УМОВИ СТВОРЕННЯ Й ФУНКЦІОНУВАННЯ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Створення підприємств на паритетних засадах може також бути наслідком правового регулювання, згідно з яким участь іноземного партнера не повинна перевищувати долю місцевого партнера.

Відзначимо, що всі ознаки мають важливе значення, особливо у процесі комплексного аналізу МСП. Наприк­лад, з точки зору мотивації безпосередніх партнерів та їх впливу на подальшу розробку стратегії діяльності прин ципово важливо, на яких засадах партнери беруть участь у спільному підприємстві — паритетних, з більшою чи меншою участю іноземного інвестора (табл. 1, п.3.7). Участь на паритетних засадах поширена в промислове розвинутих країнах, коли підприємство створюється май­же виключно з підприємницьких мотивів за участю рів­них партнерів. Рівні частки участі в капіталі підприємства розглядається як доказ рівноправного співробітництва та взаємного визнання партнерів і є теоретично ідеальним рішенням організації підприємства з іноземною участю. Однак таке співробітництво має негативний бік в тому випадку, коли одному з партнерів необхідно взяти на се­бе відповідальність за вирішення будь-якого питання (відсутність "лідера" в конфліктній ситуації).

Більша частка іноземного капіталу має місце, якщо іноземний партнер бажає забезпечити максимальний контроль за діяльністю підприємства. Більша участь іно­земного капіталу необхідна також і в тому випадку, коли місцевий партнер не має фінансових коштів для того, щоб збільшити свою долю в підприємстві. Для таких підприємств негативним моментом є те, що місцева влада розглядає подібне підприємство не як національне, а як іноземне, і може відмовити йому в наданні непередба­чених пільг. Іноді для усунення цього недоліку іноземні підприємці намагаються перекласти на плечі місцевого партнера поточне керування підприємством, а свою влас­ну діяльність обмежують контролем. У цьому випадку в оперативні відносини з державними органами вступає тільки місцевий партнер. В окремих країнах існує поря­док, який передбачає додаткові пільги тим підприємст­вам, де участь іноземного капіталу більша за певний від­соток статутного, а в разі його перевищення надаються додаткові пільги.

Менша частка іноземного партнера є у більшості ви­падків неприйнятною для західних фірм, котрі прагнуть здійснювати контроль над діяльністю підприємства. При цьому іноземні інвестори встановлюють сувору взаємо­залежність частки капіталу і права контролю. Існує практика, коли право на керування може бути обумовлене договором про порядок діяльності підприємства без за­лежності від частки капіталу.

Закордонні інвестори погоджуються з меншою част­кою своєї участі в капіталі МСП в країнах, де здійсню­ються значні зусилля щодо націоналізації економіки. В протилежному випадку вони можуть понести збитки внаслідок дискримінації, офіційних регламентацій, які обмежують діяльність підприємства. Підприємства, в ка­піталі яких іноземний інвестор має меншу частку, за своїм характером ближчі до національних підприємств і внаслідок цього мають різні пільги. Вони мають змогу більш масштабно використовувати місцеву робочу силу, сировину, а також більші можливості збуту продукції на місцевому ринку.

Систематизація МСП за способом організації (табл. 1, п.1.1) важлива тому, що законодавчо встановлюються ор­ганізаційно-правові форми підприємств, які можуть значно відрізнятись у різних приймаючих країнах, що приймають капітал. Від того, у якій сфері діє МСП (табл. 1, п.4), за­лежать пільги чи обмеження, а від місця реєстрації — пре­валюючі норми національного регулювання (табл. 1, п.1.4).

Відзначимо, що розмір МСП (табл. І, п. 7) може визначатися за різними параметрами: 1) величиною ста­тутного фонду, включаючи розмір внеску іноземного партнера; 2) чисельністю персоналу; 3) вартістю вироб­ничих фондів; 4) обсягами продукції та її експорту тощо. Зрозуміло, що доцільно використовувати сукупність показників, однак у період створення важливе значення мають розмір декларованої або реально внесеної інозем­ної інвестиції, а також її джерело, зміст, якість, спосіб, мета і структура (табл. 1, п.З).

