Гендерні особливості статевого дозрівання та психосексуального розвитку особистостіСтатевий розвиток - процес формування статевих ознак людини, що визначають її статеву належність. Статеві ознаки поділяються на первинні і вторинні. До первинних ознак належать: статеві залози (яєчки та яйники). провідні шляхи (насіннєпроводи і яйцеводи). матка; копулятивні органи (пеніс, піхва). До вторинних ознак відповідно: особливості пропорцій тіла: ступінь розвитку молочних залоз: характер оволосіння, тембр голосу. Вторинні статеві ознаки заявляються на певному етапі розвитку організму і свідчать про досягнення ним здатності до здійснення репродуктивної функції. Цей період, коли статевий розвиток дитини різко прискорюється, називається періодом статевого дозрівання. Впродовж нього людина досягає найбільшого вираження своєї біологічної належності до чоловічої чи жіночої статі, у неї формується репродуктивна функція: відбувається підвищення активності нервових центрів: підвищується активність гіпоталамусу і гіпофізу (тестостерон, естроген, прогестерон): підвищується активність статевих залоз, структурно змінюється статева система, з’являється лібідо (статевий потяг), відбувається перебудова діяльності окремих органів і систем організму - дихальної, серцево-судинної, травної, нервової, ендокринної. Д. В. Колесов і Н. Б. Сельверова (1978) виділяють п'ять стадій статевого розвитку. Перша стадія - дитинство (інфантилізм); для неї характерний повільний, практично непомітний розвиток репродуктивної системи при поступовому, але неухильному соматичному розвитку організму. Першою ознакою початку статевого дозрівання дівчаток є округлення стегон і сідниць. Стадія завершується у 8 -10 років. У хлопчиків ця стадія триваліша (до 10-13 років) і за рахунок тривалості впливу соматотропіну прискорений темп росту зберігається довше. Друга стадія - гіпофізарна. Вона відповідає початку статевого дозрівання і починається у дівчат з 9-10 років, у хлопчиків - з 10-13 років. Спостерігається різка активація гіпофізу. Посилення секреції соматотропіну більш виражено у дівчаток, у хлопчиків він лише починається. В обох статей інтенсивно виділяється фоллітропін, що приводить у хлопчиків до швидкого збільшення розмірів тестикул (яєчок), а в дівчат телархе (молочних залоз). Продовжується активація функції наднирників. надниркові андрогени можуть приводити до початку оволосіння геніталій; можливе невелике збільшення зовнішніх статевих органів. Стадія завершується, зазвичай, у дівчаток у 9-12 років, у хлопчиків у 12-14 років. Третя стадія - активізація гонад (починається у дівчаток у 9-12 p. у хлопчиків - у 12-14 років). Вона характеризується тим, що під впливом статевих гормонів настає активізація інкреторної діяльності гонад, що супроводжується у дітей обох статей ростом геніталій і прогресуючим оволосінням на лобку. Ця стадія проявляється у хлопчиків інтенсивним прискоренням росту в результаті впливу андрогенів і соматотропіну. У хлопчиків гіпоталамус починає продукувати гормони, що стимулюють яєчки до виділення сперми, а також чоловічого гормону - тестостерону, який відповідає за формування вторинних статевих ознак. У дівчаток продукування жіночих статевих гормонів - естрогенів, що виробляються фолікулами яєчників, плацентою та частково корою надниркових залоз, спричинює ріст грудних залоз, оволосіння, підготовку репродуктивної системи до вагітності, забезпечує вихід яйцеклітини до статевих шляхів і можливість її запліднення після овуляції, викликає структурні зміни статевої системи. Розрізняють два види жіночих гормонів: естроген (гормон жіночості) і прогестерон (гормон материнства). Гормон жіночості є активнішим у першій частині циклу, а досягає вершини під час овуляції. А гормон материнства стає активнішим під час другої частини циклу. Він готує жіночий організм до можливого зачаття дитини та пов'язаного з цим процесу лактації, сприяє зростанню грудних залоз. Четверта стадія - прояв максимального стероїдогенезу. Наростає до максимального рівня виділення андрогенів та естрогенів. У хлопчиків рівень соматотропіну залишається високим, у дівчаток проявляється тенденція до зниження його концентрації. Тому темпи росту у хлопчиків максимальні, а в дівчаток - знижуються. Ця стадія починається у дівчаток в 10-13 років, а у хлопчиків - у 12-16 років. П'ята стадія - остаточне формування статевої системи. На цій стадії у дівчат з'являється менархе, у 90 % спостерігається