УКРАЇНСЬКА ОПЕРА В ЛИСЕНКІВСЬКУ ДОБУ

("Осада Дубно" П.Сокальського, "Катерина" М.Аркаса)

В другій половині XIX сторіччя одним з найважливіших музичних жанрів, котрий майже у всіх європейських країнах займав важливе місце у культурно-просвітницькому процесі, втілював національні ідеали і свідчив про належний духовний рівень нації, залишалась опера. Тож не дивно, що поруч з Лисенком, котрий створив найвидатніші оперні зразки в українській культурі XIX сторіччя, працюють і інші, можливо, менш масштабні автори, проте і їх внесок у вітчизняну музику є достатньо вагомим.

Серед цих композиторів в першу чергу згадаємо Петра Петровича Сокальського (1832 -1887) - плідного композитора, фольклориста, критика, громадського діяча. Він народився у Харкові, в родині професора університету. За освітою він був хіміком, закінчив природознавчий факультет Харківського університету. Проте не надто довго працював за основним фахом, а присвятив себе більше мистецтву та просвітницькій діяльності. Після закінчення університету переїжджає в Петербург, щоб там поповнити освіту, проте в пошуках заробітку йому доводиться працювати вихователем поміщицьких дітей в російській провінції. Декілька років він перебував у США, навчав дітей російського консула. Тоді ж, за океаном виникають задуми написання опер - "Мазепи" на текст Пушкіна, "Майської ночі" за Гоголем та "Осади Дубно" за його ж повістю "Тарас Бульба". В 1858 р. повертається в Одесу, провадить активну фольклористичну та музично-критичну діяльність. На початку 60-х років знову недовгий час перебуває в Петербурзі, відвідує заняття в консерваторії. Від 1864 р. і до смерті живе в Одесі, і в ці роки виявляється одним з найбільш діяльних організаторів культурного життя -утворює хор, читає лекції, засновує Товариство любителів музики, а водночас не покидає композиції та науково-критичної праці. Різносторонність інтересів, виняткова ерудиція, широке коло художніх уподобань позначились і на творчості Сокольського: його перу належать численні хори, солоспіви на вірші українських і російських поетів, фортепіанні п'єси, кантата “Пир Петра Великого”, програмні оркестрові твори, зокрема "Відгомони Украіни” ("На лугах") та багато інших. Але основним здобутком митця була опера за знаменитою повістю Миколи Гоголя - "Осада Дубно", котра попередила часом виникнення (1878) оперу "Тарас Бульба" Лисенка на той самий сюжет.

Сокальський спирався в опері на інтонаційні джерела української народної пісні, не уникаючи і цитат: так, в другій дії хор “Есть защита для отчизны” ґрунтується на темі української народної пісні часів козаччини "Гей, не дивуйте, добрії люди". Дуже часто арії та хори з опери наближені до епічних дум, до їх розповідно-героїчної манери, як, наприклад, в монументальній арії-монолозі Тараса "Вы сльшали от дедов и отцов" або насичені активними маршовими ритмами, як арія Остапа "Гей, был отаман завзятый". На противагу до них польські персонажі охарактеризовані інтонаціями і ритмами своїх придворних танців - насамперед, полонезу. Вводить композитор і елементи східного, екзотичного колориту, що помітні в партії татарки Аглаї, служниці панночки Марильці. В цілому опера Сокальського написана в доволі традиційному романтичному дусі, її музична мова емоційна, відкрита, насичена декламаційно-драматичними зворотами що сприяє напруженості, динамічності музично-театральної дії.

Цікавою постаттю української культури кінця XIX сторіччябув Микола Миколайович Аркас (1852 - 1909). Він народився в місті Миколаєві, в сім'ї адмірала Чорноморського флоту. Юнак отримав дуже старанну і різнобічну освіту: спочатку навчався в Училищі правознавства в Петербурзі, потім - в одеській гімназії, де серед його учителів був і Ніщинський, врешті на фізико-математичному факультеті Новоросійського (Одеського) університету.

