Однозначно слід приділити увагу аналізу феномена мови як медіума. Звернемо увагу, як розглядається виділення універсально-медіального аспекту мови в екзистенціальній аналітиці Dasein Мартіна Гайдеґґера. У «Бутті і часі» Гайдеґґер ставить питання про роль мови у феноменологічному дослідженні. Він виділяє екзистенціал промови, в якому Dasein досягає розуміння істини. Однак постановка питання в рамках екзистенціальної аналітики Dasein залишає поза розглядом такі феномени як мистецтво, історія, математичні положення. Наслідком цього є суб'єктивізація розгляду мови: хоча вона і є, по суті, універсальним полем, в якому здійснюється розуміння, вона здійснюється в рамках онтології Dasein (ось-буття), а не всього буття (Sein). Подібне обмеження, однак, навряд чи застосовано до мови, сфера якої ширша, ніж область Dasein, тому що носить підкреслено інтерсуб’єктивний і незалежний від одиничної людської свідомості характер.
Результатом цих двох факторів є не тільки зміна поглядів Гайдеґґера на мову, а й постановка питання про мову Г.-Ґ. Ґадамером. Підсумком аналізу концепції мови в «Бутті і часу» стає, по суті, формування двох концепцій мовного універсалізму в рамках феноменології. Концепції ці диференціюються, по-перше, методологічно, і, по-друге, стосовно моделей, на основі яких розробляються концепції мови. Якщо для Гайдеґґера прообразом мови є мова оракула, то концепція Ґадамера орієнтована на діалог і угоду як модель діяльності мови.