зупинка росту внаслідок закриття епіфізарних зон і зниження концентрації соматотропіну до рівня зрілих жінок. Завершенням стадії у дівчат вважають закріплення овуляторних циклів і регул. Стадія починається в дівчаток у 11-14 років і завершується до 15-17 років повним дозріванням. В юнаків на цій стадії завершується формування вторинних статевих ознак (адамове яблуко, оволосіння обличчя). Розвиток вторинних статевих ознак запускається центральною нервовою системою і контролюється значно збільшеною кількістю циркулюючих андрогенів чи естрогенів; наявність адекватної кількості естрогенів визначає такі специфічні жіночі функції, як менструальний цикл, вагітність і лактація. Сперматогенез досягає повного розвитку. Починається ця стадія в юнаків у 15-17 років і завершується формуванням зрілого чоловіка до 17-19 років. Причинами затримки статевого розвитку можуть бути: 1. Церебральні порушення органічного характеру. 2. Часті стреси (конфлікти в сім’ї, школі, емоційні перевантаження), психози, неврози. 3. Знижена маса тіла. 4. Порушення функції гіпоталамічних структур, що регулюють репродуктивну систему і процес статевого розвитку, що виникає після таких розповсюджених захворювань, як тонзиліт, часті респіраторні вірусні інфекції. 5. Уповільнення,,дорослішання центрів", які продукують гонадотропні гормони, що відмічаються у дівчат, які активно займаються спортом чи піддаються значним фізичним навантаженням. Паралельно зі статевим дозріванням відбувається психосексуальний розвиток особистості. Психосексуальний розвиток дитини - розвиток комплексу властивостей і якостей, що характеризують статеву належність людини з точки зору її поведінки, дозрівання здатності кохати, створити в майбутньому власну сім'ю, народити і виховати дітей, а також спілкуватися з людьми, враховуючи їх статеву належність. Психосексуальний розвиток - один з аспектів онтогенезу, тісно пов'язаний із загальним біологічним розвитком організму, особливо зі статевим дозріванням і подальшою зміною статевої функції. У зв'язку з цим увагу дослідників приваблюють такі природні віхи, як стадії пубертату, вік і особливості менархе та ойгархе, вікова динаміка гормональних процесів і сексуальної активності дорослих, фактори, пов'язані з дітонародженням і т. д. Разом з тим психосексуальний розвиток — результат статевої соціалізації, в процесі якої індивід засвоює певну статеву роль і правила сексуальної поведінки. Вирішальне значення тут мають соціальні фактори: структура діяльності індивіда, його взаємини зі значущими людьми, норми статевої моралі, вік і типові форми раннього сексуального експериментування, нормативне визначення подружніх ролей тощо. Виділяють такі основні етапи психосексуального розвитку: 1. Дородовий (пренатальний), протягом якого відбувається диференціація генів, статевих органів і структур мозку, відповідальних за статеву поведінку. 2. Парапубертатний (від народження до 7 років), коли дитина усвідомлює свою статеву належність та її незворотність, тобто формується статева самосвідомість. У цьому віці виникає допитливість, спрямована на статеві ознаки. 3. Препубертатний етап (від 7 років до 13), що характеризується формуванням, в основному в іграх, стереотипів і набуттям навичок статево-ролевої поведінки (війна, ляльки), інтенсивною гендерною соціалізацією дитини, формуванням характеру. На цьому етапі здійснюється вибір статевої ролі, яка найбільше відповідає психофізіологічним особливостям дитини чи ідеалам мужності/жіночності мікро середовища. У широкому спілкуванні з однолітками і, насамперед, під час статеворолевих („сімейних") ігор, які вимагають виконання дітьми певної ролі (батька, матері, нареченого, нареченої тощо), апробується і закріплюється обрана статева роль, яка відображає різноманітні аспекти людських стосунків, у тому числі й сексуальні. Батьки в цей період ще є об'єктом наслідування, моделлю жіночності і мужності. Правильна статеворолева поведінка батьків багато в чому визначає формування статевої ролі дитини. Поступово зростає роль однолітків у формуванні адекватної статі поведінки. 4. Пубертатний період (13-18 років), для якого характерні платонічні мрії і фантазії, формування платонічного, еротичного та сексуального лібідо. Платонічний потяг розвивається через „дитячу" закоханість, бажання духовного спілкування і потім його реалізацію, коли достатньо спільного виконання уроків, занять в одному гуртку, прояву уваги. Пізніше в платонічну закоханість включаються окремі елементи еротичного фантазування (бажання усамітнитися, мрії про дотики, ласки), які займають все більше місця. З'являється інтерес до інтимних стосунків статей, еротичної літератури. Це означає перехід до другої стадії - еротичної. