японії у військово-політ стратегію Вашингтона зростання напруженості в радянсько-американських відносинах майже автоматично cпричиняло посилення антирадянських тенденцій у японській зовнішній політиці.

Дипломатичні відносини Японії й СРСР залишались перерваними з серпня 1945 до жовтня1956 р. Уря С Йосіда проводив проамериканську політику. На виборах 1954 р. ліберали зазнали поразки, і 7 грудня кабінет С. Йосіда пішов у відставку. Новий кабінет Демократичної партії на чолі з І. Хатоямою виступав за проведення більш незалежної від СІЛА політики, за нормалізацію відносин із СРСР та іншими соціалістичними країнами, що й сприяло пере­мозі Демократичної партії на виборах. У січні 1955 р. І. Хатояма заявив, що Токіо слід взяти на себе ініціативу й запропонувати Москві нормалізувати відносини, на­самперед припинивши стан війни між Японією і СРСР.

Противники нормалізації відносин із СРСР наголо­шували на територіальному питанні: Південний Сахалін та Курильські острови — Хабомаї,Шикотан, Ітуруп та Кунашир — були передані СРСР після капітуляції Японії. їх підтримували СІЛА, які намагались ізолювати Японію від соціалістичних країн і попереджали, що лінія Японії на розширення економічних зв'язків з СРСР «може стати перешкодою для здійснення програми допомоги Японії, що розроблялась урядом США».

Враховуючи зміну міжнародної обстановки на Далеко­му Сході у зв'язку з припиненням війни в Кореї та Індокитаї, СРСР здійснив активні кроки для встановлен­ня контактів з Японією. Він постійно підкреслював ба­жання жити з нею в мирі й дружбі, необхідність при­пинення стану війни, встановлення нормальних дипло­матичних відносин. З червня 1955 р. в Лондоні розпо­чались японо-радянські переговори, перші місяці яких виявились безплідними. Попередньою умовою віднов­лення відносин і укладення мирного договору японська сторона висунула задоволення територіальних претензій Японії, а саме: повернення їй Курильських островів і Південного Сахаліну, репатріацію засуджених у Радянсь­кому Союзі військовополонених тощо.

Радянська делегація запропонувала проект мирного Договору, виявивши готовність задовольнити деякі японські побажання, в тому числі територіальні. Врахову­ючи, що острови Малого Курильського пасма Хабомаї й Шикотан розташовані поблизу японського острова Хокайдо, СРСР погоджувався передати їх Японії. Проте Радянські пропозиції не були відповідним чином оцінені японською стороною. її представник на японо-радянських переговорах наполягав на переданні Японії, окрім островів Хабомаї й Шикотан, також островів Кунашир Ітуруп. Крім того, питання про статус двох останні Курильських островів і південної частини Сахаліну японці пропонували передати на розгляд міжнародної конференції.

В березні 1956 р. з ініціативи Японії переговори були перервані. В їхньому ході сторони погодили статтю договору щодо необхідності укладення угоди про регулювання й обмеження вилову лососевих у північно-західні частиш Тихого океану. Під тиском японських рибо-і промисловців японський уряд запропонував розпочати двосторонні японо-радянські переговори про укладання угоди з питань риболовства. Ці переговори проходили Москві з 29 квітня по 14 травня 1956 р. і завершились підписанням Конвенції про риболовство й Угоди про надання допомоги людям, що потерпають у морі. В ході переговорів була досягнута домовленість відновити переговори про нормалізацію радянсько-японських відносин не пізніше 31 липня 1956 р.

Проте й після відновлення 31 липня 1956 р. двосторонніх переговорів японський міністр закордонні справ М. Сігеміцу обстоював повернення Японії островів. Радянський уряд не змінив своєї позиції. М. Сігеміцу висловився за тимчасове припинення переговорів порекомендувавши японському урядові піти на укладання мирного договору на запропонованих Радянським Со­юзом умовах.

Такий поворот подій викликав роздратування Вашингтона. Він офіційно попередив Токіо, що в разі визнання Японією за мирним договором із СРСР Південного Сахаліну й Курильських островів володінням Радянського Союзу США на основі ст. 26 Сан-Франциського договору вимагатимуть «аналогічних переваг»! Мова йшла про довічне збереження за США островів Окінава та Бонін (Огасавара).

У жовтні 1956 р. в Москву прибула японська урядова делегація на чолі з І. Хатояма. Переговори на найвищому рівні (13—19 жовтня) завер­шились успішно, і 19 жовтня 1956 р. була підписана спільна радянсько-японська декларація, яка передбачала:

припинення стану війни, відновлення миру та добро­сусідських дружніх відносин;

відновлення дипломатичних і консульських відносин;

підтримку прохання Японії про вступ до ООН;

репатріацію всіх засуджених японських військово­полонених;

відмову від репараційних претензій;

проведення переговорів про укладення мирного дого­вору.

СРСР погодився на повернення Японії островів Ха­мобаї й Шикотан після укладення мирного договору. З підписанням декларації набрали чинності Конвенція про риболовство й Угода про надання допомоги людям, що потерпають у морі. Було підписано також ряд протоколів, зокрема про торгівлю й режим найбільшого сприяння.

Декларація заклала підвалини для успішного розвитку японо-радянських відносин. 18 грудня 1956 р. вона була прийнята до ООН, у лютому 1957р. нормалізувала відносини з Поль­щею і Чехословаччиною, а згодом з Угорщиною, Бол­гарією та Румунією