Регіональна політика Індонезії в ПСА та АТР в 2000-і рр.

Територія, населення (четверте місце у світі), рівень економічного та політичного розвитку роблять Індонезію однією з ключових країн Південно-Східної Азії. Зовнішньополітична лінія президента країни С.Б.Юдойоно дозволила Джакарті зміцнити вплив на міжнародній арені, підвищити статус в регіоні і в ісламському світі завдяки активній дипломатії і конструктивного зміцненню двосторонніх зв'язків з провідними центрами сили.

Перше десятиліття XXI століття стало знаменним для Індонезії. Протягом цього часу ми стали свідками перетворення Індонезії в третю найбільшу демократію в світі. В результаті чого чверть мільярда людей в даний час користуються поряд з економічними і соціальними, громадянськими і політичними правами. І на доказ вищесказаного ми бачимо, що іслам і демократія можуть йти рука об руку. Республіка Індонезія розташована в Південно-Східній Азії, до її складу входять 17 500 великих і малих островів Малаккського архіпелагу. Країна володіє значними природними (енергетичними, мінеральними, біологічними та іншими) ресурсами. За кількістю населення Індонезія займає четверте місце в світі і є найбільшою країною мусульманського світу, тому що 87% населення сповідують іслам. Багата ресурсна база, значна чисельність населення - очевидні зовнішньополітичні переваги країни.

За національним складом Індонезія є поліетнічною державою. Строкатий національний та етнічний склад, широка протяжність кордону стають джерелами проблем. Забезпечення територіальної цілісності - одне з основних завдань зовнішньої і внутрішньої політики Індонезії. У 2002 р. незалежність отримала колишня індонезійська провінція Східний Тимор. Сильні сепаратистські тенденції в провінціях Аче і Західна Папуа, де діють радіальні партизанські групи, що використовують терористичні методи боротьби.

Основні напрямки зовнішньої політики Індонезії при С.Б.Юдойоно. Індонезія традиційно проводить «активну і незалежну» [1] зовнішню політику, орієнтовану на відстоювання національних інтересів, участь у вирішенні найбільш актуальних міжнародних проблем, сприяння миру, стабільності і безпеки у глобальному і регіональному вимірах. Професор МДІМВ Л.М. Єфімова вважає, що перераховані вище об'єктивні фактори визначають основні завдання зовнішньої політики Індонезії:

· Захист незалежності держави, яка має досить протяжні кордону, його територіальної цілісності в умовах архіпелажного положення;

· Забезпечення економічного і соціального процвітання всіх районів, між якими є серйозні природні та соціально-політичні відмінності, а також благополуччя і процвітання країни в цілому [2].

На зовнішню політику Індонезії значний вплив робить внутрішньополітична ситуація, важливим фактором є особистість лідера країни, обраний ним зовнішньополітичний курс. Прихід до влади С.Б. Юдойоно [3] в 2004 році окреслив кінець перехідного періоду в Індонезії, що почалося в травні 1998 р. [4] Демократизація внутрішньої політики Індонезії вплинула і на зовнішньополітичний курс країни. Були 19 серпня 2005 р. у нагоди 60-річчя МЗС Індонезії, президент С.Б.Юдойоно висловив кілька важливих положень концептуального характеру. Він заявив, що у Індонезії є три альтернативи в сучасному світі, що змінюється: стати об'єктом змін, слідувати за змінами або очолити цей процес. Індонезія повинна не просто слідувати за змінами, а й у певних випадках займати лідируюче положення на міжнародній арені. На його думку, зовнішня політика повинна грунтуватися на чотирьох головних принципах: конструктивність підходів, самобутність у сучасному вигляді, націоналізм і відмова від військових союзів з іншими країнами. Індонезія повинна грати активнішу роль в регіональних та міжнародних форумах, таких, як АСЕАН, ОВК та ООН [5].

