Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.

Десять країн Південно-Східної Азії та Індія становлять і значну територію, і великий відсоток населення азійського континенту. Країни-члени АСЕАН і Індія, як близькі географічно сусіди, мають чимало спільних проблем і викликів, які при конструктивній регіональній політиці могли б розв’язувати ефективніше. Зокрема всім країнам АСЕАН, як і Індії, властива велика релігійна та соціокультурна розмаїтість, політичний плюралізм, проблеми подолання бідності. Однак, попри щоразу динамічніші глобальні процеси у світі, і зокрема в Азії, кожна з країн-членів АСЕАН, як і Індія, живуть ніби в ізольованому світі, хоча вони є частиною одного геополітичного та гео-економічного довкілля. Взаємодію країн Південно-Східної Азії та Індії сьогодні здебільшого визначають їхні пріоритети та потреби. Однією з важливих рис, є передусім співпраця в галузі безпеки, подальше розширення якої може мати визначальний вплив на стабільність в усьому Азійсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Очевидно, що кожна з країн цього регіону має свої методи та підходи в розв’язанні тих чи тих проблем, однак не варто забувати, що ці відмінності природні й можуть якраз допомогти поліпшити взаєморозуміння та поглибити регіональну співпрацю.

Відносини країн Південно-Східної Азії та Індії, хоча й були історично багатими й насиченими, однак більшість країн АСЕАН концентрувала свою увагу власне на відносинах із Китаєм. Провідні засоби масової інформації цього регіону дипломатично характеризують ці взаємини як скромні: “Скромність – це саме те слово, яким можна схарактеризувати відносини Індії з країнами регіону, якщо порівнювати їх із відносинами країн Південно-Східної Азії та Китаю”. [12]. Крім того, країни-члени АСЕАН мають різні погляди на перспективи розвитку взаємин і регіональної співпраці з Індією. Історично Індія мала сприятливі та відносно безконфліктні відносини з усіма країнами регіону. Останніми роками навіть непорозуміння в роки холодної війни вже відійшли в минуле. За останні десять років країни Південно-Східної Азії особливо відчули результати відкритості індійської економіки та прогрес Індії в розвитку нових технологій, в автомобільній промисловості, фармацевтичній галузі тощо. Міністр торгівлі та промисловості Сингапуру Вівіан Балакрішнан (Vivian Balakrishnan) в одній із своїх промов 2004 року заявив, що “розвиток та відродження Індії вже неможливо зупинити” [3]. У цій ситуації країни-члени АСЕАН повинні виходити з прагматичних цілей особливого зацікавлення в поглибленні політичних та економічних відносин із Індією, особливо що стосується розширення економічних зв’язків і співпраці в сфері оборони.

Індія не має жодних територіальних суперечок із жодною країною-членом АСЕАН, натомість має підписану низку двосторонніх угод про співпрацю в оборонній сфері. Крім того, Індія регулярно проводить спільні військові та військово-морські навчання із країнами-членами АСЕАН. Індія 2004 року провела спільні військово-повітряні навчання разом із представниками Сингапуру. Є приклади діяльної практичної співпраці у сфері оборони. Наприклад, патрулювання Бенгальської протоки спільно здійснюють представники військово-морських сил Індії та країн-членів АСЕАН.

У рамках багатосторонньої співпраці АСЕАН 1996 року запросила Індію приєднатися до Регіонального Форуму АСЕАН (АРФ), який є неформальним багатостороннім діалогом в АТР з питань політики та безпеки. Відтоді Індія є активним учасником міжсесійних зустрічей АРФ, а також зустрічей на рівні міністрів. Набуття членства в АРФ дало змогу Індії використати свій шанс стати вагомим геополітичним гравцем на сцені АТР. Індія вміло скористалася шансом зробити прорив у відносно закриті для неї простори Південно-Східної Азії. Індія зуміла привернути увагу багатьох країн АСЕАН до питання регіональної військо-морської безпеки, зважаючи на значний рівень піратства в прибережних водах Сингапуру, Індонезії та Таїланду, а також сконсолідувати країни АСЕАН в питаннях боротьби з тероризмом та організованою злочинністю.