У цілому систематизація міжнародних спільних під­приємств, з одного боку, відображає мотивацію як країн базування і приймання капіталу, так і безпосередніх партнерів, а з другого — дає змогу поглиблено проана­лізувати процес створення та функціонування МСП, ме­тоди, інструменти й специфіку їх регулювання. Міжнародні спільні підприємства розвиваються у контексті поглиблення інтернаціоналізації, об'єктивних процесів усуспільнення капіталу, генезису форм та ме­тодів його концентрації й експорту, диверсифікації ви­робництва у динамічному конкурентному середовищі. На масштаби, динаміку та результативність МСП впливає сукупність взаємопов'язаних факторів, серед яких до­цільно виділити:

• глобально-економічні — стан розвитку світової еко­номіки, головних міжнародних факторних ринків, у тому числі ринку інвестицій; стабільність світової валютної си­стеми; активність страхування міжнародних операцій;

• політико-, ресурсно- та загальноекономічні стосовно тієї чи іншої країни — стабільність політичного устрою та уряду, загроза стабільності іззовні, ступінь втручання уряду в економіку, його ставлення до іноземних інвес­тицій, дотримання міжнародних дво- та багатосторонніх угод; наявність природних ресурсів, демографічна ситу­ація, географічне положення; темпи економічного роз­витку, рівень інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість національного ринку капіталів, система оподаткування тощо.

З урахуванням дії цих та інших факторів формується відповідна стратегічна орієнтація країн базування та прий­мання капіталу,яка, у свою чергу, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів при створенні міжнародного спільного підприємства (рис. 4).

Для країн базування, традиційно головними серед яких є промислове розвинуті країни, вирішальним мак-роекономічним фактором експортної орієнтації прямого підприємницького капіталу є стан балансу ввозу й виво­зу інвестицій. У зв'язку із цим виділяють групи країн:

1) такі, що переважно експортують капітал (Японія);

2) такі, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу (ФРН, Франція);

3) 3) нетто-імпортери (Ірландія, Португалія, Іспанія, Турція, США).

В останні роки крупними експортерами капіталу, в тому числі у фор­мі МСП, стали також Південна Корея, Тайвань, Китай

 

 

країни Близького Сходу. Характерно, що на відміну від практики експорту за період 70—80-х років цими краї­нами у країни, що розвиваються, в наш час набуває по­ширення експорт капіталу у промислове розвинуті країни (наприклад, Тайвань близько 60% інвестицій експортує у США).

• Для країни приймання привабливість прямих інвес­тицій у формі спільних підприємств зумовлена такими факторами: імпорт прямих підприємницьких капіталів веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів, сприяє поширенню передової технологи й управлінського дос­віду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• не тільки з'являються нові матеріальні та фінансові ресурси, але й мобілізуються і більш продуктивно вико­ристовуються національні ресурси;

• спільні підприємства сприяють розвиткові націо­нальної науково-дослідної бази;

• стимулюється конкуренція і пов'язані з цим пози­тивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зни­ження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

• підвищуються попит та ціни на національні (міс­цеві) фактори виробництва;

• збільшуються експортні надходження у вигляді по­датків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

• в умовах слабкого контролю використання держпо­зик ризик з місцевих переноситься на іноземних інвес­торів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.

Одночасно слід вказати на стримуючі фактори роз­витку іноземної підприємницької діяльності:

• імпортовані через МСП ресурси потребують окуп­ності й отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковому контексті відтік ресурсів через репат­ріацію прибутку повинен перевищувати величину пер­винних вкладів, тому говорити про збільшення вироб­ничого апарату за рахунок іноземних інвестицій доцільно тільки у розрахунку на їх стимулюючий вплив на еко­номічний розвиток приймаючої країни у цілому;

• міжнародні спільні підприємства залучають ресурси у своїх цілях, які можуть не збігатися з національними.
На практиці, як правило, не вдається уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка посилюється правовими заходами макроекономічного стимулювання МСП;

МСП як канали передавання технологій часто ста­ють відносно закритими анклавами у національній еко номіці, слабо пов'язаними з іншою її частиною, на яку, проте, падають витрати по забезпеченню функціонування анклаву. При цьому сила ефекту анклавності обернено пропорційна рівню економічного розвитку приймаючої країни, що приймає капітал. Крім того, на практиці така країна (навіть промислове розвинута) майже не бере участі у створенні нової технології, а отримує її кінцевий продукт. Передача частини науково-дослідних робіт має місце переважно у низькотехнологічних галузях;

