ТМВ як наука 4 страница

9. НЕОкласичні теорії: неореалізм, неоідеалізм, неомарксизм.

Представники цього напряму (Р. Кохейн, Дж. Най, К. Смутс, Ч. Ліпсон, С. Сщрендж) погоджуються з тим, що міжнародна система і досі за­лишається анархічною щодо відносин панування і підкорення, однак вважають її наслідком політики самих держав. Міжнародна анархія - це продукт віри і волі осіб, що приймають рішення, а не іманентний атрибут системи міждержавних відносин.

Сучасні міжнародні відносини дедалі менше можна вважати міждержавними, оскільки у сферу міжнародного життя актив­но втручаються нові, нетрадиційні актори - неурядові органі­зації, транснаціональні корпорації та банки, приватні групи, де­мографічні потоки, кримінальні структури і пересічні індивіди.

Представники неомарксизму (Валлерстайн,С. Амін,Р. Кокс, М. Рогальскі, Ф. Кардозо), світова економіка, міжнародні політичні інституції та відноси­ни мають власну логіку розвитку, структурну динаміку, яку можна змоделювати. Світова система визначає характер розвит­ку та ступінь розвиненості окремих суспільств, що входять до глобальних структур.

Біля витоків провідної неомарксистської теорії світ-систем-ного аналізу представник французької історич­ної школи «Аннали» Ф. Бродель здійснює аналіз «світів-економік», які формують загальну світову економіку і визна­чають динаміку світової системи. «Світ-економіка» розгляда­ється Ф. Броделем як економічно самостійна частина планети, що може бути самодостатньою, чиї внутрішні зв'язки та обміни надають їй певної органічної цілісності.

Згідно з концепцією іншого представника світ-системного ана­лізу Валлерстайна, вже наприкінці XV - на початку XVI ст. визначились основні контури «світової європейської економіки», основою якої було не військово-політичне примушення, а господарчі та культурні взаємозв'язки, що сприяли інтеграції національних держав, появі союзів міст тощо у межах світової системи. Великі наддержавні утворення існували і раніше (Китай, Персія, Рим), проте згодом вони трансформувалися у жорстко централізовані «світи-імперії».

Гегемонія - це не стільки стан, скільки кінцева фаза рухо­мого континууму, який характеризує відносини між великими державами. На початку континууму відбувається гостра конку­рентна боротьба в умовах відносної рівноваги сил. Наслідком встановлення гегемонії в «сучасній світ-системі» є періоди миру між привілейованою групою держав - наддер­жавами, які мають досить великі розміри та кошти, щоб забез­печити міцну фінансову базу для розвитку військового секто­ру. Періоди гегемонії, або миру, нетривалі (25-50 років).

Сучасні неомарксисти вважають, що міжнародне середовище характеризується станом анархії за домінування єдиної наддер­жави. На їхню думку, держава зберігає своє значення у міжна­родних відносинах, але це стосується здебільшого великих дер-жаи. Основною проблемою міжнародних відносин вони вважа­ють несправедливий розподіл ресурсів між центром і пе­риферією світової системи.

7.Конкретно-емпіричні,математичні та прогностичні методи міжнародних відносин (схема)

Конкретно-емніричні методи, нині посідають чільне місце у дослідженнях міжнародних відносин. В основу прикладного аналізу міжнародних відносин покладено такі гіпотетичні методи: Контент-аналіз - це метод систематизованого вивчення змісту письмового або усного тексту, який ґрунтується на зве­денні тексту до обмеженого набору певних елементів, які лег­ко піддаються кількісній обробці. Інвент-аналіз - ца метод дослідження даних побудований на спостереженні за перебігом та інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції ситуації. Застосовується для сприйняття, виділення та реєстрації усіх фактів щодо поведінки об'єкта вивчення, змін його соціального середовища, умов функціонування та розвит­ку. Опитування - це метод збирання даних, який передбачає без­посереднє отримання інформації від представників соціальних груп. Когнітивне картування. Застосування цього методу передбачає виявлення ос­новних понять якими оперує політичний діяч, значущості та інтенсивності зв'язків між ними. Тест - це випробування, що передбачає вико­нання певного завдання, ідентичного для всіх суб'єктів обсліду­вання, із застосуванням точної техніки для оцінки успіху чи не­вдачі або ж для числового запису результатів.