Індонезія активізувала свою роль на регіональній і міжнародній арені. На перше місце вийшла діяльність в рамках АСЕАН, а також співробітництво в регіоні Східна Азія. Сам по собі акцент на прагнення вивести Індонезії на авансцену світової політики був підтверджений зустріччю у верхах у квітні 2005 року, присвяченій 50-річчю конференції у Бандунгу. На Азіатсько-африканському саміті президент заявив, що «наша нація і наша держава вийшли на загальносвітовий рівень, і ми починаємо грати більш активну роль у встановленні загального миру, як це наказує преамбула Конституції 1945..» [6].

Підводячи підсумок першого терміну президентства С.Б. Юдойоно, можна сказати, що досить сприятлива внутрішньополітична ситуація вплинула на те, що Індонезія стала робити акцент на зовнішньополітичний курс, зміцнювати свою позицію не тільки в Південно-Східній Азії, але і в світі в цілому, стала активно виступати в міжнародних організаціях.

Початок другого терміну президентства С.Б. Юдойоно [7] затьмарили події 2009 р. Цей рік став трансформаційним етапом у міжнародних відносинах. Список випробувань, з якими зіткнулося світове співтовариство, дійсно гнітючий: фінансовий, економічний, енергетичний та продовольча криза, загроза пандемії, проблеми зміни клімату. Це лише кілька прикладів. Вирішення цих проблем може бути знайдено шляхом міжнародного співробітництва. Саме багатосторонній підхід до вирішення міжнародних проблем залишається незамінним.

Можна припустити, що зовнішньополітичний курс Індонезії при С.Б. Юдойоно не зазнає істотних змін. В основі зовнішньої політики, що проводиться чинним президентом, лежать принципи незалежності, опори на міжнародне право, багатостороннього підходу до вирішення глобальних проблем, гнучкості та прагматичності. Основні зусилля Джакарти спрямовані на створення сприятливих умов для підтримки високих темпів економічного розвитку, сприяння вибудовування багатополярного світу, тверде відстоювання національних інтересів, формування позитивного іміджу Індонезії як помірною мусульманською країни, яка демонструє сумісність цінностей демократії та ісламу.

Роль Індонезії у вирішенні глобальних проблем і врегулювання конфліктів. Індонезія продемонструвала високу активність у вирішенні глобальних проблем при С.Б. Юдою-но. Перш за все, вона брала участь в роботі РБ ООН у період 2006-2008 рр.. в якості непостійного члена, а також увійшла до «Групи двадцяти» найбільших економік світу в 1999 році.

На думку Індонезії, ООН повинна відігравати центральну роль у вирішенні глобальних проблем і викликів сучасності, з якими світ, ймовірно, зіткнеться в 2011 р. Щоб діяльність ООН стала більш ефективною, необхідна реформа її Ради Безпеки. Індонезія підкреслює пріоритет права в міжнародній політиці і необхідність формування багатополярного світу.

Індонезія, швидше за все, і надалі буде перебувати на передньому плані у справі зміцнення її ролі в ООН у вирішенні глобальних проблем, беручи участь в різних напрямках діяльності організації, при цьому підкреслюючи необхідність її реформування. У 2010 році ці питання актуалізувалися, так як 20 - 22 вересня відбувся Саміт ООН у Нью-Йорку, присвячений «Цілям розвитку тисячоліття» [8], які були узгоджені з усіма членами ООН, включаючи Індонезію. Індонезія взяла активну участь у рамкової Конференції з ДНЯЗ у Нью-Йорку з 3 по 28 травня 2010 р. в якості координатора Руху неприєднання з питань роззброєння. Індонезія є також членом Групи 77

В останні роки особливий акцент був зроблений на проблематику боротьби з глобальною зміною клімату. Індонезія активно включилася у вирішення цієї проблеми. У Копенгагені 15 грудні 2009 року пройшла конференція, присвячена даній тематиці. Досягнуте в Копенгагені угода, для якого потрібно два роки напружених переговорів і повномасштабна участь світових лідерів, являє собою помітний прорив у що зайшла в глухий кут обстановці, роками не дозволяла зробити дії з боротьби зі зміною клімату

Вперше країни, в тому числі і Індонезія, погодилися обмежити підвищення глобальної температури до 2 ° за Цельсієм. Вони запевнили, що вживуть заходів для фінансування, необхідного для запобігання збезлісення і виродження лісів, і підтримають зусилля з адаптації до змін клімату за рахунок виділення в розмірі 30 мільярдів доларів США протягом найближчих трьох років [9]. Але, в кінцевому рахунку, Конференція не виправдала покладених на неї надій.