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу, долучитися до спілкування. Якщо це не вдається, то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу. Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. У 1977 р. Дж. Мані сформулював принципи психосексуальної диференціації: 1) первісна наявність у зародку можливості розвитку і за чоловічим, і за жіночим типом; 2) послідовність диференціації; 3) наявність критичних періодів диференціації; 4) додатковість маскулінної диференціації, тобто природа передовсім дбає про створення самки, а для того, щоб сформувався чоловічий тип, потрібні додаткові „команди" (може навіть не додатковість, а вторинність). На одній стадії розвитку - це андрогени, під впливом яких починається статеве диференціювання мозку, на іншій - гендерні норми і відповідний їм тиск однолітків, що спонукають хлопчиків „дефемінізуватися", звільнятися від первісного материнського впливу і жіночих рис характеру; 5) диссоціація статевої ідентичності. На самих ранніх етапах після народження можливості ідентифікації за маскулінним та фемінінним типами об'єднані, але в результаті соціальних взаємодій реалізується одна з можливостей; 6) ідентифікація і доповнення - цей принцип уточнює попередній. У мозку закодовані дві схеми: одна —для позначення власної ідентичності, а друга - протилежної статі. Вони диференціюються за механізмом ідентифікації і доповнення. Перший пов'язується з копіюванням поведінки інших людей, другий - з виясненням, розумінням поведінки інших. У даному випадку мова йде про несвідомий і свідомий аспекти особистісної ідентифікації. Д. В. Колесов виділяє три основних компоненти психосексуального розвитку: - елементарні сексуально значущі реакції; - усвідомлення власної статевої належності та розрізнення дитиною людей за статтю; - статевий потяг, його формування й дозрівання, а також статева поведінка. З цих компонентів формується цілісна система фізіолого-психічних реакцій та їх самооцінки; розвивається смак і сексуальні переважання; нагромаджується досвід міжстатевих стосунків. Елементарні сексуально значущі реакції можуть бути автоматичними і поведінковими. Поведінкова сексуально-значуща реакція - кокетство, комплексна довільна поведінкова реакція, в основі якої лежить бажання привернути до себе увагу. Цю реакцію можна спостерігати вже у дівчаток грудного віку. У хлопчиків і у чоловіків вона, хоч і трапляється, але спостерігається значно рідше. Кокетство у його зрілій формі - це демонстрація жінкою своєї небайдужості до іншої статі, наявність у неї сексуального тонусу. Простіше, це заохочення до залицяння. Ще однією сексуально значущою поведінковою реакцією є соромливість - комплексна неспецифічна поведінкова реакція, що дає зрозуміти, що жінка помітила чоловіка, звернула на нього увагу і чекає подальших його дій. Це демонстрація жіночої рецептивності. Усвідомлення власної статевої належності і розрізнення людей за статтю - другий компонент психосексуального розвитку. Віднесення людей до однієї чи іншої статі виражається чітко вже з 7-8 місяців. Певне значення при цьому має научіння: мати, вказуючи на людину, говорить дитині - „це дядько" чи „це тітка"'. Якщо стать дорослих дитина здатна розрізняти дуже рано, то здатність розрізняти стать інших дітей формується дещо пізніше - до 1-1,5 року. Важливим і одним з ранніх елементів самовідчуття і самосвідомості є почуття власної статевої належності. Характерно, що дитина сприймає себе лише разом з іменем і статевою належністю. Дитина активно не хоче, щоб хтось невірно сприймав або називав її статеву належність. Самоусвідомлення особистості на певному етапі включає і усвідомлення статевої специфіки своїх інтересів і нахилів. Так, до 10-11 років діти добре знають основні відмінності своїх ролей - хлопчика і дівчинки. Услід за формуванням почуття власної статевої належності й переконаністю в чітко визначеному її характері, дитина все більш і усвідомлено починає порівнювати себе з іншими людьми (приблизно біля трьох років). Одним з проявів цього порівняння - статева допитливість: дитина проявляє інтерес до статевих органів. Це є цілком закономірний інтерес, позаяк до