• будучи формою проникнення на зарубіжний ринок,
МСП можуть вступати в угоди з діючою на місцевому
ринку олігополією (або ще гірше — монополією), коли
"збивати ціни" не входить у їх завдання. МСП також мо­
жуть справляти стримуючий вплив на національне під­
приємництво, поглинаючи фінансові нагромадження у
місцевій та іноземній валюті;

• суттєві експортні надходження найбільш реальні у
сировинних галузях в той час, коли у обробній промис­
ловості іноземні інвестиції мають переважно імпорто-
заміщуючий характер;

• нерегульований розвиток МСП може посилити со­
ціальне розшарування, маргіналізацію значної частини
країн, що приймають капітал, та маси споживачів.

Для країн, що розвиваються, та країн перехідної еко­номіки залучення іноземних інвестицій розглядається як один із факторів ринкової трансформації у контексті їх інтеграції у сучасну світогосподарську систему. Доречно відзначити роль іноземних інвестицій у розвитку процесів приватизації. За даними Світового Банку, країнами, що розвиваються, за 1988—1993 рр. було приватизовано дер­жавної власності на суму 95,9 млрд. дол. З них привати­зація за участю іноземного капіталу становила 33,1 млрд. дол. (із них 22,6 млрд. дол. — прямі інвестиції).

Слід мати на увазі, що "цільова орієнтація спільного підприємства вибирається під впливом як мінімум трьох наступних факторів — розпоряджень, що містяться в нормативних документах, чужого досвіду та своїх на­станов" [56, с.8]. Найбільш близьким для нашого дослідження є досвід залучення прямих іноземних інвестицій та розвитку МСП у країнах перехідної економіки.

Серед іноземних інвестицій у країни Східної Європи обсягом майже 28 млрд. дол. СІЛА (1992 р.) за оцінками Міжнародного валютного фонду частка компаній СІЛА складає 8 млрд. дол. (близько 30%). Крім компаній по виробництву споживчих товарів ("Проктер & Гембл", "Сара Лі" та ін.) у числі великих американських інвес­торів є компанії телезв'язку, хімічної та енергетичної промисловості. Останні зацікавлені також у розробці родовищ газу та нафти у Казахстані, Азербайджані, Росії. Одночасно у цьому регіоні зацікавлені середні та дрібні компанії (близько 70% угод по створенню МСП).

Зростаючу інвестиційну активність у країнах Східної Європи демонструють західноєвропейські компанії. Най­більшим інвестиційним проектом у цьому регіоні є зо­бов'язання німецької компанії "Фольксваген" інвестувати 7 млрд. ВМ у модернізацію та розширення чеської ком­панії "Шкода автомобілова", де вона буде мати до 70% сукупного капіталу. Італійська компанія РІАТ інвестує 2 млрд. дол. США у Польщі, де буде спільно випускатись автомобіль "Чинкеченто". Концерн "Асе§ Браун Бовері" (Швеція — Швейцарія) за три останні роки отримав контрольні пакети акцій у 26 енергетичних і машино­будівних компаніях Східної Європи.

Мотивація безпосередніх інвесторів при створенні МСП досить повно досліджена у спеціальній економічній літературі. Зауважимо, що поряд із аналізом переваг МСП як однієї з форм міжнародного бізнесу при виході на зарубіжні ринки (табл. 1, п.1.1) важливо деталізувати конкретні мотиви учасників міжнародних спільних під­приємств.

Як основні мотиви участі фірм у створенні спільних підприємств Захід-Схід експерти Європейської економіч­ної комісії ООН виділяють:

• скорочення обсягу капітальних витрат (ризику) при
створенні нових потужностей;

• набування досвіду управління у проведенні операцій
на місцевому ринку;

• забезпечення ефективної вертикальної інтеграції іс­
нуючих виробництв;

• придбання нових виробничих баз або джерел сиро­
вини;

• вивчення ринків та формування нових каналів збуту;

• можливість уникнути циклічності та сезонності ви­
робництва;

• реалізацію переваг, пов'язаних з більш низькою вар­
тістю факторів виробництва.