Прогностичні методи міжнародних досліджень. Прогнозування - це спеціальні наукові дослідження процесів, явищ та подій, в результаті яких на основі уже відомих даних про минулий та теперішній стани об'єкта дослідження отримують уявлення про його можливі стани у майбутньому. Міжнародне прогнозування - це теорія і практика отримання та обробки інформації з метою визначення шляхів, тенденцій та перспектив розвитку міжнародних процесів та передбачення можливостей впливу на ці процеси.

Математика та статистика є важливими допоміжними засоба­ми для соціальних наук, що дають можливість виявити помилки, що містяться у деяких загальних висновках чи враженнях, розкрити кількісні характеристики явищ та процесів, що вивчаються, і більш точ­но відобразити відповідні якісні характеристики Моде­лювання, як відомо, є методом пізнання об'єктивної реальності, який полягає у вивченні моделей, що відображають цю ре­альність та її можливі стани.

 

6.Загальнонаукові та історичні методи міжнародних досліджень

Загальнонаукоі методи: Аналіз означає розчленування міжнародних явищ та процесів на складові частини (елементи) і подальше дослідження їх вла­стивостей та особливостей, зв'язків та відносин у межах одно­го цілого. Аналіз допомагає перейти від зовнішнього пізнання до пізнання сутності об'єкта, що досліджується. Синтез дає кон­кретизовану загальну характеристику об'єкта дослідження че­рез сукупність численних визначень. Індукція є логічним методом виведення загальних суджень на основі низки окремих спостережень, який слугує засобом отри­мання здогадних суджень, що потім перевіряються та обґрун­товуються. Дедукція - це логічний метод, який дає змогу з одних по­ложень як істинних із необхідністю виводити нове істинне положення. Цей метод широко використовується при обґрунту­ванні гіпотез, що висуваються. Метод узагальнення є одним із найдавніших методів пізнан­ня, коли через абстрагування від специфічних ознак об'єкта дослідження виокремлюється загальне, суттєве, властиве одна­ковою мірою всім об'єктам певного роду, завдяки чому можна розкрити сутність об'єкта, закономірності його розвитку. Метод аналогії - на основі схожості об'єктів пізнання за од­ними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками. Сутність його полягає у визначенні характеру розвитку подій на основі аналізу подібних ситуацій, які відбувались в іншому місці та в інший час. До методу аналогії близький метод моделювання. Сутність обох методів полягає у перенесенні інформації про один об'єкт дослідження на інші,об'єкти. Системний підхід - це загальнонауковий метод, в основі яко­го лежить дослідження об'єктів як цілісних систем, виявлення їхніх внутрішніх та зовнішніх зв'язків. Методи сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного посідають важливе місце у нау­ково-дослідницькій діяльності. Процес абстрагування досягається такими методологічними прийомами, як виокремлення, ототожнення та ідеалізація. Головна мета методу сходження від абстрактного до конкретного полягає в тому, щоб, спираючись на загальні теоретичні положення, на наукові абстракції, всебічно дослідити конкретні явища у конкретних ситуаціях. Метод єдності історичного та логічного тісно пов'язаний із методом сходження від абстрактного до конкретного, оскільки у такий спосіб дослідник, теоретично відтворюючи об'єкт ви­вчення у його багатосторонніх визначеннях та відносинах, вод­ночас теоретично відтворює і його історію, бо сам процес схо­дження є деяким аналогом історичного розвитку об'єкта дослідження.