цього віку вона вже достатньо добре вивчила себе, навчилася порівнювати себе з іншими. Об'єкт істинної статевої допитливості - особливі специфічні стосунки чоловіків і жінок, література, що їх описує. Разом з тим підвищується інтерес до власного тіла. Наступний компонент психосексуального розвитку - статевий потяг - особливе ставлення людини до представників іншої статі, викликане деякими специфічно статевими їх особливостями. Це складний фізіолого-психічний процес, спонукальна основа і програма специфічної діяльності, яку називають статевою поведінкою, статева ж поведінка - реалізація програми і одночасно ознака її наявності. Статевий потяг включає два компоненти: фізичний (гормональний) і психічний (ставлення до людини, кохання). Злиття чуттєвого і психічного компонентів приносить людині щастя й радість у житті. Діючи на центральну нервову систему, статеві гормони сприяють створенню в корі головного мозку джерела збудження -домінанти. Зовнішні подразники посилюють збудливість і змінюють поведінку людини. Статевий потяг - це вираження потреби в зближенні, а потім і максимально глибокому контакті з представником іншої статі. Отже, він зводиться до різних форм уваги до іншої статі і різних форм зближення з нею. Учителі, вихователі, класні керівники мають глибоко усвідомити, що статеве дозрівання, крім його впливу на фізичний розвиток організму, неминуче впливає і на психічний розвиток підлітка. Саме в цей час починає формуватись чоловіча і жіноча психологія: дівчата утверджуються в своїй внутрішній позиції „жінки", та й хлопці, хоч із запізненням, починають почувати себе „чоловіком" і відмовляються повністю від ворожого ставлення до дівчат. І хлопці, і дівчата виявляють підвищену статеву допитливість, орієнтованість у сексуальних питаннях, інтерес до книг любовного змісту, до інтимного світу дорослих, негативне ставлення до спроби дорослих проникнути в таємниці їх інтимного світу. У них все більше проявляється інтерес до власної особистості, самопізнання і самовиховання, виявляється потреба в популярності, формується воля і самостійність. У пубертатний період, окрім безпосередньо статевого дозрівання, в організмі підлітка відбуваються додаткові зрушення, які явно не сприяють хорошому внутрішньому станові і самопочуттю (нестійкість судинного тонусу, пітливість, коливання тиску, зміна кольору обличчя, поява вугрів, зміна моторики, вайлуватість). Вся ця перебудова суттєво позначається на емоційно-психічній сфері. Аналіз спеціальної літератури, особисті спостереження та проведене діагностичне дослідження дали підстави для наступних висновків: - у пубертатний період дитячий організм є компактною, добре скоординованою структурою, але окремі частини організму ростуть неоднаковими темпами, процес розвитку стає несинхронним і сприймається як стихійне лихо; - початковий період активності залоз внутрішньої секреції супроводжується появою різкого запаху тіла і вугрів, що хворобливо сприймається підлітком; - у хлопчиків проходить мутація голосу, який стає „нижчим". Але трапляється це не відразу, а через місяці „скрипу і півнів", що може травмувати психіку; - збільшення тестостерону в організмі хлопчика приводить до частих спонтанних ерекцій і нічних полюцій. Це сприймається підлітком неоднозначно: один відчуває при цьому соромливість, інший - здивування, третій нітиться; - у підлітковому віці дівчата вперше починають прагнути до еталонів жіночої фігури, вдаються до дієти; - вага, що досягає у дівчат природної норми, необхідної для менархе, стає предметом неспокою багатьох школярок. За результатами опитування 58,3 % дівчат і 34,1 % хлопців у період дорослішання стурбовані своїми розмірами тіла, фігурою і вагою. Це пов'язано з побоюваннями залишитися надто маленьким чи стати надто великим, а також диспропорцією тіла. Майже за всіма показниками самосприйняття було встановлено відмінність між юнаками і дівчатами. Якщо для хлопців важливі м’язи, фізична сила, спортивні успіхи, то для дівчат це щось другорядне чи навіть небажане у зв'язку з іншим уявленням про власну статеву роль. Дівчата звертають більше уваги на свое обличчя, фігуру і шкіру. На вторинні статеві ознаки звертають увагу представники обох статей. їх своєчасна поява і типовий для даного віку стан дозволяє юнакам і дівчатам відчути себе повноцінними чоловіками і жінками. В той же час вони відчувають невпевненість стосовно пов'язаних з цим статусом ролей і функцій. Багато