У свою чергу, фірми країн, що розвиваються, при створенні МСІЇ орієнтуються також на можливість дос­тупу до нових технологій та передових методів управлін­ня, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо [80].

Мають свої особливості і мотиви транснаціональних корпорацій при створенні міжнародних спільних підпри­ємств, серед яких слід виділити: можливість забезпечення значної економії у масштабах виробництва; диверсифіка­цію виробництва, вступ у нову сферу діяльності; зниження затрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські ро­боти; підвищення ефективності існуючого менеджменту та маркетингу тощо. Взагалі дослідження мотивації трансна­ціональних корпорацій при використанні різних форм міжнародного бізнесу, включаючи МСП, являє собою предмет спеціального дослідження [див., зокрема, 80]. Від­значимо, що такі дослідження проводяться у межах су­часних теорій міжнародного виробництва [74] та інтерналі-зації[89].

У навчальному посібнику [42] проведено система­тизацію мотивів безпосередніх партнерів при створенні МСП з виділенням виробничо-економічних та маркетин­гових груп (табл. 2). Крім того, наводяться мотиви, які не декларуються й рідко досліджуються, хоча й враховують­ся у практиці міжнародного спільного підприємництва: пропагандистські та престижні, які характерні для за­рубіжної діяльності великих компаній, особливо в окре­мих сферах міжнародного бізнесу (туризм, сервіс тощо);

особисті, коли засновниками МСП є бізнесмени однієї національності або підприємство створюється на родин­них засадах; екологічні, коли вирішуються питання вино­су за межі країни базування екологічно брудних вироб­ництв.

 

 

 

Важливими мотивами створення МСП можуть також бути уникнення подвійного оподаткування, вихід з-під дії митних тарифів, подолання несприятливих нормативно-правових умов господарювання [56].

 

Слід зазначити, що міжнародні спільні підприємства використовуються не тільки для освоєння ринку країни, що приймає капітал, але й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх країн або цілих регіонів світу. І якщо від­повідна мотивація тривалий час досліджується стосовно діяльності американських, японських та західноєвропей­ських фірм у Латинській Америці, Азії, Африці, то по­тенціал такого плану маркетингової мотивації західних фірм у країнах Східної Європи та СНД до останнього часу не оцінювався. Разом з тим такий потенціал є, на нашу думку, значним, що обумовлено схожістю ключових середовищних характеристик вказаних країн внаслідок тривалого взаємопов'язаного економічного розвитку. Зо­крема, відзначається висока кореляція інвестиційної ак­тивності іноземних фірм в Україні з масштабами та ди­намікою їх діяльності в Росії [45, 46].

Регулювання розвитку МСП здійснюється за допо­могою сукупності методів (правових, адміністративних, економічних та соціально-психологічних), форм та кон­кретних інструментів стимулювання і обмеження на різ­них (національному, міжнародному і наднаціональному) рівнях. Правові методи реалізуються через систему ци­вільного та процесуального права, арбітражну практику тощо з відповідним інституціональним забезпеченням. Адміністративні методи юридичне визначають господарсь­ку суб'єктність, регламентують питання власності, про­цедури розв'язання суперечок у судовому порядку тощо. Економічні методи реалізуються через систему дотацій, кредитів, здійснення фіскальної політики. Соціально-пси­хологічні методи орієнтовані на формування і розвиток тієї чи іншої ідеології, виховання відповідного менталі­тету громадян і суспільства у цілому за допомогою орга­нізаційно оформлених інститутів.

Між методами регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності є очевидний взаємозв'язок із пріоритетом правових методів, що обумовлено:

• їх оформленістю у конкретних документах, що дає можливість проводити відповідний аналіз;

• усталеністю й тривалістю нормативно-правової бази;
• значенням правових методів як основи для розвитку інших методів регулювання.

Аналіз різних систем регулювання міжнародної спіль­ної підприємницької діяльності на національному рівні по­казує, що формуються вони двома шляхами: прийняттям єдиного акта, який регулює допуск
іноземного капіталу в економіку країн; регулюванням сукупністю правових актів різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької ді­яльності.

Вибір одного із зазначених шляхів формування на­ціональної системи регулювання зумовлений роллю кра­їни на світовому ринку капіталів. Для країн, які активно експортують капітал, характерним є ліберальне ставлення до регулювання іноземних капіталовкладень. Країнам, які переважно імпортують капітал, притаманне прагнення до прийняття єдиного законодавчого акта щодо міжнародної підприємницької діяльності (див. додатки 2 і 3).