Історичні методи: Тривалий час суспільні науки у СРСР ґрунтувалися на класовому підході., який вперше застосували основоположники класичної політичної економіки А. Сміт і Д. Рікардо. У свою чер­гу, К. Маркс і Ф. Енгельс проголосили класову боротьбу рушійною силою розвитку суспільства. Історико-генетичний метод - це метод, за допомогою яко­го вивчають розвиток соціальних явищ від зародження до за­гибелі або їхній сучасний стан. Сутність методу полягає у послідовному розкритті властивостей, функцій, змін реальності, що досліджується, у процесі її історичного руху.Сутність історико-порівняльного методу полягає у зістав­ленні соціальних об'єктів у просторі та часі й виявленні схо­жості та відмінності між ними. Історико-типологічний метод є засобом виявлення загальних рис у просторових групах історичних подій та явищ або виділення однорідних стадій у безперервно-часовому їх розвитку. Історико-системний метод забезпечує поглиблений аналіз суспільно-історичних систем, розкриття внутрішніх механізмів їх функціонування та розвитку. Структурно-діахронний метод передбачає аналіз суспільно-історичного розвитку як зміни суспільних систем різних рівнів. Він побудований на поєднанні діахронного (тобто різночасового) аналізу сутнісно-часових змін історичної реальності зі структурним аналізом сутнісно-просторової природи цієї реаль­ності.

 

21.Діалектика як методологічна основа міжнародних досліджень в міжнародних відносинах

Загальним методом наукового пізнання є діалектичний ме­тод, який відрізняється від інших методів тим, що його застосовують в усіх науках на всіх етапах розвитку пізнавального процесу. Сутність діалектично­го методу полягає в тому, що суспільство розглядається ним як живий організм, який перебуває у постійному розвитку, еле­менти якого діалектично взаємозв'язані. К. Маркс перетво­рив діалектичний метод на загальний метод пізнання світу. Ф. Енгельс у «Діалектиці природи» розглядає її як науку про взаємо­зв'язок усіх форм існування матеріальної дійсності. На під­ставі цих двох визначень можна сформулювати два основні методологічні принципи, один з яких - необхідність вивчен­ня явищ у їх загальному зв'язку та взаємозалежності ~ є необхідною умовою пізнання сутності соціальних процесів. Твердження про конкретність істини виключає можливість ме­ханічного поширення загальних теоретичних міркувань на кон­кретні предмети без урахування їх специфіки, їх багатосторон­нього зв'язку та взаємозалежності явищ. Другий принцип - необхідність розглядати предмети, яви­ща соціальної дійсності у їх безперервному русі, розвитку,досліджуючи їхні історичні витоки, їх становлення та розвиток. Він реалізується у суспільних науках, насамперед у принципі- історизму Принцип об'єктивності полягає в тому, що у процесі дослідження соціальне явище має розглядатися таким, яким во­но є насправді, тобто неупереджено. Принцип об'єктивності пов'язаний з ціннісним підходом до об'єкта дослідження, який виражає певне ставлення вченого до проблеми. Принцип всебічності полягає в прагненні охопити предмет з усіх боків, щоб виявити та відобразити всі його сторони та зв'язки. Діалектична методологія є складноорганізованою системою, яка включає в себе загальні методи як елементи .Синергетика — міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій»). Синергетичний підхід також застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережевий інформаційний простір.Синергетика — це теорія самоорганізації в системах різноманітної природи. Принрципи: Системи, що розвиваються завжди відкриті (обмінюються енергією, інформацією та речовиною із зовнішнім середовищем), за рахунок чого і відбуваються процеси локальної впорядкованості і самоорганізації.У сильно нерівноважних станах системи починають сприймати ті зовнішні фактори впливу, які вони б не сприйняли в більш рівноважному стані.У нерівноважних умовах відносна незалежність елементів системи поступається місцем корпоративній поведінці елементів: поблизу стану рівноваги елемент взаємодіє тільки із сусідніми, далеко від рівноваги — «бачить» всю систему цілком і узгодженість поведінки елементів зростає.У станах, далеких від рівноваги, починають діяти біфуркаційні механізми — наявність точок біфуркації переходу до того чи іншого щодо довготривалого режиму системи — атрактора. Заздалегідь неможливо передбачити, який з можливих атракторів займе система. Природні системи є нелінійними, різних видів організації: динамічно стабільні, адаптивні, і найбільш складні — еволюціонуючі системи.

4

7. Україна, ЄС, НАТО: спілкування.

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 18 років незалежності

Зовнішньоекономічна стратегія України на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір». Виконання цих стратегічних умов дасть можливість стати повноправним членом ЄС.Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю.Але головними невирішеними проблемами залишаються:1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;2. Слабкі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.

