НАДНАЦІОНАЛЬНІ ЮРИДИЧНІ ОСОБИ У ЄС

Для визначення правового статусу наднаціональних юридичних осіб органами ЄС були застосовані вже не директиви, а інші інструменти – регламенти. Регламент є нормативно-правовим актом загального характеру, обов’язковим для виконання на території усіх держав ЄС (за виключеннями, передбаченими установчими договорами), і актом прямої дії, тобто наділяє фізичних та юридичних осіб суб’єктивними правами та обов’язками. Регламенти не потребують ратифікації державами-членами чи виконання інших дій, які є необхідними для вступу у дію міжнародних договорів. Вони не вимагають також імплементації і діють безпосередньо, але це не звільняє держави-члени від обов’язку впроваджувати відповідні внутрішні нормативні акти для забезпечення ефективної дії регламентів.

У галузі корпоративного права були ухвалені наступні регламенти:

– Регламент Ради (ЄЕС) № 2137/85 від 25 липня 1985 року про Європейське об’єднання з економічних інтересів (EEIG) (ЄОЕІ);

– Регламент Ради (ЄС) №2157/2001 від 8 жовтня 2001 про Статут європейського товариства (SE) (ЄТ);

– Регламент Ради (ЄС) №1435/2003 від 22 липня 2003 року про Статут європейського кооперативного товариства (SСE) (ЄКТ).

Активна економічна інтеграція в рамках європейського простору в середині 80-х років породила до життя перше наднаціональне правове утворення – European Economic Interest Grouping (Європейське об’єднання з економічних інтересів,). ЄОЕІ є організаційно-правовою формою здійснення господарюючими суб'єктами спільної діяльності. Учасниками ЄОЕІ можуть бути товариства, фірми й інші юридичні особи, що створені відповідно до права держав – членів ЄС і мають свій зареєстрований офіс на території Співтовариства. ЄОЕІ може бути також утворено фізичними особами, що здійснюють промислову (включаючи народний промисел), торговельну або сільськогосподарську діяльність або надають професійні й інші послуги на території Співтовариства. ЄОЕІ зобов’язано мати не менш двох учасників з різних держав – членів ЄС. Учасниками об’єднання не можуть виступати інші ЄОЕІ. Об'єднання створюється на підставі договору, що укладається між усіма його учасниками. З моменту реєстрації цього договору уповноваженим органом держави-члена, на території якої об'єднання буде мати місцезнаходження, ЄОЕІ стає правоздатним. Відомості про створення об'єднання і припинення його діяльності підлягають опублікуванню в Офіційному віснику Європейського союзу.

ЄОЕІ було першим експериментом у процесі створення наднаціональних європейських юридичних осіб. Втім, слід відзначити, що численні обмеження та заборони, що були встановлені Регламентом щодо діяльності ЄОЕІ, у сполученні із необмеженою відповідальністю його учасників, привели до досить низької поширеності даної форми на практиці. На початок 2003 року налічувалось лише близько 800 таких об’єднань.

Другим видом наднаціональної юридичної особи, яка виникла і функціонує у рамках ЄС, стало європейське товариство (або європейська компанія).

Потреба у європейському товаристві зумовлювалась тим, що незважаючи на досягнутий прогрес у зближенні правових систем держав – членів ЄС, правове регулювання європейського бізнесу як і раніше залишалося на національному, внутрішньодержавному рівні. Це істотно ускладнювало роботу великих товариств, що мали численні дочірні товариства й філії на території різних країн ЄС. Великий бізнес давно втратив національний характер і мав потребу у виникненні нових "наднаціональних" правових утворень.

