Тактика збройних сил ХХ століття

У період між 1-ою (1914—18) і 2-ою (1939—45) світовими війнами розвиток тактики у всіх арміях світу йшов на основі моторизації і широкого впровадження у війська бойової техніки — нових систем артилерії, нових типів танків, автоматичної зброї та інших засобів збройної боротьби.

У середині 30-х рр. в Червоній Армії була розроблена теорія глибокого наступального бою, що була складовою частиною теорії глибокої операції.

Суть теорії глибокого бою полягала в завданні поразки противникові вогнем артилерії і ударами авіації на всю тактичну глибину, в прориві його оборони потужним ешелоном прориву, що складався із стрілецьких військ, танків безпосередньої підтримки, у розвитку успіху кавалерією, танками далекої дії, стрілецькими з'єднаннями у взаємодії з повітряно-десантними військами. Бій розглядався як загальновійськовий при вирішальній ролі піхоти і танків.

Теорія глибокого бою отримала визнання в більшості армій і успішно застосовувалася збройними силами у війнах середини 20 століття.

Прийоми ведення загальновійськового бою знайшли відображення в статутах багатьох армій. До основних принципів тактики відносилося:

глибоке ешелонування бойових порядків,

масоване вогневе придушення оборони противника,

спільна атака піхоти з танками,

артилерійський супровід їхньої атаки,

розвиток прориву танковими і моторизованими з'єднаннями,

застосування повітряних десантів,

створення глибокої протитанкової оборони,

використання в обороні мінних загород,

організація протиповітряної оборони тощо.

Всебічний розвиток тактика отримала за часів Другої світової війни. Війна підтвердила правильність раніше розроблених основних положень тактики і зажадала подальшого їхнього вдосконалення. Розвиток оборони йшов шляхом збільшення її глибини, зосередження сил і засобів на головних напрямах, створення великих резервів, здатних здійснити маневр на найзагрозливіші напрямки. Збільшувалася стійкість військ за рахунок створення протитанкових опорних пунктів, а пізніше і протитанкових районів; широке використання на деяких ділянках фронту знайшло обладнання широкорозгалуженої системи фортифікаційних споруд, у першу чергу траншей в ротних опорних пунктах та батальйонних районах оборони.

Поступово війська стали створювати, як мінімум, дві смуги оборони із застосуванням системи траншей. Тактична глибина оборони з 4—6 км збільшилася до 15—20 км. Ширина смуги оборони піхотних з'єднань зменшилася: для корпусу з 40—60 км до 10—35 км, для дивізії з 15—18 км до 6—14 км. Зросла тактична щільність: по стрілецьких батальйонах до 0,8—1,2, по артилерії до 30—40 гармат і мінометів, по танках до 2—5 одиниць на 1 км фронту.

Вдосконалювалася і тактика наступу. Якщо на початковому періоді війни в радянських військах у всіх частинах і з'єднаннях, до стрілецьких дивізій включно, для наступу створювався бойовий порядок в один ешелон, а в стрілецьких взводах і ротах практикувався стрілецький ланцюг, то починаючи з 1943 радянським військам довелося проривати суцільну глубокоешелоновану оборону противника. У зв'язку з цим бойові порядки стрілецьких частин і з'єднань знов стали будувати в 2—3 ешелони (бойовий порядок стрілецьких рот — в один ешелон — залишився без зміни). Враховуючи безперервне посилення оборони противника, смуги наступу радянських військ в ході війни звужувалися. Так, наприклад, стрілецькі дивізії наступали в смузі: взимку 1941—42 — 7—14 км, восени 1942 — 4—5 км, влітку 1943 — 2—2,5 км, в 1944—45 — 1,5—2 км. Подальше зростання кількості зброї і бойової техніки дозволяло збільшити тактичну щільність, яка в третьому періоді війни складала на 1 км ділянки прориву: по піхоті 6—8 стрілецьких батальйонів, по артилерії 150—250 гармат і мінометів, по танках — 20—30 одиниць. Все це давало можливість добитися на головних напрямах вирішальної переваги в силах і засобах.

Став проводитися артилерійський наступ. Просування піхоти і танків, що наступали, забезпечувалося діями інженерних військ при повній підтримці з повітря штурмовою та винищувальною авіацією.

Розроблені основні теоретичні положення і практичні рекомендації тактики успішно застосовувалися радянськими військами при прориві оборони противника і розвитку наступу у високих темпах, особливо в ході Білоруської операції 1944, Яссько-Кишинівської операції 1944, Вісло-Одерської операції 1945, Берлінської операції 1945. Практика тактичної підготовки військ і ведення ними бойових дій в ході війни знаходила теоретичне узагальнення в наказах, директивах і вказівках Верховного Головнокомандування і Генштабу, в статутах, настановах та військово-теоретичних працях.

Тактика англо-американських сухопутних військ в 2-ій світовій війні розвивалася шляхом вироблення найдоцільніших прийомів спільного використання в бою не лише родів сухопутних військ та авіації, а також військово-морського флоту. Великий досвід був придбаний в проведенні масштабних морських і повітряно-десантних операцій за участю сухопутних військ і широкому використанні танків-амфібій як засоби підтримки піхоти при боях за плацдарми.

У післявоєнний час впровадження у війська ракетно-ядерної зброї, що володіє величезними уражаючими можливостями, електроніки, різних видів новітньої звичайної зброї і бойової техніки, повна моторизація і механізація сухопутних військ незмірно збільшили їхні бойові можливості, змінили характер і способи ведення загальновійськового бою.

Засоби боротьби зробили визначальний вплив на зміну змісту загальновійськового бою. Вважалося, що в разі застосування ядерної зброї головний вміст загальновійськового бою складатимуть ядерні і вогневі удари у поєднанні з маневром і атаками військ. Зокрема, виникне необхідність застосовувати маневру військами та силами з метою використання результатів своїх ядерних і вогневих ударів для завершення розгрому противника або виведення військ з-під його ударів.

Висока приголомшуюча потужність ядерної зброї, велика далекобійність і точність влучення в ціль викликали необхідність розосередження військ по фронту і в глибину, збільшення ширини смуг дій з'єднань і частин, зосередження сил і засобів на головному напрямку, перш за все шляхом масування ядерної і звичайної зброї.

Масове надходження на озброєння мотострілецьких військ бойових машин піхоти і бронетранспортерів, самохідній артилерії та іншої бойової техніки дозволила різко збільшити темпи наступу. Мотострілецькі підрозділи отримали можливість вести атаку без спішування спільно з танками. Унаслідок насичення військ вертольотами, широкого застосування тактичних повітряних десантів, авіації, а також здійснення маневру військами повітрюм, загальновійськовий бій придбав наземно-повітряний характер.