часу підлітки проводять перед дзеркалом, за допомогою якого „створюють портрет самого себе", вивчають різні вирази обличчя. Дзеркало для підлітка може значити значно більше, ніж цікава книга. Якщо раніше контур „образу - Я" формувався в загальних рисах: руки, ноги, голова, то тепер ретельно вимальовуються деталі: очі, вуха, рот, колір обличчя, тіні, вії, волосся, посмішка, вирази обличчя тощо. Йде пошук свого обличчя і в цих пошуках проходить не один день, тиждень, місяць. У підлітковому віці людина частіше, ніж у будь-якому іншому, стає жертвою синдрому дисморфофобії (марення власною неповноцінністю). Можна виділити такі основні ознаки дисморфофобії: - активне невдоволення своєю зовнішністю. Порушення оцінки власної зовнішності найчастіше пов'язані: з істинною чи удаваною потворністю обличчя (наприклад, надто довгий ніс, асиметричні риси, вугрі, шрами); з розмірами тіла (зріст, вага, диспропорції, криві чи тонкі ноги, великі сідниці); з викривленнями хребта, обмеженнями рухливості, аномаліями ходи. У зв'язку з проявами невдоволення своєю зовнішністю багато школярів соромляться роздягатись у присутності інших і тому неохоче відвідують заняття фізкультурою. До речі, дівчата-підлітки, що вважають себе зовнішньо малопривабливими, негативно оцінюють й інші сторони свого «Я». Хлопці можуть негативно оцінювати свою зовнішність і при цьому високо цінувати свої інтелектуальні і соціальні якості; - звинувачення своєї зовнішності в усіх гріхах і особливо в усіх своїх неприємностях; - перенесення своїх психологічних проблем (невміння спілкуватися, обирати партнера і т. п.) на тілесність; - переконання, що варто лише змінити „до кращого" свою зовнішність - як тут же до кращого зміниться й життя; - нав'язлива ідея зміни зовнішності шляхом пластичної операції (зміна форми носа, вух тощо); - зловживання дієтами і надмірними фізичними навантаженнями тощо. На відміну від хлопчиків, для яких раннє статеве дозрівання є благом, для дівчаток воно має як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, рано дозріла дівчинка часто відчуває себе привабливішою, популярнішою у старших хлопчиків, з другого боку, випереджуючи однолітків-хлопців у своєму фізичному розвитку на кілька років, вона втрачає контакт з ними. Є чимало хлопчиків у цьому віці, які лише при думці, що вони можуть закохатися чи одружитися (взагалі, а не на конкретній дівчині), з обуренням відкидають цю думку, між тим як найменші дівчатка пристрасно очікують кохання і шлюбу. Серйозні поправки в оцінку статевих відмінностей вносить акселерація, котра проявляється не тільки в прискоренні процесів росту і статевого дозрівання, але й у більш ранній морфологічній стабілізації. В зв'язку з цим варто вказати на відмінності між «епохальною» акселерацією, яка описує відмінність у поколіннях, і «внутрішньогруповою», яка розглядає осіб з різним рівнем розвитку в рамках одного покоління. Саме наявність ранодозріваючих (акселератів) і пізнодозріваючих (ретардантів) підлітків приводить до появи специфічних психологічних проблем підліткового віку. Факти, узагальнені І. С. Коном, свідчать, що і дорослі і ровесники сприймають акселератів як більш, а ретардантів — як менш дорослих. Більшість лідерів-старшокласників — акселерати, тоді як ретарданти або інфантильні і демонстративні, або, навпаки, замкнуті. Джеймс Ч. Добсон вважає, що в зв'язку з цим слід розглянути чотири крайніх варіанти: 1. Хлопчик, статеве дозрівання якого відбувається із запізненням. Цей підліток чудово розуміє, що він залишається дитиною, тоді як його друзі вже подорослішали. Він не може змагатися з іншими хлопцями, оскільки вони більші і сильніші за нього. Оцінка власної персони в нього катастрофічно падає. Він переживає, побоюється з кимось поділитись своїми проблемами, сумнівами, соромиться з кимось порадитись. Часто, неадекватно оцінюючи свій розвиток і ситуацію, такий підліток намагається продемонструвати всім оточуючим свої „чоловічі" якості, і тим самим стаючи джерелом неприємностей у школі. 2. Дівчинка-ретардантка опиняється в не менш скрутному становищі. Адже, порівнюючи себе зі своїми більш фізично розвиненими ровесницями, вона починає сумніватися в своїй фізичній привабливості, і на цьому грунті у неї розвивається почуття власної неповноцінності. І якщо ніхто не пояснить їй, що вона помиляється, вона може вирішити, що ніколи не подорослішає. 