Ідея щодо створення європейського товариства виникла в рамках ЄС практично з перших років його існування. Первісно були висунуті дві концепції створення ЄТ – концепція товариства "європейського типу" та концепція товариства "європейського права". Концепція товариства європейського типу була вперше запропонована у 1960 році на міжнародній конференції, присвяченій створенню ЄТ. Вона передбачала укладення країнами Співтовариства міжнародної конвенції, що затверджувала би Єдиний закон про ЄТ, який мав бути без змін включений до національного законодавства цих країн. Але такий шлях був визнаний неефективним внаслідок неминучих ускладнень, які б виникли у зв’язку із ратифікацією такої конвенції національними парламентами. Перевагу було віддано іншій концепції, що була запропонована П. Сандерсом і К. Тіберже. Ними пропонувалося створити ЄТ, яке б здійснювало свою діяльність у відповідності із правом ЄС – товариство проектувалось як "суто європейське", воно не повинно було мати національності країн-членів і не мало підкорятися їх праву. Для запровадження відповідного регулювання спочатку було запропоновано знову-таки міжнародний договір, але пізніше була обрана форма регламенту.

Вже в 1970 році Єврокомісія представила перший проект Регламенту про європейське акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю. У 1975 році Комісія розробляє другий варіант проекту Регламенту. Однак і цей проект викликав численні зауваження. Змінений текст проекту був представлений Єврокомісією 25 серпня 1989 р. Але пройшло більше десяти років поки відповідний Регламент був схвалений Європейським парламентом (4 вересня 2001 р.) та затверджений Радою ЄС (8 жовтня 2001 р.).

Регламент запроваджує єдину для всіх країн ЄС систему правового регулювання діяльності нового корпоративного утворення – європейського товариства (European Company (англ.), Societas Europaea). ЄТ створюється у формі акціонерного товариства і може бути зареєстроване в будь-якій з держав – членів ЄС. Регламент відмовився від ідеї автономної реєстрації і ведення окремого реєстру ЄТ на рівні ЄС. Найменування ЄТ обов’язково повинне містити абревіатуру "ЄТ" на мові відповідної держави-члена.

Ст. 2 Регламенту передбачає різні способи формування ЄТ. Воно може бути створене двома й більше юридичними особами шляхом підписки на його акції, може виникати внаслідок злиття діючих акціонерних товариств або перетворення національного акціонерного товариства в європейське. ЄТ може бути також сформоване як холдингова компанія, що поєднує національні акціонерні товариства шляхом володіння їхніми пакетами акцій. ЄТ може засновувати дочірні товариства на території держав ЄС (також у формі ЄТ).

Правовий статус ЄТ є досить специфічним. Воно підкоряється нормам Регламенту про статут ЄТ, а також спеціальним правовим нормам держав – членів ЄС щодо статусу ЄТ. З питань, не урегульованих вищезгаданими джерелами, діє право країни місцезнаходження зареєстрованого офісу ЄТ (тобто право даної країни, що застосовується до національних акціонерних товариств), а потім вже статут окремого ЄТ. Більш того, ст. 9 Регламенту передбачає, що ЄТ зі спеціальним статусом (банківські, страхові та фінансові установи) повністю підпадають під дію спеціального національного законодавства, що діє у відповідній сфері.

Перелік питань, з яких Регламент про ЄТ відсилає до положень національного права, є дуже широким[1]. Капітал ЄТ повинний бути виражений у євро. Розміщений капітал повинний бути не менш 120 тис. євро. Цікаво, що попередні редакції проекту Регламенту передбачали значно вищий мінімальний розмір капіталу ЄТ (Проект 1970 р. – 500 тис. ЕКЮ, проект 1975р. – 250 тис. ЕКЮ). Зменшення вимог щодо капіталу ЄТ спрямоване на створення умов щодо використання даної форми не тільки великим, а й середнім бізнесом.

Унікальною властивістю ЄТ, яка виділяє його з кола національних юридичних осіб, є можливість перенесення свого місцезнаходження (зареєстрованого офісу) з однієї держави ЄС в іншу в порядку, визначеному ст. 8 Регламенту, не втрачаючи при цьому своєї правосуб’єктності. Спеціалісти вважають це основною перевагою ЄТ перед національними юридичними особами.

Регламентом досить узагальнено регулюються питання управління ЄТ (ст.ст. 38 – 60). Товариству на вибір пропонується однорівнева чи дворівнева структура органів управління. Внаслідок спроби зробити Регламент придатним для використання у країнах із різною системою управління товариствами, положення Регламенту щодо управління ЄТ мають досить аморфний вид, відсилаючи по значній кількості питань до національного законодавства та статуту самого ЄТ.