Загалом стабільним залишається перелік питань (об'єктів) регулювання: визначення іноземного інвестора; видів та форм іноземних інвестицій; участь у власності; трансферт прибутку іноземного інвестора; вимоги до ре­зультатів діяльності іноземного інвестора; система інвес­тиційних пільг та обмежень; гарантії щодо прав інозем­ного інвестора.

Одночасно реалізуються досить гнучкі підходи щодо варіантів регулювання кожного з цих питань залежно від стратегічної мотивації країни, що приймає капітал.

До іноземних інвесторів відносяться, як правило, іно­земні фізичні та юридичні особи; особи, які не мають громадянства; вітчизняні громадяни, які проживають за кордоном; іноземні держави та міжнародні організації.

Видами іноземних інвестицій є цінності, що вклада­ються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей. У цілому вони ви­значаються однозначно, але можливі й варіації щодо деяких видів: інтелектуальні інвестиції, векселі, цінні папе­ри, торгові марки тощо. Зазначимо, що країни, які більш зацікавлені в іноземних інвестиціях, формують різнома­нітні переліки видів інвестицій.

Іноземний інвестор, як правило, кваліфікується за обсягом вкладеного капіталу. Так, пересічним у світо -господарській практиці є кваліфікаційний мінімум у 50-100 тис. дол. СІЛА, а кваліфікаційна частка власності в об'єкти інвестування — від 20 %.

Ключовим моментом взаємовідносин різних форм здійснення іноземних інвестицій є питання участі у влас­ності. Світова практика сформувала такі основні способи регулювання цього питання: збереження контролю над стратегічними галузями національної економіки; збере­ження деяких галузей або видів виробництва під егідою державної власності; обмеження частки іноземного ін­вестора у власності; часткове зняття обмежень привілейо­ваним інвесторам; 100% власність іноземного інвестора.

Регулювання репатріації прибутку іноземного інвес­тора передбачає: обов'язкове створення резервного фон­ду, який зберігається у банках країни приймання; фікса­цію розміру капіталу, який вивозиться, залежно від роз­міру інвестиції, прибутку, що отримується і регулюється як загальними правилами валютного регулювання та уго­дами про валютне співробітництво, так і спеціальними правилами. Крім того, можливі режими вільного руху капіталу.

Вимоги до результатів діяльності іноземного інвес­тора визначаються цілями приймання країни і реалізу­ються диференційовано за певними показниками (частка національного учасника, рівень передачі технології, мас­штаби діяльності, спрямованість ринку, можливість під­готовки кадрів та нових робочих місць тощо).

Система інвестиційних пільг та обмежень включає факторні пільги (субсидії підприємствам; гарантовані та пільгові позики; звільнення від податків; часткове повер­нення податків; прискорення амортизації); товарні пільги (тарифні й нетарифні імпортні бар'єри); спеціальні заходи контролю за результатами діяльності іноземного інвестора; інші пільги.

Система гарантій дотримання прав іноземного ін­вестора традиційно складається з гарантій включення у національну систему права; гарантій дотримання інвести­ційних пільг і усталеності законодавства протягом інвес­тиційного циклу; гарантій від заходів конфіскаційного характеру.

На міжнародному рівні (у міждержавних дво- і бага­тосторонніх угодах), як правило, регулюються такі пи­тання: 1) визначення інвестицій та інвесторів; 2) умови ввозу прямих іноземних інвестицій; 3) заохочення інвес­тицій; 4) загальні норми режиму; 5) переведення пла­тежів; 6) вимоги до результатів господарської діяльності; 7) позбавлення інвестора прав власності; 8) розв'язання суперечок; 9) норми поведінки корпорацій.

При визначенні інвестицій та інвесторів вказуються не тільки вже існуючі форми інвестицій, але й ті, що можуть виникнути після укладення угоди. Фіксуються юридичні особи, які потрапляють у категорію "національних суб'єк­тів" кожної країни — учасниці угоди.