Індонезія бере участь і в подоланні наслідків світової фінансової кризи та формування нової, більш стійкою фінансово-економічної архітектури. У 2010 році країна стала відігравати активну роль у форумі G-20, будучи єдиною впливовою країною Південно-Східної Азії, що входить у форум.

Так як G-20 підтверджує статус форуму з економічних питань, Індонезія ставить перед собою завдання зайняти свою нішу в Групі, що є важливим для неї як для великої та країни, що розвивається. Індонезія в рамках форуму G-20 наполягає на скороченні числа країн з дефіцитом бюджету і буде надавати підтримку кожній країні, якщо це буде необхідно для зниження рівня залежності від боргів. Міністр фінансів Агус Мартоварджо в інтерв'ю 24 червня 2010 заявив, що основною темою на найближчому форумі буде співпраця щодо сприяння економічному розвитку в кожній країні, а також обговорення поліпшення міжнародних фінансових інститутів, таких як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк. Необхідно реформувати і переглядати фінансове регулювання, обговорювати створення інфраструктури, реформування правил для поліпшення стану фінансового сектора, а також торгівлі та інвестицій [10].

Індонезія активно включилася у врегулювання основних міжнародних конфліктів. Так, наприклад, на Близькому Сході не дозволений арабо-ізраїльський конфлікт. Індонезія підтримуватиме справу палестинського народу і мирного процесу, спрямованого на досягнення незалежності палестинської держави. Індонезія заохочує активізацію дипломатичних зусиль «квартету», куди входять представники США, Росії, ООН та ЄС.

Не варто забувати про труднощі в Афганістані та Іраку. Індонезія готова внести свій внесок у встановлення порядку в цих країнах у відповідності зі своїми можливостями і принципами зовнішньої політики. На запрошення Міністра закордонних справ Литви Аудронюс Ажубаліс Індонезія взяла участь у міжнародній конференції, яка пройшла 12 листопада 2010 р у Вільнюсі. У ході даного заходу обговорювались питання, пов'язані з поточними реформами, що проходять в ІРА, проблемою безпеки, завданням ефективного управління країною, захистом прав людини, питання прав жінок, у тому числі участі їх у політичному житті країни, а також співпраця країн у справі допомоги Афганістану [11]. Аудронюс Ажубаліс також закликав Індонезію взяти участь у відновленні провінції Гор в Афганістані, де працює група під керівництвом ЄС [12].

Незважаючи на підвищену увагу міжнародного співтовариства до передбачуваної ядерну загрозу на Корейському півострові і в Ірані, 2010 рік примітний тим, що Індонезія внесла істотний внесок у зусилля по створенню світу, вільного від ядерної зброї. Індонезія виступала за скорочення ядерних озброєнь.

Що стосується ситуації на Корейському півострові, то Джакарта вважає, що без відновлення шестисторонніх переговорів напруженість може досягти небезпечного рівня. «Раніше чи пізніше, всі сторони повинні повернутися до діалогу, за стіл переговорів. І, на погляд Індонезії, краще раніше, ніж пізніше, у зв'язку з неминучим ризиком, що розвиток подій може вийти з-під контролю», - заявив Міністр закордонних справ Марті Наталегава [13]. Він також знову висловив жаль з приводу загибелі південнокорейського військового корабля 26 березня цього року, чи не поклавши провину за цей інцидент на яке-небудь конкретне держава.

Важливим пріоритетом для Індонезії є боротьба з міжнародним тероризмом. У самій Індонезії діють ісламські терористичні організації. Індонезія активно бере участь у міжнародних зусиллях по боротьбі з тероризмом в рамках ООН. Індонезія продовжуватиме використовувати двосторонні, регіональні та глобальні зусилля з подолання цієї загрози. Зміцнення інституційного потенціалу буде основним. Сюди входить обмін інформацією і розвідданими.