Північноатлантичний альянс (НАТО) був утворений у 1949 році представниками 12 країн. Указом президента України Л. Кучми від 4 листопада 1998 року затверджена Державна програма співробітництва України з Організацією північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 року. Указом президента України В. Ющенка від 27 грудня 2005Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 листопада 2005 року. "Про невідкладні способи подальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)''15 січня 2008 — подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО (так званий «лист трьох», підписаний Президентом України Віктором Ющенко, прем'єр-міністром Юлією Тимошенко і головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком). 3 квітня 2008 на Бухарестському Саміті на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради одностайно було погоджено Декаларацію, у якій Україну (поряд з Грузією) було запевнено у майбутньому отриманні членства у НАТО.4 квітня 2008 на підсумковій прес-конференції по результатах саміту у Бухаресті генеральний секретар Яаап де Хооп Схеффер проголосив, що поза усякими сумнівами Україна і Грузія приєднаються до НАТО. Також у рамках робочої Комісії Україна-НАТО українські керівники були завірені, що НАТО хоче запросити Україну приєднатися до альянсу.21 серпня 2009 в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі була підписана Декларація про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного Договору від 9 липня 1997 р. У документі відображені зміни у відносинах між Україною і НАТО, що відбулися з часу підписання Хартії про особливе партнерство в 1997 році, зокрема, в контексті рішень, прийнятих в 2008 році про майбутнє членство України в Альянсі та практичні механізми наближення до цієї мети. 2 квітня 2010 Віктор Янукович своїм рішенням, ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО і ліквідував національний центр з питань євроатлантичної інтеграції.

СНД як об’єднання 12 держав пострадянського простору виникла після розпаду СРСР відповідно до Мінської угоди, Алма-Атинської декларації та Протоколу до Мінського договору. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України в межах своєї компетенції бере участь у створенні відповідних умов для співробітництва в сфері фінансових послуг країн – членів СНД. Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг України у рамках повноважень брала участь у розробці та впровадженні Концепції координації страхової політики держав-учасниць Співдружності. З цією метою Держфінпослуг розробила план реалізації Концепції координації страхової політики держав-членів Співдружності. Наразі план реалізації Концепції координації страхової політики держав-членів Співдружності знаходиться на розгляді Кабінету Міністрів України.Україна не підписала „Устав Содружества независимых Государств”, прийнятий 22 січня 1993 року. Відповідно до пункту третього Заяви Верховної Ради України Україна не визнає правосуб’єктності органів СНД. Україна ратифікувала Мінську Угоду Про створення Співдружності Незалежних Держав із застереженнями Верховної Ради України до договору про створення СНД. Відповідно до пункту четвертого застережень координаційні інститути створюються на паритетній основі та їх рекомендації приймаються консенсусом. 18.10.2011 - керівники урядів країн СНД в Петербурзі підписали Договір про зону вільної торгівлі.

2. ТМВ античність-новий час. Теорія міжнародних відносин своїми витоками сягає античних часів і разом з тим є молодою наукою, яка остаточно відокремилась від інших на початку XX ст. За цей час вона пройшла шлях від окремих думок, висловлених філософами та істориками у периферійних працях, до цілісних парадигм, що намагаються всесторонньо пояснити зміст і рушійні сили міжнародних відносин.Основні підходи класичної школи теорії міжнародних відносин почали зароджуватися ще у Стародавній Греції. Перші, хоч і уривчасті, роздуми з приводу міждержавних стосунків зустрічаються у відомих засновників філософського ідеалізму Платона та Арістотеля. Приблизно в цей же час давньогрецький історик Фукідід у своїй праці "Історія Пелопонеської війни" визначає основною причиною воєн та політичних дій чисто матеріальні чинники, передусім намагання боротися за власний добробут та процвітання. Цю ж ідею пізніше розвинув Полібій, який стверджував, що причиною будь-якої війни є торгівельні суперечності держав. Аж до початку XX ст. дослідження міжнародних відносин зводяться до питання війни і миру та спроб "конструювати" стосунки між державами на мирній основі. У середні віки з'являється цілий ряд більш-менш цілісних концепцій суто ідеалістичного напрямку, основною метою яких є проблема відвернення війни шляхом створення єдиної монархії в Європі або ж Конгресу чи Ради монархів, як це пропонували здійснити Данте і Дюбуа. Подібні проекти пізніше висувались також де Сюллі, Пенном, Руссо та рядом інших дослідників. Поряд з ними Гроцій і Пуффендорф роб- лять спроби формувати теорію міжнародних відносин виключно на основі міжнародного права, що стає домінуючим на досить довгий період. "Тільки після 1945 року теорія міжнародних відносин починає дійсно звільнятися від "удушення" історією і від "задавленості" юридичною наукою1.Разом з тим найбільш цілісні і логічні концепції класичної школи з'являються у філософських працях Канта та політологічних - Макіавеллі.