3. Дівчинка-акселератка, яка раніше за інших входить у пору зрілості. Здавалося б, що в даному випадку ситуація дає переваги і створює емоційний комфорт. Але якщо врахувати, що дівчата і так випереджають хлопчиків у фізичному розвитку, то стає зрозуміло, що така дівчина-акселератка самотня серед своїх однолітків, у яких ще немає таких проблем, що хвилюють її. Водночас до спілкування з більш дорослими вона ще не готова. Якщо дівчина не отримує відповідної допомоги, виникають серйозні психологічні проблеми або передчасно дорослі форми поведінки як засіб розв'язання цих проблем. 4. Хлопець-акселерат. На відміну від дівчини-акселератки на його боці значні переваги в середовищі своїх ровесників. Він стає фізично сильним саме тоді, коли його однолітки починають цінувати фізичну силу. Зростає його впевненість у собі в міру досягнення успіхів у спорті, а також завдяки популярності серед оточуючих. Ранній статевий розвиток ставить його в рівні умови з дівчатами свого класу, яких також хвилює сексуальність. Стійкість емоційної сфери, впевненість у собі, визнання з боку оточуючих відрізняють таких підлітків. "Почуття дорослості" у дівчаток і хлопчиків визначається відчуттям підлітком себе людиною певної статі і прагненням відповідати їй у майбутньому, формувати в собі риси та якості справжньої, а не удаваної, жіночності чи мужності. Ознаками зрілого почуття дорослості є не лише бажання ставати дедалі дорослішою, психофізично, соціально й духовно зрілою особистістю. Це і відповідність сформованим уявленням та орієнтирам власної поведінки, особливостей побудови взаємин з довколишніми. Від виховних впливів і передбачень педагогів залежатиме гармонійне дорослішання хлопчиків і дівчаток, становлення психології особистісно зрілих чоловіків і жінок. До важких психологічних криз може призвести невпевненість і сумніви підлітків, пов'язані зі становленням власної сексуальності. В них часто немає чітких уявлень про сексуальність і сексуальну поведінку або ж вони відчувають тиск соціальних норм щодо сексуальних досягнень. Ці переживання виражаються в побоюванні невідповідності свого сексуального розвитку віковій нормі. Сумніви підлітків обертаються навколо численних питань: „Чи не перевершують мене однолітки у статевому розвитку? Чи викликаю я інтерес у представників іншої статі?". Скільки б суперечностей підліткового віку не виділяли вчені, всі сходяться на тому, що це вік соціалізації (вростання в світ людської і в т. ч. гендерної культури та суспільних цінностей) та індивідуалізації, тобто відкриття й утвердження свого унікального і неповторного „Я". У старшому шкільному віці відбувається остаточне формування статевої системи. У юнаків цей період проходить набагато бурхливіше, ніж у дівчат, і у психофізіологічному плані характеризується своєрідною гіперсексуальністю - статевою збудливістю, різким зростанням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі і підвищеною закохуваністю. Цей період є завершальним у первинній соціалізації, громадському становленні особистості, її соціальному самовизначенні, активному залученні до суспільного життя, формуванні духовних цінностей. Однак, юнацький вік не менше, ніж підлітковий, вражає поєднанням суперечливих рис характеру: прагненням стати здоровим і бравадою відносно до здоров'я, бажанням взнати думку батьків про свій зовнішній вигляд і відмовою залежати від їх суджень. Глибшим змістом наповнюється спілкування та емоційне життя юнаків. Для них характерне сильніше, ніж у підлітків, бажання автономії у стосунках з дорослими. У ранній юності частіше, ніж на попередніх вікових етапах, проявляється потреба в самотності. Дослідження В. Мудрика показали, що цю потребу реалізують 75 % юнаків і 83 % дівчат. Більше половини дівчат і близько 45 % юнаків усвідомлюють наявність у себе цієї потреби. Частина старшокласників (до 20 % юнаків і 3 % дівчат) вважають самоту як найсприятливіший для них вид вільного проведення часу. Діяльність на самоті може бути як предметною (читання, конструювання тощо), так і комунікативною. Остання виникає у разі небажання юнака чи дівчини спілкуватися з можливими реальними партнерами, а є прагнення спілкуватися на самоті з якимось уявним ідеальним партнером чи власним Я (сьогодні цьому сприяє комп'ютер та Інтернет). Наявність потреби в самоті в юнацькому віці - норма. Відсутність цієї потреби свідчить про те, що особистість розвивається недостатньо інтенсивно для свого віку. Якщо ж ця потреба є нав'язливою — це теж тривожний симптом.
|
