Незалежно від статусу особи, якщо людина перебуває на державній території, а громадянин цієї держави - і поза нею, існують взаємні права і взаємна відповідальність особи і держави. Особистість має по відношенню до держави різні права.
Прийнято розрізняти, з одного боку, природжені, природні права людини (право на життя, свободу, власність та ін.), які як вважається, не можуть бути відчужені державою, її органами їхні забаганки (позбавлення майна, не кажучи вже про життя або свободу, можливе тільки на підставі закону і з дотриманням суворої судової процедури), з іншого - позитивні права громадянина як члена політичної спільноти, що надаються від імені держави, а в кінцевому рахунку від імені товариства (наприклад, право створювати політичні партії). В сучасних умовах обидві групи прав закріплені в конституціях і відносяться до числа основних конституційних прав.
Крім основних конституційних прав особистість володіє багатьма іншими конкретними правами, виступаючи в різних якостях (працівника, продавця і покупця, пасажира на транспорті і т.д.).
Державне управління в галузі здійснення прав людини і громадянина в демократичних країнах, з одного боку, виходить з всілякого захисту цих прав і створення необхідних умов для їх реалізації. Всі органи держави (а не тільки спеціалізовані, правоохоронні) беруть участь в цьому. З іншого боку, державне регулювання виходить з постулату, прийнятого у міжнародному праві, відповідно до якого права людини і громадянина не мають абсолютного, безмежного характеру. Свобода і демократія - це не вседозволеність. Закріплені в конституціях права (в тому числі так звані природні) можуть бути обмежені, але тільки в інтересах дотримання громадського порядку, прав інших осіб, охорони здоров'я населення, суспільної моралі і лише на основі закону і у відповідних формах. Це допустимо не тільки в умовах надзвичайного стану, а й у звичайних умовах відповідно до конституції (у тому числі російської) та міжнародними актами про права людини.
Особистість не тільки має певні права по відношенню до держави, але і несе певні обов'язки. В загальному вигляді це положення сформульовано як конституційна вимога виконувати конституцію і закони держави, інші правові акти, а також загальноприйняті норми міжнародного права і ратифіковані державою міжнародні договори, оскільки відповідно з багатьма сучасними конституціями, включаючи російську, ці норми і акти складають частину права країни або навіть мають пріоритет по відношенню до внутрішнього законодавства. Є й інші конституційні обов'язки громадян: платити податки, служити в армії і т.д. Деякі конституції (наприклад, Німеччини) встановлюють, що громадянин зобов'язаний захищати конституційний лад і вільний демократичний порядок.