Умови ввозу прямих іноземних інвестицій чітко ви­значають систему регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами національного права чи спеціаль­ними режимами). Цікаво, що до 1990 р. жодна з двосто­ронніх угод не передбачала політику "відкритих дверей" між країнами-партнерами.

З точки зору заохочення інвестицій більшість угод передбачає обов'язок заохочувати іноземні інвестиції в першу чергу для країни, що приймає капітал. В окремих угодах країна базування зобов'язується проводити полі­тику заохочення вивозу підприємницького капіталу в ту чи іншу країну.

Загальні норми режиму,як правило, передбачають справедливий, недискримінаційний, пільговий або націо­нальний режими.

Правила переведення платежів є найбільш важливим елементом угоди. При цьому країна базування прагне одержати конкретні та широкі гарантії не тільки у за­гальних правах інвесторів щодо переведення коштів, але й у використанні тієї чи іншої валюти, валютних курсів та термінів переведення.

Вимоги до результатів господарської діяльності стосу­ються найму місцевого персоналу, використання різних джерел кредитування та надання інформації і регулюють­ся, як правило, законодавством країни приймання.

Позбавлення інвестора прав власності є однією з клю­чових проблем в інвестиційних відносинах, яка вирішу­ється або гарантією неможливості конфіскації та націо­налізації власності іноземного підприємця, або (у випад­ку націоналізації) частковою виплатою і компенсацією.

Розв'язання суперечок здійснюється за допомогою Міжнародного центру врегулювання інвестиційних супе­речок, який був створений у 1965 р. (у 1994 р. центр об'єднував 1.13 країн світу). На першому етапі суперечки між інвесторами й урядом країни, що приймає капітал, вирішуються на основі конструктивних консультацій. Су­перечка може також розглядатись компетентним судовим або адміністративним органом країни, що приймає капі­тал. Відзначимо, що Центр випускає збірник "Інвести­ційне законодавство країн світу".

Норми поведінки корпорацій передбачають формуван­ня загальних понять, принципів і норм, яких повинні дотримуватись іноземні підприємці у країні приймання.

Таким чином, метою двосторонніх і багатосторонніх інвестиційних угод є, з одного боку, одержання країною базування правового захисту своїх інвестицій від можли­вих некомерційних ризиків, а з іншого — підтримка ста­більності й надійності стосунків між двома країнами.

Кількість інвестиційних угод зростає прискореними темпами. На 1960 р. було підписано 83 угоди, наприкінці 1970-х — 176, у 1989 р. — 377, а в 1991 їх кількість пере­вищувала 440. Більша частина (96%) — це угоди між роз­винутими країнами і країнами, що розвиваються.

Відносини між багатьма країнами регулюються більш складними угодами на наднаціональному рівні у рамках інтеграційних угруповань. Поряд із гармонізацією еконо­мічної політики країн-учасниць ефективно працюють відповідні наднаціональні інститути. Зокрема, у межах Європейського Союзу з 1958 р. функціонує Європейсь­кий інвестиційний банк. Його загальні фінансові вклади у 1994 р. становили 77622 млн. ЕКЮ, а за Маастрихтсь­кими угодами Європейський інвестиційний банк спрямує близько 6 білл. ЕКЮ на екологічні, інфраструктурні та комунікаційні програми. Європейський інвестиційний фонд за п'ять років свого існування здійснив фінансу­вання 37 тис. промислових об'єктів у галузі розвитку ін­фраструктури та підтримки малого бізнесу. Слід зазна­чити, що з 1990 р. через цей інститут ЄС здійснюється фінансування окремих програм східноєвропейських країн (Польщі, Румунії, Словаки, Чехії). Загальний обсяг від­повідних інвестицій складав у 1994 р. майже 1,7 білл. ЕКЮ. Спеціально для фінансування інвестиційних про­ектів країн Східної Європи працює Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Наявність методів і форм стимулювання (обмежен­ня) іноземної міжнародної спільної підприємницької ді­яльності на національному, міжнародному та наднаціо­нальному рівнях свідчить, на нашу думку, про формуван­ня відповідної системи регулювання (рис. 5).

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє зробити висно­вок: промислове розвинуті країни віддають перевагу фі­нансовим стимулам перед фіскальними, оскільки вони забезпечують адресний характер і концентрують зусилля на досягненні конкретних національне орієнтованих ре­зультатів. Країни, що розвиваються, та країни з перехід­ними економіками запроваджують переважно податкові стимули та адміністративні заходи, що зумовлено неста­чею фінансових ресурсів.