Варто зауважити, що позиція Індії в сфері ядерних випробувань значно відрізнялася від позиції учасників АРФ. Після ядерних випробовувань у травні 1998 року Індія зазнала значної критики від представників АРФ. Однак завдяки дипломатичним переговорам Індії з кожною державою-членом АСЕАН, під час яких вона зуміла пояснити свою позицію, а також завдяки позиції АСЕАН, яка подібно до Індії була противником дискримінаційної політики нерозповсюдження ядерної зброї, вдалося досягнути порозуміння та підписати в липні 1998 року під час зустрічі АРФ в Манілі стриману та коректну заяву, в якій було висловлено лише “жаль із приводу проведення Індією ядерних випробовувань”, але без їх осуду, як це зробили декілька країн після проведення випробувань [8].

Країни-члени АСЕАН вирішили поставити проблему ядерних випробовувань у ширші рамки і з урахуванням глобального контексту. Міністр закордонних справ Індонезії Алі Алатау, висловивши жаль з приводу ядерних випробовувань у Південній Азії, наголосив, що він більше стурбований ставленням до цієї проблеми держав, які підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, зокрема США, Росії, Китаю, Франції та Великобританії. Міністр зокрема зауважив, “що неспроможність цих держав забезпечити швидке ядерне роззброєння впродовж останніх тридцяти років, сприяла тому, що держави, які не володіли ядерною зброєю, змогли її розвинути” [9, c. 81]. Позиція АСЕАН допомогла Індії уникнути подальшої критики впродовж наступних років. У лютому 2000 року Індія проголосила, що вона буде діяти відповідно до протоколу про створення Зони вільної від ядерної зброї у регіоні Південно-Східної Азії [7]. АСЕАН, усвідомлюючи, що хоча й Індія, як і Пакистан та Ізраїль, не підписала згаданого Договору 1968 року про нерозповсюдження ядерної зброї, не міг не оцінити її намагання останньої.

Крім АРФ, були й інші намагання щодо створення консультативних органів і багатостороннього діалогу з питань безпеки на неурядовому рівні в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Після розпаду СРСР 1991 року зміна характеру загроз у сфері безпеки призвела до відповідної зміни завдань, що постали на порядку денному, і водночас вимагала ухвалення конкретних рішень залежно від розвитку військово-політичної ситуації в тому чи іншому регіоні. Створення 1992 року мережі аналітичних та стратегічних центрів у десяти країнах АТР, поставило за мету сприяти діалогу з різних питань безпеки не тільки на загальному – міжнародному, а й на регіональному, субрегіональному й національному рівнях, а також призвело до заснування Ради з питань співпраці в сфері безпеки в АТР (СSCAP). Ця Рада сьогодні налічує близько 20 членів, зокрема Індонезію, Таїланд, В’єтнам, Малайзію, Філіпіни та Сингапур. Деякі політичні оглядачі охарактеризували створення цієї Ради “як одну з найбільш амбіційних пропозицій щодо створення постійного і діалогу, чітко сфокусованого навколо питань безпеки в АТР” [5, c. 1].

Індія стала асоційованим членом Ради в грудні 1994 року, а повноправного членства набула в червні 2000 року, і впродовж останніх років намагалася зосередити свою увагу здебільшого на питаннях боротьби з тероризмом, морської безпеки та міжнародної організованої злочинності. Можна стверджувати, що Рада з питань співпраці в галузі безпеки в АТР є і ще одним з форумів, де Індія має широкі можливості знаходити спільні точки дотику щодо співпраці в різних сферах безпеки.

У вересні 2004 року на Генеральній Асамблеї ООН Індія, Японією, Бразилія та Німеччина заявили про те, що вони домагатимуться отримати постійні місця в Раді Безпеки ООН у рамках реформування органів ООН. У цьому питанні Індія дипломатично гнучко шукала підтримки з боку країн-членів АСЕАН, оскільки ця підтримка додавала їй упевненості в боротьбі за постійне місце в Раді Безпеки ООН. Стратегія гнучкого ненав’язливого діалогу принесла для Індії очікувані результати: В’єтнам, Лаос, Камбоджа та Таїланд 2004 року висловили свою повну підтримку Індії. Сингапур висловив свою підтримку за включення Індії, Японії та Німеччини, як постійних членів, однак висловився проти надання права вето новим членам, оскільки за словами міністра закордонних справ Сингапуру, “це призведе до паралічу в процесі прийняття рішень” [10, c.3].

