Адміністрування і менеджмент в публічному управлінні

Публічне управління - наука і мистецтво. Протягом тисячоліть людство виробило різні засоби, методи управління поведінкою людей. Серед них є способи, що застосовуються в основному індивідуально (покарання та ін.), і засоби, що використовуються для управління групами людей, суспільством в цілому (наприклад, встановлення расових привілеїв у фашистській Німеччині). Хоча на практиці повністю розмежувати способи індивідуального та колективного застосування неможливо (колективні засоби теж в кінцевому рахунку діють через сприйняття їх окремою людиною, через людину), але другі завжди відрізняються від перших тим, що вони здійснюються із застосуванням публічної влади. Саме різні способи, методи, засоби застосування публічної влади для управління поведінкою людей, їх колективів в певних цілях, класифікація і оцінка цих способів (плюси, мінуси, ефективність) і складають суть науки публічного управління.

В цій науці сформульовано багато принципових положень про демократичний і авторитарне управління, про функції та методи управління, про співвідношення переконання і примусу в управлінні, про апарат управління, про роль законодавчої, виконавчої, судової влади в управлінні. Управління буває ефективним тільки в тому випадку, коли воно спирається на дані науки про нього. Звичайно, можна домогтися якоїсь проміжної мети і не спираючись на науку і навіть всупереч їй (наприклад, використовуючи тільки примус у надзвичайних ситуаціях), але довготривалий ефект дає тільки науковий підхід до вирішення управлінських завдань. Навіть у випадках авралів необхідно переконання в необхідності цього. Тоді робота піде швидше.

Поряд з наукою управління є і мистецтво управляти. Останнє залежить від багатьох факторів, у тому числі не в останню чергу від здібностей, навичок, уміння керівника, керівника (не тільки окремого посадовця, а й органу управління, його складу, професіоналізму). Для досягнення своїх цілей керуючий, використовуючи публічну владу (у формі здійснення наявних у нього повноважень), завжди в тій чи іншій мірі застосовує адміністративні методи управління як зовні (наприклад, встановлення правил дорожнього руху і штраф, що накладається після вставляння протоколу інспектором Державної інспекції безпеки дорожнього руху за їх порушення), так і всередині колективу (наказ начальника інспектору ДАІ зайняти певний пост для патрулювання). Він може володіти адміністративними повноваженнями тільки в своєму колективі (наказ ректора вузу, погоджений з місцевою організацією профспілки, про встановлення правил внутрішнього трудового розпорядку і догану в наказі студенту за порушення цього розпорядку), а може і не володіти ними (інспектор курсу студентів у вузі). У громадських об'єднаннях їх адміністратори (службовці) взагалі не має права накладати будь-яких стягнень на їх членів. У певних ситуаціях адміністратор застосовує волюнтаристське, «голе» адміністрування, виходячи тільки з власних суб'єктивних поглядів і мало враховуючи зворотні зв'язки та віддалені наслідки, орієнтуючись тільки на негайне виконання. Він може використовувати більш широкі прийоми менеджменту, коли прийняття адміністративного рішення та його виконання підготовлено іншими, не тільки адміністративними і не головним чином адміністративними прийомами (наприклад, подолання конфлікту в колективі, що заважає ефективному управлінню, шляхом бесід з його учасниками). Для цього часто необхідно мистецтво управляти.

Адміністративне управління має широку сферу застосування. Воно здійснюється в загальнодержавному масштабі, на місцевому рівні, в тому чи іншому колективі, органами управління і посадовими особами усередині і зовні. Менеджмент теж може здійснюватися в різних масштабах, але він має інший характер. Це дії керівника всередині певного колективу, а також зовні від імені цього колективу і в його інтересах. Менеджмент може включати прийоми адміністрування, але не вони складають головне в цьому процесі.