Статус найманого персоналу ЄТ визначається Директивою Ради 2001/86/ЄС від 8 жовтня 2001 року, що доповнює Статут Європейського товариства стосовно залучення працівників..

Регламент про статут ЄТ вступив у дію тільки у жовтні 2004 року, оскільки в національному праві кожної держави – члена ЄС мали бути створені механізми, що регулювали би порядок формування і функціонування ЄТ, що мають зареєстроване місцезнаходження у даній державі. Але за даними Єврокомісії тільки 6 країн із 25 (Австрія, Бельгія, Данія, Швеція, Фінляндія та Ісландія) на 8 жовтня 2004 року запровадили необхідні механізми для створення ЄТ. Тому на сьогодні ще рано робити якісь висновки щодо практичної значущості цієї організаційно-правової форми, її затребуваності з боку європейського бізнесу. Але безсумнівним є те, що Єврокомісія не бажає зупинятись на досягнутому.

Зусилля Єврокомісії наразі спрямовані на створення групи так званих "підприємств соціальної економіки" – кооперативів, товариств взаємодопомоги, асоціацій, установ. Ще у 1992 році Комісія представила проекти трьох регламентів та директив – щодо статуту європейського кооперативного товариства, європейського товариства взаємодопомоги, європейської асоціації. Розробка цих документів була загальмована у зв'язку з концентрації зусиль на створенні правової бази для функціонування ЄТ. Втім, після ухвалення необхідних документів підприємства соціальної економіки знову опинилися у центрі уваги.

22 липня 2003 року був прийнятий Регламент Ради (ЄС) №1435/2003 про статут європейського кооперативного товариства, який вступить у дію у серпні 2006 року. За своїм змістом Регламент про ЄКТ копіює значну кількість положень Регламенту про ЄТ. Підготовлені проекти Регламентів про інші види наднаціональних юридичних осіб. Обговорюється питання про розробку проекту Регламенту про європейське товариство з обмеженою відповідальністю.

 

 

Хозяйственное право ЕС можно определить как совокупность положений

Учредительных договоров, нормативно правовых актов, принятых институтами ЕС, общих принципов права, применяемых к хозяйственным отношениям и решения Суда ЕС по хозяйственным вопросам.

 

 

Конкурентное право

Статья 3 договора об учреждении Европейского Сообщества устанавливает в качестве одной из задач Сообщества создание системы поддержания конкуренции на общем рынке Аналогичные нормы имеются в Договорах о ЕОУС и Евроатоме.

На правоотношения, возникающие в сфере конкуренции, распространяются нормы первичного, а также вторичного права, принимаемые институтами трех Сообществ, поэтому применительно к праву конкуренции следует употреблять термин «право Европейских сообществ

Основные нормы первичного права ЕС о конкуренции содержатся в разделе 4 Договора об учреждении Европейского сообщества.

Правом принятие актов вторичного права по вопросам конкуренции обладает Совет, но в ряде случаев Совет делегирует это право Европейской комиссии. Специализированным структурным отделением комиссии по конкуренции является Генеральная дирекция №4.Она состоит из пяти дирекций:

А – отвечает за разработку политики, законодательства и координацию политики ЕС в области конкуренции;

В- «группа по слияниям»

С-F – рассматривают индивидуальные дела.

 

Материальные нормы о конкуренции.

 

1. В соотв. с пар. 1 ст. 85 (н.н. ст.81) Договора о ЕС запрещаются как несовместимые с общим рынком, любые соглашения между предпринимателями, решения, принятые объединениями предприятий, и картельная практика, которые могут воздействовать на торговлю между государствами-членами и которые имеют своей целью или результатом предотвращение, ограничение или нарушение конкуренции внутри общего рынка.

Правовым последствием заключения таких соглашений является их недействительность.