Незважаючи на те, що взаємини країн-членів АСЕАН та Індії будуються на намаганні розв’язати спільні проблеми, в їхніх відносинах можна знайти і деякі розбіжності. Ці розбіжності передусім відбуваються через два основні чинники: різноманітності регіону Південно-Східної Азії та різниці між Індією і країнами Південно-Східної Азії в їхньому сприйнятті та ставленні до світових лідерів. У межах самого АСЕАН водночас існують різні погляди щодо співпраці в галузі безпеки. Індонезійське та малайське сприйняття цього питання дещо відрізняється від погляду на цю проблему у В’єтнамі та Сингапурі. Індонезійці тривалий час висловлювали побоювання з приводу розширення військово-морської присутності Індії в регіоні. Лише з часом про ці побоювання вдалося забути завдяки тіснішій співпраці на дипломатичному, економічному та політичному рівнях. З іншого боку, на відміну від Індонезії та Філіпін, в яких майже не було військової співпраці з Індією, особливо в роки холодної війни, В’єтнам завжди вважав Індію стратегічним партнером у співпраці у сфері безпеки, зокрема у військово-морській сфері.

Іншим чинником, який може призвести до розбіжностей між Індією та країнами Південно-Східної Азії, є ставлення обох до таких держав, як США та Китай. Cьогодні всі члени АСЕАН, окрім М’янми (до червня 1989 року країна називалася Бірмою, або Бірманським Союзом), де панує військовий режим, мають надзвичайно тісні та близькі відносини зі США, хоча варто зазначити, що ступінь їхньої заангажованості в ці відносини не рівномірний. Індія для США є одним із головних стратегічних партнерів, і поглиблення співпраці особливо останніми роками у військовій та космічній сферах – добра ілюстрація цього. Не варто, однак, забувати, що Індія всіляко висловлює своє занепокоєння питанням війни в Іраку та американською політикою щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

Щодо відносин із Китаєм, то і з боку Індії, і з боку країн-членів АСЕАН, відчувається посилення співпраці, особливо в економічній сфері. Проте кожну з країн АСЕАН, окрім власних інтересів у відносинах із Китаєм, турбує низка інших національних і регіональних проблем. Незважаючи на потепління відносин між Індією та Китаєм, надалі очевидною є напруга в їхніх взаєминах у сфері безпеки. Можна припустити, що ці розбіжності між Індією та Китаєм можуть вплинути і на розбіжності у співпраці у сфері безпеки між Індією та країнами Південно-Східної Азії. Власне можливість прямого діалогу під час зустрічей лідерів Індії, Китаю та країн-членів АСЕАН на різних саммітах та форумах, що стосуються подальшого майбутнього розвитку Східної Азії, повинні якраз поменшити ймовірність виникнення згаданих розбіжностей.

Для більшості країн Південної Азії найскладнішою проблемою початку 90-х років минулого століття було подолання соціополітичних та економічних наслідків затяжної фінансової кризи 1997–1998 року. Індія, яка відносно безболісно пережила кризу, була тоді зосереджена на подоланні політичних та економічних наслідків, після здійснення ядерних випробувань в травні 1998 року. Обидва регіони спокійно увійшли в нове тисячоліття тоді, як увесь світ сколихнули події 11 вересня 2001 року. Міжнародний тероризм не був чимось новим для цього регіону. Держави Південно-Східної Азії (особливо Таїланд та Індонезія) і Індія були жертвами ісламського фундаменталізму досить тривалий час. І країни АСЕАН, і Індія тривалий час боролися з терористами та сепаратистами, які насильницьки намагалися на мирних та конституційно керованих територіях здійснити політичні зміни.