Підводячи підсумок, можна відзначити, що Індонезія бере активну участь у вирішенні глобальних проблем сучасності, врегулюванні конфліктів, виступає за формування справедливого та безпечного світового порядку. При цьому Індонезія проводить самостійну, незалежну, гнучку зовнішню політику.

Участь Індонезії в інтеграційних об'єднаннях та міжнародних організаціях. При президенті С.Б. Юдойоно Індонезія не тільки збільшила свою роль безпосередньо в регіоні Південно-Східної Азії, але, в той же час, підвищила рівень своїх власних інтересів у інших регіонах. Країна представила концепцію зовнішньої політики «тисяча друзів і жодного ворога» [14], спрямовану на реалізацію своїх національних інтересів. Будучи лідером АСЕАН, Джакарта приділяє серйозну увагу розвитку тісної співпраці в рамках цього об'єднання, головною метою якого залишається створення Спільноти АСЕАН до 2015 р.

В останні роки ми бачимо відродження інтересу до ідеї Східно-Азіатського співтовариства з широким залученням країн регіону. Для Індонезії не може бути ВАС без АСЕАН як основної складової. Таким чином, АСЕАН, різні «АСЕАН +», АРФ, а також ВАС є багатосторонній шлях до Східно-Азіатському спільноти з центральної ядром в особі АСЕАН. Саме інтерес до ВАС стане основою в 2011 році.

Варто звернути увагу на той факт, що 30 жовтня 2010 р. у в'єтнамській столиці Ханой завершився 17-й саміт АСЕАН. У ході зустрічі керівників 10 країн-учасників Асоціації на тему: «Від надії до дій: крок до Спільноти АСЕАН» були прийняті програми дій, спрямовані на досягнення мети будівництва Спільноти АСЕАН до 2015 року. Однак нерівномірність у розвитку членів Асоціації залишається серйозною загрозою процесу інтеграції.

На саміті Індонезія запропонувала, щоб в 2011 р. АСЕАН стала більш помітною на міжнародній арені, займаючись глобальними питаннями, такими як зміна клімату, проблеми безпеки. Було кинуто ретроспективний погляд на прогрес, досягнутий у процесі інтеграції Асоціації, та визначено напрямки роботи по створенню економічного співтовариства, співтовариства безпеки та соціально-культурної спільноти. Учасники саміту взяли комплексний план взаємних зв'язків і взаємних обмінів АСЕАН та інші документи, реалізація яких стане гарантом будівництва Спільноти АСЕАН в намічений термін - до 2015 року. Комплексний план включає в себе більше 700 проектів і планів. Асоціація розраховує, що її члени та країни-партнери по діалогу візьмуть активну участь у цих проектах і планах шляхом різноманітного інвестування і практично просунуть взаємні зв'язки і взаємні обміни всередині АСЕАН і між асоціацією та її країнами-партнерами по діалогу. Керівники організації також вирішили створити комісію з координації взаємних зв'язків і взаємних обмінів АСЕАН з метою координації і контролю за процесом втілення в життя цього документа. Крім того, лідери заявили про намір проводити активну співпрацю і створити фонд об'єктів інфраструктури АСЕАН [16].

Як зазначив президент Індонезії, економіка, торгівля і фінанси - пріоритетні напрямки зовнішньої співпраці. Така активізація Індонезії в рамках АСЕАН пов'язана з тим, що в 2011 р. країна стала головою АСЕАН. Відбудуться дві зустрічі на вищому рівні в жовтні і в квітні у Джакарті і на о. Балі відповідно. Саме тому вже почалася активна робота кабінету міністрів з Секретаріатом АСЕАН, щоб забезпечити успіх керівництва країни в Асоціації. Мета С.Б.Юдойоно - вивести АСЕАН на новий рівень. Як зазначає президент: «Зустрічі на вищому рівні і на рівні міністрів повинні бути не тільки значними, а й успішними і давати конкретні результати». ВАС буде розширений, цього року туди увійдуть Росія та США. Президент планує особливе місце відвести обговорення економічних, політичних і проблем безпеки.