Зазначимо, що у розвинутих країнах, з метою заохо­чення приватних інвестицій у країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою, створюються спе­ціальні інститути підтримки та стимулювання зарубіж­ного інвестування і підприємництва. Зокрема, корпорації

 

 

 

з фінансування й розвитку, що функціонують аналогічно інвестиційним банкам чи установам стратегічного роз­витку, користуються довірою інвесторів країни базування завдяки своїм суворим фінансовим стандартам і високому ступеню надійності. Країни приймання теж зацікавлені у діяльності цих корпорацій через вигідні умови їх функ­ціонування (це стосується відсутності у країні, що прий­має капітал, вимог надання гарантій чи забезпечення за своїми позиками, пропозицій партнерам з приймаючої країни придбати свою частку участі у капіталі, коли спільне підприємство стає прибутковим, тощо).

Так, у США створена Корпорація Сполучених Шта­тів по закордонних інвестиціях для страхування приват­них інвестицій США від політичних ризиків у більш ніж 10 країнах, що розвиваються, сприяння розміщенню за­рубіжних інвестицій, цільового фінансування проектів. Аналогічні інститути діють у Німеччині, зокрема для під­тримки розвитку економічної інфраструктури у країнах, що розвиваються, шляхом створення спільних підпри­ємств і часткового фінансування проектів, надання позик дрібним і середнім підприємствам, фінансування оцінки доцільності конкретних проектів СП тощо.

Універсальність притаманна діяльності таких важли­вих міжнародних інститутів, як:

• Багатостороннє агентство по гарантуванню інвести­цій (1988 р.), яке сприяє потокам ПЗІ у країни, що роз­виваються, та країни з перехідними економіками, а також пропонує комплекс інформаційних та консультаційних послуг. Капітал агентства оцінюється у 948 млн. дол. США, а річний чистий дохід — у 26 млн. дол.;

Служба по іноземних інвестиціях (1986 р.), керів­ництво якою здійснюють Міжнародна фінансова корпо­рація, Багатостороннє агентство по гарантуванню інвес­тицій, Світовий банк. За ініціативою країн, які приймають капітал, Служба рекомендує найбільш ефективні шляхи залучення іноземних інвестицій, виходячи із ключових па­раметрів інвестиційного клімату.

 

 

УМОВИ СТВОРЕННЯ Й ФУНКЦІОНУВАННЯ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Длястворення і функціонування міжнародних спіль­них підприємств необхідні певні політико-правові, інсти-туціональні, економічні та соціально-культурні умови.В Україні міжнародне спільне підприємство розглядається як самостійний вид зовнішньоекономічної діяльності [3], а створення СП за участю іноземних партнерів — як одна із форм здійснення іноземних інвестицій [9].

• Згідно з чинним законодавством, що регулює меха­нізми організації та функціонування МСП (підприємств з іноземними інвестиціями)¹,до останніх належать підпри­ємства будь-якої правової форми, створені відповідно до законодавства України, якщо протягом календарного ро­ку в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція, що становить не менш як 20% статутного ка­піталу і водночас не менша від суми, еквівалентної пев­ній кількості доларів СІЛА, а саме:

а) у разі здійснення інвестиції у вигляді рухомого та
нерухомого майна, прав інтелектуальної власності, прав
на здійснення господарської діяльності для банків та
інших кредитно-фінансових закладів (організацій) — 100
тис. дол. США;

б) у разі здійснення її в конвертованій валюті, валюті
України при реінвестиціях, цінних паперах тощо для бан­
ків та інших кредитно-фінансових закладів — 1 млн. дол.

США, для інших підприємств (організацій) — 500 тис. дол. США.

«Закон України "Про господарські товариства" перед­бачає можливість створення українсько-зарубіжних СП у п'яти правових формах: акціонерне товариство; товарист­во з обмеженою відповідальністю; товариство з додатко­вою відповідальністю; повне товариство; командитне то­вариство.

Стратегічна орієнтація при формуванні нормативно-правової бази створення спільних підприємств на терито­рії України виходить з необхідності активної участі нашої держави в міжнародному розподілі праці, спеціалізації та кооперації, потреби ефективного використання науково-технічного, виробничого та ресурсного потенціалів.