Події 11 вересня у США принесли нову парадигму безпеки в Південній та Південно-Східній Азії. Геополітична сфера зазнала помітних змін із серйозними наслідками, зокрема в економічній та енергетичній сферах. Особливість Індійського океану, прилеглих морів і проток далася взнаки, коли вони стали головним театром для проведення військових операцій для боротьби з тероризмом у Пакистані та Афганістані. Війна в Іраку уявнила політико-безпекову важливість країн цього регіону.

Однак чергові виклики глобального характеру спонукають Індію та країни АСЕАН переосмислити регіональну співпрацю та співпрацю у сфері безпеки. Питання боротьби з тероризмом особливо гостро стоїть на порядку денному в індійських штатах Джаммі та Кашмір, у Філіпінах, Індонезії та Таїланді. Для прикладу, в південних районах Таїланду, населених переважно мусульманами, вже декілька десятиліть діють повстанці-сепаратисти. Кількість жертв терору на півдні Таїланду тільки за останні чотири роки перевищило дві тисячі осіб. Очевидно, що насильство в Таїланді неабияк хвилює Індію, оскільки від кінця 1980-х років контрабандисти зброєю, які діють на території, що близька до кордону Таїланду з Лаосом і Камбоджею, продають зброю та амуніцію для терористичної організації "Тигри звільнення Таміл Ілама" та інших різних терористичних угруповань на півдні Індії.

Боротьба з тероризмом змусила Індію та країн-членів поглибити співпрацю в сфері боротьби з тероризмом, зокрема в питаннях обміну інформацією розвідувальними службами та випрацювання узгодженого плану спільних скоординованих дій. Під час візитів лідерів обидвох регіонів питання боротьби з тероризмом надалі є основним на порядку денному. Серед важливих угод та договорів, варто згадати угоду про екстрадицію між Індією та Філліпінами, підписану в березні 2004 року, договір між Індією та Таїландом про взаємну правову допомогу з кримінальних питань, підписаний 2004 року та подібний договір між Індією та Сінгапуром, підписаний під час візиту прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Сянь Лунга до Індії в червні 2005 року [11, c. 5]. Ці угоди спрямовані на боротьбу з терористичними організаціями та джералами їх фінансування. Заплановано також підписати договір про скоординованість дій для боротьби з тероризмом між Камбоджею та Індією. Особливо важливим видається підписання на саміті в Балі в жовтні 2003 року спільної декларації між Індією та країнами-членами АСЕАН про співпрацю в сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Декларація, в якій чітко прописані сфери та ділянки, в яких буде вестися боротьба з тероризмом, зокрема заперечує “будь-які спроби асоціювати тероризм із будь-якою релігією, расою та національністю” та засуджує “будь-які терористичні акти, незалежно від того де, хто та на якій території їх здійснював” [2].

І ще однією проблемою у відносинах між двома регіонами є міжнародна організована злочинність. Для Індії та Південно-Східної Азії, які мають значний рівень безробіття та зубожілого населення, ця загроза і надалі є серйозним викликом. Проблеми нелегальної імміграції, торгівлі наркотиками та зброї, торлівлі жінками та дітьми, відмивання грошей стоять особливо гостро у відносинах між Індією та країнами-членами АСЕАН. Існування так званого “Золотого Трикутника”, який проходить територією Таїланду, М’янми та Лаосу і на який припадає близько 15 процентів світового виробництва наркотиків, лише сприяє розширенню міжнародної організованої злочинності, зосереджену в цьому регіоні. Попит споживачів із розвинених країн – основна причина поширеної культивації маку на територіях “Золотого Трикутника”. Торгівля наркотиками також створює чимало проблем й Індії, через те що майже весь опій і героїн потрапляють на територію Індії через індо-бірмський кордон. Наркотики, які виготовляють у М’янмі та Таїланді, спочатку потрапляють нелегально до північно-західних частин Індії, потім до Пакистану, а потім далі на захід до Європи. Хоча обидві держави підписали 1993 року договір про співпрацю в сфері боротьби з торгівлею наркотиками, його виконання значно ускладнюється тим, що при владі в Бірмі перебуває військова хунта, яку також звинувачують у виготовленні героїну і метамфетаміну і в торгівлі ними [1].