Для того чтобы определить имело ли место нарушение пар.1 ст. 85 необходимо установить:

- являются ли предприятия, допустившее нарушение, предприятием в смысле этой статьи;

- имелось ли соглашение между ними

- имело ли такое соглашение целью или следствием предотвращение, нарушение, ограничение, искажение конкуренции.

Понятие предприятия указано в деле Polypropylene, где указано, что предприятие не идентично понятию юридического лица. Оно может применяться к любому субъекту, занятому экономической деятельностью (коммерческие товарищества и общества. Государственные (публичные) предприятия, государственные органы, занимающиеся предоставлением на рынке услуг, ФИФА, юристы, врачи и даже Лучиано Паваротти).

Критерий – предприятие должно является единым экономическим субъектом (метеринская и дочерняя компании – предприятие). Соответственно на материнскую компанию может быть возложена ответственность за нарушение конкуренции дочерней компанией.

Соглашения. Юридические договора, неформальные и джентельменские соглашения.Если трудно доказать наличие соглашения (секретные совещания) речь может идти о согласованных действиях или картельной практике. Их трудно отграничить от параллельного поведения. Критерий (из дела Woodpulp) – параллельное поведение на рынке может квалифицироваться как согласованная практика только, если оно не может быть объяснено иначе как согласованием.

Влияние на торговлю. Для того чтобы соглашения противоречили ст.85 они должны влиять на торговлю (в противном случае применяется национальное законодательство).

Цель – ограничение конкуренции. Чтобы избежать неопределенности комиссия ЕС издает циркуляры о мелких соглашениях.

2. Запрет злоупотребления доминирующим положением на рынке. (ст. 86 (н.н. ст.82) Договора) Запрещается в той мере, в которой может пострадать торговля между государствами-членами. Здесь, в отличие от первого пункта – односторонние действия

Предприятие. В том же смысле, что и в статье 85 Договора.

Воздействие на торговлю. Необходимо доказать, что в результате действий предприятия изменилась структура конкуренции на общем рынке. Ключевой термин – рынок. Рынок: товарный, географический, временной. Например, в отдельный товарный рынок выделены бананы. Временной рынок связан с сезонными колебаниями. Доказав наличие рынка необходимо доказать наличие доминирующего положения (доля рынка, наличие для вступления на рынок других конкурентов, технологический уровень доминирующей фирмы, степень вертикальной интеграции). Далее – доказать наличие злоупотребления доминирующим положением (ценовая дискриминация, увязывание продажи товара с покупкой другого).

Теория необходимых возможностей или средств. Критерием доминирующего положения является наличие у предприятия инфраструктуры или иных средств или возможностей устранить конкурентов с рынка путем недопущения к этим средствам (телекоммуникации).

Контроль за слиянием.

 

Вскоре после вступления в силу Договора о Европейском Сообществе возникла проблема: из буквального толкования статей 85, ни статей 86 Договора следовало, что под их действие не попадали слияния предприятий, даже если их масштаб был таков, что результатом становилось ограничение конкуренции. Аргументы против статьи 86 – она запрещает злоупотребления доминирующим положением, а не само доминирующее положение.

В 1972 году Суд ЕС обжаловал решение Комиссии, которым она запретила слияние компаний по делу производителей на рынке жестяных контейнеров и крышек. Однако, в этом деле суд применил ст.86 Договора, интерпретируя ее в свете его целей. По мнению Суда ст.86 применима к слияниям, где компания, уже доминирующая на рынке, еще более усиливает свое положение. Таким образом, был сформулирован принцип, согласно которому нормы ст.86 должны быть применены к слияниям.

Тем не менее позиция, занятая Судом, еще не давала Комиссии возможностей контроля. Только в 1989 году Совет принял Регламент №4064/89, который вступил в действие в 1990 году и получил неофициальное название регламент о слияниях (в Регламенте используется термин «концентрация»).

Для того, чтобы Регламент применялся к слиянию, суммарный мировой оборот всех предприятий, участвующих в нем, должен превышать 500 млрд.евро при суммарном обороте на территории Сообществ в 250 млрд. евро. В этом случае Комиссия обладает исключительно компетенцией контроля за таким слиянием.

