Тактика епохи капіталізму

Подальший розвиток тактики пов'язаний з впровадженням у війська з 2-ій половині 19 ст. нарізної зброї, що володіла в порівнянні з гладкоствольною більшою далекобійністю, скорострільністю і влучністю. Досвід бойових дій показав, що застосування колон на полі бою стало неможливим, оскільки вони несли великі втрати від прицільного артилерійсько-стрілецького вогню ще на етапі зближення з противником. Тому, в ході Кримської (1853—56), франко-пруської (1870—71), російсько-турецької (1877—78) воєн в основному завершився перехід до стрілецьких ланцюгів. У наступі піхота стала застосовувати перебігання, переповзання і самоокопування, поєднувати вогонь, маневр і удар. В обороні, з метою підвищення її стійкості, стали широко застосовувати інженерне обладнання місцевості, отримала значний розвиток польова і довготривала оборона, особливо під час російсько-японської війни 1904—05.

У 1-ій світовій війні 1914—18 насичення армій швидкострільною артилерією, автоматичною зброєю, появу нових засобів боротьби (танки, авіація тощо) і різке збільшення чисельності армій створили передумови для подальшого розвитку тактики. Створення оборонних позицій, ешелонованих в глибину, широке застосування траншей, ходів сполучення, інженерних загород і застосування різних видів зброї робили оборону усе міцнішою в порівнянні з силами і засобами сторони, що наступає, що зумовило перехід до позиційних форм збройної боротьби.

Солдати Російської імператорської армії в траншеї перед атакою. Перша світова війна.

Починаючи з 1915 головною проблемою тактики стає прорив позиційного фронту. З цією метою стали створювати декілька ешелонів стрілецьких ланцюгів — «хвиль», що слідували одна за одною на дистанції 50—75 м з інтервалами між бійцями в 1 м, але при цьому війська, несучи великі втрати, все ж не могли прорвати ворожу оборону. Сторона, що наступала, намагалася руйнувати оборонні споруди противника і прокладати дорогу піхоті масованим вогнем артилерії.

З цією метою застосовувалася багатоденна артпідготовка, але і вона не забезпечувала придушення вогневих точок на всю глибину оборони противника. У 1918 воюючих сторін остаточно відмовилися від застосування «хвиль» і ланцюгів і перейшли до групової тактики або тактики штурмових груп, такої, що була розчленовуванням стрілецьких ланцюгів на дрібні піхотні групи (відділення, взводи), посилені легкими кулеметами, рушничними гранатометами і вогнеметами, що дозволяло краще використовувати можливості піхоти.

Поява в 1916 танків і артилерії супроводу підсилила вогневу і ударну потужність військ, що наступають, і дозволила досягти значних успіхів у здійсненні тактичного прориву ешелонованої оборони противника. Наступ велося методично по принципах: артилерія руйнує, піхота займає. Піхота наступала на вузьких ділянках прориву: дивізія — близько 2 км, полк — 1000—1200 м, батальйон — 400—600 м. До кінця війни бій став загальновійськовим, оскільки в нім тактичні завдання вирішувалися спільними зусиллями піхоти, артилерії, танкових військ, інженерних військ; — сформувалася тактика сухопутних військ.

В подальшому тактика сухопутних військ розвивалася під час Громадянської війни в Росії 1918—20, Українсько-польської війни 1918—1919, греко-турецької війни 1919—1922 тощо.

Кулеметний розрахунок. Битва на Курській дузі. 1943

Величезні простори, велика протяжність фронтів і відносно невелика щільність насичення їх військами викликали необхідність застосування широкого маневру силами і засобами. Слабка оснащеність частин і з'єднань бойовою технікою заповнювалася швидкою зміною обстановки, активністю, ініціативою командирів і бійців, рішучим характером тактичних дій. Головними родами військ стали піхота і кіннота. Артилерія використовувалася, як правило, децентралізованно, широко застосовувалися бронепоїзди. Авіація головним чином вела розвідку. Основу тактики наступального бою складали удари по найслабших місцях — флангах і тилу противника, обхід і охоплення його угрупувань. Наступ вівся по окремих напрямах при відносно низькій тактичній щільності. Бойові порядки частин і з'єднань зазвичай будувалися в один ешелон, з виділенням резерву; стрілецькі роти атакували противника в ланцюзі. Кавалерія, застосовуючи атаку в кінному строю і широко використовуючи кулеметні тачанки, вела високоманеврені бої і була основним засобом розвитку наступу. Оборона створювалася осередками на загрозливих напрямах, велике значення віддавалося контратакам.