Критика Г.-Ґ. Ґадамером інструменталістської концепції розуміння мови.

Важливим моментом філософії Ганса-Ґеорґа Ґадамера є його критика інструменталістської концепції розуміння мови. Вона полягає у розумінні мови в якості засобу, необхідного для вираження «внутрішніх змістів» свідомості. Варто зазначити, що у феноменології цей підхід деякий час був домінуючим внаслідок впливу ідей Е. Гуссерля. Через це Ґадамер критикував інструменталістське розуміння мови Гуссерля. Суперечливість інструментального підходу до мови стає особливо явною для Ґадамера при розгляді практики користування мовою. Використання мови як знаряддя є швидше винятком ніж правилом – зазвичай ж свідомість взаємодіє з нею на дорефлексивному рівні.

Мова – це ні в якому разі не інструмент для «активного розуму» чи «суб’єкту, який пізнає»: «[...] герменевтична розмова, як і справжня розмова, повинна виробити якусь спільну мову і що це вироблення спільної мови настільки ж малою мірою, як і при усній бесіді, є підготовкою якогось інструменту, який служить цілям взаєморозуміння, але співпадає з самим процесом розуміння і взаєморозуміння»[20]. Мова, згідно Ґадамеру, не є засобом або інструментом[21]. Вона є дещо більшим. Ґадамер наголошує на тому, що «вона є всеосяжна передзахоплююча тлумаченість світу і, в цьому сенсі, нічим не замінима». Ми ніколи не зможемо виробити таку мову, де б все стало явним і абсолютно зрозумілим.

Заперечуючи інструменталістську концепції мови, Ґадамер підкреслює, що слово – це не просто знак, який ми отримуємо або подаємо іншим, а якась суща річ, яка «навантажена» ідеальністю означення, щоб зробити зримим якесь інше суще. Слово належить самій речі так, що річ знаходить в ньому голос[22].

Саме Ґадамером помічено, що мова не є інструментом, знаряддям, яке можна застосовувати чи не застосовувати (бути тимчасово як би без'язиким) залежно від потреби. Насправді ми «завжди охоплені мовою», не існуємо без нього, якщо навіть мовчимо, не говоримо, «в мові ми зазвичай так само вдома, як і в світі».