Сусіло Бамбанг Юдхойоно у квітні цього року заявив, що країною взято курс на диверсифікацію двосторонніх зв'язків з основними зовнішніми партнерами, насамперед з метою залучення в країну більшої кількості інвестицій. Тут варто відзначити створення зони вільної торгівлі Китай-АСЕАН [17] в 2010 р., яка є безпосередньою можливістю залучення інвестицій до Індонезії.

У зв'язку зі створенням зони вільної торгівлі, індонезійський уряд розробило стратегічні контрзаходи, включаючи сприяння підвищенню промислової конкурентоспроможності країни і проведення урядової політики сприятливою розвитку промисловості в країні. Президент підкреслив, що поряд з підвищенням конкурентоспроможності необхідно приділити серйозну увагу якості продукції та встановити стандарти для імпортованих товарів.

У рамках ОВК Індонезія особливу увагу приділяє проблемам ісламофобії, неправомірному ототожнення громадською думкою Заходу ісламу з тероризмом. Для вирішення цієї проблеми, на думку індонезійського президента, потрібно удосконалювати управління країнами, що входять до ОВК, і «ліквідувати дефіцит демократії» [18]. Такий шлях до зняття напруженості і вирішення конфліктів. Діяльність ОВК повністю підтримується генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном. Він, зокрема, заявив на саміті ОІК у березні 2008 року в Сенегалі, що ОВК та ООН повинні «йти рука об руку» на шляху заперечення ототожнення ісламу і тероризму [19]. С.Б. Юдойоно закликає країни ОІК підвищити свою роль у забезпеченні миру і безпеки, а також у викоріненні бідності.

Крім вищезгаданих організацій, Індонезія входить до ОПЕК і приділяє велику вплив енергетичної дипломатії, бере активну участь у роботі АТЕС. Членство в спеціалізованих організаціях дозволяє Індонезії проводити збалансовану і різновекторну зовнішню політику, підвищувати свій статус на міжнародній арені, вирішувати завдання економічного розвитку.

Двосторонні зв'язки у зовнішній політиці Індонезії. Звичайно ж, глобальні та регіональні дипломатичні зусилля повинні підкріплюватися твердої двосторонньої дипломатією. Індонезія зміцнює стратегічне партнерство з Австралією, Південною Африкою, Бразилією, Китаєм, Японією, Південною Кореєю, Пакистаном, Росією і США.

2009 ознаменувався активізацією відносин між Індонезією і США. Виступаючи 29 вересня о Гарвардському університеті, С.Б. Юдойоно заявив, що «у нас спільна мета - глибше поглянути на відносини між Заходом і світом Ісламу і продовжити шлях.» [20] Президент висловив упевненість, що США з їх ресурсами можуть внести суттєвий внесок у створення нового світу.

Під час саміту АТЕС в Сінгапурі 15 листопада 2009 президенти двох країн заявили про намір підняти двосторонні відносини на новий рівень і висловили готовність підписати нову угоду про партнерство. Варто відзначити, що США потребують Індонезії та її ринку, щоб протистояти зростаючому впливу Китаю [21].

Не менш важливими залишаються і російсько-індонезійські відносини, які 3 лютого 2010 відзначили своє 60-річчя [22]. Як зазначає Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Республіці Індонезії А.А. Іванов, «XXI століття - це нова ера у відносинах між двома країнами, які повинні грунтуватися на прагматичності і верховенстві національних інтересів. Співпрацю в політичній, військовій, торговельної, інвестиційної, соціальній, культурній сферах має зміцнюватися, а взаємодія в рамках регіональних та міжнародних форумів - розширюватися»[23].

Співпраця між Росією та Індонезією видається цілком сприятливим. Цей висновок підтверджується підсумками шостого засідання Російсько-індонезійської спільною комісією з торговельно-економічного та технічного співробітництва 19-20 жовтня 2009 року в Джакарті. Комісія відзначила активізацію в таких сферах як енергетика, горнодобича, високі технології, культура та туризм, співпраця по лінії торговельно-промислової палати.