Основи ідеалістичної парадигми теорії міжнародних відносин закладені Іммануїлом Кантом у працях "Вічний мир" та "Ідея універсальної історії". Він визначає основною метою розвитку людства досягнення всезагального громадянського стану, при якому відпадає суб'єктивна воля правителів, яка є головною причиною воєн. Вони підпорядковуються громадській думці, а тому не можуть самостійно вирішувати питання війни і миру, керуючись при цьому власними амбіціями. Це призведе до стану постійного миру, засобами підтримання і збереження якого стане розвиток взаємовигідних торгівельних та будь-яких інших стосунків, що створить всезагальну взаємозалежність та згладить протиріччя і недовіру між державами. Концепція Канта стала значним кроком вперед у порівнянні з іншими ідеалістичними теоріями, оскільки передбачала певні заходи досягнення миру, а не складалась тільки з благих намірів.Основи реалістичної парадигми заклав Ніколло ді Бернардо Макіавеллі, який стверджував, що "...історія породжується людськими пристрастями, егоїзмом та матеріальними інтересами, які є спонукальними мотивами людської діяльності"2. Політика, що спрямована на відстоювання інте ресів держави, з точки зору Макіавеллі має базуватись на загальноприйнятих моральних нормах, але тільки до того часу, доки вона є ефективною. Політика не може бути тісно прив'язаною чи регламентованою моральними або релігійними канонами, оскільки вони звужують можливість дій і не сприяють досягненню нею успішних результатів. Концепція Макіавеллі була спрямована переважно на внутрішньодержавні проблеми, але її логіка та аргументація лягли в основу концепцій реалізму 50—60-х років XX ст.

Гроцій. Про право війни та мир у було виявлення засад справедливості у міжнародних відносинах.Г. Гроцій був переконаний у тому, що кожній людині внут­рішньо притаманне прагнення до спілкування. обстоював ідею, щоб держави досягали своїх цілей мирними методами і засобами. Вважаючи, що міжнародне право («право народів») виникає за умов вза­ємної згоди держав для спільної користі, Г. Гроцій його дже­релами називає „прароду, божі закони та людську мораль. Міжнародні"відносини, на його думку, мають ґрунтуватися на сумлінному виконанні певних зобов'язань. Це потрібно для то­го, щоб не зникала надія на мир. Не вважав війну задовільним засобом вирішення соціально-політичних завдань, закликаючи прагнути до миру з усіма, наскільки це можливо. Війну Г. Гроцій розглядає як «стан боротьби силою» і поділяє війни на приватні, публічні та змішані. Цікавими є думки Г. Гроція щодо того, що «при відчуженні частини держави необхідна згода також тієї час­тини, про відчуження якої порушується питання». У свою чер­гу, він підкреслює, що будь-яка складова частина держави не має права на виокремлення від неї, «якщо тільки інакше вона не може зберегтися».

 

42.Міжнародні відносини як особливий вид спілкування з теми міжнародні актори.

Міжнародні відносини можна розглядати як специфічну фор­му спілкування. Спілкування - це процес встановлення та під­тримання цілеспрямованого безпосереднього чи опосередкова­ного контакту між людьми. Спілкування водночас виступає як акт, процес і результат ко­мунікацій, воно містить у собі інформаційний та соціальний аспекти і передбачає наявність знакових та технічних можли­востей для реалізації спілкування. Ці критерії розуміння спіл­кування стосуються всіх його форм: міжособистісної, міжгру-пової, у тому числі, міжнародної, хоча кожна з них має свою специфіку щодо суб'єктів, засобів та механізмів, практичних ре­зультатів і можливостей спілкування, форм соціального контро­лю за його процесом та результатами.