Після завершення навчання, за родинною традицією Аркас працював у морському міністерстві, згодом покинув службу чиновника, проте погодився на посаду мирового судді у сусідньому Херсоні. Всі ці роки, паралельно зі службовими заняттями, Аркас багато часу присвячує улюбленим заняттям - вивченню української історії та композиції, підтримує зв'язки з колишнім педагогом Ніщинським, за його посередництвом знайомиться з видатними українськими акторами, засновниками "театру корифеїв" - Марком Кропивницьким, Панасом Саксаганським, Миколою Садовським, а також з Лисенком. Хоча композитор довгі роки був невиліковно хворим, він все одно не покидає серйозних занять історією та композицією. У 1908 р, за рік до смерті, Аркас завершив плід своєї багатолітньої праці історика – книгу “Історія України-Руси”, в якій автор відстоює позицію української державності, її відрубності від російської імперії. Значення цього дослідження належним чином оцінили лише наші сучасники. Паралельно з історичними студіями він не покидає і роботи над основним музичним твором - оперою "Катерина" за поемою Шевченка, котру закінчив у 1890 р.

Сюжет славнозвісної поеми Шевченка дещо змінений в опері, порівняно з першоджерелом: композитор вводить постать сільського парубка Андрія Безверхого, закоханого в Катерину, більш детально змальовує батьків Катрі дає і розбудовані народні сцени. За традицією основне місце в музичній мові опери належить народнопісенним джерелам, проте композитор особливу увагу приділяє більш пізньому різновиду - пісні-романсу, проте доповнює її і здобутками новішого оперного стилю: драматичного, дієвого, зосередженого на психології особистості. Отже "Катерину" можемо окреслити, як лірико-драматичну оперу. Великий вплив на її стиль мала сценічна та вокальна творчість Лисенка, зокрема ліричні епізоди "Тараса Бульби", "Утопленої", такі солоспіви, як "Ой, одна я, одна" чи "Полюбилася я" на вірші Шевченка, почасти також оперна лірика Чайковського.

В центрі уваги автора - детальний і різнобічний показ переживань головної героїні, які коливаються від щастя кохати і бути коханою (сцени з Іваном та з Андрієм в І дії), до надії всупереч всім пересторогам (II дія), врешті до глибокого розпачу (III дія). Всі інші персонажі лише відтіняють складний і суперечливий внутрішній світ Катерини, трагічність її долі. Недаремно і самі засади пісні-романсу з його м'якою наспівністю, задушевною ліричністю доповнюються в її партії драматичними, розповідними елементами, часом імітують чисто мовні ефекти - вигуки, ствердні репліки, або замріяну розповідність. Саме тому основною формою опери стає не розгорнута арія, а коротше, зате набагато динамічніше і стисліше за розвитком аріозо, поруч з тим дуже важливу роль відіграють діалогічні сцени персонажів. Як найважливіші для музичної драми сольні номери згадаємо аріозо Катрі "Чи правда, сестриці" (І дія), аріозо зі сцени з батьками "Ой, згляньтесь, рідні, на моє лихо", а особливо два номери з фінального акту - аріозо "Не вернуся" та трагічна "Колискова", яку Катря співає своєму синові на зимовій дорозі перед тим, як відібрати собі життя.

Близьким в музичному виразі до ліричної чутливої партії Катрі є і образ Андрія, закоханого в неї юнака; його аріозо з першої дії - "Здається, неначе і справді і я колись був щасливий" - теж має народнопісенну основу. В партії батька і матері Катрі переважають драматичні риси (аріозо батька "Сподівався бачить дочку" з II дії) та інтонації плачів-голосінь (аріозо матері "А хто ж мою головоньку" з II дії).

Важливе місце в опері займають і хори. Це пов'язано не лише з традицією української національної опери, котра велику увагу приділяла масовим хоровим епізодам, згідно з календарно-обрядовими засадами фольклору, але й із своєрідним сценічним задумом композитора: в народних сценах немовби "відлунює" драма героїні, вони створюють виразний український колорит. Аркас використовує іноді яскраві цитати з фольклору. Так, в першій дії одразу експонуються дві народні пісні в обробці композитора, пристосовані до сценічної дії: парубочий хор "Гей по синьому морю" та дівочий "У неділю ранечко". У принципах обробки Аркаса орієнтується на досягнення Лисенка.

Опера "Катерина" стала помітним досягненням українського музичного театру кінця XIX - початку XX сторіч. ЇЇ першу постановку здійснив друг композитора, М.Кропивницький у 1899р, після чого вона неодноразово відновлювалась на сценах оперних театрів України.