При цьому створення МСП на території України має такі макроекономічні цілі:

• орієнтація виробництва на підвищення якості жит­
тя, культури споживання, освоєння нових типів спожив­
чих товарів (вивільнення від нераціонального імпорту);

• забезпечення науково-технічного прогресу, техноло­
гічного оновлення виробництва, розвиток ресурсозбері­
гаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій.

Слід визначити взаємозв'язок основних цілей. По-перше, залучення передової закордонної технології, на­приклад, сприяє розв'язанню завдання додаткового ви­робництва продукції та вивільненню України від імпор­ту; по-друге, небайдуже, на якій технологічній основі забезпечується приріст виробництва споживчих товарів; по-третє, визначені цілі реалізуються, як правило, в комплексі.

' Розрізняють також рівні пріоритетності створення та діяльності міжнародних спільних підприємств:

а) подолання залежності України від імпорту;

б) структурна перебудова економіки, створення суча­
сної галузевої структури;

в) виробництво товарів широкого вжитку.
Реалізація цілей, що сприяють ввозу капіталу у ви­
гляді МСП, має забезпечити оновлення техніко-техно-

логічної бази без залучення власних валютних коштів; використання потенціалу іноземного партнера для вироб­ництва конкурентоздатної продукції; розширення екс­порту продукції з використанням торгової марки партне­ра, його збутової мережі та мережі техобслуговування за рахунок одержання від іноземного партнера матеріалів, які не виготовляються чи дефіцитні, комплектуючих виробів, вузлів і деталей; поділ з іноземним партнером комерційного ризику у разі недосягнення економічних результатів.

На території України СП може бути створене:

а) шляхом його заснування;

б) внаслідок придбання іноземним інвестором част­
ки участі (паю акцій) у діючому підприємстві без інозем­
ної інвестиції;

в) через придбання юридичною чи фізичною особою
України частки участі у підприємстві із 100% іноземною
інвестицією (рис. 6).

 

 

 

Природним середовищем для ефективного розвитку МСП є ринкова економіка з притаманними їй розвине­ними нормативно-правовими та економічними регулято рами і відповідною інфраструктурою. Таке середовище в Україні лише починає формуватися, до того ж ринкова переорієнтація економіки здійснюється в складному спле­тінні політичних та соціально-економічних процесів.

Розглянемо найістотніші етапи розвитку політико-правових, інституціональних, економічних та соціально-культурних параметрів середовища міжнародного спіль­ного підприємництва.

Як необхідні умови політико-правового середовища для розвитку СП розглядають:

• політичну стабільність держави;

• позитивне ставлення до іноземних інвестицій;

• наявність нормативно-правових регуляторів, їх на­
дійність та доступність, а також передбачуваність змін.

Рівень політичної стабільності в Україні залежить, з одного боку, від масштабів та темпів політичних і економічних перетворень у контексті створення демокра­тичної правової держави, а з другого — від комплексу зовнішніх чинників, які пов'язані, насамперед, з розпа­дом СРСР. Як показує практика, процеси здобуття дер­жавної незалежності колишніми союзними республіками пов'язані з конфліктами територіального, національно-етнічного та соціального характеру. На тлі цих подій ста­новлення державності України відбувається в обстановці відносної політичної стабільності. Якщо будуть знайдені раціональні шляхи розв'язання суперечностей, що існу­ють поміж Україною та Росією (поділ активів та пасивів колишнього СРСР, статус Криму і т.ін.), можна буде прогнозувати збереження й надалі в цілому сприятливих для міжнародного бізнесу політичних умов.

Ставлення до іноземних інвестицій в Україні загалом позитивне, що зумовлено, в першу чергу, труднощами пе­рехідного періоду, але існує й точка зору про більш обе­режне використання іноземних капіталовкладень. Проте акцент переноситься на вирішення практичних питань об­сягів, сфер застосування, строків та умов таких інвестицій.

У формуванні правового забезпечення в справі ство­рення й функціонування українсько-зарубіжних СП мож­на виділити чотири етапи:

Прийняття та дія законодавчих актів, що регулюва­ли створення й діяльність МСП на території СРСР протя­гом 1987—1989 рр. Законода