У листопаді 2009 року в Москві створений російсько-індонезійська ділова рада на чолі з директором, головою правління ГМК «Норільський нікель» В.І. Стржалковского, який покликаний сприяти зміцненню контактів бізнес-еліти двох сторін. Хороші перспективи має двостороннє військово-технічне співробітництво, яке спирається на давні традиції.

15 жовтня 2010 на запрошення Міністра закордонних справ Російської Федерації С.В. Лаврова з офіційним візитом прибув Міністр закордонних справ Республіки Індонезія М. Наталегава. Міністри обговорили питання подальшого зміцнення та диверсифікації російсько-індонезійського співробітництва. Була висловлена ​​готовність до розвитку політичного діалогу, розширення договірно-правової бази, активізації зв'язків і контактів з торгово-економічних, науково-технічних питань [24].

Обмін думками з міжнародної проблематики підтвердив близькість бачення Росією та Індонезією проблем сучасного розвитку та шляхів їх вирішення. Міністри погодилися з необхідністю продовження тісної взаємодії в організаціях системи ООН та інших міжнародних форумах. У ході міністерської наради АТЕС, яке відбулося 11 листопада 2010 р. о Йокогамі, заступник Міністра закордонних справ Російської Федерації О.М. Бородавкін зустрівся з генеральним директором МЗС Індонезії у справах Азіатсько-Тихоокеанського регіону та Африки Т.М. Хамза Тайеб. В результаті цієї зустрічі сторони підтвердили готовність тісно координувати зусилля в контексті підготовки до головування Росії та Індонезії в цьому Форумі в 2012 і 2013 рр.. А також продовжувати взаємодію в рамках Східноазійські самітів, в роботу яких Росію включиться з 2011 р. [25]

Сторони висловилися за зміцнення ролі «Групи двадцяти» як ключового інструменту реформи глобальної фінансово-економічної архітектури на новій основі з метою уникнення кризових потрясінь. Особливу увагу було приділено процесам, що відбуваються в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Буде продовжено взаємодію в рамках саміту «Азія-Європа». Індонезії повністю підтримало активне включення Росії у ВАС.

М. Наталегава з інтересом сприйняв інформацію про висунутої главами Росії та Китаю спільної ініціативи зі зміцнення безпеки в АТР на основі розвитку довіри і транспарентності, дотримання норм і принципів міжнародного права. Це відкриває нові можливості для російсько-індонезійського співробітництва у вирішенні проблем АТР. Роблячи прогноз, можна припустити, що в якості пріоритетного завдання Індонезія бачить вдосконалення договірно-правової бази співробітництва між двома країнами. У цій сфері вже зроблено чимало, але належить прискорити роботу над реалізацією знаходяться на стадії узгодження міжурядових та міжвідомчих документів.

Відповідно з гаслом «тисяча друзів і жодного ворога», зовнішня політика Індонезії найближчим часом буде активно намагатися піднімати на вищий рівень відносини з країнами у всіх куточках земної кулі - в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Африці, Європі і в Південній Америці. Це робитиметься і засобами економічної дипломатії.

Зовнішня політика Індонезії враховує тенденцію стирання кордонів між міжнародними і внутрішніми проблемами країн і народів. Одним з таких питань є захист громадян Індонезії за кордоном, головним чином, індонезійських робітників за кордоном. Зовнішня політика Індонезії буде спрямована на те, щоб ввести правові рамки на місцях.

Демократизація індонезійської зовнішньої політики мати ключове значення. Індонезія має бути відкрита до співпраці із зацікавленими в цьому сторонами, так як ефективна зовнішня політика вимагає відповідальності і участі зацікавлених сторін. Індонезії вдається використовувати двосторонні зв'язки для підвищення свого статусу на міжнародній арені, залучення інвестицій і створення сприятливих умов економічного розвитку, при цьому зберігаючи свободу маневру і незалежність зовнішньої політики.