Фінансова політика нематеріальних активівФінансова політика спрямована на реформування економіки для досягнення нової соціальної мети та яка охоплює всі сфери діяльності держави. Складовою фінансової політики є формування фінансової політики використання нематеріальних активів, що базується також на її загальних принципах. При формуванні фінансової політики враховують: - свободу економічного вибору; - розробку фінансової стратегії; - оцінку внутрішнього та зовнішнього середовища, кон’юнктуру ринків; - політичну стабільність; - прогнозування інфляційних процесів; - урахування часової зміни вартості грошей; Фахівцями визначено три основні типи фінансової політики: 1. Класичний, що передбачає невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму. 2. Регулюючий, який поєднує в собі традиційні задачі з використанням фінансового механізму для регулювання економіки та соціальних відносин. 3. Планово-директивний, за яким застосовується адміністративно-командний (директивний) механізм втручання в систему управління. З огляду на означене, на нашу думку, можна виділити такі три важливі складові фінансової політики, як: 1. Розробку науково - обґрунтованої концепції розвитку фінансів або окремих їх складових, які формуються в часі з урахуванням вимог економічних законів, всебічного аналізу стану та динаміки розвитку господарювання на різних рівнях ієрархії управління. 2. Визначення та обґрунтування основних напрямків використання фінансів або їх складових в перспективі та в поточному періоді, виходячи з вимог досягнення відповідної мети, яка передбачена економічною політикою у відповідному періоді. При цьому слід враховувати також і міжнародні фактори та можливості росту фінансових ресурсів. 3. Розробка методичних підходів реалізації фінансової політики та фінансових інструментів, тобто здійснення практичних заходів, які спрямовані на вирішення наміченого завдання. Поєднання цих трьох складових визначає цілісну фінансову політику у загальному вигляді або її окремі напрямки. Фінансова політика взагалі – явище багатопланове. Вона включає в себе такі самостійні складові, які, на наш погляд, можна класифікувати за відповідними ознаками (рис. 6.3.): В сучасних умовах побудови ринкових відносин в Україні помітно зростає інтерес до їх фінансового регулювання. При цьому регулююча функція держави взагалі здійснюється за трьома напрямками: - через правову функцію відбувається впровадження відповідних законів та інших нормативних документів; - через економічну функцію впроваджується система податків, ціноутворення, процентних ставок, різних квот та внесків; - організаційна функція здійснюється через створену систему державних адміністративних структур.
Рис. 6.3. Класифікація складових фінансової
За визначенням проф. О.Д. Василика, фінансова політика – це сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Проф. Л.А. Дробозіна трактує фінансову політику як сукупність державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання для виконання державою її функцій. Фінансова політика – це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відношень. Отже, визначення змісту фінансової політики ґрунтується на узагальненні досліджень економічних, соціальних, політичних, міжнародних та інших проблем як на мікро-, так і на макрорівні. У залежності від діяльності та характеру задач, які вирішує фінансова політика, в економічній літературі виділяють дві її складові з ознакою в часі: фінансову стратегію та фінансову тактику. В класичному розумінні фінансова стратегія - це довгостроковий курс фінансової політики, для вирішення крупномасштабних задач держави. В процесі її розробки прогнозуються основні тенденції розвитку фінансів, формується концепція їх використання, окреслюється принцип організації фінансових відносин. Фінансова тактика – це вирішення завдань конкретного етапу розвитку перегрупування фінансових ресурсів. Вона відрізняється гнучкістю, що зумовлено рухливістю економічних умов і соціальних факторів, вирішенням конкретних фінансових завдань. З позиції еволюційного розвитку суспільного життя і стабільного державного устрою, внутрішня та зовнішня фінансова політика держави має забезпечувати збереження та зміцнення системи суспільних відносин в державі. В період же революційних змін політичні сили, зацікавлені в зміні існуючої системи, проводять політику, спрямовану на її розлад і формування нової системи суспільних відносин. Роль фінансової політики в критичні моменти життя суспільства і держави важко переоцінити, оскільки передусім відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів, зокрема такого ресурсу, як нематеріальні активи, з урахуванням нових вимог, а вже потім формування нової фінансової політики. Сьогодні, на нашу думку, мета фінансової політики – це найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів для реалізації державної програми економічного та соціального розвитку. Отже, важливого значення набуває формування фінансової політики використання такого нового специфічного об`єкта, яким є нематеріальні активи. Тому класична (ринкова) фінансова політика передбачає поступове послаблення державного регулювання з використанням специфічних законів та логіки розвитку. Формування та результативність фінансової політики залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів, які впливають на її ефективність. Можна виділити загальні принципи складових фінансової політики в Україні, які властиві державам з ринковою економікою: Економічна - сприяння розвитку виробництва, забезпечення економічного зростання, підвищення та досягнення повної зайнятості населення. Соціальна - мобілізація та використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій та захищеності населення. Інструментом реалізації фінансової політики є фінансовий механізм, який поєднує в собі фінанси, грошові потоки, фінансові ресурси та капітал, з одного боку, та фінансову політику - з другого. З класичних позицій фінансовий механізм – це сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток правового, нормативного, інформаційного забезпечення і система фінансових індикаторів та фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Він включає чотири підсистеми, що відображають методи фінансового впливу: фінансове забезпечення і фінансове регулювання, систему управління (важелі впливу) та інформаційне забезпечення, які ґрунтуються на взаємодії фінансових індикаторів і фінансових інструментів (рис. 6.4.). Пронизуючи всю фінансову систему на різних макро- і мікрорівнях, фінансовий механізм також поширюється на конкретні господарюючі суб’єкти та на конкретних працівників. Суть дії фінансового забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв’язання окремих завдань фінансової політики. Фінансове регулювання здійснюється двома шляхами: Через встановлення певних пропорцій розподілу доходів фізичних та юридичних осіб, які впливають на їх забезпеченість фінансовими ресурсами за допомогою фінансових інструментів; Через формування відповідної системи економічних інтересів, шляхом встановлення певних пропорцій розподілу. Фінансове забезпечення та регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, якими виступають елементи розподільних відносин. Одні з них діють у процесі вилучення частини доходів – податки і внески до цільових та корпоративні фондів. Це інструменти первинного впливу. Другі, навпаки, впливають шляхом збільшення доходів – банківські позички і бюджетні субсидії. Це інструменти вторинного впливу.
Рис. 6.4. Структура фінансового механізму. При цьому дія фінансових інструментів може мати як загальний для всіх суб’єктів характер, на основі єдиного рівня оподаткування, кредитування та фінансування, так і селективний, на основі диференційованого підходу. Фінансові інструменти – це різні форми короткострокового та довгострокового інвестування, торгівля якими здійснюється на фінансових ринках. До них належать грошові кошти, цінні папери, опціони, форвардні контракти, ф’ючерси, свопи, а також нематеріальні активи як особливий фінансовий інструмент.
Одним із напрямків фінансової політики є політика використання нематеріальних активів. Фінансова політика управління нематеріальними активами може містити такі елементи (рис. 6.5.):
Рис. 6.5. Складові фінансової політики використання
Фінансова політика використання нематеріальних активів, як і фінансова політика держави взагалі, повинна бути високоефективною та підпорядковуватись основній меті – підвищенню суспільного добробуту. Для цього фінансова політика використання нематеріальних активів має насамперед сприяти зростанню ефективності виробництва, підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріало- та енергозберігаючих технологій, що є наслідком застосування та впровадження нових технологій.
|