Такие предприятия должны направить в Комиссию уведомление (нотификацию) не позднее чем через неделю после контрольного пакета, объявления о тендере или заключения соглашения. Действительность сделки будет проверяться Комиссией, которая рассмотрит ее на предмет совместимости с общим рынком. Критерий оценки совместимости концентрации с «общим рынком» содержится в ст.2 Регламента, где указано, что несовместимым является слияние, создающее или усиливающее доминирующее положение, в результате чего эффективная конкуренция будет значительно затруднена «в общем рынке» или существенной его части.

Участники слияния могут принять на себя обязательство по воздержанию от действий, ограничивающих конкуренцию. Тогда Комиссия может разрешить слияние даже при усилении доминирующего положения.

В соответствии с Регламентом Комиссия вправе запрашивать и получать информацию. Однако, инспекции на местах проводятся сотрудниками национальных антимонопольных служб.

За нарушение положений Регламента предусмотрены штрафные санкции. Предприятия, допустившие виновное уклонение от обязанности по разделению объединения предприятий, должны уплатить штраф в размере от 1000 до 50 000 евро за уклонение от уведомление.

Процедура по Регламенту заканчивается формальным решением, которое должно быть принято в течение месяца. Если обнаружатся сомнения относительно совместимости концентрации с общим рынком, Комиссия может рассматривать еще 4 месяца.

В отдельных случаях концентрация может передана под контроль национального законодательства:

- концентрация, большая часть которой находится в пределах одного государства- члена ЕС;

- концентрация имеет значение для национальной безопасности, плюрализма средств массовой информации и т.д.

Запрет государством предоставлять предприятиям специальные или исключительные права, нарушающие конкуренцию.

Статья 90 (86) Договора направлена против существующих в государствах-членах публичных монополий, нарушающих конкуренцию на общем рынке. Эта статья распространяется не на частных лиц, а на государства.

Государства члены не вправе применять или оставлять в силе меры, противоречащие положениям Договора, в отношении национальных государственных (публичных) предприятий и предприятий, которым предоставлены специальные или исключительные права.

Исключения – для служб общего экономического значения.

Комиссия имеет право направлять государствам соответствующие директивы.

В статье 90 содержится ссылка наст.6, которая запрещает любую дискриминацию по мотивам принадлежности тому или иному государству (в отношении свободы перемещения лиц, товаров, услуг, капиталов)..

В статье 90 упоминаются две категории предприятий: публичные и наделенные исключительными правами. Основная черта публичности – доминирование государства в его составе, финансировании или деятельности. Такое определение содержится в Директиве №80/723 (Директиве О гласности).

Меры государств, запрещенные ст.90 можно разделить на две категории:

- несовместимые с Договором а) по содержанию и б) по последствиям.

- А) положения итальянского законодательства, о том, что погрузочно-разгрузочные работы в порту г.Генуи могли производится только итальянскими докерами.

- Б) бельгийское законодательство предусматривало уголовную ответственность за нарушение государственной почтовой монополии.

 

Порядок применения норм права конкуренции в ЕС.

Нормы Договора о НС применяются, если установлено, что существует угроза или нарушение конкуренции на «общем рынке» и торговли между государствами-членами.

Применением права конкуренции ЕС занимаются:

- национальные антимонопольные органы (когда к национальным предприятиям применимо права ЕС).

- национальные суды общей юрисдикции. Однако, для того, чтобы обратиться в национальные суды необходимо, чтобы истец доказал ограничение конкуренции на рынке и воздействие на торговлю между государствами-членами. Для этого требуется анализ рыночной ситуации. Который не под силу большинству участников. Поэтому более эффективным является обращение в Комиссию. В этом случае расходы несут не заявитель, а комиссия.

Регламентами ЕС предусмотрена обязанность государств сообщать об имеющихся или потенциальных нарушениях права конкуренции.

Комиссия предписывает прекратить такое нарушение, а также может налагать санкции.

Акты комиссии могут быть обжалованы в СПИ.