Міжнародні комунікації охоплюють широкий комплекс фе­номенів: від туризму й імміграційних потоків та інших персональ­них контактів до культурних обмінів, дипломатичних, політич­них і військових контактів, а також мас-медіа та технологічні канали комунікацій. У міжнародному комунікаційному просторі формуються і функціонують міжнародні інформаційні потоки (наприклад, глобальні потоки інформації, які виробляють і по­ширюють міжнародні агентства новин).

Дослідниця глобальних інформаційно-комунікаційних про­цесів О. В. Зернецька зазначає, що «у формуванні процесу міжнародного потоку інформації беруть участь урядові, транс­національні та індивідуальні актори як джерела інформації і як реципієнти інформації».Вона виділяє такі типи міжна­родних потоків інформації:від урядових акторів до урядових реципієнтів; від урядових акторів до транснаціональних реципієнтів; від урядових акторів до індивідуальних реципієнтів; від транснаціональних акторів до урядових реципієнтів; від транснаціональних акторів до транснаціональних ре­ципієнтів;від транснаціональних акторів до індивідуальних реципієнтів; від індивідуальних акторів до урядових реципієнтів; від індивідуальних акторів до транснаціональних реципієнтів; від індивідуальних акторів до індивідуальних реципієнтів. Поза межами спілкування відносини у людському суспільстві взагалі неможливі. У процесі спілкування відбувається ре­алізація суспільних відносин між людьми. Тільки у спілкуванні, яке безпосередньо включене в діяльність ці відносини стають, за словами К. Маркса, «дійсними відносинами». Лише через спілкування відбуваються розвиток кожного з його суб'єктів, роз­виток та ускладнення форм взаємодії між людьми.

Спілкування має бути обов'язковим для всіх його учасників, інакше хтось самовиключається з процесу спілкування. Це не зумовлює негайні зміни у структурі спілкування, оскільки сам факт такого самовиключення є актом спілкування, який дає змогу іншим учасникам робити на його основі певні висновки, ко­регувати свою поведінку.

Міжнародні комунікації містять, крім інформаційного, ще й емоційний аспект, який зумовлений наявністю в учасників пев­них поглядів щодо цих відносин. Динаміка міжнародних відно­син спричинює емоційну реакцію з боку окремих індивідів, соціальних груп, інституцій, держав. При цьому конкретні між­народні актори по-різному розуміють як власні потреби, так і потреби міжнародної системи.

44.Форми дипломатичної діяльності.

Сучасна дипломатична діяльність реалізується через постійне представництво держави за кордоном - посольство (місію), участь представників держави у діяльності міжнародних організацій і установ, дипломатичних конгресах, конференціях, нарадах, дип­ломатичне листування, підготовку й укладання міжнародних до­говорів і угод, висвітлення у засобах масової інформації позицій уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань.

Офіційні письмові зносини між дипломатичним представни­ком і міністром закордонних справ держави перебування мають такі основні форми:1) нота, яка складається від першої або третьої особи, по­чинається та закінчується формулою ввічливості і має бути підписана;2) вербальна нота, яка складається від третьої особи і не має адреси, підпису, але закінчується формулою ввічливості;3) меморандум,який є, як правило, докладним викладенням фактів та аргументів, які ґрунтуються на них, і на відміну від ноти не починається і не закінчується формулою ввічливості і не обов'язково має бути підписаний.

Переговори — це пошук рішень шляхом мир­них і взаємоприйнятних угод. Формами проведення переговорів можуть бути: бесіда, бесіда за зачиненими дверима, нарада у вузькому складі, обід-прийом та офіційна конференція.Однією з основних форм дипломатичної діяльності є візити. Розрізняють державний, офіційний, робочий, неофіційний візи­ти, візит проїздом та приїзд на урочистості. Результатом переговорів є підписання міжнародних актів-таких, як договори, конвенції, декларації, угоди, протоколи, а також обмін нотами. Ці міжнародні акти мають обов'язкову си­лу, на відміну від деяких інших, наприклад від Атлантичної хартії 14 серпня 1941 р., яка не передбачала жодних юридич­них зобов'язань. Терміни «договір» та «конвенція» відобража­ють міжнародні акти, що мають обов'язковий характер (міжна­родні угоди) і традиційну форму.