Політична стабільність і мир у М’янмі є важливим чинником безпеки для обидвох регіонів. Для віддалених і малорозвинених північно-східних частин Індії, які межують із М’янмою, подальша інтеграція з розвиненими регіонами решти Індії буде можливою лише завдяки розширенню та поглибленню економічної співпраці цього рагіону з Бірмою та країнами Південно-Східної Азії. Прикордонна торгівля, зв’язок та економічна співпраця, особливо в сфері сільського господарства, з М’янмою, повинні стати провідними елементами в стратегії взаємин Індії з Таїландом, Лаосом і В’єтнамом. Країни-члени АСЕАН зі свого боку повинні відігравати активнішу роль у налагоджені відносин М’янми з рештою світу та переходу останньої до демократичної форми правління, особливо на фоні подій осені 2007 року, коли буддистські монахи наважилися на приречене на провал повстання проти правління місцевої військової хунти, яка наважилася вперше в історії цієї країни зазіхнути на релігійну недоторканність монахів. Самі ченці взяли на себе роль виразників волі народу, і за це вони зазнали політичних переслідувань і репресій.

У цьому контексті важливо розглянути релігію як вагомий чинник, що впливає на відносини країн Південно-Східною Азією та Індії? Обидва регіони є оселею для найбільших релігій світу. Індуїзм і буддизм походять з Індії. Іслам у Південно-Східній Азії має також тісний історичний зв’язок з Індією, бо саме купці та ісламські проповідники з Індії стали першими місіонерами цієї релігії на територію Південно-Східної Азії. Тривалий час на території Індії траплялися лише поодинокі конфліктні інциденти та ситуації, пов’язані з Індія та країни Південно-Східної Азії мають подібний підхід до політизації ісламу. Для регіону важливим об’єднувальним девізом є “єдність в розмаїті” (Bhinneka Tunggal Ika, що є девізом Індонезії ) та мирне співіснування [6, с. 7]. Те, що більшість країн Південно-Східної Азії йдуть демократичним шляхом розвитку – важливий чинник для взаємної довіри та певностів регіональній стабільності. Крім того, довгострокові міцні економічні та культурні зв’язки повинні лише сприяти зменшенню розбіжностей і допомогти досягненню порозуміння між регіонами.

Поглиблену співпрацю між двома регіонами в сфері безпеки можна побудувати лише за умови взаємодовіри, взаємовигоди, порозуміння. Співпраця між країнами Південно-Східної Азії та Індії не може бути грою з нульовою сумою. Потрібно достатньо місця та рівних можливостей для кожного з учасників, щоб вони разом домоглися успіху, незважаючи на різні форми та формати регіональної співпраці. Консультації з питань безпеки і співпраця в оборонній сфері між обома регіонами вимагатиме інтенсивнішої та чітко сфокусованої взаємодії. Рамки співпраці в галузі безпеки повинні бути структуровані так, що специфічні робочі програми з питань безпеки мають бути визначені наперед і впроваджувані впродовж певних часових рамок. На багатосторонньому рівні, якщо брати до уваги регіональний форум країн-членів АСЕАН, то метою для цих регіонів має бути підсилення всіх процесів співпраці. Тому заходи випереджувальної дипломатії та зміцнення довіри між усіма сторонами цих процесів і учасниками регіональної співпраці дають добрі можливості для стабільного та безпечного майбутнього цього регіону. Що стосується боротьби з тероризмом, то обидва регіони повинні й надалі активніше співпрацювати, щоб розв’язати цю болючу проблему.

Терористичні групи Південної та Південно-Східної Азії тісно контактують між собою. Індія та країни-члени АСЕАН мають значну базу даних, знання та досвід, як можна побороти терористичні організації на території згаданих країн. Потрібно якнайшвидше створити конкретні механізми співпраці й використовувати їх систематично і регулярно. Треба також надалі підписувати договори між Індією та окремими країнами-членами АСЕАН про взаємодопомогу в боротьбі з тероризмом і спільну координацію дій між спецслужбами держав регіону.