Розділ 1. Загальні положення герменевтичної онтології мови Ганса-Ґеорґа Ґадамера.

Тема розуміння мови завжди ставить перед собою питання про засоби філософської рефлексії. Ганс-Ґеорґ Ґадамер у своїй феноменологічній герменевтиці розширює сферу цієї теми на всю створювану ним філософію, тобто мова поширюється на його онтологію та гносеологію. Для Г.-Ґ. Ґадамера істина і буття «вкорінені» в мові і це для філософа є очевидним фактом. З цього він і робить висновок про те, що «буття, яке може бути зрозуміле, є мова»[16]. Але, постає питання про продуктивність схоплення феноменів виходячи з універсальної мовної сфери.

Однак, вирішення цього питання не має однозначної відповіді у межах феноменологічної герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера. Проте, він намагається показати всю глибину даної теми, висвітлити зв’язок між усіма герменевтичними феноменами та мовою. Ґадамер робить величезний крок у розвитку конкретних феноменів буденного досвіду за допомогою методології герменевтики, важливим елементом якої є філософія мови. Можливо в людському спілкуванні і комунікації взагалі неможливий діалог в логіці питання і відповіді, який є описаний в «Істині і методі», проте варто зауважити, що усі ритуали, практика читання та слухання є невід’ємною частиною нашого буденного життя. Так, можна зробити висновок про те, що заданий Г.-Ґ. Ґадамером напрямок рефлексії являє собою широке і до того ж малорозвинуте коло герменевтичних питань. З цього випливає, що саме в цьому є важливий і вагомий внесок німецького філософа в його герменевтичному аналізі питання мови.

Герменевтична онтологія мови Ганса-Ґеорґа Ґадамера глибоко вкорінена у німецьку філософську думку. Можна зробити припущення, що сам мислитель спирався на німецьку традицію філософії мови, а точніше на філософію мови в Іоганна Георг Гамана, Іоганна Готфрід Гердера і Вільгельма фон Гумбольдта. Ці мислителі піддали критиці трансцендентальну філософію, розуміли мову як орган розсудку, як спосіб існування і функціонування розуму. Аналіз цієї традиції дозволив показати, що в ній питання мови вперше було поставлене в сучасному розумінні. Вперше було виділено мову із ряду інших феноменів, було висвітлено питання особливого характеру мови, з позиції мовленнєвого універсалізму була піддана критика філософії Канта – і все це заклало основу для дослідження питання мови в німецькій філософії.

Іншим важливим джерелом ґадамерівської герменевтичної онтології мови була феноменологія. Едмунд Гуссерль проблематизував мову в якості інструменту пізнання. Саме з цього почалась розробка власне феноменологічних концепцій мови. Е.Гуссерль разом із власне вибудованою інструменталістською концепцією мови неодноразово виступав джерелом критики для Ганса-Ґеорґа Ґадамера. Варто згадати іншого видатного мислителя, Мартіна Гайдеґґера, який також критикував Гуссерля. Філософські ідей Гайдеґґера стали основою для побудування власних ідей для Ґадамера. Важливий вплив на феноменологію мови Ґадамера надав аналіз мови, який зробив Гайдеґґер в свому §34 «Буття і час». Концепція мови як універсального екзистенціала, що є середовищем, в якій розгортається розуміння, стала фундаментом для ґадамерівської герменевтичної онтології мови. Проте, варто зазначити, що багато ідей Гайдеґґера були відкинуті Ґадамером, тому не можна вважати, що він виступає лише як послідовник та інтерпретатор філософії Мартіна Гайдеґґера.

Філософія мови займає особливе місце у феноменологічній герменевтиці Ганса-Ґеорґа Ґадамера. Зв’язок мови з іншими герменевтичними поняттями можна побачити на прикладі понять «істина» і «розуміння», які виконують одну з найважливіших ролей у герменевтиці Ґадамера. Саме явище істини в рамках процесу розуміння є можливим лише в мові. Крім цього, мова є універсальним сховищем «готових» розумінь, або «перед-розумінь», які є суттєвим моментом людської розумової діяльності і герменевтичної активності. Звідси випливає, що мова відіграє чільне місце у герменевтиці Ганса-Ґеорґа Ґадамера.

Мова є онтологічною підставою всієї ґадамерівської герменевтики. Онтологічну цінність герменевтика знаходить тільки тоді, коли вона становить собою власне філософію, а не методологію гуманітарних наук чи естетичну теорію, тільки тоді, коли вона ставить в свою основу – мову. Мові властива потенційна універсальність, тобто будь-який феномен потенційно може бути виражений у мові. Мова являється умовою для реалізації феноменів, тому концепція мови Г.-Ґ. Ґадамера в «Істині та методі» має характер універсальності. Мова сприймається мислителем не тільки як середовище, а і як універсальний медіум. Ця медіальність, яка властива мові, дозволяє зробити висновок, що в «Істині і методі» філософія мови носить медіальний характер.

Після виходу «Істини і метода» концепція мови змінюється і набуває іншого характеру. Трансформація філософії мови полягає у остаточній відмові від методологізму і присутніх концепцій, викладених у «Істині та методі». Цей процес був викликаний двома змінами філософії мови Г.-Ґ. Ґадамера, які відбулись після виходу даного твору. Ці трансформації стосуються зміни форми презентації герменевтичної онтології мови і опорою на феномени, в яких мова найбільш безпосередньо проявляє себе в буденному, щоденному житті. До факторів, які викликали трансформацію поглядів на мову у Г.-Ґ. Ґадамера можна віднести такі історико-філософські фактори як: дискусії з представниками різних філософських течій по темах і проблемах, які були висвітленні у «Істині та методі», посилення уваги всієї ґадамерівської герменевтики до конкретних, практичних феноменах людського буденного життя і внутрішні можливості феноменологічної герменевтики Ґадамера, які були переглянуті самим автором, після виходу його видатної праці. Результатом цих перетворень стала зміна проблемного поля герменевтичної онтології мови Ґадамера, яке, проте, не було ним тематизоване. Це ставить питання про подальші можливості і перспективи дослідження філософії мови в цих межах.